Work Text:
Джіні з самого початку підозрювала, що спроба викорінити ворожнечу між гуртожитками була величезною помилкою з боку директорки Макґонеґел. Ані ґрифіндорці, ані слизеринці не горіли бажанням замирятися і знаходили будь-який привід, щоб насолити одне одному. А оскільки рукоприкладство і навмисне чаклунство з метою залякати супротивника були заборонені, примусові люб'язності під суворим контролем викладацького складу спонукали учнів витончуватися в словесних сутичках. Принаймні, більшість. Але були двоє, яких навіть загроза багатогодинних покарань не змусила б припинити сварки. І зараз, слухаючи чергову запеклу суперечку, Джіні хотілося затиснути долонями вуха й кричати доти, доки ці двоє не оглухнуть.
Коли влітку шкільна сипуха принесла їй значок, Джіні була на сьомому небі від щастя — вона навіть і не мріяла про те, щоб стати старостою школи, тим паче, що Герміона теж збиралася повертатися до Гоґвортсу. Звісно, поруч із нею Джіні намагалася не проявляти радості, але в душі все ж оселився маленький черв'ячок зловтіхи. Хоч би як Герміона намагалася приховати, що для неї це стало ударом, Джіні сліпою не була. Спочатку вона думала, що додаткові обов'язки не завдаватимуть їй незручностей, але вже у вагоні старост на неї навалився справжнісінький кошмар у подобі Герміони та Мелфоя.
Усі інші в буквальному сенсі слова втискалися в сидіння, намагаючись злитися з навколишнім середовищем, доки ці двоє перегавкувалися з паличками напоготові. Джіні здригнулася, пригадавши, який тоді погляд кинула на неї Герміона, перш ніж заховати паличку назад у кишеню. Відтоді минуло майже два місяці, і Джіні практично звиклася з тим, що щоп'ятниці їй доводиться розпочинати збори під акомпанемент чергової суперечки між старостами Ґрифіндору та Слизерину. Але це не означало, що вона збирається залишати все на самотік.
Здавалося, і Герміона, і Мелфой отримують неабияке задоволення від гризні, і тому з кожними зборами коефіцієнт злості та отрути в їхніх висловлюваннях тільки збільшувався. Вони точно збиралися звести її з розуму своїми безперервними баталіями, і, ніде правди діти, майже досягли своєї мети — Джіні трусило лише від однієї думки про п'ятничні збори, на яких Мелфой і Герміона, поза сумнівом, знову заведуть стару шарманку й пересваряться через якусь дрібницю.
Цього разу вони не поділили коридори для чергування на перервах і ось уже десяту хвилину з'ясовували, хто з них уперта ослиця, а хто непоступливий козлорогий мерзляк (спасибі Ронові, який не зміг вчасно заткнутися). Старости Гафелпафу і Рейвенклову одним вухом слухали сварку і займалися своїми справами, Рон кидав похмурі погляди на Герміону, і з виразу його обличчя Джіні розуміла, що він схильний погодитися з Мелфоєм щодо впертої ослиці. Паркінсон байдуже роздивлялася свої нігті. Коли зневага стала нестерпною, Джіні гарикнула:
— Мовчати!!!
Мелфой перервав барвистий опис подальшої долі Герміони, якщо вона й далі наполягатиме на своєму, і в удаваному здивуванні підняв брову.
— Ов, у Візлі прорізався голос.
— Замовкни, Мелфою, — почувся голос Рона.
— Так, заткайся, Мелфою, — підтримала друга Герміона. — Вже кому-кому, але не тобі говорити про голос.
— ...сказала солодкоголоса сирена, чиїми децибелами можна розбити всі вікна в Гоґвортсі, — відказав Мелфой.
Джіні з силою стукнула кулаком по стільниці, припиняючи подальші суперечки.
— Це я зараз розіб'ю всі вікна в Гоґвортсі, якщо ви не вгамуєтесь негайно!
— Карфаген потрібно зруйнувати, — беззаперечним тоном заявила Герміона, все ще пропалюючи Мелфоя злісним поглядом.
Здається, тільки він і зрозумів, про що вона говорила, і з його виразу обличчя можна було сказати, що хоч би про яку руйнацію йшлося, без бою він не здасться. До чого ж уперті барани!
