Work Text:
Двері хряснули так, що лише дивом не злетіли з петель. Олів’є волів би їх ще замкнути, бажано — на тяжкий навісний замок, і на додачу підперти ще чимось зсередини, однак обкуті залізом дошки були оснащені лише клямкою. Ніякої замкової шпарини — «Браттям по Ордену негоже таїтись один від одного», як сказав колись один з метрів на недільній проповіді. Звісно, в келії до паладинів мало хто ризикнув би влізти без стуку, проте...
Олів’є тяжко зітхнув — уже не вперше за сьогоднішній ранок. Його підірвали вдосвіта з ліжка, і зараз, коли весь пристойний Париж на поверхні тільки прокидався і возносив до Господа вранішні молитви, він уже годину як був на ногах — а все через клятого!..
Олів’є обернувся. Роланд під його спопеляючим поглядом не втратив ні краплі свого ідіотсього натхнення: сяяв, мов мідний казан, начищений юною кухаркою.
— Сядь, — гиркнув Олів’є і тицьнув пальцем на стіл. — І розказуй тепер все по порядку.
Роланд, на диво, навіть не став сперечатися — тільки витягнув спершу з буфету пляшку з вином і взяв дві склянки; налив, підсунув одну Олів’є. Той впав на стільчик напроти, похмуро відпив:
— Ну?
— Тобі просто з першої зустрічі? — Роланд замислено потер підборіддя. Олів’є окинув його тяжким поглядом:
— Від самого початку.
— Ну... — Роланд покусав щоку, тоді розцвів. — Взагалі, все почалося з того, що я вирішив прогулятися, і...
Олів’є не стримався і з ляскотом закрив обличчя рукою.
Загін Роланда цього тижня був черговим. Це значило, що в казармах постійно мали бути їхні мисливці: при зброї, еліксирах і аегіс, готові вирушити на лови вампіра в будь-який момент. Капітан за правилами повинен був залишатися з ними — і все ж, Роланда потягнуло прогулятися.
— Так от, ти не повіриш! — ніс далі, нічого не помічаючи Роланд. — В одному з залів, де зберігаються кістки убитих в давнину вампірів, знайшлися двоє! У формі священиків з поверхні, явно з чужого плеча, ну і я вирішив перевірити, хто це до нас такий забрів, а виявилось...
— Так, стій, — Олів’є здійняв руку. — Глянь мені в очі. Оце все — про «прогулятися» — ти в звіті не пишеш, зрозумів мене? Вигадай що завгодно, про патруль, божественне передчуття, підозрілі звуки, які ти почув, чи ще щось — але не приведи Господь писати правду.
Роланд зітхнув і подивився на Олів’є так, ніби той говорив якісь дурниці.
— Слухай, ну я ж не перший день паладином, — протягнув майже ображено. — Та й звіти все одно завжди пише за мене Жорж, я тільки підпис ставлю!
Олів’є дуже захотілося закрити обличчя рукою вдруге, однак він стримався. Зробив глибокий вдих — це був лише початок розмови.
— Отже, ти зустрів двох незнайомців — і?
— О, ти навіть уявити собі не можеш! — очі Роланда засяяли не менш натхненно, ніж під час співів гімнів — ведмежого ревіння, подумки поправив себе Олів’є — на недільній месі. — Один з них виявився вампіром, а інший — тим самим юним Ванітасом, спадкоємцем Блакитного Місяця, про якого останнім часом тільки й мови!
Олів’є відкрив рота. Закрив. Захотів вилаятися, але все не міг підібрати слів.
Тобто, це були не просто вампір — вампір в самому серці катакомб! — і людина. Це був той, через кого останнім часом стояв на вухах не тільки Орден, а й уся вампірська сторона, якщо вірити чуткам, які долітали від священиків з адміністративного апарату.
— Ти уявляєш, як іноді складається доля?! Воістину, Боже провидіння направило мене цієї ночі! — патякав Роланд, все більше розпаляючись. — Господь хотів цього, хотів, щоб я зустрів цю юну душу! Його рука вела мене!
