Work Text:
Вечірка Альбіни пройшла неймовірно, але вставати після неї дуже важко. Са Ран, досі не прокинувшись до кінця та прямуючи до виходу з клуба, вкотре розуміє, що вечірки — це не її.
Вона виходить на вулицю, маючи намір знайти Андрія у парку неподалік. Після нічного поцілунку серце дівчини грозиться вискочити з грудей при кожній згадці хлопця. Незрозуміло чи від хвилювання, чи від почуттів.
“Варто про це поговорити, але як наважитися?” — питає саму себе дівчина.
Вечірка, що тривала всю ніч, не дає про себе забути. Й хоча Са Ран не пила так багато, почувається вона такою ж пом'ятою, якою бачила Альбіну на передодні.
«Де ж він може бути?»
«Не мене шукаєш?» — голос Андрія змушує Са Ран озирнутися. Він дійсно має трохи несвіжий вигляд, але не настільки, як змальовувала Альбіна.
«Тебе. Як почуваєшся?»
«Нормально, а що, маю почуватися погано?» — голос Андрія змушує дівчину напружитися.
«Ні, ні, звісно, просто Альбіна...» — думки Са Ран плутаються, заважаючи побудувати хоч одне зв'язне речення. — "Може він не пам'ятає вчорашніх подій, чи просто не хоче про це говорити?" — лунає питання в голові дівчини. Розчарування потроху накатує на неї ніби хвиля.
Неочікувано на плече Са Ран опускається гаряча долоня.
«Облиш, — каже Андрій, — я лише хотів пожартувати, але, здається, не вийшло».
“Андрій? Хотів пожартувати?” — на мить мозок дівчини зависає як старенький комп'ютер, якому задали забагато команд одночасно. А потім він починає повільно перезавантажуватися, — «хах... Тож, усе гаразд?»
«Типу того, але голова тріщить, наче от-от лусне».
“Ну воно й не дивно,” — думає Са Ран, але натомість каже: «Може хочеш води? Я принесу».
«Ні-ні, нехай це буде мені уроком. Двічі не наступати на ті самі граблі».
Са Ран відчуває, ніби втрачає нить розмови: «А де ти в клубі знайшов граблі? Може, варто було їх прибрати? Це може бути небезпечно».
На секунду здається, нібито Андрій виглядає розгубленим. Але його обличчя майже одразу освітлює ледве помітна усмішка: «От бачиш, не тільки я жартувати не вмію. Я мав на увазі метафоричні граблі, а не реальні. Тобто знову й знову повторювати однакову помилку й не робити висновків».
«Це має сенс», — відповідає Са Ран, почуваючись трохи присоромленою, бо не зрозуміла такий простий фразеологізм. Але ось вона вже згадала, про що ж хотіла поговорити.
“Андрій нічого не каже про минулу ніч. Схоже, він й справді нічого не пам’ятає. Може, воно й на краще?”
Хлопець, помітивши, що Са Ран заглибилась у свої думки, вирішив запитати: «Тебе щось турбує? Виглядаєш розгублено».
“Радше розчаровано”, — пролітає думка у голові дівчини, але вона, звичайно, цього не уточнює: «Та ні, просто задумалась».
«Ти дуже погано брешеш, Са Ран, — фиркає Андрій, — але, гаразд, якщо не хочеш, можеш не казати».
Попри його слова, погляд блондина впивається у дівчину, вишукуючи відповідь. “З чого така цікавість? — думає Са Ран, — може він таки пам’ятає, що сталося?”
Дівчина продовжує мовчати, почуваючись ніяково. Але неочікувано Андрій випалює: «Якщо це стосовно вчорашнього, то я… — він замовкає. Тепер й Андрій виглядає як не у своїй тарілці. — Слухай, мені дуже шкода, що я вчора поцілував тебе. Я, певно, забагато випив й…»
«Андрію…» — намагається сказати дівчина, але її перебивають.
«Ні, Са Ран. Мені дійсно шкода. Вибач мені. Варто було спитати тебе перед тим, як щось робити, не знаю, що на мене найшло».
“Ніколи ще не бачила його таким присоромленим” — думає дівчина й випалює: «Я не казала, що була про…» — обривається вона на пів слова, сама здивована тим, що сказала.
«Що?» — промовляє хлопець. Й Са Ран не впевнена чи він її не почув, чи такий же шокований її словами, як й вона.
Зробивши глибокий вдих, ніби наважуючись, вона каже: «Не варто просити вибачення, Андрію. Так, це було неочікувано, але я не казала, що була проти».
“Боже, невже я дійсно це сказала?” — подумки промовляє Са Ран.
Певний час вони обидва мовчать. “Певно, не варто було цього робити,” — знову думає дівчина, вже сумніваючись у своєму рішенні поговорити про поцілунок.
«Слухай…» — починає Мельник, але Са Ран перебиває його, вирішуючи закрити тему: «Ні, чекай. Давай просто забудемо про це. Ти перепив, а я…»
“А що я? Я хотіла цього, чи не так? Але, здається, він ні,” — із жалем подумки промовляє дівчина.
«Що? Ні! Нічого не треба забувати, — каже хлопець напівздивовано, напівроздратовано, ніби не розуміючи чому дівчина взагалі це запропонувала. — Навіщо забувати те, що ми обидва хотіли? — й поки Са Ран намагається усвідомити його слова, Андрій продовжує, — так, я не був у найтверезішому стані, але я не шкодую, що поцілував тебе, Са Ран. Я шкодую тільки через те, що не спитав тебе спочатку, чи хотіла ти цього взагалі».
Здається, його обурення витіснило всю незручність, бо хлопець промовляв все дуже впевнено. Са Ран у цей час стоїть й не знає що сказати, ніби вона забула всі можливі слова.
«Чи не будеш ти проти зараз?» — тепер лагідно питає Андрій, що вирішив взяти справу у свої руки, навіть попри рум’янець, що розпливався по його щоках й видавав його хвилювання.
«Що?» — питає Са Ран, думаючи, що її вуха її обманюють.
«Чи не будеш ти проти, якщо я знову тебе поцілую?»
«Ні,» — тихо відповідає дівчина, поки її обличчя заливається рум’янцем, так само як й в Андрія.
На цей раз поцілунок відчувається інакше, вже немає того алкогольного присмаку, хоча, на думку Са Ран, сп’янює він так само, якщо не більше. Поки їхні вуста торкаються одне одного, вона відчуває м’ятний смак, що змішується з її шоколадним блиском для губ, й це поєднання подобається їй в рази більше. Вона злегка посміхається крізь поцілунок, радіючи тому, що зараз відбувається, й відчуває, як Андрій зробив те саме. В животі Са Ран ніби пурхають метелики. Й хоча зазвичай це поганий знак, зараз дівчина впевнена, що це не так.
Після певного часу вони такі відриваються один від одного, шкодуючи, що не можуть залишитися у цьому моменті трохи довше. Прямуючи до машини Андрія, вони обидва злегка посміхаються й краска з їхніх щік не сходить. Альбіна, що стоїть біля машини, тримаючи щойно знайденого кота в руках, хитро усміхається, дивлячись на двох молодих людей, що підходять до неї, ніби вона вже все знає.