Archive of Our Own ^beta

Chapter Text

"Соль, ну, будь ласочка!" Джіван кинулася до Соль. Вона знала: один неправильний рух, і подруга от-от піде.

"Мені час йти,” Соль пробурмотіла й відвернулася.

“Ні, ні, ні!” Джіван думала, скрутно перебираючи варіанти в голові.

Через мить її очі лиховісно засяяли, і вона, ніби лисиця, стиснула обіруч свою жертву, остаточно знерухомлюючи її. Вона повільно підвела голову, впевнено скорочуючи відстань.

"А якщо я виконаю будь-яке твоє бажання?" Джіван запропонувала, спокусливо усміхаючись. Пастку кинуто.

"Будь-яке?" Соль схвильовано ковтнула. Ще трохи і її серце от-от вистрибне з грудей.

“Хм,” Джіван театрально зморщила брови й почесала підборіддя, зважуючи свою пропозицію. “Навіть не знаю,” вона задумливо сказала, повільно провівши пальцем по хребту Соль, рахуючи її кістки. Джіван тамувала паузу, з кожним новим доторком, відчуваючи більше насолоди. Почувши прискорене дихання, вона знала: пастку кинуто успішно. Зовсім скоро її бідний зайчик Соль не зможе чинити жодного опору. Вона це відчувала.

“У такій тиші Джіван зможе почути моє серцебиття навіть не прислуховуюсь,” Соль усвідомила, здригнувшись, коли ніжні руки вирішили спуститися зі спини на талію. Зніяковівши, вона опустила голову.

Ох, краще б вона цього не робила… Бо вона не знала, що її очі зустрінуть благальний дитячий погляд. Соль завмерла, відчуваючи, як залишки здорового глузду її остаточно покинули.

"Будь-яке!" подруга переможно вигукнула, широко усміхаючись.

Соль замучено видихнула, погоджуючись: "Добре…" вона пробурмотіла, відчуваючи, як обійми слабнуть.

“Ти моя остання надія, справді!” Джіван підбадьорливо поплеска Соль по плечу й подала їй записку. Соль прочитала:

Парк Дже Он, 24 роки.

Подобаються метелики.

Завтра, парк,

найбільша сакура 11:10

Вона з неприхованою огидою поклала записку до кишені сорочки.

“Тільки пообіцяй, що ти дійсно готуватимешся до іспиту у цей час,” Соль схрестила руки на грудях. Вона ще зі школи знала, що Джіван схильна до прокрастинації. Не дивно, що вона перенесла роботу, яку задали бозна-коли, до останньої миті, і тепер мала великі проблеми через це.

“Обіцяю!” Джіван кивнула, поклавши руку на серце. Її очі пустотливо бігали, оглядаючи свою подругу.

Ось Соль розслабила руки й поклала їх на кишені штанів. Зовсім скоро вона підведе брови кажучи, мовляв “Ну що ж з тобою робити? Я не залишу мою любу Джіван у біді,” важко видихне, вони обіймуться наостанок, і вона піде додому як і планувала. Джіван не помітила, як вона трохи нахилилася вперед, щоб краще розгледіти обличчя.

“Боже, які ж гарні у неї брови… і губи. Так і хочеться доторкнутись,” вона зачаровано думала, затамувавши повітря.

Зустрівши зацікавлений погляд, Соль стулила губи.

“Мені хочеться того, чого не має хотітися,” вона подумала, відчуваючи, як червоніє її обличчя. Дівчина стиснула спітнілими пальцями карабін, причеплений до штанів, й знічено опустила голову.

Цікаво, а яким би обличчя було вас, коли кохання вашого життя дивилося на вас з такою ретельністю і турботою?

“Люба, ти колись сумнівалася в правдивості слів своєї найкращої подруги?” Джіван запитала, сприймаючи розгублений погляд за недовіру, і ображено закопилила губу.

І навіть зараз, стоячи у відстані поцілунку, Соль відчувала невимовну прірву. Це була прірва, шириною в “люба” та глибиною в “найкраща подруга.” Тільки відчайдушна людина могла наважитись на стрибок у неї. Соль позадкувала.

“Часто,” Соль подумала, міцно тримаючись за карабін. “Ніколи,” вона тихо сказала, повертаючись тілом до виходу.

“Гей, Юн Соле, ти чого?” Джіван схвильовано потягнулася до подруги, відчуваючи, що сталося щось погане.

“Мені справді вже пора.” Соль скинула руку з плеча й потягнула двері на себе.

“Дякую за все!” вихопилося у Джіван перед тим, як двері зачинилися перед її носом.

“Зустрінемося у суботу.” пролунало ехо у під’їзді.

“Пробач,” прошепотіла Соль, спускаючись сходами.

За пів години Соль дісталася дому. Вона надягнула свої улюблені навушники й повноцінно занурилася у світ гучної музики та безладних штрихів на папері. Можливо, якби вона їх не наділа, то почула б як її телефон час від часу розриває від сповіщень. Але Соль не чула нічого, крім надокучливих думок.

“Юн Соле, хіба ти не розумієш, якою слабкою ти стала?” олівець грубо вперся в папір.

“Та дівчина вертить тобою як тільки хоче. Ти беззахисна.” декілька чітких штрихів розмістилися паралельно.

