Work Text:
Кохання завжди приходить тоді, коли його чекаєш найменше. Воно буде непомітно пробиватися ближче до тебе, як комахи, що б'ються в засклене світло теплої літньої ночі. А далі буде забуття. Адже, коли закохуєшся в людину, без неї далі жити вже не вийде. Перед очима все буде плисти, коли тієї людини поряд немає, підлога під ногами буде м'яка, немов те пташине пір'я, а в думках на повторі тільки те, як би скоріше знову побачитися.
Для Міши поняття кохання завжди було глибинним та недосяжним. Звичайно, він знав як це, відчувати симпатію; бачив на прикладі друзів з університету, які щодня марили вже новими дівчатами. Та якби в нього самого запитали, що означає кохання, то він, здається б відповів, що це щось глибоке, безоднє, таке, яке звичайна людина навряд зможе осягнути. Кохання - це щось, що може в один день стати тобі замість повітря; замість безкрайого неба та зірок. Воно огорне тебе своїми довжелезними руками, й не відпустить вже, певно, ніколи. Змусить переродитися в нову людину, а потім назад прийняти подобу самого себе, знову по колу й аж до безпам’яття.
На новій квартирі Михайло жив не так давно, всього лишень декілька місяців. Навіть ще не встиг звикнути до вічно галасливих вночі сусідів та до відсутності зайвих комах в темних кутках кімнат, які в гуртожитку були просто буденністю. Рутина його була монотонною й зовсім тьмяною, з роботи він повертався пізно, й далі йти тинятися по клубах та барах бажання особливого не було. Всі його веселощі сходилися на самотньому курінні на темному балконі й гортанні стрічки тік току, аж допоки очі машинально не почнуть закриватися. Прокидався хлопець на світанні, щоб, ніби рефлекторно, подихати незайманим ранковим повітрям, скурити цигарку рідного Вінстона, й повернутися назад до ліжка, досипати свої достеменно зароблені шість годин.
Того дня він прокинувся раніше звичайного, й зиркнувши на екран телефону, дещо здивувався; та зраджувати своїм звичкам й принципам навіть і думки не було. Тож втиснувши ноги в протоптані капці й прихопивши з підлоги пачку цигарок, він сонно поплентався на балкон. Як виявилося, на вулиці нещадно лила злива, і через чорні хмари над головою літній ранок був на диво посутенілим. Перш ніж запалити цигарку, Міша ввіткнув її до рота, й просунув голову на двір, підставляючи скуйовджене волосся під прохолодні дощові краплі. Пари хвилин було достатньо, щоб насолодитися швидким об'єднанням з природою, й він вже потягнувся рукою до запальнички, та увагу його привернула незвична постать, що стояла під під'їздом. Ще кілька хвилин Міша витратив на розглядання розмитої фігури. Очевидно це був чоловік, та дивно було те, що він стояв прямо посеред дороги до входу, й те й діло, мокнув, аж киснув під дощем. Для такого раннього часу, він був повністю одягнений: довгий сірий тренч, вже промоклий до нитки, сорочка та чорні джинси, й авжеж якісь масивні, замазані дощовою багнюкою кросівки, які Міша зі своєї зацікавленості видивлявся найбільше. Чоловік повільно потягував дим з мокрої цигарки й виглядав так, ніби в цьому світі його не займало ніщо. Він був повільний і тихий, душевний спокій випромінював так сильно, що Михайло відчув що починає знову провалюватися у сон, навіть не закінчивши свою папіроску. Та незнайомець нікуди не поспішав, й навіть коли Міша вирішив повертатися до ліжка, продовжував непорушно стояти під зливою й вдивлятися кудись в кущі попід дорогою. Вже будучи в ліжку, Міша дійшов висновку, що раніше цього дивака він ніколи не бачив, і скоріше за все, це був звичайний перехожий, або ж приїжджий до сусідів родич... В будь-якому випадку до наступного ранку хлопець вже цілком забув про побачене.
Та на превелике здивування, наступного дня, ранкова картина під під'їздом майже не змінилася. Зливи тепер не було, й калюжі вже майже зникли з доріг, але запах дощу та сирості ще досі стояв у повітрі. На тому самому місці, що і вчора, спокійно стояв той самий чоловік, одягнений вже більш по літньому. Між пальців його правої руки незмінно палахкотів кінчик цигарки, а з іншого боку він тримав телефон, в якому щось байдуже швидко гортав. На цей раз, Міша вирішив послідкувати за чоловіком дещо довше. Через деякий час він присів на невеличкий паркан, що слугував огорожею для клумби біля під'їзду, й продовжував щось роздивлятися в телефоні; з часом запалив нову цигарку, й повільно докуривши, загасив її об той самий паркан, а опісля зайшов у під'їзд.
