Work Text:
Хьонджін обожнював вляпуватися у неприємності. І не через якусь недолугу випадковість, а через шило в сраці. Звісно шукав пригод на свою голову він не сам, а з Феліксом, який підтримував всі шалені і не надто безпечні ідеї кращого друга.
Сьогоднішній день не відрізнявся від інших. Хлопці поверталися з навчання у душному вагоні потяга, поки надворі поволі смеркало. Але попри дику втому Хьонджін не припиняє базікати, ділячись з не менш змученим Феліксом останніми новинами.
— Ти уявляєш, — захоплено тараторить, — вона мене підняла посеред пари і питає, що ви думаєте про "вчення про метод" Декарта!
— І що? Ти знав? — солодко позіхає Лікс, не прикриваючи рота. Схоже він не турбується про такі речі.
— Ага три рази, — Хьонджін закочує очі. — Я в душі не їбу хто той Декарт і про його вчення перший раз чую.
— Дай вгадаю, що було далі, — юнак тре скроні, ніби великий медіум. — Вона вліпила тобі двійку і сказала підготувати доповідь на наступний семінар.
— Так, бляха! — після його голосного викрику на них обертаються кілька незадоволених поглядів. Але Хьонджіну плювати на них.
— Може фігньою перестанеш страждати. Бо колись посаджу тебе у в'язницю і тоді будеш знати, — Йонбок жартівливо махає на нього пальцем, піднімаючись зі свого місця. Наступна станція їхня, тож треба поспішити до виходу, бо потяг довго не стоїть на їхній станції.
— Ти спершу стань поліцейським, а не просто помічником, і тоді можеш спробувати побігати за мною, — Хьонджін показово поправляє своє волосся, мовляв поглянь, який я привабливий і чому ти досі не закохався у мене?!
— Ти нестерпний, Хване, — Лікс кривиться, дивлячись на всю цю пантоміму, і розчаровано хитає головою.
Потяг зупиняється, і хлопці нарешті опиняються на свіжому повітрі. Джін вдихає на повні груди, думаючи, що життя не таке вже й лайняне. Зараз він прийде додому, прийме душ, з'їсть щось смачненьке і буде валялися в ліжку, гортаючи Тік Ток.
— Боже, то ще зараз обходити все це, і тоді через підземний, — жалісливо скиглить Фелікс, дивлячись у бік підземного переходу.
І саме у цю мить в голові Хьонджіна зароджується просто геніальна ідея. Якби це була гра Сімс, то в нього над головою точно загорілася б лампочка.
— Слухай, — починає він обережно.
— Ні, ні і ще раз ні, Джіне. Я знаю цю інтонацію, — голос друга різкий і навіть трохи грубий, але це не означає, що юнак облишить свій задум. — Ти хочеш знову нарватися на неприємності! Навіть не думай!
— Цього разу все буде інакше! — заперечує йому Хьонджін, не зрушуючи з місця. Перони пусті, тому свідків їхнього маленького злочину не повинно бути. Та й хто каже, що скорочувати шлях незаконно?
— Після кожної такої фрази, ми потім тікаємо так, що дупа мокріє, — Фелікс знову позіхає. — Пішли вже. Я сьогодні занадто втомлений для величних планів. Рухайся, любий друже.
— Ми можемо знайти коротшу дорогу, — вуста Джіна самі собою розпливаються у широкій усмішці, а Йонбок відступає від нього.
— І у висновку додому ми прийдемо на годину пізніше, — фиркнувши, парубок іде у бік підземки, але Хьонджін легко зупиняє його.
— Ми можемо просто перелізти через паркан, і опинимося на потрібному пероні. Як тобі ідея? — Джіну здається, що ще трохи, і в нього луснуть щоки від широкої усмішки. Однак здаватися він не бажає.
— Ми можемо вхопити за це пизди, — Лікс легко забирає свою руку, але йти припиняє.
— Вже не вперше, — відмахується Хьонджін. Ох, він певен, що Фелікс погодиться. Завжди погоджується, хоч перед тим вичитує цілу лекцію про нормальну поведінку.
