Work Text:
Події напередодні чергового поєдинку нерозлучної пари Тесея та Астерія розвивались звично; одна з Мойр, що пряла їхню долю, вчергове повторювала якийсь лиш їй відомий візерунок. Спочатку вони закінчили святкування попереднього поєдинку з Принцом — нехай вони програли, та численних полеглих героїв Греції це влаштовувало, за умови, що вони завдали принцу достатньо неприємностей — хоч раз пролити його кров чи змусити впасти вже було достатньо. Тесею поремонтували його колісницю, після чого він викликав на дуель декількох слабших супротивників, щоб після перемоги підняти списа у повітря та зігрітись від схвального гамору натовпу. Він казав, що це підіймає його бойовий дух перед головним шоу. Знову час вина та гімнів музик; веселий вихор поглинав Тесея й крутив йому голову — все швидше та швидше, поки не досягав кульмінації в екзальтованому крику, коли він знову зустрічався зі своїм головним конкурентом:
— Ага, ти знову тут, злісна покруч, щоб пасти від списа легендарного Тесея!
Для Тесея, здавалося, сказати ці репліки було найважливішим моментом спектаклю; він ніколи від них не втомлювався.
Після цього, чи переможуть вони, чи програють, вихор однаково закрутиться знову.
Цього разу принц Заґрей був в похмурому настрої. Одне його криваве око осудливо блимало з-під насуплених брів. Астерій втомлено здихнув — Тесей вперто продовжував обмовляти Заґрея в злочинах, хоча віднедавна сам Володар Аїд велів принцу продовжувати його спроби втечі. Таким чином Тесей створював краще видовище, це правда, проте після деякої кількості повторень це радше набридає.
— Вже пройшла незліченна кількість часу з нашої першої зустрічі, Тесею, проте я так і не розумію, як ти став чемпіоном. Якби ти бився один, ніхто не приходив би дивитися. На тебе так точно.
Астерій зрозумів приховану похвалу принца до себе, та тільки пихнув: він вже казав цьому коротуну достатньо раз, що не приймає такої похвали. Не коштом Тесея.
— Як ти смієш!? Брехливий пес!
— Десять секунд твого монологу винести важче, ніж битву з кістяною гідрою. Мало вже казати — принц навмисно стишив голос, — З тобою одним мені не прийдеться й докладати зусиль.
Астерій вперше бачив, щоб шиєю Тесея пішли червоні плями гніву, тож вирішив втрутитися.
— Припини це, коротуне. Ти пошкодуєш про свою зневагу до короля Тесея.
— Ні! — раптом крикнув Тесей, — не втручайся в це, Астерію. Ти, пес! — він повернувся до супротивника, — цього разу ми зійдемося в дуелі один на один.
— Це не має ніякого сенсу!Ти не повинен спрощувати мені втечу.
— Не тікай від мене зараз, нелюде! Ти сам запропонував це парі, і я приймаю його! Ти будеш мати справу зі мною, поки не зазнаєш нищівної поразки.
Принц, здавалося, не знайшов, що сказати.
— ... це ніяке не парі!
Тесей мовчки наготував списа, та перед атакою звернувся до Астерія:
— Це справа моєї честі, брате. Вийди з арени!
Астерій послухав, бо поважав вибір Тесея, хоч який нерозумний.
Того разу Тесей дуже швидко програв. Астерій спочатку подумав, що вже з наступного все буде як раніше, проте Тесей заперечив проти його участі: він рішуче вирішив довести поза всіляким сумнівом, що йому під силу здолати Принца самотужки.
Астерій розумів джерело такого бажання. Тесей не був такою людиною, яка визнає, що потребує допомоги навіть найближчого друга. Це було надзвичайною слабкістю проти супротивника типу Принца Заґрея, що збирав підтримку всього підземного царства та доброї частини Олімпу.
Астерій не збирався змушувати когось складати йому компанію; натомість, він боровся з принцом наодинці, до того, як той знайде Тесея на звичному полі бою — адже вони з Тесеєм і справді не повинні допускати ослаблення в захисті Елізіуму. А потім і сам спішив на арену — на місця глядачів. Знову і знову, перший, п’ятий, двадцятий раз...
Він, як і тисячі інших тіней, спостерігав, як усмішка Тесея тьмяніє, прямо як його осяйлива золота колісниця під натиском атак; як його спис перетворився на просту залізну палку в грубих, негнучких руках, а не кроволитне знаряддя короля. Інакше кажучи, — як Заґрей доводив свою правоту: Тесей раз за разом помирав, й навіть з його драматичних передмов перед поєдинком зникла щирість.