Мерліне, за що їй усе це? Вона ж була зразковою ученицею і намагалася відповідати посаді старости школи. Яка з неї староста, якщо вона не в змозі підтримувати порядок на власних зборах?
Джіні зітхнула і подумки послала на голову Гарпера всі кари єгипетські. От закортіло ж йому відлучитися за сімейними обставинами саме тоді, коли в Герміони й Мелфоя чергове загострення.
— Герміоно, — почала вона, — Мелфою, якщо ви продовжите в тому ж дусі, я буду змушена доповісти директорці про те, що ви не справляєтеся зі своїми обов'язками.
Герміона мала такий вигляд, ніби їй було обіцяно виключення зі школи. Джіні подумки вибачилася перед подругою.
Мелфой тільки фиркнув.
— І, у якості покарання, ви обоє чергуватимете на вулиці.
— Що?! — обурено вигукнула Герміона.
— Та ти знущаєшся, Візлі! — Мелфой із недовірою дивився на неї. — Жовтень надворі! Я ж там закоцюбну! Хай Ґрейнджер — її ти зобов'язана усунути як основну загрозу твоїй посаді, але я тут яким боком?
— Герміона не загрожує моїй посаді, — спробувала виправдатися Джіні.
— Та канєшно! — уїдливо буркнув Мелфой. — Зізнайся, Візлі, бачити, як Ґрейнджер страждає в тебе на побігеньках дивовижно.
— Замовкни, Мелфою, — прошипіла Герміона, кинувши погляд на Джіні. — Ти нічого не розумієш.
— Їстєствєнно, — закивав він головою, немов китайський бовванчик. — А те, з якою тугою ти поглядаєш на її значок, мені сниться.
Джіні подумки забилася в куточок і ридала. Хотілося зірвати значок старости і з воланнями втекти з Гоґвортсу. Не так вона уявляла свій останній рік. Звісно, вона спочатку раділа тому, що значок надіслали їй, а не Герміоні, але не настільки ж вона погана ґрифіндорка, щоб дозволяти Мелфою бити по найболючішому Герміониному місцю в усіх на очах.
Перш ніж Герміона змогла відповісти, Джіні звернулася до старост:
— Збори завершені. Я розішлю вам графіки чергувань сама. Побачимося наступної п'ятниці. Герміоно і Мелфою, на пару слів.
І, коли інші старости вже потягнулися до виходу, Джіні додала:
— Думаю, не варто згадувати, що все, що ви почули, має залишитися в стінах цього класу.
— Розслабся, Візлі, — відповіла Паркінсон, скидаючи сувої в портфель. — Ми надто добре уявляємо собі наслідки закляття «Кажанячі шмарки».
Справедливо.
Коли двері зачинилися, Джіні втомлено сперлася ліктями на стіл, ховаючи обличчя в долонях.
— Мерліне, якби ви знали, як я вас ненавиджу в такі моменти, — глухо сказала вона.
— Гідний приклад поведінки старости школи, — відгукнувся Мелфой. — І, так, я справді вважаю, що ти узурпуєш цю посаду.
— Мелфою, — Джіні злісно подивилася на старосту Слизерину, — коли-небудь я тебе вб'ю.
— Ставай у чергу, — похмуро відгукнулася Герміона. — Я його перша вколошкаю.
— Проте ви самі розумієте, що тримати в секреті ваші витівки я довго не зможу. І, якщо переді мною стоятиме вибір — ви як старости гуртожитків чи спокій у школі, я оберу спокій.
Герміона і Мелфой обмінялися вовчими поглядами.
— Пообіцяйте, що хоча б до різдвяних канікул мені не доведеться вибирати. — Джіні відкинулася на спинку стільця і майже благально подивилася на них. — Ви єдині з-поміж усіх учнів тримаєтеся за стару ворожнечу і подаєте поганий приклад іншим. Чесне слово, навіть із першокласниками в нас із Гарпером менше проблем, ніж із вами.
— А ти вмієш мотивувати, руда, — ліниво протягнув Мелфой.
Герміона дістала паличку.
— Мелфою, ще одне слово в бік Джіні, і я...
— Заткайтеся! Стуліть писки, ви обоє!!! — зірвалася на крик Джіні, підхоплюючись. — Щоб вас перевертало й гепало! Як же ви дістали мене своєю гризотнею! Кожні збори, кожен день, кожну хвилину, коли ви опиняєтеся поруч, я молю Мерліна про те, щоб вас заціпило! Це нестерпно!
