Work Text:
«КИЛИМ»
Все це виглядало так знайомо коліна щільно притиснуті до боків хлопця що лежав під ним руки що притискають його зап'ястки до м'якого килима у вітальні
Погляд зелених очей на потріскані губи та швидке дихання розділене між двома хлопцями
«- але цього разу все краще»
Лунає думками перш ні ж рука з кольоровими резинками на ній обережно вислизає з його жартівливого захвату. Ніжним дотиком заплутується в білявому волоссі та тягне донизу, пильний погляд сірих очей Микити сяяв розважливими вогниками коли той підіймав голову, щоб обпалюючи гарячим видихом прошепотіти Артемові до вуха - Тепер вже не втечеш, так, Тьом?
«Не втечу»
Справді не втече, бо не потрібно, бо сам того не хоче. з моменту початку їх стосунків минуло так багато часу та вони досі пам'ятають з чого все почалось для них. той перший поцілунок вдома у Микити. те як швидко біг тоді та відчуття що скоїв страшенну помилку.
але «помилка» стала початком того що вони мають зараз. Декілька місяців тому хлопці нарешті тримали в руках документи про їх зарахування у навчальні заклади столиці, довгі розмови про їх бажання та майбутнє багато поцілунків котрі відганяли тривогу та запевняли один одного що бажання бути разом і надалі, спільне так само як квартира яку обирали довго що б подобалось обом, хоча готуючи разом вечерю жоден з них не зізнається що насправді думка про спільне проживання та вигляд свого хлопця кожного ранку в себе під боком їм обом подобається набагато більше за саму квартиру.
Сьогодні ж хлопці остаточно завершили обставляти нову оселю та вирішили влаштувати для себе святковий вечір з цього приводу на м'якому темному килимі біля телевізора, сміх лунав кімнатою коли їх жартівлива суперечка перетворилась на спроби Микити почати лоскотати свого хлопця що б відвернути його увагу та отримати «перемогу» спроба була хороша, але Артем був хитрюжкою як казала йому Саша коли той намагався списувати в школі, тому вже скоро він опинився на стегнах Кіма з переможними вогниками в очах притискаючи його до чорного пухнастого ворсу в Їхній вітальні з Його п'ятірнею що плуталась у волосі з Ним у думках та на яву.
- Не дочекаєшся, Кіме. З усмішкою напів шепоче Артем. Холодне світло увімкненої лампи з кухні яскраво підкреслювало сірі немов дощові хмари очі та легкий рум'янець на вилицях коли пальці у волоссі потягнули хлопця в теплі обійми та палкі поцілунки.
«В них все буде добре, він більше не тікатиме ні від себе, ні від очей кольору похмурого неба»