Work Text:
Герміона отямилася зі страшенним болем у потилиці. Здавалося, що її хвицьнув дуже великий і дуже підкований кінь. Дивина... Коли вона причаїлася в парку, в очікуванні поки мешканці маєтку заснуть, то не бачила навіть натяку на конюшні. Може, просто не помітила? Вона була зайнята планами з порятунку нещасних істот — бідні пригноблені ельфи чекали на неї...
Герміона неясно пам'ятала як довго марудилася з охоронними чарами на вікні і як проникла на кухню. А потім — темрява. Напевно, гардина звалилася — іншого пояснення немає.
Вона насилу розліпила повіки та застогнала від яскравого світла, що вдарило в очі. Охнувши, Герміона знову замружилася й спробувала затулити обличчя рукою, але усвідомила, що зв'язана. Поморгавши, немов сонна сова, вона втупилася в того, хто все це затіяв.
Драко Мелфой, схрестивши руки на грудях, стояв навпроти неї й дивився, немов на злочинницю.
— Що ти тут робиш? — випалила Герміона, намагаючись звільнитися, але пута на зв'язаних за спиною руках не піддавалися.
Мелфой в удаваному здивуванні підняв брову.
— Це мені треба питати, що робиш тут ти, — протягнув він. — Вирішила власноруч витягнути домовиків із мого будинку?
Герміона почула здавлений звук і опустила погляд — поруч із Мелфоєм стояв переляканий ельф, тримаючись однією рукою за його штанину, а в іншій стискаючи ручку невеликої сковорідки.
У пам'яті сплив момент, як вона, перевісившись через підвіконня, обмацувала підлогу в намаганні знайти опору, і глухий удар, від якого голова вибухнула болем.
Вирішила, що розбереться з цим пізніше.
— Ти тільки поглянь на нього! — пішла вона в наступ, киваючи на закляклого ельфа, що притиснув вуха від її виску. — Заляканий! Пригнічений! Поневолений! Будь-яка магічна істота має право на свободу!
Домовик втягнув голову в плечі й сховався за Мелфоєм, здригаючись від кожного вигуку.
— Я думаю, ти б теж була налякана, якби у твій дім намагалися нахабно й безцеремонно пролізти глупої ночі, — глузливо відповів Драко, анітрохи не зніяковівши від її палкої промови.
У Герміони вистачило совісті почервоніти. Звичайно ж, від гніву.
— Ти обманним шляхом заманив до себе звільнених мною ельфів і хочеш, щоб я це облишила? Аж бігом!
— Вони не те щоб чинили опір в надії отримати роботу, — знизав плечима Мелфой. — Чи не так, Віллі?
Ельф, який усе ще ховався за ним, обережно визирнув і пропищав:
— Віллі добровільно прийшов до господаря Драко!
Герміона не очікувала, що Мелфой опуститься до того, щоб наказувати ельфам брехати.
— Я не для того їх звільняла, щоб ти потім нахабно експлуатував бідних домовиків.
— І тому щоранку я маю честь споглядати транспаранти перед власним домом? Верескливі гімни замість будильника? Ґрифіндорські шарфики, розвішані на живоплоті?
— Слизеринські там теж були, — з досадою пробурмотіла Герміона, червоніючи мов рак.
— Я тебе офіційно попереджаю, Ґрейнджер, що, якщо ти не припиниш слати стоси листівок про неприйнятність рабства моїм слугам, писати анонімні статті в «Щоденному віщуні» про непристойності, які нібито кояться в маєтку, й улаштовувати голодування перед моїм будинком, то мої ельфи вийдуть на стежку війни.
Герміона стенула плечима.
— Я не пишу анонімних статей, що б ти там собі не думав.
— Шапочки на тисах теж не ти розвішуєш, — уїдливо зауважив Мелфой. — Мій садівник зомлів, коли побачив це неподобство. Тож не дивуйся, якщо одного разу твій гардероб пожере гігантська міль або ніфлер відвідає твою квартиру, і разом із прикрасами зникне з хати усе столове приладдя.
— Я все одно не відступлюся! — Герміона спробувала піднятися, але її ноги теж були прив'язані до ніжок крісла. — Звільни мене!
— Тільки після того, як ти усвідомиш, що своїми діями тільки погіршуєш ситуацію. Через твої дурні витівки мої ельфи бояться виходити за межі дому. Як ти не зрозумієш — їм подобається їхня робота. Ельфам не потрібні вихідні й зарплата, премії та відпустки. Вони задоволені своїм становищем, а твої даремні спроби дати їм те, чого вони не хочуть, їм чужі.
