Work Text:
Одне. Чотири. П'ять. П'ять. П'ять.
Джіро повторює це наче мантру, наче молитву , щоразу, коли ворочається у ліжку й не може заснути.
Одне. Чотири. П'ять. П'ять. П'ять.
Іноді вона проговорює вголос, аби заповнити тишу.
Незрозумілим чином ці числа, ці звуки її заспокоюють.
Вони не здатні відігнати нічні кошмари, але їх достатньо, аби заколисати, аби, почувши зміну у звичному, вона не підірвалася з ліжка, готова бігти на допомогу.
Бо часом «одне» перетворюється на «два», а «п’ять» — на «чотири»; чи «п’ять» стає «чотири», а інше «п’ять» — «шість». Іноді замість «одного» залишається «нуль», але таке стається лише вечорами вівторка та п’ятниці, та під ранок те одне завжди повертається, тоді дев’ятнадцять знов стають двадцятьма, і Джіро знов повторює число за числом.
Одне. Чотири. П'ять. П'ять. П'ять. Разом двадцять.
Їй знадобився місяць, аби привчитися не підриватися з ліжка щоразу, зачувши найдрібніше ворушіння в гуртожитку класу 1-А.
Два. Три. П'ять. П'ять. П'ять.
Бо іноді «одне» перетворюється на «два», що разом нишпорять на кухні. Раніше, коли вона ще вискакувала з кімнати на кожен підозрілий звук, вона б прокралася, прислухаючись, до самого кінця третього поверху. Вона б присіла біля сходів, запускаючи штир навушників у стіну, і слухала б. Тоді вона б почула тихе гудіння ламп та свист чайника, і колотіння її серця нарешті б стихло.
Вона б почула, як відчиняються та зачиняються кухонні шафи, дзвенять кухлі, і, якби прислухалася, насправді прислухалася , її вух долинуло б стомлене зітхання, тихий всхлип і, можливо, навіть тихе бурмотіння та приглушені вибухи.
Одне. Чотири. П’ять. Чотири . Шість.
Вона б почула, як двоє нагорі линуть одне до одного. Вона не здатна бачити крізь стіни, але здатна чути — хай якими товстими вони побудовані, хай яка хороша звукоізоляція прокладена в кімнатах. Певно, то щілини під дверима дарують їй цю змогу, і вона за те справді вдячна. Вона ніколи не ставить запитань щодо того, що відбувається за зачиненими дверима — лишень прислухається мовчки до помірного дихання.
Одне. Чотири. Чотири . П’ять. П’ять. Одне.
Часом одне серцебиття чується з даху, і Джіро перехоплює подих. Вона слухає, слухає — раптом щось піде не так, раптом почує скрегіт, свист, інший незвичний звук. Чи ще гірше — мертву тишу. Але цього ніколи не стається, і, коли о третій ночі чуються зворотні кроки, дихати їй знов трохи легше.
Двадцять.
Вона нагадує собі, що в гуртожитку ще двадцятеро людей, якщо не враховувати її.
Двадцять живих та спокійних серцебиттів.
Двадцять помірних серцебиттів.
Одне на першому поверсі, де ночує Аїзава-сенсей.
Чотири — на другому.
П’ять навколо неї.
П’ять над нею.
І ще п’ять поверхом вище.
Дуже рідко їх буває більше. Зазвичай їхню кількість збільшують Ері, чи Ол Майт, чи Презент Мік.
Але вона знає їхні серцебиття так само добре, як своє власне, і вже не лякається.
Її дім там, де звучать двадцять серцебиттів.
Вона рахує їх перед сном так само, як інші рахують овець.
Одне. Чотири. П’ять. П’ять. П’ять.
Вона рахуватиме їх кожного разу, як прокидатиметься — від скрипу прочинених дверей чи свисту чайника, кроків Аїзави-сенсея, що обходить гуртожиток, чи Шьоджі-куна, який перевіряє кожен поверх, аби впевнитися, що всі у порядку.
Одне.
Чотири.
П’ять.
П’ять.
П’ять.
І Джіро в безпеці.