“У неї до тебе нема таких почуттів.” олівець скрипнув, роблячи новий зигзаг.

“Такими темпами ти просто змарнуєш свій час і нерви.” лезо торкнулося грифеля й почало краяти його.

“Досить.” Соль прошепотіла, протираючи спітніле чоло рукавом.

Вона стряхнула забруднений папір й побачила на ньому двох жінок, які трималися за руку, споглядаючи за нічним небом. Вища показувала рукою на химерне сузір’я, а інша захоплено дивилася на неї. Ви б запросто могли назвати їх близькими друзями або сусідами по кімнаті. Руїни довкола них і дивні шрами на небі, що нагадували сліди від ракет, могли б навести вас на думку, що дівчата насправді були давніми ворогами. Але усе: приховане хвилювання, заздрість та навіть бісове серцебиття кричало Соль про дещо зовсім інше.

Вона не помітила, як її рука потягнулася до кишені сорочки. Соль акуратно розгорнула нотатку й помітила новий напис:

“Удачі! ><” казав кривий почерк, поруч зі слідом від яскравої помади у формі поцілунку.

“Джіван,” вона подумала й усміхнулась, ніжно вирівнюючи папір великим пальцем. Це усе, на що вона була здатна зараз. Бо далі — непроговорений кордон, або ж межа, за якою — прірва.

Але якщо чесно, так Соль здатна була б й зірку з неба дістати заради неї.

Тож піти на побачення було простим завданням. Навіть якщо об 11 ранку. Навіть якщо з хлопцем. Навіть якщо вона змарнує цілий день. Навіть якщо Соль не любить його. Навіть якщо Джіван не любить її. Навіть якщо ніколи не полюбить її.

Соль поклала навушники в сторону й потягнулася за телефоном, щоб перевірити час. Побачивши купу сповіщень, вона без вагань відкрила чат:

Джіван

Усе добре?

19:23

Я хвилююсь

19:23

Вибач, що так сталось.

Я не хотіла тебе обтяжувати. :(

19:25

Мені здалося, що ти засмутилась.

Хочеш поговорити про це?

20:57

Вибач, що турбую тебе.

Мені не сподобалось, що ми нормально не попрощались.

Але я думаю, що у тебе були вагомі причини так зробити.

Будь ласка, поговори зі мною, коли буде час.

21:02

Добраніч! <3

22: 24

Пробач, що довго не відповідала. Була зайнята.

Насправді є одна річ, яка мене бентежить.

Але я поки не хочу про це говорити.

Нічого серйозного не сталось. Вибач за випадок з дверима,

я постараюсь так більше не робити. Добраніч!

23:11

Погані спогади прокручувались у голові Соль, не даючи їй виспатись.

“Люба, ти колись сумнівалася в правдивості слів своєї найкращої подруги?” спитав приглушено дзвінкий голос.

“Лише на мить. Коли ти сказала, що закохалася б у мене, якби я була хлопцем. А потім обійняла мене так, ніби найдорожчу людину в житті, ніби вже кохаєш.” Соль відчула, як стискається її горло. Вона занурила голову в подушку й змусила себе заснути.

Очевидно, що ранок для когось видався не найкращим.

З важкими зусиллями Соль розтулила очі, й помітила, що в кімнаті вже досить світло. Вона одяглася в найперше, що потрапило під руку й вибігла з квартири.

"Було б просто чудово, якби Джіван розбиралася зі своїми романтичними почуттями самотужки, не втягуючи мене в це лайно,” дівчина подумала, впевнено крокуючи до парку. "Особливо в це." Соль додала, оглянувши свою ціль з ніг до голови. Фіолетовий світшот, світлі штани та кросівки, типова зачіска. Менш типове обличчя. Воно було гарненьке, але занадто загадкове. Хлопець дивився у телефон, хитро посміхаючись. Дивно, але його обличчя здавалося знайомим.

"Що тільки вона в ньому знайшла?" Соль стояла прямо перед ним, просвердлюючи очікувальним поглядом, але юнак не відводив погляду від телефону, продовжуючи палко друкувати комусь повідомлення.

“Не розумію,” вона копнула маленький камінчик у нього.

Хлопець опустив голову й приклав руку до чола, здивовано оглядаючи ґрунт під ногами. Звісно, Соль була нижчою за нього і звісно це дражнення могло б здатися милим та дотепним. Лише за умови, якби Соль подобалися хлопці.

Вона глянула на ручний годинник.

“11:14, або ж змарновані 4 хвилини,” вона подумала.

“Пробач, зразу й не помітив.” Дже Он жартівливо сказав, натрапляючи очима на розгнівану дівчину. “Не звик, щоб такі гарні дівчата супили брови на мене,” він повідомив, прикушуючи губу.

“Слухай, я маю зауважити, що я — ” Соль розпочала, але несподіваний дотик її спинив. Вона різко вирвала свою руку з чужої й заховала її до кишені штанів.

“Насправді це я маю зауважити, що ти — найгарніша з усіх!” Дже Он нахилив голову у бік, примружуючи очі, ніби кіт. Він відверто розглядав Соль і його погляд жадібно зупинявся на вигинах, стегнах та інших місцях, які дівчина намагалася закутати у піджак.

