Work Text:
ІА завжди любила квіти. Особливо рожеві – її улюбленого кольору, який так пасував під довгу світло-рожеву шаль її волосся.
Саме такого кольору троянди зараз лежали на лавочці темного парку поряд із нею. Це єдине, що лишилося від її – або вона думала, що її – другої половинки, яка вирішила що букету квітів та красивих оченят буде достатньо, щоб пробачити за зраду.
«Не було», — зітхнула ІА і шмигнула носом.
Крутячи в лівій руці шипастий стебель, вона не могла перестати думати, як такі колись милі душі рожеві пелюстки зараз здавалися найненависнішою річчю у світі.
Дівчина обвела пальцем одну з колючок, а потім із силою натиснула на нього. Їй здавалося, що сотня таких шипів зараз впивалися їй у серце. Різниця лише в тому, що зараз її рукою стікала тонка струмок крові.
— У тебе кров іде.
ІА трохи здивована підвела голову. Перед нею стояла дівчина з дещо хлопчачим виглядом. Вона дивилась на заплакану незнайомку з трояндою в руці, з цікавістю в погляді.
— Це дрібниці, — відповіла надламаним голосом ІА.
Вона відпустила троянду, сховавши скривавлену долоню іншою.
— Як скажеш, — потиснула плечима Флавер. – Щасти.
Вона не встигла пройти і двох кроків, як почула прохання.
— Не йди! — ІА підняла на неї погляд, повний благання. — Я... я не хочу бути одна.
Флавер знову перевела погляд на дівчину. Тендітна, з великими невинними блакитними очима, у простій рожевій суконці з відкритим плечем та у білих туфельках на підборах. Та здавалась такою... вразливою. Наче якби їй зараз відмовили, та розсипалася б на багато-багато рожевих пелюсток.
— Ну... Добре.
І Флавер всілася на іншу половину лавки, поставивши інстинктивно ногу на ногу. Після пів хвилини ніякої мовчанки, та порушила тишу:
— Слух, то як тебе звати? — вона звучала абсолютно невимушено, наче розмовляла з другом.
— ...ІА, — обережно відповіла.
— Цікавеньке ім'ячко, — посміхнулась та. — Хоча в мене не краще.
— А яке у тебе імʼя? — зиркнула вона в бік пацанки.
— Флавер. Дурне ім'я, ска... — повернула голову вправо.
І зустрілась з нею поглядом. В очей, що щойно були наповнені жалем, зараз спалахнувся маленький вогник цікавості. «Це їй пасує набагато більше», — подумалось Флавер.
— «Ска»? — здивовано повторила дівчина.
— ...жи, — Флавер ніяково пожала плечима.
— А мені здається дуже гарним, — ІА злегка посміхнулась.
Флавер ковтнула.
— Але не пасує мені, — зітхнула та. — Я ж, ну... Сама бачиш.
ІА провела поглядом по, тепер вже знайомці, ще раз. Біле пасмо волосся з темно-фіолетовою прядкою на верхівці, чокер на шиї, спортивна кофта та легкі шорти. Окрім кольору волосся, наче нічого й цікавого в ній і не було, та все ж...
— А я думаю, що пасує, — задумливо промовила вона. — Така ж красива.
Флавер зашарілась.
— З чого компліменти так різко? — її очі блукали деінде подалі від рожевої дівчини.
— А, — зніяковіла сама ІА. — Пробач. Сказала, не подумавши.
Флавер вирішила повернути погляд на ІА, але досі відмовлялася дивитися їй в очі і натомість розглядала її сукню. Тоді вона знову помітила червону рідину біля її долонь.
— У тебе сукня у крові.
ІА поглянула на сукню і виявила біля лівої долоні невеличку плямку крові.
— Ой леле! — жахнулася та. — Це ж моя улюблена сукня!
— Дай мені, — рішучо сказала Флавер.
І плюнула на руку та почала пробувати відтерти нею сукню.
ІА, не знаючи що робити, просто спостерігала, як Флавер, нахилившись над її стегнами, старанно пальцями відтирала тепер червоно-рожеву тканину.
— Фух, — втомлено видихнула. — Ну хоч щось.
А потім перевела погляд на ранку, з якої досі потікувала кров.
І без зайвої думки почала вилизувати покривавлений палець.
ІА завмерла. Всередині щось бахкнуло, а потім запалало, від вигляду цього непристойного дійства.
— Ф-Флавер...
— Га?
Дівчина підняла голову і зустрілася поглядами із зашарілою ІА. Потім знову подивилась на старанно вилизаний палець.
— Оу.
Почервоніла Флавер трохи віддалилася на лавочці від іншої також ж почервонілої.
«Я була б не проти, якби таке робили щоразу як я поранилась», — подумалось ІА, і та хіхікнула.
Флавер перевела на ту погляд і сама посміхнулась.
— Вибачай, — ніяково пояснювалась та.
— Я просто подумала, що якщо не прибрати з руки кров, ти знову замазаєш сукню.
— Все добре, — дівчина показала широку добру усмішку, а потім продовжила: — Слухай...
— Га? — зиркнула Флавер.
— Даси мені свій номер?