Попри побачене, Астерій знав, що Тесей здолає цю перешкоду, адже в Тесеї ще горіла гордість. Через неї він не дозволить собі здатися, поки не переможе хоч раз, а коли це станеться, вона швидко допоможе королю відновитися. Це мало статися рано чи пізно; все-таки, Тесей був героєм.
Єдиним, що дратувало Астерія, була публіка. Вона не знала Тесея. Він втрачав їхню віру та захоплення та, найстрашніше — їхню увагу. На його поєдинки не з принцом мало хто приходив, а коли наставав час головної події, глядачі раптом стали вболівати… за бога, тому що той завжди вигравав. Навіть якщо лише один поєдинок тому вболівали за Тесея в змаганні між душами Елізіуму. Астерій, який раніше ніколи не вважав поведінку глядачів чимось вартим уваги, тепер регулярно боровся з бажанням гримнути на них.
Ось знову коротун проштрикував його побратима блискавками Зевса та стрілами Артеміди, розмахуючи, треба визнати, майстерно, своїм списом, ще більш легендарним, ніж у Тесея. Парі, щоб йому кров і темінь! Астерію, попри весь самоконтроль, набутий після смерті, досі було важко утримувати себе від того, щоб не вистрибнути на поле бою. Проте Тесей сам прийняв рішення.
Тесей, вже на межі після багатьох ударів, скрикнув від болю та оступився, падаючи на коліна та долоні.
«Це кінець. — зауважив про себе Астерій, — вир битви вже не може відволікти його від ушкоджень тіла».
Натовп невчасно вибухнув оплесками для Заґрея. Це не пройшло повз увагу Тесея.
— Чому ви плескаєте?! — він раптом закричав хриплим голосом, а потім підкорився нападу кривавого кашлю, — Він — демон! Замовчіть!
Тесей галасував, наче випускаючи з себе весь біль недавніх поразок. Принц на секунду застиг зі списом, готовим до удару, наче заглянув в очі Горгони. Та тільки Тесей, що абсолютно позбавився своєї звичайної грації, спробував повалити супротивника на землю, той прокинувся від заціпеніння та уразив його востаннє, кроплячи землю червоним.
Астерій знав, що після цього повинен зустрітися з Тесеєм.
***
Гості чергової післясмертної п’янки дивилися на Астерія, величезного бика з бойовою сокирою, дещо косо. Однак, наскільки це не було б немислимо раніше, найбільш неприємні погляди отримував захмелілий Тесей. Наразі він був зайнятий тим, що витягував руки до тіней, які раніше боготворили його ім’я, очікуючи, як завжди, дармовий повтор нектару, та його ігнорували. Астерій, не привітавшись, органічно приєднався до Тесея в його походеньках. Той без питань прийняв присутність мінотавра. Декількома келихами нектару з Тесеєм таки поділились, чим він, можливо, завдячував загрозливому вигляду Астерія.
Астерій нарешті вмовив Тесея присісти та порозмовляти на рахунок сьогоднішніх подій. Тоді ж в нього з’явилась нагода дістати цілу пляшку нектару: у нього особисто не було інтересу в цій штуці, тож зазвичай він запасав її для Тесея.
Поки Тесей став готовий розмовляти, пляшка стала спустошена майже до дня. Його погляд розфокусовано стрибав то до однєї групки святкувальників, то до іншої. Він постійно тяжко здихав.
— Астеріусе, я нікчема!Це ганьба! Жахлива поразка… Їм більше немає діла.
— Ти герой, Тесей. Але коротун — бог. Ти — чемпіон Елізіуму, а не Олімпу.
Тесей вишкірив ідеальні білосніжні зуби.
— В чому взагалі проявляється його божественність? Чим він може повелівати? Його кров — червона! Можна посперечатися, його божественність не більша за мою… В мене теж батько — бог. — Тесей голосно гикнув.
— Але не мати.
— Гер.. Гераклу це не завадило. Він справлявся не гірше за богів. Чому тоді я, увіковічнений король Афін, не можу встояти проти цього монстра?
— Ти досі щиро вважаєш його монстром?
Замість відповіді Тесей закрив обличчя долонями та протягнув: «я посміховисько…»
Астерій не сумнівався, що проблема Тесея була, зокрема в цьому. Йому потрібно було ще багато чому навчитись.