“Нумо краще перестанеш злитись, а з мене — морозиво?” хлопець запропонував чарівливим голосом, кивнувши в сторону фургона.

“Звісно, любий,” Соль прошипіла, вдавано усміхаючись. Як тільки випаде нагода піти, вона це зробить.

“Так вже краще!” парубок переможно засміявся й повів дівчину вперед.

"Цікаво, чи його шарм обмежиться цим дурнуватим сміхом, чи ні?" блискавкоподібні брови Соль розслабилися на мить. “Безплатно поїм і більше ніколи його не побачу,” дівчина втішно думала, обіймаючи себе за плечі.

“Знаєш, Джіван, ти була зовсім іншою, коли ми листувались,” Дже Он сказав, замріяно дивлячись нагору.

“Цікаво чому,” Соль пробурмотіла. Уся її увага була прикута до рожевих пелюстків, що стелилися довкола. Такі ніжні. Їм відведено декілька секунд на свій найсміливіший пірует з вітром перед тим, як торкнутися землі. Або гірше: перед тим, як людина на них наступить і розчавить. Залишаючи без жодного шансу на відновлення.

“Так. Ти не намагаєшся мені сподобатися.” Дже Он розвів руки в сторони. “І цим ти мені подобаєшся,” він додав, грайливо шепочучи.

“Знаєш, що ти мені нагадуєш?” він різко зупинився біля лави під деревом.

Соль запитально нахилила голову вбік.

“Метелика.” він усміхнувся, хитро мружачи очі.

Дівчина хихикнула й розгублено струснула плечима. Вона окинула Дже Она зацікавленим поглядом з ніг до голови. Здається, дурнуваті романтики були Джіван до смаку.

“А знаєш кого ти мені нагадуєш?” вона глузливо спитала, всідаючись поруч.

Дже Он запитально поглянув на неї та закусив губу в очікуванні. Раптом прозвучав дзвінок.

“Ідіота,” вона промовила в унісон з рингтоном.

“Пробач, красуне, не розчув!” він єхидно усміхнувся, вимикаючи звук на телефоні, й владно струснув плечима. “Джіван, то що ти казала?” він дражливо запитав, підсідаючи ближче.

Стало якось задушливо. Можливо, вона надмірно реагує.  Але її руки стиснули стегна, відчуваючи дискомфорт. По-перше, вона — не Джіван, а по-друге, вона красуня, але не для нього. Вона б воліла це пояснити, коли трохи вгамується. Соль нервово сковтнула, готуючись говорити.

“Закладаюся, що я нагадую твого майбутнього хлопця!” він впевнено вигукнув, тягнучись, щоб помацати дівочі стегна. Отримавши гарячий ляпас по руках, він здивувався.

“Що ти собі дозволяєш, ідіоте?” Соль обурилась, підводячись.

“Не злися метелику, я зрозумів.” Дже Он відсів убік, слабо усміхаючись.

“Але не треба бути такою сором’язливою зі мною, гаразд?” він порадив, оглядаючи дівчину з ніг до голови. Соль повернулася до нього з ще більш роздратованим обличчям.

“Джіван, я чекатиму скільки потрібно, поки ти будеш готова,” хлопець спокійно пояснив, лагідно цілуючи почервонілий слід на руці.

Ще трохи і її вирве від цього типа, попри пустий шлунок.

“По-перше, мене звати Соль. Джіван — моя подруга.” вона наголосила, схрестивши руки на грудях.

“Зрозуміло.” він безтурботно кивнув і продовжив: “Вона однаково здавалася дурнішою,” й ніяково струснув плечима.

Соль отетеріла. Це вже було занадто.

“Та я ладний закластися, що ти також вродливіша за неї,” Дже Он додав, облизуючи нижню губу. Від наступної порції компліментів, які він будував на приниженні інших дівчат, його відволік телефонний дзвінок.

“Пробач, це важливо. Я скоро повернуся,” хлопець підвівся, ловлячи осудливий погляд на собі, він додав: “з морозивом”, вважаючи, що це зітре з пам’яті усі речі, які він встиг зробити за ці останні 20 хвилин.

“Він жахливіший, ніж я уявляла.” Соль подумала, здалека спостерігаючи за тим, як хлопець енергійно вимахував кулаком під час телефонної розмови.

“Треба повідомити Джіван,” вона вирішила й набрала потрібний номер. За декілька довгих гудків подруга нарешті відповіла:

“У мене руки були в глині! Що сталося?” вона злякано вигукнула, кидаючи брудний рушник в сторону.

“Ти хотіла дізнатися чи вартий він твоєї уваги, чи не так?” Соль спитала, шукаючи очима Дже Она, який кудись зник.

“То що?” Джіван прикусила палець, напружено чекаючи вердикту.

“У жодному разі. Він…” Соль замовкла, намагаючись підібрати найм’якіше слово.

Варто було сказати все як є, але з урахуванням того, що в гетеросексуальних стосунках таке вважалося нормальним або навіть привабливим. Для Соль це було важким завданням.