— Ти зустрів Ванітаса з вампіром, — повільно повторив за ним Олів’є — довелося прокашлятися, щоб голос почав слухатися. — Як, в біса, трапилося так, що ти не прирізав останнього на місці? Це ж вампір! Який вторгся в катакомби!
— Я спершу спробував! — Роланд вихилив до дна свою склянку і долив ще вина. — Ной сильний противник! Але потім виявилось, що вони прийшли у катакомби в пошуках доктора Моро. Ну, і я послухав їх, і вирішив, що куди більш розсудливо буде допомогти їм — тим паче, бідний Ванітас сам колись став жертвою експериментів Моро. Уявляєш, в дитинстві він теж навчався в Ордені і навіть встиг стати мисливцем!
Олів’є відставив склянку, закрив обличчя руками і тихо застогнав.
— У тебе все ж болить голова? — співчутливо протягнув Роланд. — Сходити в лазарет попросити у медсестер ліки?
— Ти!!! — гаркнув Олів’є, здіймаючи голову. — Це все твоя вина! Це через тебе, клятого довбня, я зараз сиджу і не знаю, чи то Шарль уже до обіду всіх нас повісить за зраду Ордену, чи то чим це все закінчиться! Невже тобі взагалі в голову не прийшло, що тебе можуть обманювати? Дурити? Брехати тобі? Заманювати в пастку абощо?! Ти, паладин Яшми, той, хто має бути моральним взірцем для усіх мисливців, просто повірив сльозливій історії вампіра. Не підкріпленим нічим! Вампіра, який, чорт забирай, вліз просто в саме серце Ордену!
— Не вампіра, а Ванітаса, — Роланд ображено насупився. — І ти говориш, як Марія.
— Ну хоч хтось в вашому загоні має здоровий глузд! — вибухнув Олів’є. Роланда, однак, не пройняло.
— Але ж ми справді знайшли лабораторію Моро, так? — він стенув плечима і знову ковтнув вина. — Ванітас не збрехав.
— І де той твій Моро зараз?! Що ти Шарлю покажеш?! Руїни і уламки, в яких нічого не розібрати?!
— У нас є свідки, — спокійно відгукнувся Роланд. — Мій загін, а ще ті невинні вампіри, яких ми врятували.
— Ага, звісно, — Олів’є не стримався і все ж знову закрив обличчя рукою. — Врятовані мисливцями вампіри. О пресвята Женев’єво і святий Діонісію Паризький...
Хвилину він сидів у тиші, опустивши голову, тоді все ж звів погляд.
— Отже, ти повірив на слово вторженцям, ви разом пішли шукати лабораторію, знайшли її і Моро в ній?..
— Так, а потім зав’язалася бійка, і Моро вдалося вислизнути, а нас атакував проклятий вампір, — до Роланда повернулось його дурнувате натхнення, його очі знову засяяли, немов перед внутрішнім зором розгорталась картина бою в лабораторії. — Ми не знали, що робити: ніяка зброя його не брала, він увесь був наче зітканий з тіні. А потім — ти не повіриш! — Ванітас із Ноєм кинулись до нього, це чудисько їх ковтнуло. І тут — БУМ! БАХ! Блакитне сяйво затопило все, і ось уже немає ніякого чудиська, а тільки непритомний хлопчик-підліток, і Ванітас із Ноєм поруч з ним! О, Олів’є, це була одна з найпрекрасніших картин, які я бачив у своєму житті! Людина і вампір сміялись разом, так, немов!..
— Так, стій, це я вже чув, обійдемося без повторів, — Олів’є зупинив його, виставивши перед собою руку. — Я правильно розумію, ви перемогли вампіра, але надто поруйнували лабораторію?
— Насправді, ні, — усмішка збігла з обличчя Роланда. — Тобто, звісно, бій не пройшов безслідно — однак підірвав лабораторію один з поплічників Моро, вочевидь, щоб приховати усі сліди. Нам довелося похапцем вибиратись, і...
Роланд звів очі, його погляд став гострим і холодним — як зазвичай під час полювань.
— Олів’є, Моро сказав, що його прикриває хтось із вищих ешелонів Ордену, — слова впали у повній тиші, як галька, кинута в озеро дитячою рукою. — Не назвав, хто саме — але навряд чи він зміг без допомоги когось впливового розгорнути просто в катакомбах таку велику лабораторію уже після того, як його офіційно вигнали. Мені це не подобається.
