Work Text:
Тихе гудіння вітру за вікном. У вуха ввіткнуті навушники, музика грає на всю гучність. Очі втомлено намагаються вчитуватись в слова в конспекті, але врешті, хлопець тяжко зітхає та сильно стискає перенісся пальцями. Розтирає обличчя долонями та намагається дихати по квадрату , як навчив його колись Одасаку під час чергового нервового зриву. Але це взагалі не допомагає. Крики батьків у сусідній кімнаті бʼють по нервах більше ніж зазвичай, жахливий запах батькового перегару стоїть на всю квартиру, в голові панує повна порожнеча.
Знову не стримав слово.
За стінкою чутно брехню, чергові мати та лайку двох, здавалося б, дорослих людей, які мають вирішувати свої проблеми розмовою. Але Осаму звик, що його батько ніколи не зрозуміє людської мови, тож він просто заплющує очі та міцно стискає в руках олівець.
Олівець із тріском переламується навпіл.
Хлопець переводить погляд на свою руку в якій лежать дві половинки олівця. Він відчуває, як із таким самим тріском розривається його остання нервова клітина. Хлопець підривається з-за столу, натягує першу потрапившу під руку теплу кофтину та відбиває тремтячими пальцями контакту "Слимак":
Осаму Дадзай:
Зустрінемось на нашому місці через 15 хв?
Слимак:
Дадзай, ти ідіот? бачив хоч час?
Осаму Дадзай:
Чюя, ти мені дуже потрібен
Слимак:
буду за 10 хв.
Після короткої переписки Дадзай полегшено видихає та притискає телефон до грудей. Дихання збите, серце калатає, а в голові повна каша. Руки тремтять, але він все-одно відчиняє двері та вилітає з дому, гучно гупаючи дверима. Батьки не чують, адже їх крики гучніше.
Хлопець біжить на давно закинуту будівлю одного з гаражів, який вони з Чюєю колись випадково відшукали, коли в черговий раз прогулювали уроки. Осаму прибігає на місце через пʼять хвилин. Спочатку він сідає в позу лотоса, але потім розуміє що так йому холодно, бо кофта виявилась не флісовою, а зі звичайного катону. Він притискає коліна до грудей та міцно стискає руки в замок. Намагається зосередитися на диханні, але паніка починає накривати новими хвилями, і він відчуває як захлинається, не в змозі виплисти нагору .
Дадзай не почувається в безпеці вдома, боїться лишатися вдвох із батьком, поки мати намагається заробити хоча б якусь копійку в дім та просто до нестями не переносить запах перегару. Вдома постійно холодно, зсередини зжирає тривога про власне майбутнє, а мозок не бажає хоча б на хвилину перестати думати.
Раптом, за його плече хапається чиясь долоня. Широка й тепла, а коли Осаму хапається власною рукою за чужу, проводить подушечками по кістяшках, розуміє, що це Чюя. Він різко повертає голову та із широко розплющеними очима дивиться на Накахару.
— Дадзай?
Голос Чюї стривожений, його серце шалено калатає, коли він бачить налякані карі очі, які підозріло виблискують при світлі ліхтаря. Немов їх господар от-от… заплаче ?
Він обережно присідає на одне коліно поруч із Дадзаєм та бере його щоки в свої долоні. Ніжно огладжує їх великими пальцями, а потім так само чуйно стирає самотньо скотившуся сльозу.
— Ч-Чюя, я так с-старався… я р-робив ту с-срану задачу з геометрії, а потім батьки почали кричати, а потім ол-лівець в руках з-зламався і-і я пр-росто…
— Чш-ш-ш-ш.
Накахара заспокійливо шикає та притискає кучеряву голову до своїх грудей. Він ставить підборіддя на каштанову маківку та обережно починає масажувати шкіру голови однією рукою, поки іншою гладить спину круговими рухами. Дадзай пару разів судомно вдихає та видихає, а потім зовсім замовкає. Спочатку Чюя радісно зітхає, думаючи, що Дадзаю краще, але коли він відчуває як тонка футболка десь в районі грудей починає ставати вологою… Чюя розуміє, що це не від радості.
Він ще міцніше притискає хлопця, намагаючись ледь не втиснути його в себе. Але тому тільки стає гірше. Він ридає вголос, а Осаму ніколи не плаче, особливо так. Рудий повністю дезорієнтований, а Осаму тільки ще більше заходиться в істериці: його трясе, голос ламається, по щоках безперестану ллються доріжки сліз. Він повністю розчавлений, він не розуміє чому усе так, в його голові стучить набатом одне-єдине питання:
Чому я?
І спочатку Чюя не зовсім розуміє, що буркоче йому у футболку Дадзай, але потім… Потім він чує, і його серце розлітається на мільйони дрібних шматочків.
Його Дадзай на це не заслуговує .
Він намагається достукатися до Осаму, покликати його та хоч якось відволікти від панічної атаки, яка ось-ось змусить хлопця впасти без свідомості та задихнутись власними ж сльозами. Але Дадзай не відкликається, він ніяк не реагує, у нього в вухах білий шум, перед очима мутна плівка, і тільки запах прального порошку від футболки Чюї дає йому зрозуміти, що Накахара — ніяка не галюцинація та не плід його яскравої уяви.
Врешті Чюя не витримує та силоміць віддирає кохане обличчя від своїх грудей, різко беручи його до рук та міцно притискаючи до свого лоба. Він змушує дивитися того прямо йому в очі. Короткі нігті боляче впиваються у ніжну шкіру щік, Осаму незадоволено мичить, але приходить до тями.
— Дивись на мене.
Туманний погляд карих очей ковзає по обличчю Чюї, але не фіксується на очах.