Вона ніколи не знаходила хлопців привабливими. Натомість Джіван могла зустрічатися з будь-ким, знаходячи щось гаряче у кожному з них. Соль здавалося, що Джіван було достатньо одного короткого погляду, і вона вже знала: “цей буде моїм наступним хлопцем.” А якщо хтось із них втинав такі дурниці, які сьогодні зробив Дже Он, Соль не переставала радити закінчувати стосунки з ними. Натомість Джіван пробачала їм усе. Можливо, питати поради про хлопців у Соль було неправильним, бо вона нічого в цьому не тямила. Але вона ніколи не допустить, щоб майбутній хлопець Джіван був оцінений за неприйнятно низьким порогом її стандартів. Бо те, як він себе поводив було більше, ніж неправильно.

“Кончений,” Соль подумала. “Тобі не підійде абсолютно,” вона винесла вердикт, наголошуючи на останньому слові.

Джіван не вперше чула такі паузи й розуміла, що нічого хорошого вони не означають. Вона давно помітила, що подруга зовсім не розуміється на хлопцях. Звісно, у них всіх типовий одяг, зачіска та навіть обличчя. Був би це бородань чи лисий, маскулінний чи фемінний, веселун чи загадковий хлопець. Усюди її чекало розчарування і біль. Може, саме тому у неї не було бодай якогось типажу. Так, вони деколи поводяться нестримно і негідно. І вони жахливо цілуються. Але якщо постійно звертати на це увагу, то можна успішно ставити крапку на своєму любовному житті. А так це все можна витерпіти, бо рано чи пізно хороший хлопець знайдеться. Джіван ніколи не покидала ця думка, на відміну від Соль. На скільки вона знала, її подруга ні з ким не зустрічалась і не планує. Здається, Соль кохання зовсім не цікавило, може, тому вона й стала найкращою студенткою на паралелі, на відміну від Джіван, яка ледь зводила кінці з кінцями. У будь-якому разі, завдяки цій відмінності у досвідах, Соль завжди помічала покидьків у житті Джіван першою.

“Дякую, я довіряю тобі,” Джіван сумно всміхнулася.

Почувши розчарований видих на іншому кінці трубки, вона здивувалась.

“Мені прикро, що так сталося.” Соль розпочала, дивлячись як хвилинна стрілка перекотила на 11:40.

“Краще заблокуй його.” Соль порадила, прямуючи до фургона з морозивом. На мить, вона хотіла розповісти, що той хлопець сказав про Джіван у неї за спиною. Але її бідолашна подруга так переймалася за це побачення, що це б просто розбило її серце. Та й навряд чи Дже Он продовжить з нею спілкування, проявляючи такий інтерес до Соль. А ось йому раду вона в змозі дати сама.

“Звісно, звісно! Дуже дякую за допомогу.” Джіван задоволено плеснула в долоні.

“Без питань.” Соль відповіла й завершила дзвінок.

Вона ще декілька разів обійшла парк недалеко від фургона. Вона хотіла поговорити з ним відверто наодинці, як дорослі люди це роблять. Але дівчину перестало цікавити куди він пішов, коли вона зрозуміла, що змарнувала ще пів години. І все-таки Соль він не на жарт розчарував. Вона хотіла якнайкращого для своєї подруги. Їй би хотілось бути цим найкращим.

Chapter Text

Вирішальна сесія Сеульського університету мистецтва підкрадалась навшпиньках за студентами. Вона морила їх голодом, лякала їх уві сні, мучила їхню совість. Звісно не всіх! Ледацюг чи неймовірно талановитих учнів вона не чіпала, тож вони могли спокійно насолоджуватись цвітінням сакури надворі або іншими справами. Але таких посередніх осіб як Джіван це очевидно не стосується.

Вона занурила руки у глину, намагаючись надати їй форми. Штучне людська голова з плечима скидалося на людину доісторичну. Джіван поглянула на знімок на столі, який слугував за референс. Ні, зовсім не схоже! Підтягнути там, додати глини тут. Джіван бідкалася навколо сірої липкої маси, висолопивши язика.

Ні, ні стало тільки гірше! Перекошена пика розплилася так, ніби вона мала хронічне перенапруження від народження. Ось-ось вона потече по підлозі й зафарбує всю кімнату в сірий.

“Не дихає!” дівчина ахнула й всілася на стілець.

“Чого тобі не вистачає, га?” Джіван витріщила очі на нещасну скульптуру. Та лише лиховісно мовчала. Студентка засукала рукава, готуючись до наступного раунду ліплення. Вона в атаці простягнула руку до липкої маси, у спробах її задушити, аж раптом пролунав дзвінок. Це була особлива мелодія, яка належала номеру Соль.

“Тобі просто пощастило цього разу!” Джіван сплюнула у гніві й почала витирати руки рушником.

Після невтішних новин настрій дівчини дивним чином покращився. Голос Соль завжди мав заспокійливий ефект. Тож полегшення від того, що Джіван пропустила марудне побачення, накрило її з ніг до голови. Дівчина вирішила прогулятись коридором й потім повернутися до роботи.

Двері відчинилися швидше, ніж студентка до них наблизилась.

“Сьо Джіван! Куди це ми зібралися?” професорка увійшла, з текою у руках.

“Нікуди!” Джіван злякано відступила вбік. “Добридень, пані професорко!” вона низько вклонилася, сподіваючись на милосердя.