З кожним її вигуком Мелфой рухав стілець ближче до Герміони й подалі від Джіні. Вона розуміла, що виглядає зараз, наче причинна, але її справді дістало, що ці двоє ні в що не ставлять її спроби зробити життя в школі легшим.
Після емоційного сплеску Джіні відчула себе спущеною повітряною кулькою, і без сил звалилася назад на стілець, зі злістю дивлячись на Мелфоя з Герміоною. Ті майже притулилися один до одного і боязко дивилися на неї. Нарешті Мелфой оговтався і обережно сказав:
— Добре, Візлі. Ми постараємося.
— Хочу бачити те, що чую, — схрестивши руки на грудях, відповіла вона.
— Ось побачиш, ми станемо найкращими друзями, правда, Ґрейнджер? — Мелфой із натягнутою посмішкою обійняв Герміону за плечі. Та змірила його вбивчим поглядом, але повільно кивнула.
Коли вони пішли, Джіні схлипнула.
Це було повне фіаско.
***
Дотримуючись слова, Джіні справді відправила Герміону й Мелфоя чергувати у внутрішніх двориках. Поки не настали заморозки, учні часто в перервах між уроками прогулювалися на вулиці, і, звісно ж, старостам потрібно було стежити за порядком. Не те щоб Джіні хотіла покарати Герміону за сварки з Мелфоєм, але їй потрібно було зберегти свій авторитет.
Відтоді минуло три тижні, і весь цей час Герміона її уникала, роблячи винятки тільки заради зборів, які, до речі, почали проходити набагато спокійніше без традиційних сутичок. Герміона і Мелфой усе ще свердлили одне одного неприязними поглядами, але поруч із Джіні мовчали, мабуть, побоюючись ще однієї її істерики. Часом їй було соромно, що тоді вона так повелася, але, раз це допомогло, значить, воно того варте.
Так вона думала доти, доки одного листопадового вечора Рон не підсів до неї за вечерею і не поцікавився:
— Ти що, тоді наклала на Мелфоя і Герміону закляття «Імперіус»? Чи не надто радикально?
— Коли? — не зрозуміла Джіні.
— Ну, коли вигнала всіх зі зборів.
Джіні підняла брови.
— Чому ти так вирішив?
Рон потягнувся до її тарілки по пиріг із нирками, Джіні ляснула його по руці. Ойкнувши, він потер забиті пальці й шморгнув носом.
— Іншої причини, чому вони іноді сидять поруч на вулиці з виглядом прибитих мішком кнізлів, я не бачу.
Джіні витріщилася на Рона так, ніби він сказав, що Дамблдор із Волдемортом воскресли й оголосили перемир'я.
Не встигла вона відповісти, як поруч з'явився Гаррі й плюхнувся на лавку.
— Що сталося? — стурбовано запитав він.
Джіні тільки здивовано моргала.
— Е, — відповів замість неї Рон, все ж поцупивши шматок пирога. — Здається, остання твердиня ворожнечі зруйнувалася, поховавши під уламками і Герміону, і Мелфоя.
Гаррі фиркнув у келих із гарбузовим соком.
— У Забороненому лісі точно здох який-небудь монстр, — сказав він, похитавши головою. — Тваринку шкода, але є й хороша новина — мені більше не доведеться скрізь носити з собою Карту мародера, щоб вчасно запобігти смертовбивству. А то в Герміони уривався терпець. Ти силоміць напоїла їх любовним зіллям? — звернувся він до Джіні.
Та похитала головою.
— Але була близька до цього, — гмикнув Рон. — Якщо чесно, мені подобається, що Мелфой перестав зачіпати нас, але в Герміони прокинулася якась нездорова пристрасть собачитися з ним будь з якого приводу. І це перед носом у Макґонеґел, — похитав він головою. — Здається, їй знову час переглянути пріоритети.
— Вона почала мене уникати, — вирвалося у Джіні.
Так, це її зачіпало, і вона нічого не могла із собою вдіяти. А з ким же ще обговорити стосунки з Герміоною, як не з її найкращими друзями.
— Звісно, почала, — стенув плечима Рон. — Спочатку ти відібрала в неї посаду старости школи, тепер задоволення доводити до сказу Мелфоя. Дай їй час зализати рани.
