Chapter Text
Ямамото вийшов у коридор і сів навпроти дверей сусідньої кімнати.
"SÌ! Arh, per favore... SÌ... si..."
Він точно знав, що це значить. Не треба мати B1 з італійської, коли знаєш Ґокудеру, і чуєш його стогони ще до того, як вони перетворяться у слова. Він, певно, не здогадувався, що стіни між кімнатами не шумоізольовані.
Але той його голос, та його італійська...
Моментом Ямамото був зірвався зі свого ліжка, але що далі? Казати "Йо, Ґокудера, можна приєднатись?", чи навіть те саме, але "Хаято"..? Ох…
Окей, а що як він там не один? Просто постукати в їхню з Цуною кімнату? Точно, Цуна.
Два кроки в бік дверей, два кроки назад, ніби ходіння вперед-назад врятує від цього всього.
"Джудайме".
Дивно, він ніколи не думав про захоплення підривника з цього боку.
Так, в коридор Такеші вийшов майже спокійний, із холодним розумом і розрахунком: Ґокудера ж потім захоче пити, чи перекусити - і сам з’явиться. А ні - то Ямамото однаково дочекається, і побачить, що той був в кімнаті один.
Прийде Цуна - звідкись із їдальні, чи тренування - і він просто посміється, бо звідки взагалі ті думки, ніколи ж їх не було.
Або ж Цуна вийде з кімнати.
Того не може бути. Вартовий Дощу завжди, завжди був спокійний щодо цього. Хіба кілька разів дражнився, викликаючись в пару до Цуни, та посміюючись із Ґокудери і його... Ревності? Але ж ніколи не сприймав ситуацію всерйоз.
Стіни між кімнатами та коридором, схоже, таки були шумоізольовані. Інакше чому ті стогони лунають лише в його голові?
Стогони, скрип двоярусного ліжка, й іноді легке постукування бильця об стіну.
Головне, не закривати очей. Просто, щоб уява не малювала на повіках зсередини.
Звичайна медитація та очікування. Пес Хачі був такий же, як і його Джіро, тільки є різниця: Ямамото точно дочекається. Звідкись ізсередини хвилями почала підніматись звична спокійна впевненість. Хаято там сам. Зараз підійде Цуна. Наступного разу Ямамото поговорить із Ґокудерою, і колись - далеко не одразу, з часом - він зможе чути Хаято не через стінку, а тримаючи його в руках, заціловуючи шкіру, і відчуваючи ті стогони губами.
Тривога відступала, а двері й далі були зачинені.
- Ем, Ямамото, чому ти сидиш тут на підлозі? Щось сталось? - раптом з’явився поруч Цуна з бутербродом в руці.
Як завжди розслаблений, “природжений кілер” щиро розсміявся:
- Йо, Цуна, а в їдальні ще лишились канапки з шинкою?