— Я сказав , дивись мені в очі, Осаму . — ледь не прогарчавши промовляє Чюя. І це допомагає. Він починає впізнавати наляканий погляд світло карих заплаканих очей. — Молодчина . Тепер спробуй дихати разом зі мною, угу? — вже трохи мʼякше продовжує Чюя.
Дадзай важко зковтує та обхоплює Чюїни руки на його щоках власними. Він міцно чіпляється за них, немов за рятувальне коло, та намагається вирівняти дихання. Він прислухається до дихання Чюї і підлаштовується під його ритм. Через десять хвилин в голові Дадзая стає трохи ясніше, тривога відходить на задній план; вона нікуди не счезла, але Чюя поряд, руки Чюї міцно тримають його обличчя та не збираються відпускати.
Коли Чюя помічає зміни в настрої хлопця, він полегшено зітхає та ніжно гладить того по щоці.
— Ти хочеш про це поговорити, чи мені просто побути поруч?
Осаму на хвилину замислюється, а потім відстукує на руці Чюї "два". Вони придумали власний код ще в середній школі, щоб було легше перемовлятися під час уроків, але зараз це стало як раз в нагоді, адже власному голосу Осаму все ще не довіряє.
Чюя у відповідь тільки мовчки киває у згоді та легко цілує в лоба, просячи хвилинку. Він знімає фліску з плечей, накриває нею Дадзая та відкидається на спину, тягнучи хлопця за собою.
Вони лежать на даху одного з десятка інших закинутих гаражів просто неба. Іноді дме не сильний, але досить холодний вітер, тож Чюя міцніше притискає кохане тіло до своїх грудей. Десь здалеку самотньо співає один цвіркун, а небо вперше за довгий час таке ясне.
Осаму тикається носом в Чюїну футболку, поки вухом прислухається до чужого серцебиття. Взагалі його нервує відчувати чужий пульс або чути, як чиєсь серце стучить як барабан, але Чюїне не таке: воно спокійне і лагідне, немов тихий шелест вербових гілок чи шум ледь помітних хвиль на березі моря. Він сонно жмурить очі, але все ж підводить голову в горизонтальне положення та ніжно цілує Чюю у куточок губ.
— Чюя…
— М-м?
— Дякую.
" Я тебе кохаю ", відстукує Осаму на плечі свого хлопця.
Чюя здивовано підводить голову та утикається поглядом у карі очі навпроти. В них видніється суміш горя і ласки, солодкого суму та відданої закоханості, і серце Чюї ниє через страждання Осаму.
— Я тебе також кохаю. І за таке не дякують, дурнику.
Взагалі Чюя здогадується через що у Дадзая стався зрив. Проблема з його батьком була ще з дитинства, і він памʼятає як хлопець бувало гуляв із Чюєю допізна, навіть якщо уроків було ціла купа, Осаму просто не хотів йти додому. Але о десятій мама Чюї кликала його назад, а Осаму тільки ламано всміхався та казав, що все гаразд. Але нічого гаразд не було. По приходу додому він замикався у власній кімнаті і тихо плакав в подушку ледь не до світанку. Так продовжувалось до самої старшої школи.
Але звичайно Чюя не знав цього, тому і жартував над опухлим обличчям друга, говорячи, що той, напевне, добряче запиячив на якійсь черговій тусовці, зовсім не усвідомлюючи, як всередині Осаму кожного разу все падало вниз при думці про алкоголь.
Чюя дізнався лише в минулому році, коли у Осаму сталася схожа істерика, але більше як паніка. Він категорично не хотів йти додому, тоді із ним взагалі багато чого відбувалося. Чюя знав, що дідусю Осаму лишалося недовго, знав що той їздить до госпіталя кожні вихідні та живе тільки із батьком, бо мама постійно в розʼїздах.
Але усе вилилось тоді, коли Дадзай панічно вчепився в Чюїну руку та судомно буркотів що не хоче додому, що боїться, що тільки не знову, йому страшно бути з ним. Тоді Чюя все і зрозумів.
Прокручуючи цей спогад зараз у себе в памʼяті, Накахара думає, що Осаму остання людина, яка могла б це заслужити. Чюя ніколи напевно не зрозуміє кайфу бути залежним від чогось. І йому дуже прикро, що Осаму повинен це переживати.
Через пів години стає зовсім холодно, тож Чюя змушує майже задрімавшого Осаму піднятися з нього та піти до Чюї додому. Там рудий загнав шатена в теплий душ, бо на вулиці все ще холодна весна і нічого тобі зараз хворіти, так що мовчки , Осаму. І звичайно Дадзай навіть не сміє сперечатися.
І коли вони обох вже були вимиті, смачно пахли мʼятним шампунем та під теплою ковдрою, Осаму вперше відчув спокій всередині. І в голові і в душі панувала блаженна тиша, а мозок схоже потихеньку почав відключатися від реальності. Накахара ліниво поцілував Осаму в губи, а той щось задоволено муркнув у відповідь.
— Я серйозно, ми поговоримо про це потім, гаразд?
Осаму важко зітхає, але в згоді киває. Він не хоче, але тільки так Чюя зможе йому допомогти.
— От і добре, а зараз будь розумницею – пора спати. — він дзвінко цілує Осаму в маківку та вимикає настільну лампу. Кімната занурюється в повну темноту та мертву тишу, яка іноді переривається мірним посапуванням від двох тіл, що переплелися на одній постілі.
Так, зранку вони обов’язково про усе поговорять, але для Осаму найголовнішим є те, що Чюя лишається поруч. Разом з Чюєю, йому здається, він зможе пережити абсолютно будь-яку проблему у своєму жалюгідному житті.
THE END.