Chapter Text
Гаррі вважав своє життя доволі щасливим, настільки, як тільки може бути у хлопчика котрий живе з одним батьком. Він змалечку знав про магію і Гоґвортс, і завжди з захопленням спостерігав як його тато варить різні зілля. Також він дуже любив свою хрещену, тітку Лілі, котра хоч і приходила рідко, та завжди приносила йому щось солодке і чарівне, особливо малий Гаррі любив шоколадних жабок. Був ще дядько Реґулус, котрий приходив часто, але надовго ніколи не затримувався. Гаррі любив цих людей і любив слухати історії про школу магії, та чомусь, його батько дуже не любив їх розповідати, а коли все таки наважувався, говорив небагато і з сумним виглядом, тому Гаррі більше не запитував його.
Тато казав йому, що коли Гаррі поступить в Гоґвортс йому доведеться тримати в секреті хто насправді для нього Северус, він пояснював це тим, що створив собі дуже… неприємну репутацію. На що тільки отримував абсолютно нерозуміючий погляд своєї дитини. Хлопчик не розумів як його турботливий тато може бути неприємним. Можливо суворим та й те, лише в ті моменти коли перед вечерею Гаррі намагається взяти щось солодке. Та зрештою у відповідь на прохання 10-річний хлопчик лише кивнув головою, за що Северус погладив його по голові і поцілував в лоб.
—Що ж, з цим вирішили. А тепер, юначе, як би ви хотіли провести завтрашній день?— серйозно запитав Снейп, на що Гаррі широко усміхнувшись крикнув:
—Зоопарк!
Северус видав страждаючий стогін.
—Знову? Минулого разу ти на 10 хвилин застрягнув біля пітонів, може парк атракціонів?— Снейп щиро сподівався що його син зглянеться над ним, та Гаррі лише ширше усміхнувся.
Северус насправді не так вже і страждав, але кожне день народження його милого сина починаючи з 5 років, вони проводили саме в зоопарку. Снейп радше був занепокоєний, магічні здібності Гаррі вже почали проявлятись, і він абсолютно не контролював їх. Та раніше було все добре, тож він не наважився відмовити великим зеленим очам хлопчика.
Вже наступного дня, коли вони лише увійшли на території зоопарку, Северус пішов з сином до вагончика з морозивом, поки він діставав гаманець, аби заплатити, Гаррі вже змився в бік тераріумів. Важко зітхнувши, чоловік взяв дві порції морозива і пішов до нього. На вході в тераріуми, Снейп побачив як люди в паніці покидають павільйон зі зміями, пришвидшившись, він побачив збентеженого і наляканого Гаррі, який сидів на підлозі, а подалі від нього спокійно відповзав пітон. На хвилину заклякнувши, Северус підійшов до сина і присів поряд, погляд Гаррі нарешті перевівся на нього.
—Я нічого не зробив, чесно. Скло просто зникло,— схвильовано шепотів він, Снейп мовчки віддав йому морозиво і допоміг піднятися.
—Я вірю в друге, але не в перше,— очі хлопчика почали сльозитись, а рука з морозивом трястись, та чоловік обережно підтримав його руку, аби ріжок не впав.— Тихіше, тут немає твоєї провини, Гаррі. Просто це означає що ти ще не навчився контролювати себе, це нормально, ходімо. Ти не поранився?
Хлопчик похитав головою з боку в бік. Снейп взяв хустинку і витер його сльози.
—Добре, не хвилюйся за це, ти вже дорослий хлопчик, тобі 11.
На згадку про свій вік Гаррі збадьорився і подивився на батька.
—Це значить що скоро я поїду в Гоґвортс?— з усмішкою запитав він повеселівши, Снейп зітхнув.
—Так, маєш поїхати,— замислено сказав Северус.
Він не хотів засмучувати свого хлопчика і казати що можливо це буде не так. Дамблдор все ще не зняв захист від Поттерів, а це означало, що його сина поки що не було в списках на вступ. Та Северус вже не один раз говорив із директором про це, тому все мало бути добре.