Олів’є закусив губу. Ось ця новина була справді кепською — і що, питається, їм з нею тепер робити? Паладини не мали влади поза полем бою, вони були виконавцями, бойовою силою, а не тими, хто приймав рішення. Їм вказували на ціль — і вони полювали, однак самі ціль вибрати не могли. Звісно, можна було доповісти прямо Шарлю, проте хтозна, чи не затесався зрадник в його найближче оточення?
— Знаєш, цього в звіті теж не пиши, — по хвилі мовчання мовив Олів’є. — І зі своїми мисливцями, які це чули, поговори, щоб зайве не патякали. Вони, звісно, тобі всі віддані, але на випадок внутрішнього розслідування мають повторювати одну і ту ж версію подій. Що, до речі, трапилося в результаті з тим вампіром і Ванітасом?
— О! — Роланд розцвів. — Все гаразд, вони успішно вибралися! Вони взяли наші плащі, і я попросив Марію їх провести на поверхню!
— Ти зробив що?..
Склянка, яку до того Олів’є крутив у пальцях, вислизнула й покотилася по столу. Заблищала на стертих дошках низка рубінових крапель. Роланд дивився прямо і ясно, в його погляді читалось нерозуміння.
— Ну, я ж не міг їх здати Ордену, вони все ж порушники, хоч і прийшли з благою...
— Роланде, а якби їх зупинили? По дорозі. Чи на контрольно-пропускному пункті. Якби сказали показати обличчя?
Вперше за всю розмову в зелених очах промайнула невпевненість.
— Але ж це Марія, її всі знають, вона б точно не викликала...
— А якби все ж зупинили?
Роланд змовк. Опустив погляд, знову звів.
Він не хотів нічого злого, промайнуло в голові. Звісно ж, не хотів. Просто нісся, окрилений новим одкровенням, не помічаючи нічого навколо.
— Роланде, ти ж розумієш, як би це виглядало, особливо для того ж Шарля? — тихо мовив Олів’є. — Один з мисливців таємно виводить із катакомб вампіра-порушника. І якими наслідками це могло загрожувати? Якщо в твоєму випадку ще, можливо, озиратимуться на твій статус і твої досягнення, то у випадку Марії, яка лише кілька місяців як в Ордені...
Роланд згас — немов сонце затягнули густі хмари. Погляд став тмяним, плечі опустились вниз. Олів’є зітхнув. Він не хотів цього, не хотів робити Роланду боляче, слова просто зірвалися самі собою — і все ж, це ж була правда. Диво, що все обійшлося.
— Поговори з усіма своїми мисливцями, — він простягнув руку, накрив долонею зап’ястя Роланда. — Хай прикриють Марію, якщо що. І йди спати, ти всю ніч на ногах.
Роланд мовчки кивнув. Поволі звівся з-за столу, рушив до дверей.
— І звіт, перед тим як здавати, покажи спершу мені! — гукнув йому в спину Олів’є. Роланд обернувся.
— Я вже давно не твій замісник, — усміхнувся — поки що блідо, але це було краще, ніж нічого. Олів’є гмикнув:
— Іноді — у вкрай рідкі моменти — я про це щиро шкодую: можливо, якби я був поруч, зміг би тебе вчасно зупинити.
Усмішка Роланда стала трохи ширшою. На мить пухнасті вії опустилися — таке мовчазне, однак вкрай виразне «дякую», як вмів лиш він один — а тоді двері зачинилися, полишаючи Олів’є насамоті. Той якийсь час на них бездумно витріщався, тоді знову — уже вкотре за сьогодні? — тяжко зітхнув. Долив собі вина, випив одним махом, втомлено закрив обличчя руками.
Вампіри в катакомбах, спадкоємець Блакитного Місяця, доктор Моро, зрада в Ордені — і, звісно ж, Роланд просто повинен був вляпатися у саму гущу цього. Олів’є опустив руки, кинув тоскний погляд на пляшку — і долив собі ще.
Схоже, його негаразди тільки починалися.