Work Text:
Ми живі. Уві сні.
Можна не боятися.
– Ґекі!!! – голос зірвався під кінець, та йому було байдуже. Аби ж він не йшов.
Світла фігура спинилася.
– Ґекі… Повернись.
Згаданий чоловік обернувся, на його вустах – звична посмішка.
– Ґіне…
– Ґекі, я тебе благаю. Не йди. Ти тут. Ти з нами. Залишся ще. Залишся назовсім!
Світлий, наче ангел. Біле вбрання, наче у святого. Яскравий погляд, наче повний місяць.
Тепла посмішка, наче сонячне проміння.
– Звісно. Я тут.
Ґін відчув, як по щоках побігли сльози, а погляд розмився. Він рушив уперед, простягаючи руку:
– Ґекі, лишися. Ти тут, правда тут?
Його рука хапає край білосніжної сорочки. Він відчуває ткану, переплетіння ниток. Підіймає вище й хапає Ґекі за руку.
Реальний.
– Це все правда?
– Звісно, правда, – Ґекі посміхається, наче посмішка ніколи не зникає з його вуст, та в очах засіла тінь. – Ми уві сні, та хто сказав, що сон не може бути правдою?
– Хіба ж сон – те саме, що реальність? – руки Ґіна стиснули міцніше. – Ти потрібен нам…
– Ах, Ґіне, дорогий…
Ґекі раптом опинився надто близько, та Ґін не поворухнувся. Він не відводив погляду від прекрасного видіння.
– Скажи це. – Його шепіт опалив небриту щоку Ґіна. – Скажи, що я потрібен тобі.
– Так. Так, потрібен. Але потрібен там, у реальності!
– Тут, уві сні, є життя. Є смерть. Все так само, що й у реальності. Так само як і в театрі. Я такий же реальний, як будь-хто інший, – його руки обхопили плечі Ґіна. Він був дуже близько. – І це теж таке ж реальне.
Ґін пам'ятав це відчуття, ці дотики губ, це тепло, наче й не пройшло п'ятнадцять років. Наче й не сталося трагедії. Наче він сам не хотів вмерти.
– Ми живі, Ґіне. Хоч уві сні, та живі.
– Ґекі… – його уста знову накрили чужі, не даючи шансу знову бурмотіти нісенітниці. – …Чи я побачу тебе, коли прокинусь?
Ґекі знову посміхнувся.
Ми живі. У вигадці.
Ми живі. Уві сні.
– Можеш не боятися.
Тут теж є безліч веселощів.
Це дуже приємне місце.
Наповнене безліччю звуків.
Деколи груди заполоняють сотні, тисячі слів.
Серце тремтить.
Деколи реальність із вигадкою змішуються.
І ми губимося у власних думках.
Слова переповнюють голову.
І я рушу – у сон! У сон, від якого не хочу прокидатися.
І я знаходжуся уві сні.
Та зрештою настає час прокидатися.
І коли прокидаєшся.
Хочеться плакати.
Я хочу побачити продовження сну!
Покажи мені продовження мого прекрасного сну!
Я кажу: покажи мені продовження сну!
І я…проливаю сльози.
***
Живий. Він досі живий.
Ґін ледве розплющив очі. Знову сльози, що вже встигли висохнути. Знову тупий біль. І знову стискає груди.
На екрані телефону видно купу повідомлень від Рана й Каґури.
Здається, проспав. А хлопці, певно, знову щось наробили.
Сьогодні перша репетиція вистави їхньої оновленої театральної трупи. Вистави, яку створили вони усі разом.
Ти дивишся, Ґекі?
Дивлюся. Я завжди приглядатиму за вами.