Гаррі тим часом зовсім забув про пітона, і вже уявляв як буде навчатись в школі магії, як заведе друзів і буде постійно бачитись з татом. Хлопчику було важко знайти друзів на своїй вулиці, всі вважали його сім'ю дивною вже через те, що тато виховував його один. Єдиного разу коли Дадлі, це біляве порося, насмілилось сказати що його батько ймовірно викрав його тому що він не був потрібен справжнім батькам, Гаррі розізлився настільки, що навіть не помітив як повалив більшого хлопчика на землю і почав вовтузитись з ним, аж допоки їх не розійняли. З того часу Гаррі намагався дізнатись щось про свою матір, та помітивши що тато не хоче говорити і на цю тему, замовк. З хлопчиками з вулиці він теж більше не спілкувався, справедливо вирішивши, що якщо вони дружать з Дадлі, то думають про його тата так само.
Прийшовши додому, Гаррі вже веселіше пішов на кухню, де його від рання чекав невеличкий тортик, який надіслала тітка Лілі і маленький подарунок від дядька Реґулуса, був ще один пакунок, підписаний "Н.М.", дивлячись на пакунок його тато легенько посміхався.
Подарунком від Блека виявився шкіряним продовгуватим чохлом, Гаррі збентежено подивився на батька.
—Це для чарівної палички, її ти маєш обрати самостійно.
Далі був пакунок від "Н.М", це виявився ключ з запискою. В записці було " Гаррі Вейну. Від тією, що по праву мала бути твоєю хрещеною". Прочитавши це, Северус важко застогнав.
— Вона все ще не заспокоїлась,— добавив Снейп прикривши очі рукою, Гаррі поглянув на ключ і перевів погляд на батька.
—Від чого він?
—Це ключ від сейфу, в Ґрінґотс. Ми підемо туди, коли прийде лист.
—Швидше б,— без задньої думки відповів Гаррі і повернувся назад до торту і подарунків.
Після вечері, сидячи на невеличкому диванчику перед телевізором, Северус помітив що Гаррі майже заснув, тому обережно розтрусивши його відправив в ліжко. Прибравши зі столу і віднісши подарунки в кімнату сина, він кинув погляд на сплячу фігурку. Снейп підійшов до неї і обережно погладив кудлату маківку сина присівши поряд на підлогу.
—Сподіваюсь твої роки будуть щасливішими аніж мої,— іронічно посміхнувшись сказав Северус і вийшов.
Як тільки чоловік увійшов на кухню, задзвенів домашній телефон. З важким стогоном і зітханням, він підняв слухавку.
—Як Гаррі, йому сподобався торт?— запитав жіночий голос з того боку.
—Лілі, скільки разів тобі казати, припини годувати мою дитину виключно солодким, і так, він йому дуже сподобався.
—Чудово, у нас проблема,— поспіхом сказала вона,— скажи мені будь ласка, що сьогодні сталось в зоопарку?
—Звідки ти?..
—О, не тільки я, аврорат вже теж знає, не знаю наскільки. Вони казали що все влагодять, тож за це не переживай, але…
—Що "але"?— нервово запитав Северус.
—Голова аврорату… він вже заходив до мене,— як тільки ці слова вилетіли з телефонної трубки, Северус на секунду забув як дихати.— Заспокойся! Він ще не знає, по крайній мірі я сподіваюсь. Гаррі скоро прийде лист, і він поїде в Гоґвортс, там до нього не дістатися. Прошу, не думай про погане, ми добре заховали вас, він нічого не знайде.
—Добре, дякую Лілі,— навіть нормально не попрощавшись, Северус поклав слухавку і тримаючись за стіну побрів на маленький диванчик у вітальню.
Знесилено впавши на нього, Снейп в напівпітьмі почав розглядати протилежну стіну, там було купа живих фотографій. Немовля Гаррі, Гаррі з першим зубом, Гаррі в снігу, на Різдво, на річці. Вони всі були зроблені в звичайному маглівському Лондоні, оскільки Северус надто боявся тягнути його в магічний світ, туди де Джеймс досі не поклав сподівань знайти його. Втомлено видихнувши, вкотре за день, Северус знесилено заплакав. Гаррі, його дорогоцінний Гаррі, єдина жива людина, котра любить його просто за те що він існує, чому батьком такої милої дитини мав стати саме такий недолугий чоловік як він. Тихо схлипуючи Северус і не помітив двох допитливих зелених оченят котрі уважно спостерігали за ним.