— Я більше не впевнений, що заслуговую бути чемпіоном.
«Після вбивства гордості, саме ця невпевненість допоможе тобі стати гідним знову» — подумав напарник короля. Проте вголос сказав:
— Ти умертвив мене. Хочеш сказати, невдаха умертвив би мінотавра Криту?
Тесей, нехарактерно, виглядав, наче жалкує про сказане.
— Мій побратиме, я розумію, про що ти… — він почав обережно, — але всі знають, що в порівнянні з тобою теперішнім, при житті ти був… достеменно телям. Зараз я би не зміг…
В Астерію вибухнуло роздратування. Ця поведінка Тесея не приносила ніяких корисних плодів.
— Тоді стань краще, королю!
Після цього, мінотавр заспокоївся та зрозумів, що сказав Тесею все, що хотів. Тож він залишив чоловіка з пляшкою недопитого нектару.
Якщо він знав Тесея, це повинно було допомогти.
***
Підземний світ розгойдувався в очікуванні чергової сутички його принца та чемпіона Елізіуму. Хоч останній цілком дискредитував свою репутацію, тіні все одно кожного разу збиралися на арені на честь події. Це була остання зупинка принца Заґрея в його оповитих чутками втечах на поверхню, за якою вони могли спостерігати. А спостерігати за битвами бога було найкращою розвагою в цій місцині.
Астерій зайняв свої звичайні чотири місця в центрі арени. Хоч після останньої розмови між ним та Тесеєм, здавалося, пробіг холодок, він дивився кожен бій короля. Інакше і бути не могло. Що дивно, з кожною битвою Тесей ставав все тихішим — тихішим навіть за знуджений натовп, що чекав на прихід справжнього головного героя — принца.
Астерій остаточно впевнився, що цей поєдинок буде не таким, як інші, коли Тесей почав атакувати мовчки. Ця дивина не пройшла також і через публіку. «Він язика проковтнув, чи що?», «Почекайте, це дивно!», «Він вже й не намагається!».
«Телепні», — подумав Астерій, «Як же ви хочете, щоб він поводився?»
Битва вже тривала набагато довше, ніж зазвичай, а Тесей досі був на першому диханні. Арена погрузла в тиші, ніяк не пов’язаній з нудьгою. Не лунало також і вигуків схвалення принцу. Чемпіон Елізіуму рухався з подібною до принцевої сприттю, відкинувши колісницю та щита. Звісно, в якийсь момент зброя дуелянтів схрестилася, видобуваючи іскри, та на відміну від попередніх разів, спис Тесея вперто відмовлявся коритися Вараті Заґрея. Натомість саме зброя принца ковзнула вниз, в незграбному русі встромляючись гострим вістрям в плече Тесея.
Полилась червона кров, однак вона належала не Тесею. Удар Варати був ненавмисним, тобто в нього не доклали всієї сили; це робило його слабким та не дуже глибоким. В той самий час, коли зброя супротивників роз’єдналася, Тесей не пропустив нагоди скористатися своєю перевагою, й наніс цілеспрямований удар принцу в груди. Останній впустив свою зброю та обм’як на списі. Тесей рваним рухом вийняв списа з чужої грудини.
— Кров і темінь… Ти згадав, як бути героєм, Тесею. — здивовано прохрипів переможений, — Зокрема ту частину, коли йому ще тільки судилося прославитися.
З цими словами, принц Заґрей впав на землю. Арена, ніби прокинувшись від сну, вся разом порушила тишу диким, тваринним лементом захвату. Тесей підняв погляд на глядачів, вперше за поєдинок, наче тільки їх помічаючи. Розгублено прокрутився на місці, оглядаючи всю арену. Їхні з Астерієм погляди зустрілись один з одним.
Тесей, проігнорувавши запал юрби, підійшов ближче до місць Астерія; той теж встав та наблизився. Достатньо, щоб можна було розмовляти.
— Ти зробив це, королю.
— Ми зробили це, Астерію. Ми.
Герої не стають героями без слушних настанов та орієнтирів. Батьки, ментори чи боги — хтось завжди стає їхньою напутньою зорею. Вони потребують її світла, навіть в царстві, що знаходиться глибше під землею, ніж царство Посейдона.
Астерій був нею завжди — це було частиною його спокути, що зрештою вилилась у єдину його дружбу — однак ніколи, до цього моменту, не знав, що буття чиєюсь зорею може призвести до грудки в горлі.