— Тут повсюди камери, — менш впевнено заявляє кращий друг, позираючи у бік невеличкої огорожі, що розділяла колії та перони.
— Але зараз вже темно. Плюс людей немає, а ми все зробимо швидко і якісно. Погоджуйся, Боккі, — Хьонджін легко штурхає хлопця ліктем, і той з важким видихом пристає на його ідею.
Значить тепер найважливіше — перелізти через невеличку огорожу. Ну от здавалося б, що то є? Раз плюнути. Але фортуна повернулася до Хьонджіна іншим боком. Бо він спокійно перекинув свій рюкзак за паркан, і став спинатися на сітку, поки по той бік вже чекав напружений, як струна Фелікс.
Але мало того, що штанина його джинсів зачепилася за дріт, не даючи змоги рухатися далі, так ще й десь збоку пролунав чужий обурений голос.
— Що це ви робите?! Ану стояти!
Хьонджін зблід, як стіна. Він завзятіше почав смикати нещасні штани, поки Фелікс, підхопив його рюкзак і з трьохповерховою лайкою чкурнув у далечінь.
— Ліксе, блядь, не кидай мене! — відчайдушно кричить йому і спину, але натомість чує трохи обурену відповідь.
— Я не можу спалитися! І взагалі то була твоя ідея, от і віддувайся сам, — він прискорюється, поки швидше за все поліціянт, підходить все ближче і ближче.
Врешті, з страшним "реп" паркан перемагає, залишаючи собі на згадку шматок джинсової тканини. А Хьонджін тепер має нові дизайнерські штани, з діркою на стегні. Але його це мало цікавить, бо хлопець тікає так швидко, як ніколи в житті. Джін навіть у спортзалі так не викладається, як зараз.
Проте за кілька метрів невідомий поліціянт ловить його за плече, завалюючи на землю. Він що? Паркурист якийсь чи що? Як так легко перестрибнув через ту прокляту огорожу?
Хьонджін обертає до нього обличчям і забуває, що його взагалі-то затримали. Бо хлопець перед ним не просто красивий, він підпадає під усі пункти у списку "Ідеальний тип Хван Хьонджіна".
— Добігався? — парубок одягає на нього наручники, що неприємно стягують шкіру.
— Від такого, як ти я більше не тікатиму, — Джін нахабно підморгує поліціянту, який на секунду губиться від такого відкритого флірту.
— Ти головою вдарився чи що? — юнак готовий заприсягтися, що в цього міцного і привабливого хлопця червоніють щоки. Він збентежений, і Хьонджін бачить це навіть у темряві. — Зараз поїдемо у відділок і там вже розберемося з усім.
— З тобою хоч на край світу, — незнайомець ігнорує його випад, ведучи хлопця до машини, а Джін думає, що сьогоднішня ідея була не такою вже й поганою. Адже завдяки їй він зустрів свій ідеал.
— А може ти хоча б представишся, бо я — Хьонджін, — ну не може він сидіти на дупі рівно, коли на відстані витягнутої руки сидить його рожева мрія.
— Я запитаю твої дані у відділку, коли виписуватиму штраф за хуліганство, — суворо відрізає хлопець, а Джін надувається, складаючи руки на грудях.
Наручники служитель закону зняв ще перед машиною. Зрештою він не небезпечний порушник закону, а лише трохи захопився власною ідеєю, і не розрахував сили і можливості.
— Може відразу підпишеш свідоцтво про наш шлюб, — юнак вирішує не здаватися у спробах полонити серце привабливого поліціянта. Але всі вони розбиваються об скептичний погляд карих очей, який Джін ловить у дзеркалі заднього виду.
— Швидше — тобі направлення до психіатра, — зрештою пирхає хлопець, вступаючи у цю гру. — Бо ти несеш якусь маячню. Можеш посидіти тихо? Відповідатимеш, коли я запитуватиму.
— Але я не хочу, — бурчить Хьонджін. Він не здається так просто.