“Бах!” гупнула тека на стіл, на якому стояла скульптура.

“Я стежила за порядком в університеті,” розпочала розгнівано вчителька, “Аж раптом! Чую як хтось щебече. Не підкажеш хто це був, Сьо Джіван?” вона зміряла дівчину презирливим поглядом.

Студентка почухала шию, з провиною дивлячись униз.

Професорка пройшлася навколо скульптури, оцінюючи її. Раптом її гнів вгамувався і вона подивилася на Джіван, як на власну дитину.

“Я розумію,” розпочала вона співчутливо. “Зберися, Сьо Джіван! Це твій останній шанс. Твій хлопець від тебе не втече, а от диплом ще й як!” професорка дістала бланки з теки, підписала їх і поклала на стіл.

“Слухаюся!” Джіван вклонилася й провела пані до виходу.

Після двох годин безперервної роботи Джіван нарешті переможно хруснула пальцями, які нили від болю і втоми. Тепер черепна кістка доісторичної людини стала схожа на корейський тип обличчя, але вбитий вигляд нікуди не зник. Двері класу тихо скрипнули.

“Чорт!” пошепки вилаялась дівчина, хапаючи аркуші. Вона припала до підлоги, заховавшись за партою. “Якщо професорка не побачить прогресу, то мені буде на переливки,” Джіван подумала, кусаючи нігті.

“Чи тут хтось є?” Соль увійшла до кімнати, озираючись.

Джіван затамувала подих. “Господи, чому ж я не Мікеланджело? Я зараз помру від сорому за свою роботу.” вона подумала, чуючи як кроки наближаються.

Соль уважно оглянула скульптуру.

“Цікаво, що автор хотів цим сказати…” вона почухала підборіддя у задумі. Їй здалося, що це мало демонструвати деградацію і постійний регрес нашого суспільства.

Але, чесно кажучи, нагадувало більше любовний фронт Соль. Так само розйобаний і нікому не зрозумілий.

Почувши дивне шарудіння внизу, вона нахилилася.

“Ой, Соле, який сюрприз!” Джіван різко підвелася, й аркуші розлетілися по підлозі. Подруга взялася їх підбирати, вона прочитала на одному з них:

“Вимоги до оформлення дипломної роботи. Рекомендації.”

“Тобі потрібна допомога?” дівчина передала аркуші власниці.

“Ні! Я сама впораюсь.” Джіван махнула рукою й усміхнулась.

Соль кивнула. Вони разом мовчки дозбирали аркуші.

“Чому ти тут?” Джіван спитала, збираючи речі до сумки.

“Я проходила неподалік і вирішила перевірити, як ти тут.” Соль відповіла, безтурботно струснувши плечима.

Джіван вдячно усміхнулася й зауважила: “Могла б просто написати.”

Соль оглянула кімнату, шукаючи виправдання деінде. Не могла ж вона сказати, що ноги самі її привели сюди після того жахливого “побачення” та що вона вже встигла скучити. Натрапивши поглядом на натюрморт, який висів на стіні, Соль збентежилась. Вона глянула на годинник, а потім — на Джіван.

“Ти голодна?” вона запитала.

Дівчина кивнула.

“Тоді забираймося звідси?” Соль запропонувала і простягнула руку.

Джіван хутко накрила скульптуру тканиною й вони поспішили до найпершої забігайлівки.

“Ваші токпоккі,” милий офіціант подав порції, вклонився і пішов.

“Ти вже заблокувала того хлопця?” Соль спитала, дивлячись як Джіван усміхається вслід офіціанту. Хтозна, може, саме він стане її новим коханцем.

“Поки ні,” Джіван взяла палички до рук. Але кисті зробили дивний маневр і рисовий брусок впав назад до тарілки.

“Мабуть, вона така розгублена через нього,” Соль подумки припустила.

“Я сподіваюсь, що він не буде тебе турбувати.” дівчина прочистила горло й нервово засукала рукави сорочки. “Смачного,” вона побажала й взялася наминати токпоккі, не відводячи очей від тарілки.

“Тобі теж.” Джіван промовила, дивлячись у вікно за цвітінням сакури. Зовсім скоро її життєва енергія буде так само похована під чужою туфлею, а точніше під каблуком сесії, як і ці тендітні пелюстки.

“Знаєш… У мене сьогодні був паскудний день,” вона ліниво крутила палички у руках.

Соль зацікавлено підвела голову, очікуючи пояснень.

“Нічого серйозного, справді,” Джіван знічено усміхнулась. “Просто це мій останній шанс не залишитись на другий рік.” її усмішка зійшла з обличчя.

“Хм,” Соль згадала скульптуру. “Я впевнена, що ти докладаєш достатньо зусиль для цього,” вона впевнено заявила, ковтаючи токпоккі.

“Якщо ти так кажеш,” Джіван засоромлено опустила голову, гладячи свої стегна руками. Вона знала, що Соль це каже, бо дійсно так думає, а не просто підтримує її як подруга. Ця чесність і професійність в ній була чимось магнетичним. А ще уважність.

“Чому ти не їси?” Соль стурбовано спитала, зрівнюючи кількість їжі у їхніх порціях.