— Ти з Мелфоєм змовився? Він теж тицяє в мене тим, що я не гідна своєї посади. А я нічого в Герміони не відбирала! — обурилася Джіні. — З Мелфоєм же вони самі пообіцяли попрацювати над собою.
— Пообіцяли до чи після того, як ти пригрозила їм своїм фірмовим закляттям?
Джіні стражденно зітхнула і впустила голову на руки, ледь уникнувши зіткнення з тарілкою.
— Ти, як завжди, дуже тактовний, Роне, — почувся голос Гаррі.
— А я що? Я нічого. Це все Герміона і Мелфой. Ось побачите, скоро поповзуть чутки про те, що вони зустрічаються. Паркінсон казала, що на Слизерині вже пліткують по кутках. Порівнюють їх із якимись Мотеккі та Капутеллі. Чи як там.
— Відколи це Паркінсон тобі про все доповідає? — здивувався Гаррі.
— Ну... Той-во... — розгубився Рон. — Ми біля бібліотеки перестрілися, коли я чергував... А що, мені не можна говорити з іншими старостами?
***
Як не дивно, Рон мав рацію. Коли нарешті між гуртожитками запанувало перемир'я (принаймні його видимість), і Джіні могла більше не турбуватися, що почує про те, якими ще дивовижними прізвиськами Мелфой і Герміона нагородили одне одного на очах у половини школи, механізм пліток увійшов у черговий цикл, тепер перемелюючи жорнами домислів надто вже доброзичливі стосунки між ними. Сама Джіні могла бачити Герміону з Мелфоєм тільки на зборах старост, але все одно нічого романтичного в їхніх стосунках не помітила. А те, що вони перестали кидати один на одного ворожі погляди, так, може, набридло. Ну кому в голову могла стрельнути ідея, що між ними щось більше, ніж залізна завіса байдужості?
Що дивно — Рон і Паркінсон, яких Джіні не раз на власні очі бачила, коли вони мирно розмовляли за одним столом у бібліотеці, — під роздачу не потрапили. Може, вся справа була в тому, що Рон міг натовкти писок, а Паркінсон довести до самогубства парою коментарів. Але ж і Мелфой не дурень — вони разом з Паркінсон курси сценічного сарказму закінчили з відзнакою, — а вже Герміона й поготів могла наклясти чогось неприємного і довгострокового, як свого часу Марієтті Еджком. І це все було дуже незвично, незважаючи на те, що Джіні пам'ятала політику Герміони щодо пліток. Але якщо вона сама могла стоїчно переносити нападки злих язиків, то в Мелфоя вочевидь не було такої витримки, адже навряд чи він звик до того, що з усіх боків йому навішують крупів у вигляді стосунків із дівчиною маґлівського роду. А може, вони нарешті подорослішали?
Та ні, дурниці!
В одному Джінні була впевнена: поки вона на власні очі не побачить, що між Герміоною і Мелфоєм щось є, дурним чуткам вірити не буде.
Така нагода трапилася якраз на початку грудня. Звісно, навмисно вона не шукала зустрічі з Герміоною, просто до бібліотеки було зручніше пройти через внутрішній двір, ніж підніматися на четвертий поверх сходами. І взагалі: має ж староста школи контролювати, як виконують свої обов'язки старости гуртожитків, навіть якщо заради цього доводиться ховатися за колоною.
Грудень зламався, і замість снігу з неба сипалася дрібна мряка, що заганяла групки учнів попід стіни, де вони тулилися до кам'яної кладки, намагаючись сховатися від дощу. Навіщо взагалі в таку погоду залишати стіни школи, Джіні не розуміла, але приписи щодо дотримання дисципліни свідчили, що на перервах на подвір'ї мають завжди чергувати двоє старост. Знайти Герміону і Мелфоя важко не було — вони ховалися від дощу під балконом. Мелфой із виразом вселенського смирення тримав на витягнутих руках Криволапика, який добряче намок і дратівливо бив хвостом, а Герміона в цей час обтрушувала Мелфоєву мантію від шерсті. Криволапик линяв цілий рік, і Джіні могла тільки поспівчувати кравцю «Твілфіта й Татінґа», над чиїм шедевром так витончено поглумилися.
