Work Text:
У Роми — чітко складені червоні шкарпетки в шафі – пара до пари, аби нічого не стирчало й не плуталося; кінчики олівців завжди гострі й рівні, сорочки випрасувані, з ідеальними гострими комірцями та манжетами. У нього досконало причесане волосся, без жодної неслухняної волосини, гарний каліграфічний почерк з рівними літерами, ідентично зав'язані білосніжні шнурки на взутті, і завжди точно заведений брендовий годинник, який не відстає навіть на долю секунди.
Рома — вроджений гіперперфекціоніст.
Гроші та статус його сім'ї роблять його життя стерпним, адже все працює чітко й злагоджено, не дратуючи його. Слуги ідеально складають серветки на обідньому столі й завжди подають зелений чай однакової — його улюбленої — температури, чітких 79° градусів за Цельсієм. Килими ідеально чисті й ніколи не утворюють складок, на телевізорі завжди виставлена оптимальна гучність, двері ніколи не скриплять. Усе це результат кропіткої праці — недарма слуги в маєтку Руденка заробляють більше, ніж викладачі в Університеті Чупарського. Підтримка нервів Роми Руденка того варта.
Зовнішній світ, втім, інший. Він дикий, вільний, розпатланий, несиметричний, кривий, випадковий, непередбачуваний і взагалі будь-який — окрім ідеального, який так подобається Ромі.
Це, звісно ж, дратує.
В дитинстві Рома просить батьків спалити усю планету і запустити їхній маєток у космос — аби це позбавило його від неакуратно підстрижених кущів на вулицях, недоглянутих зачісок і завішаних рекламою фасадів.
Батько на це тільки сміється і кладе важку руку йому на голову — і це, напевне, перший і єдиний раз, коли він не виконає бажання свого сина.
І Рома бунтує, кричить, трощить дорогу техніку, підпалює хвіст одному з материних павичів і навіть топить сейф свого батька у річці — дарма, що водолази витягають його менш ніж за 20 хвилин. Головне — намір і емоція, яких у Роми більш ніж вдосталь.
Та це не допомагає. І з часом він певним чином... звикає. Носить темні окуляри, з презирством ковзає поглядом по всіх недосконалостях — він знає, що вищий за це місто, країну і цілий світ, тому тупо було б зациклюватися. Він чудово знає, що його вважають покидьками — це його не хвилює. Усі вони — лише дурні недосконалі створіння і на їхню думку Ромі відверто начхати. Він живе в ідеальному світі, якого ніхто з них ніколи не досягне — тож чому б він мав озиратися на них?
Але потім стається Остап Чупарський.
(Рома вдає, що кожного разу забуває його ім'я, але це абсолютно не так. Дратуюче "Ості" записано на внутрішній стороні його повік, ще з першої зустрічі.)
Дурень. Ідіот.
178 сантиметрів безглуздя, розпатланого волосся, розв'язаних шнурків і невипрасуваних сорочок. Відсутній ґудзик на комірі. Завжди заплямовані чорнилом руки. Тонкі губи, маленький круглий ніс, світле ластовиння. Мінливість, воля, а ще — дурна мораль, яку Рома не може терпіти. Правила, доброта, лагідність.
Тьху. Рома завжди вважав це просто лицемірством, охайним фасадом, який ховає всю гниль усередині. Це боягузливо і низько — він показує все, що має, одразу, не намагаючись здатися кращим. Він чесний з першого злого слова, жорсткої усмішки, підніжки й образи. Він свого нутра не соромиться — дає людям лише те, чого вони заслуговують.
Це правило не працює з Ості, бо Рома плюється злими словами, намагається його прикінчити, зіпсувати життя, принизити і все таке інше — але очікуваного задоволення не отримує.
Десь у глибині душі — якщо вона в нього, звісно, є, — він чудово розуміє, що бреше самому собі. Бо ну... Бляха, він сам не знає.
Ості. Це просто дурний-пришелепкуватий-недолугий Ості, і він дратує Рому всім, що в ньому є, але ненавидіти його все одно не виходить.
Навіть за забруднений килим.
(Слуги позбулися плями менше ніж за годину, і до ранку вже ніщо не нагадувало про цей інцидент.)
До того ж, Ості, здається, і справді вірить в усі ті моральні й правильні речі, які він каже. Парадокс.
Суцільна загадка.
Заплутаний клубок.
Пазл.
Рома, звісно ж, хоче його дослідити. Розгадати. Розплутати. Скласти. Він не здається і не програє, а тому в Чупарського — немає шансів.
Тому Рома потроху розкладає його на дрібніші запчастинки. Риси характеру, якщо хочете — назва неважлива.
Ості щоранку п'є лайняну каву з автомата — американо, яку він не отримує щонайменше раз на тиждень через збій у роботі машини. Він куйовдить пальцями власне волосся, коли ніяково чи думає про щось. Він ніколи не сутулиться і не опускає голову. Він часто спить на парах, використовуючи власні руки замість подушки. Він любить булочки з вишнею, які продають у пекарні біля ресторану, і постійно вимазує джемом половину обличчя, коли їх їсть. Він не палить, але не цурається випити — особливо в компанії. Він справді старається вчитися, але його "друзі" не дозволяють йому.
Рома дізнається це все, але цього недостатньо.
Він може знати навіть фірму білизни Чупарського, але це не допомагає — Ромі все одно доводиться дивитися на нього через увесь хол, і дивне відчуття у грудях — це точно роздратування! — не зникає.
В ідеальному Роминому світі немає місця для когось такого недосконалого, як Ості.
Але він все одно туди проникає.
І якось неочікувано для самого себе, Рома дізнається, що в Ості — ідеальна посмішка, щира і ніжна. А ще — ідеальний ранковий баритон, тихий і схожий на гуркотіння води; ідеальні губи, які так приємно цілувати; ідеальні пальці, для того щоб триматися з ним за руки; ідеальна температура тіла, аби з ним спати та ще багато, багато чого іншого.
Ості незвично добре пасує до його світу складених шкарпеток і найгостріших олівців, бо він наче просочує собою все, чого торкається, — він не руйнує порядок Роминої реальності, а доповнює її. Він п'є не гарячий чай, а каву; пише культовими ручками, а не олівцями; носить білі шкарпетки, а не червоні.
Ості — інший, геть не такий, як Руденко.
Та Рома все одно не може його відпустити.
Доводиться з цим змиритися.
(Це виявляється не так складно, як він очікував.)