Вдосталь наплакавшись Снейп помітив білий конверт на порозі. Витерши щоки рукавом кофти, чоловік піднявся з дивану і підійшов до конверта. Звісно, було зрозуміло від кого він і для чого прийшов, тому в передчасному розгортання не було потреби, цей хвилюючий момент належав лише Гаррі. Лишивши конверт на підлозі, Северус швидким кроком пішов на кухню. Підійшовши до однієї з кухонних полиць, він взяв звідти лист паперу, і перо. Надряпавши відповідь, чоловік зачарував листа, після чого підійшов до холодильника і дістав звідти трохи вареної курки. Вийшовши на невелике заднє подвір'я разом з куркою і листом, він негучно засвистів. Через хвилину почувся тихий шелест крил, і перед чоловіком приземлилась біла невелика сова. Мовчки поставивши пере нею тарілочку з куркою, а поряд поклавши листа, Северус ніжно усміхнувся пташці і пішов назад до будинку.
Наступного ранку Гаррі застав Северуса на кухні з чашкою кави і газетою в руках. Підійшовши до тата, хлопчик міцно обійняв його.
—Що сталося? Ти знову щось розбив?— підозріло запитав Северус відклавши газету. Хлопчик похитав головою, та розпитати побільше в Снейпа все одно не вийшло, оскільки прийшла пошта і схвильований Гаррі побіг її забрати.
Як він і думав серед листів був один адресований "Гаррі Вейну", який хлопчик відразу ж забрав і від нервів ледь не порвав.
—Гаррі, легше,— з докірливими нотками в голосі сказав Северус стоячи в дитини над головою, аби і собі прочитати.
Прочитавши лише до слів "…Вас зараховано до Гоґвортської школи…", Гаррі вже нестримно радів обхопивши свого тата руками і отримавши такі ж міцні обійми у відповідь.
Відправивши сина перевдягатися, Снейп нервово оглянув листа, зрештою він таки встигнув відправити відповідь вчора, тож лист був чисто символічним знаком особисто для Гаррі. Важко зітхнувши Северус дочекався хлопчика, схопив гаманець, і наклавши на рюкзак закляття розширеного простору, вийшов з дитиною з будинку.
—Ми куди?— поцікавився хлопчина прищурено дивлячись на тата.
—За шкільним приладдям.— коротко відповів той якомога дружлюбніше.
Гаррі не лишалось нічого більше як йти слідом уважно роздивляючись навсібіч, аби не пропустити магічний перехід. Та всю дорогу до станції переходу було так і не видно. Зрештою, сівши в потяг, Северус попросив у Гаррі листа, той з готовністю витягнув його і протягнув тату. Уважно розглянувши список того що потрібно, Северус повернув листа сину.
Вийшли вони на Лондонській станції, від чого хлопчик відразу вчепився в руку тата. Йшли вони недовго, і зупинились коли перед очима повстав шинок з назвою "Дірявий Казан". Чоловік важко зітхнув, це останнє місце куди б він хотів вести власну дитину, але розуміючи що вибору все одно немає, він таки увійшов з Гаррі всередину. Не даючи хлопчику і миті аби роззирнутись він твердим кроком пройшов далі навіть не глянувши на бармена, той здавалося і не хотів аби зіллєвар дивився на нього. Але побачивши згорблену фігуру з тюрбаном на голові, котра нервово посмикувалась спереду, Северус різко зупинився притиснувши хлопчика до себе.
— П-п-професоре С-Снейп,— нервово привітався чоловічок, обличчя Северуса стало абсолютно беземоційним, з легким відтінком роздратування.
—Професоре Квірел, не думав що побачу вас сьогодні,— подібного тону Гаррі ніколи не чув від свого батька.
—Т-так, ос-с-собисті с-справи,— ледве вимовив він, та помітивши худу фігурку, що намертво вчепилась в талію Снейпа, обличчя Квірела стало зацікавленим,—а ц-це х-х-хто?
—Мій син, вступає цього року. До речі, познайомся, Гаррі, це один з твоїх викладачів,— тон Северуса не змінився ні на йоту, і він досі не зводив прискіпливого погляду зі свого колеги. Квірел занервував ще більше.
—Т-так, я в-викладаю з-з-захист від т-темних м-мистецтв,— ще більш невпевнено промовив він дивлячись на хлопчика, але постійно зиркаючи в бік Снейпа, котрий досі не зводив з нього погляду,—Т-та мені вже ч-час.
Квірел шурхнув повз них, та Снейп все ще дивився йому в спину, лише коли від професора не лишилось і тіні, він важко зітхнув і переглянувся із Гаррі.
—Сподіваюсь більше нікого з моїх знайомих тут не буде.
Якби він знав чим обернуться ці слова, то напевне заздалегідь позбавив би себе мови.