“Ну…” Джіван винувато потягнулася за паличками. Ніби новачок вона взяла їх та з третьої спроби токпоккі опинилося у неї на язику.

“Мабуть, треба було замовити щось простіше. Хто ж знав, що додаткові дві години ліплення — це мій ліміт,” вона подумала, намагаючись зловити рисовий брусок.

Погляд Соль стурбовано бігав по пальцях подруги й слідкував за невдалим падінням їжі.

“Дурненька,” дівчина промовила й без вагань простягнула руку вперед.

Джіван, ніби дитина, ображено закопилила губу й відвернулася.

“Будь ласка, подай мені свою руку,” Соль попросила, постукуючи по столу. “Ти сьогодні старанно працювала над скульптурою, чи не так?” вона припустила, масажуючи потерту шкіру на пальцях подруги та іноді натрапляючи на грубі залишки глини.

Джіван ахнула, зачаровано дивлячись за рухами руки Соль. Звісно, її рук багато хто торкався, але ніхто її ще не торкався так . Цікаво, чи витвори мистецтва Соль відчували те саме? Бо якщо так, то Джіван залюбки б погодилася перетворитися на глиняний зліпок.

Соль гладила фаланги та проводила кола навколо кожної її кістки, вкладаючи у них енергію та невимовлену турботу. Її дотик був справжньою панацеєю для Джіван. Вона затамувала дихання, відчуваючи полегшення і дещо ще, чому вона не знала назви.

У будь-якому разі, якби таке зробив її хлопець, вона б тут же молила його про одруження, відкидаючи свою гідність та всі формальності в бік.

“Краще?” Соль востаннє стиснула долоню й відпустила її.

“Д-дякую,” Джіван різко зімкнула руки у замок й відвела погляд, відчуваючи як шалено б’ється її серце.

“Зможеш їсти?” Соль допитливо нахилилася вперед, намагаючись зрозуміти, чому подруга дивиться на стіну. Вона ладна закластися, що щоки Джіван злегка почервоніли.

“Юн Соле, ну чому ти така мила?” вона подумала, прикриваючи обличчя рукою.

“Мабуть, їй зараз до біса соромно за мене.” Соль припустила, відчуваючи провину. “Хоча мої наміри зовсім не були… лесбійськими. Це, мабуть, випадково туди перейшло.”

Соль вирішила вибачитись, перервавши незручну паузу:

“Пробач, це було дивно пропонувати.”

Джіван швидко заперечно похитала головою. Вона завзято стиснула палички в руках.

“Але якщо тобі складно,” Соль продовжила з цілком праведними намірами, дивлячись на тремтячі руки Джіван.

“Ні! Ні!” та наголосила, жестикулюючи руками, “Я сама впораюсь,” дівчина швидко схопила токпоккі паличками.

Розкусивши рисовий брусок, вона усміхнулась, дивлячись на Соль. “Дякую,” Джіван кивнула й почала їсти. Хоча остиглі токпоккі вже втратили смак, але на голодний шлунок і до того ж у правильній компанії, це здавалося райською їжею. На диво, вона навіть випередила Соль. Вони ще трохи порозмовляли про дрібниці, заплатили й пішли.

“Не знаю, щоб я без тебе робила,” Джіван задоволено потягнула подругу за руку, й підстрибуючи хутко повела між провулків.

"Куди ми йдемо?" Соль зацікавлено спитала.

Джіван різко спинилася.

"Ой!" на її обличчі читався переляк. "Пробач, я забула..." Джіван винувато опустила голову й почала малювати кола великим пальцем по долоні Соль.

"Що... Що сталось?" Соль ледве вимовила.

Джіван відпустила її руку і підвела голову.

"Ти ведеш! Оскільки я маю виконати твоє бажання, чи ти вже забула?" Вона тепло усміхнулась.

"А, точно!" Соль почухала голову і бентега в її очах поступово зникла.

“Бідося Соль має таку коротку пам’ять,” Джіван сказала, дражнячи. Соль ображено звела брови й засунула руку до кишені.

“Але я однаково її люблю!” дівчина продовжила, притягуючи набурмосену подругу до себе за руку.

"Будь ласка, більше жодних драматичних пауз.” Соль благально подивилася на дівчину. Джіван кивнула й засунула руку до чужої кишені.

“Я майже купилась, "Соль додала, шумно видихаючи. Допитливі пальці блукали всередині її кишені, вивчаючи зміст. Нічого нового там не було: ключі від дому, карабін, який Соль зранку забула причепити, та міцна м’ятна жувальна гумка.

Здається, Джіван цікавило останнє. Поклавши пластинку до рота, вона остаточно затихла, можливо, ображено.

“Мабуть, мені оголошено бойкот,” Соль припустила, розуміючи, що для Джіван було непосильним довго її не дражнити чи не клеїти з себе дитину.

Проте згодом не дуже прохана рука повернулася назад до її кишені. Нікому не було дозволено так вдиратися в особистий простір Соль і чинити там безлад. Майже нікому. Соль трохи пом’якшила правило, відчуваючи теплий дотик.

Оминувши декілька провулків у повній тиші, Джіван кинула короткий погляд на супутницю, увага якої була прикута до дороги попереду.