Герміона десятки разів чула подібне, тому слова Мелфоя не справили на неї належного враження.
— А ти весь такий із себе сяйливий і благородний лицар? — глузливо відповіла вона. — Без докорів сумління користуєшся плодами рабської праці й не даєш ельфам жодної свободи!
— Чому ж? — схилив голову Драко. — У них повна свобода дій у варіантах, як себе покарати, правда, Віллі? — звернувся він до ельфа, що все ще тремтів біля його ніг.
Таке Герміона стерпіти не змогла.
— Я подам на тебе скаргу до відділу нагляду й контролю за магічними істотами! Жорстоке поводження з домовиками не зійде тобі з рук! О, тільки розв'яжи мене, і ти пошкодуєш, що наважився гнобити бідних ельфів!
— Тоді в мене немає підстав для того, щоб тебе відпускати, як ти вважаєш? — підняв брову Мелфой. — Тінкі, Віллі, — раптово сказав він, — ви знаєте, що робити. Провчіть міс Ґрейнджер.
Герміона почула шурхіт і зацьковано озирнулася, відзначивши, що в кімнаті, окрім Віллі, ховався за меблями ще з десяток ельфів, які зараз вийшли на світло і зі зловісними виразами на обличчях невблаганно наближалися до неї. Герміона зглитнула. Що вони задумали? О Мерліне, а що як Мелфой, розлючений її кампанією протесту, наказав домовикам позбутися її? Її ж зараз розтерзають на дрібні шматочки!
Вона спробувала вирватися, але міцні мотузки тільки болючіше врізалися в зап'ястя і щиколотки. Вона пропала!
Перший ельф наблизився до неї, витріщивши свої величезні блакитні очі. Він підняв руку, і Герміона заплющила очі, благаючи тільки про те, щоб її не сильно побили. Почувся ляскіт явлення. Оскільки ельф не робив жодних спроб завдати їй шкоди, Герміона розплющила одне око.
Перед нею стояв стіл, заставлений безліччю наїдків, від вигляду яких у Герміони забурчало в животі — все ж таки ожина з Мелфоєвого саду не те щоб дуже поживна. Вона з острахом дивилася на оповиті парою шматки м'яса. Це так вони збираються показати їй, на що вона перетвориться, якщо не припинить свої спроби звільнити ельфів?
— Ти що... — почала вона, але замовкла, коли поруч явився ще один ельф з оберемком столового наряддя.
— Міс зовсім змарніла, — пропищав він, звалюючи виделки й ножі на стіл. — Недобре це, міс має поїсти...
— Мелфою, — пропищала вона. — Ти не дозволиш їм... Мелфою! — Але він уже вийшов, залишаючи її на поталу ельфам.
У полі зору з'явився ще один домовик із тацею, повною кремових тістечок.
Герміона випустила несамовитий крик.
***
Коли Мелфой нарешті повернувся — напевно, щоб помилуватися на справу рук своїх у вигляді її бездиханного тіла, Герміона з кислим виразом на обличчі жувала «дуже смачне повітряне тістечко, міс! Дункі сам його приготував за старовинним фамільним рецептом!». Ще один ельф акуратно вичісував гілочки з її волосся, другий відчищав мантію, а ще двоє вовтузилися на підлозі, натираючи до блиску чобітки. Тортури, справжні тортури!
— Неприємно, напевне, коли твою думку не враховують, чи не так, Ґрейнджер? — Мелфой спостерігав за цією картиною, навіть не приховуючи свого тріумфу.
Герміона спопелила його ненависним поглядом. Ух! Нехай тільки відпустить її — вона влаштує йому солодкі дні!
— Ельфи не потребують твоєї допомоги, — вів далі Мелфой. — Ба більше — вона їх жахає. Як бачиш, твої гасла про свободу їм не потрібні й шкідливі для їхнього морального духу. Облиш цю безнадійну витівку, Ґрейнджер.
— Нізащо! — відповіла вона, прожувавши та відвертаючись від ще одного тістечка, яке їй підсовував ельф. — Твої брудні спроби усунути мене з дороги не подіють.
— Що ж, — посміхнувся Драко. — Тоді, я вважаю, що доведеться провести ще кілька сеансів терапії.
Герміона відчула, як по всьому тілу виступають сироти від його зловісного погляду.
— Відведіть її в кімнату для гостей, — віддав наказ ельфам Мелфой. — І приготуйте ванну.
Герміона намагалася чинити опір, але домовики не звертали уваги на її слабкі спроби звільнитися. Відчайдушний крик потонув у ляскоті роз'явлення.