— А чого ти хочеш? — вже відкрито сміється поліціянт, повертаючи на світлофорі. До відділку їхати ще приблизно десять хвилин. А отже треба використати цей час з максимальною користю для себе.
— Покликати тебе на побачення, — парубок щиро всміхається, намагаючись причарувати поліціянта.
— Ще варіанти? — його голос набагато м'якший ніж на початку їхньої розмови.
— Попросити твій номер, — не полишає своїх спроб Джін. Він повинен завоювати цього хлопця.
— Пропускаємо, — легко махає рукою. — Інші пропозиції?
— Та бляха, — не стримавшись, Хьонджін вдаряє по-сидінні біля себе. — Нема інших пропозицій.
У салоні авто запановує тиша, а Джін проклинає себе і свої тупі ідеї. Фелікс, як завжди мав рацію, бо йому пора взятися за голову, і подумати де взяти гроші на штраф, а не залицятися до красивого поліціянта. Мимоволі з його грудей виривається втомлений та розчарований видих, що не залишається не поміченим незнайомцем.
— Чанбін, — каже так, ніби до нікого не звертаючись.
— Що? — не відразу розуміє Хьонджін, зустрічаючись із спокійним поглядом у дзеркалі.
— Моє ім'я Со Чанбін. Ти ж хотів знати, — спокійно пояснює, але Джіну здається, що він чує легке збентеження в цих словах.
— Приємно познайомитися, — він всміхається, а за секунду починає тихо хіхікати. — Хоч і за не найкращих обставин.
Чанбін лиш хмикає на його слова паркуючись біля відділку. Він виходить з машини і відчиняє двері для Хьонджіна, випускаючи того на вулицю. І юнак чемно йде до вхідних дверей, але чужі гарячі пальці, які хапають за зап'ястя, спиняють його на півдорозі.
— Почекай, — Бін виглядає трохи схвильованим. — Ти робитимеш так ще раз?
— Звісно, ні, — така відверта брехня не раз проходила у Фелікса, і Чанбін теж має повірити у неї.
— Очевидно, що ти мене обманюєш, але я зроблю вигляд, що повірив тобі, — він злегка закочує очі, відпускаючи руку Джіна.
— Але я...
— Ось, — поліціянт тицяє своїм телефоном Хьонджіну в обличчя, — це мій номер. Ти просив його так завзято, що я не можу відмовити тобі.
— Справді? — недовірливо питає хлопець, змушуючи Чанбіна дуже мило засміятися. Це був найкращий звук, який юнак коли-небудь чув. — І на побачення зі мною підеш?
— Якщо мене покличеш, — він знизує плечима, червоніючи, як стиглий томат.
— Обов'язково, — Джін тремтячими пальцями набирає номер, і дзвонить. На мобільному Чанбіна з'являється невідомий номер, який той зберігає, як "Хьонджін"
— Тепер можеш бути вільним, — з цими словами він обходить здивованого парубка і йде до дверей.
— А-а, як же штраф і все інше? — розгублено буркоче хлопець йому у слід.
— Чесно? Мені лінь все це оформляти, і я вірю у твою чесність, або ж у те, що ти наступного разу будеш обачнішим і не попадешся, — Чанбін вже відкрито сміється. — Хоч штанів трохи шкода, але можна сказати, що так задумано, якщо не придивлятися звісно.
У ту ж мить Хьонджін розуміє, що стоїть перед Біном в розірваних джинсах, розтріпаний, спітнілий і певно брудний після зустрічі із землею. І тепер вже йому стає безмежно соромно і незручно.
— Я напишу тобі, або подзвоню. Словом, до зустрічі, — він тікає під гучний сміх Чанбіна.
І Хьонджін знає, що свій шанс він нізащо не втратить. Адже наступного дня подзвонить до Чанбіна і запропонує сходити на каву. Фелікс ще довго кепкуватиме з Джіна через його цікаве знайомство з Біном. І навіть, коли через кілька років виголошуватиме тост на їхньому весіллі не зможе оминути цю тему стороною.
Кінець ~♡