"Юн Соле, ти хоча б знаєш, яка ти мила, коли хвилюєшся за мене?" Джіван переможно розсміялася, читаючи абсолютне розгублення на обличчі подруги.

"Відчепись." Соль подивилася вбік, затуляючи усмішку рукою.

"Краще ходімо вже." вона кивнула у бік пішохідного переходу.

"Але це моя улюблена секція торгівельного центру. Це мало бути твоїм бажанням," Джіван запитально поглянула на Соль.

“А хто сказав, що ми сюди підемо?” вона звела брову, насміхаючись. “Нам сюди, люба.” Соль показала рукою на сходи.

Джіван з сумом озирнулася на стійки з біжутерією, слідуючи за подругою.

Опинившись на найнижчому поверсі, дівчина здивувалась. Було занадто темно, щоб відвідувачів приваблювало це місце. Джіван притулилася до Соль, почувши дивне шарудіння попереду.

“Бережи голову,” дівчина попередила, відсуваючи завісу. Джіван пригнулась, заплющивши очі.

“Ми прийшли,” Соль розвела руки в сторони, усміхаючись при зеленкуватому світлі. “Ласкаво прошу до мого улюбленого місця.”

“Вау,” Джіван ахнула, розглядаючи приміщення. У скляних акваріумах стрибали різнокольорові жабки, змії химерно вилися навколо палиць, риби ховалися у водоростях, а ящірки зблідли та завмерли. Хто б міг подумати, що тут весь час був окремий маленький світ?

“Добрий день, два квитки, будь ласка,” Соль простягнула гроші працівниці тераріуму, яку знала особисто. Зазвичай та лежала у кріслі й не подавала ознак життя.

Розважлива дівчина з кольоровим волоссям вмирала від нудьги у такому віддаленому місці. І через декілька німих візитів, вона не витримала й запитала Соль, що її тут так тримає:

“Мені подобається та ящірка,” Соль зізналась, почухуючи шию.

“Справді?” дівчина зраділа, швидко знімаючи піджак. “Якщо ти мене заміниш, то зможеш приходити сюди будь-коли,” вона кліпнула, спокушаючи пристати до пропозиції.

Студенка з недовірою підвела брови.

“Будь ласочка, лише один раз!” вона попросила, простягаючи Соль уніформу. “Я тут так і всохну, хіба ти не бачиш?” працівниця поскаржилась, поправляючи волосся. Хоча вона й носила макіяж, по втомленому обличчю видно було, що робота ця їй справді не до смаку.

“О Бітна.” Соль прочитала на бейджику. “Добре,” вона погодилась зі співчуттям, яке скоро переросте у надійну дружбу.

Соль потім не раз заміняла Бітну на робочому місці, за що отримала можливість приходити безоплатно. Вона була єдиним бажаним відвідувачем, з яким можна було поговорити по душах, зганяючи нудьгу і смуток.

“Два?” Бітна спитала з широкими очима. “Юн Соле, невже ти когось привела?” вона пошепки спитала, перехиляючись за прилавок. Натрапивши очима на Джіван, вона задоволено усміхнулась і спитала гучніше, ніж належно: “Твоя дівчина?”

Обличчя Соль перекосилося. “Що ти робиш?” вона поглянула на Бітну вбивчим поглядом. Та лише задоволено протерла руки, бачачи як нова відвідувачка відвернулася від скла й наближалася до них.

Соль злякано повернулася, відривши рота. Вона вже готова була з гнівом оскаржувати слова Бітни, але ніжний доторк до руки її спинив.

“Щось сталося?” Джіван запитала, притягуючи до себе Соль.

“Ні, ні!” Бітна розвела руки в сторону, обороняючись. “Просто у нашому тераріумі для закоханих знижка у пів ціни,” вона пояснювала, дражливо дивлячись на Соль, “Тому я поцікавилась. Але як я розумію…” працівниця повільно потягнула гроші до каси.

“Ви не правильно зрозуміли,” Джіван запевнила, широко усміхаючись.

“Ми зустрічаємося,” вона продовжила, грайливо дивлячись на Соль.

Та кивнула, нервово ковтнувши.

“Мабуть, їй дуже потрібна та знижка.” Соль думала.

Джіван було байдуже до знижки.

“Чудово, рада за вас!” Бітна сплеснула в долоні й повернула половину грошей дівчатам. “Увесь тераріум до ваших послуг,” вона усміхнулась.

“Ходімо, Соле,” Джіван потягнула дівчину до акваріума.

“Звісно, серденько,” вона стиснула її руку й швидко озирнулась у сторону каси.

“А я вийду перекурити!...” Бітна заявила, бачачи чітке “тобі не жити.” у жестах розлюченої подруги. Усі троє знали, що так званий перекур затягнеться на все так зване побачення.

Дівчата не поспішаючи прогулювались по тераріуму і насолоджувалися тишею. Попри байдужість до рептилій, Джіван подобалося тутешнє відчуття безпеки та комфорту. Але найбільше їй подобалося тримати Соль за руку весь цей час. І якщо це було її улюблене місце, то їй кортіло якомога швидше дізнатися чому. Їй хотілось полюбити його теж. А в присутності Соль любити було так легко.

Навіть якщо це не було справжнім побаченням… Це однаково відчувалось до біса добре.