Тепер Мішині здогадки звузилися від перехожого, до гостя когось із сусідів, та можливість того, що чоловік просто так само нещодавно переїхав поки що здавалася неправдоподібною.
Третього дня, а потім і четвертого, Михайло знову і знову споглядав ту саму ранкову ситуацію, й з кожним разом слідкувати за незнайомцем було все більш і більш цікаво. Тепер він міг вималювати цілковитий портрет: русяве волосся, що хвилями вкладалося на вуха, худорлявий стан, й довгі рожеві пальці, які на вигляд здавалися льодовито холодними. Одяг його змінювався залежно від погоди, й був завжди в стані ідеально чистому та навіть трохи чепурному. Єдиною загадкою було те, чому цей пан не палить на балконі, а щоразу виходить на вулицю, ще й в таку ранню годину. Адже вдень Міша не бачив його жодного разу, ні на сходових клітинах, ні на дворі, й навіть коли вже майже одержимо розглядав вікна будівлі ввечері, не знаходив там знайомого обличчя.
Щось в цьому чоловікові було по дивному приваблюєче, загадкове. Спокоєм, що він випромінював, ніби манив підійти ближче, та розпитати нарешті ким він є та звідкіля узявся на схиблену голову. Русяве волосся з кожним днем переливалося на ранковому промінні ще з більшою красою, й Міша почав ловити себе на думці, що почуття його починають загострюватися, а в голові вимальовуються по дитинному дурні сюжети, як вони з цим чоловіком говорять, палять разом цигарки, той до Міши приязно посміхається й запрошує до себе в таку ж, не менш загадкову квартиру. Потік думок відчайдушно лився, поки Михайло споглядав з балкона й романтизував цього чоловіка від маківки голови й до самих п'ят, аж поки той самий потік прожогом не врізався у глухий кут. А як же його звати? Чи ім'я його таке ж таємниче та незвичне, чи зовсім просте - таке, що можна відгадати з першої спроби?
Декілька тижнів по тому, Михайло вже до балкона летів немов на крилах, й роздуми дійшли точки, коли він почав думати, що залюбки показав би цьому чоловікові свої дитячі фотографії. Він це розцінив як вершину своєї абсурдності та простакуватої одержимості, й зібравши всі сили до купи прийняв рішення спуститися до незнайомця на двір.
Біжучи по сходах вниз, Міша вже почав входити в стан, після якого ти оговтуєшся і розумієш, що не пам'ятаєш жодної деталі того, що відбувалося. Він зробив глибокий вдих перед дверима, й зі скрипом потягнув ручку від себе. Ранок стояв сонячний та по неземному спокійний. В кущах ще з ночі мелодійно співали цвіркуни, й пташки жваво підхоплювали той спів, наповнюючи подвір'я якоюсь чарівною атмосферою. Михайло застиг у дверях й прикипів поглядом до худорлявої спини в білій футболці, що вже звично світилася біля виходу на дорогу. Чоловік на скрип дверей не зреагував, й навіть коли Міша від своєї безглуздої тривоги необачно кашлянув, він не поворухнувся. Заспокоюючи себе, хлопець вирішив запалити цигарку, ніби це могло додати його неочікуваній появі з під'їзду якоїсь таємничості. Потягнувся руками до кишень шортів, аж раптом збагнув що всередині ані запальнички, ані сірників.
От і все, якщо він зараз зникне, це буде виглядати абсолютно по-ідіотськи, тому, думалося йому, тепер точно треба опановувати себе та йти напролом, як би жахливо не лопотіло серце у грудях. Збирався з думками Михайло, здається, занадто довго, і загадковий пан, напевно почувши звук, але не побачивши ніяких рухів, спантеличено розвернув голову. Міша увесь отерпнув, поворухнутися не міг, стовбичив наче водою облитий з незапаленою цигаркою, що дурнувато стирчала зі зціплених губ. Чоловік виглядав цілковито збитим з пантелику, але тиша була настільки бентежна, що мовчання тільки загострювало ситуацію.
- Ти витріщаєшся. - басовито проговорив незнайомець.
- Я з третього поверху!.. - випалив Міша, сам не зрозумівши до чого зараз він це змолов.
Чоловік замовк й обличчя його набуло ще більшої розгубленості. Всередині хлопця все криком кричало, мовляв, скажи вже щось! Але він знову не встиг відкрити рота.
- Потрібна запальничка? - запитав чоловік.
- Так-так. - прокинувся Міша й підлетів ближче, вихоплюючи запальничку з рук сусіда. Він підпалив краєчок цигарки й полегшено затягнувся. - Мене Міша звати.
- Приємно, я Влад. - він встромив цигарку до рота і простягнув вільну від телефона руку до хлопця. - Чому не спиш в таку ранню годину, Міш?
"Та от, вже як місяць щоночі слідкую за тобою з балкона, й нарешті наважився..."