Знайти склад злочину в такій поведінці міг тільки затятий шанувальник любовних історій Себастьяни Ворбл, що друкували в недільному випуску «Базікала». Що романтичного може бути в тому, що Герміона допомагає Мелфою відчистити мантію? Він же староста і має виглядати відповідно.
Ще раз пом’янувши незлим тихим словом гоґвортських язикатих хвесьок, Джіні повернулася в теплі й сухі коридори школи.
***
Дні змінювалися днями, і снігопад накрив Гоґвортс білосніжною ковдрою, як і домашні завдання старшокласників. Рефератів було стільки, що Джінні з'являлася в ґрифіндорській вітальні тільки перед відбоєм і ледве доповзала до ліжка. Здавалося, всі викладачі поставили за мету перенести НОЧІ на семестр раніше, іншого пояснення такому навантаженню Джіні не знаходила.
А ще, крім навчання, треба було виконувати обов'язки старости школи.
Наближалося Різдво, і Джіні з Гарпером ледве знайшли час, зручний для всіх, щоб обговорити план прикрашання замку. Якщо так триватиме й надалі, Джіні доведеться на колінах благати Герміону замінити її. Ну або хоча б поділитися конспектами.
З такими невеселими думками вибравшись із бібліотеки з готовим рефератом, Джіні йшла ледь освітленим коридором і обмізковувала, чи встигне закінчити гербалогію до канікул, коли почула віддалені крики. Насупившись, вона прискорила крок, збираючись розібратися з суперечниками, і за черговим поворотом наштовхнулася на Мелфоя та Герміону. Розпатлані й злі, вони тягнули кожен на себе купу стрічок з блискітками, що ось-ось розсиплеться на дрібні шматочки.
Згадавши, як ще кілька тижнів тому вони сумирно стояли під одним балконом, Джіні з жахом усвідомила, що її майстерно обдурили. І хто! Її власна подруга та Драко-а-щоб-йому-всі-простирадла-Криволапик-погриз-Мелфой! Неймовірно!
— Кажу тобі, дурна гуско, треба починати з того боку, — гарчав Мелфой, силуючись розчепити Герміонині пальці й відібрати в неї стрічки.
— А я тобі, віслюче нетямущий, кажу, що звідти зручніше! — Герміона намагалася одночасно втримати стрічки й роздряпати Мелфою руки. — Віддай, а то закляну!
Джіні відчувала, як усі її надії закінчити Гоґвортс у мирі та спокої перетворюються на порох із кожною почутою лайкою.
— Що тут відбувається? — нарешті спромоглася запитати вона.
Герміона з Мелфоєм заклякли і з виглядом загнаних у кут посіпачок озирнулися на Джіні.
— Ви знову за старе? — вона взяла руки в боки і грізно примружилася.
Герміона послабила хватку, і Мелфою вдалося відібрати в неї стрічки.
— Спокійно, Візлі, — він притиснув блискітки до себе, ніби сподіваючись сховатися за ними. — Це просто маленьке непорозуміння.
— А мені здалося, що це просто велика сварка. — Джіні зробила крок ближче.
— Усе гаразд, Джіні, — спробувала заспокоїти її Герміона. — Ми просто обговорювали, як краще прикрасити цей коридор.
Джіні недовірливо похитала головою.
— І взагалі, Візлі, ми домовлялися не сперечатися до різдвяних канікул, — вставив свої п'ять кнатів Мелфой. — А вони, — він пошелестів стрічками, — близько.
— Та що ти... — обуренню Джіні не було меж.
Вираз її обличчя підказав Мелфою, що жарт не вдався і зараз станеться щось непоправне. Тому, позадкувавши, він схопив Герміону за руку і, буркнувши наостанок щось про інший коридор, кинувся навтьоки.
— До канікул ще цілий тиждень! — прокричала їм услід Джіні. — Я вас усе одно знайду! Герміоно, це безглуздо! Ми живемо в одній вітальні!
У відповідь почувся лише стукіт підборів.
Джіні стражденно зітхнула і пообіцяла собі знайти такий прокльон, під страхом якого ці двоє не наважилися б гризтися навіть подумки.
Так, саме так вона і вчинить.
З виглядом великомучениці, Джіні розвернулася і попрямувала назад до бібліотеки втілювати в життя свої мстиві плани.