Вони затримались біля скла з симпатичною ящіркою. На табличці було написано вид “Zulu Fat tailed gecko” та коротка інформація про тваринку. Рептилія сиділа на корчі дерева, заплющивши очі.

“Диви, яка гарна!” Джіван схвильовано прошепотіла.

Ящірка була забарвлена у теплі кольори з цікавим візерунком на спині. Вона ліниво розплющила очі та ледве ворухнула хвостом.

“Це Зулу,” Соль усміхнулась. “Зверни увагу на його хвіст.”

Джіван придивилася до темного товстого хвостика, складеного у гармошку. А потім запитливо глянула на Соль.

“Ти йому подобаєшся,” дівчина пояснила, розглядаючи ящірку. “Він розправляє його у разі небезпеки.”

“Ти теж йому подобаєшся,” Джіван прошепотіла, кладучи голову на плече подруги.

“Звісно, бо він мене добре знає,” Соль почухала шию. Ящірка повільно заплющила очі на знак згоди.

Джіван випрямилась, “Настільки добре, щоб довірити тобі секрет?” вона спитала, підводячи брову.

“Не впевнена,” Соль засміялася.

“То перевір,” Джіван запропонувала з викликом й жестом попросила її нахилитись.

Як тільки дівчина нахилилась до скла, вона відчула тепле повітря біля самого вуха.

“Ти моя улюблена людина, Юн Соле,” почувся шепіт.

Перш ніж вона усвідомила, що коїться, м’які вуста легко торкнулися її щоки й так само легко віддалилися.

Коли Соль отямилась і повернула голову в сторону, то побачила, як Джіван безтурботно похитувалась вперед-назад з руками, зведеними за спину. Ніби нічого й не відбулося, вона ретельно дивилася на ящірку. Соль застигла. Ця мить могла тривати вічно. Якби дзвінкий голос їх не відволік:

“Ваш сеанс закінчено, голубки!” Бітна дражливо прокричала, всідаючись у крісло. Ця дівчина здатна була трощити вічність і будь-які моральні норми без жодного вагання заради Соль. Справжні друзі так і роблять.

“Пара” повернулася до виходу.

“Дякую за таку можливість, пані,” Джіван вклонилася до працівниці. “Це було найкраще побачення за моє життя!” вона усміхнулася й відсунула завісу.

Бітна запитально кивнула на Соль.

“Потім,” вона сухо відказала й подалася у темряву.

Джіван коротко подякувала подрузі за зустріч, вони обійнялися й розійшлися. Ніби нічого й не було.

“Або я дурна або вона — професійна акторка.” Соль думала, повертаючись додому. “Потім.” вона вирішила й потягнулася за навушниками в сумці.

Chapter Text

“Я тобі клянусь, те як вона на тебе дивилась!” Бітна вигукнула, грюкаючи чаркою об стіл. Офіціант, що проходив повз, скоса на неї подивився.

“Перестань. Тобі здалося,” Соль скривилась, ковтаючи алкоголь.

“Ні! Я на таких речах знаюся.” дівчина заявила, жестикулюючи кулаком. “Тільки спробуй заперечити ще раз,” Бітна піднесла його до носа Соль.

Офіціант збентежено поглянув на адміністраторку, яка розливала напої іншим клієнтам. Важко видихнувши, він подумав: “Нумо, Дахьоку, ти зможеш. Просто заспокой їх.”

Бачачи, як молодий працівник підходить до них з засуканими рукавами, дівчина акуратно поклала руки на стіл.

“Ще віскі, любчику,” Бітна попросила, мило кліпаючи очима.

Дахьок розгубився й уся його переконлива промова звелася до короткого “Як бажаєте.”

“А як же твій просто друг ?” Соль підвела брови.

“З ним покінчено.” дівчина скрутно похитала головою. “Йому подобається м’ятне морозиво.” вона пояснила, з тугою дивлячись на офіціанта.

“Перепрошую, пані Ю Набі, там ці знову,” Дахьок зніяковіло розпочав, відчуваючи на собі погляд. П’яна дівчина з різнокольоровим волоссям широко усміхалася й жестом кликала його до себе. “Просять ще віскі.” він відзвітував, нервово сковтнувши.

“Я в курсі,” дівчина заклопотано протирала склянки. “Заміни мене.” вона передала Дахьоку в руки посуд і рішуче направилася до славнозвісного столика.

“Але це дурна причина, щоб його кидати,” Соль зауважила, чухаючи підборіддя.

“Слухай, ти мене конкретно бісиш,” Бітна підняла руку в атаці. “Ой, дякую, любий,” вона сказала солодким голосом, відчуваючи холодну склянку у руці. Закінчивши пити, її обличчя скривилося у відразі.

“Що ти в біса приніс?” вона розлючено спитала, розглядаючи залишки мінеральної води на дні стакана. “Я зараз покличу адміністратора!” вона поскаржилась, грюкнувши ним об стіл.

“Не має потреби.” Набі усміхнулася, підсуваючи стілець до них. “Я вже тут.” вона присіла між сп’янілими відвідувачками.

Соль винувато опустила голову й прикрила руками обличчя від сорому.

“Дайте вгадаю. Джіван?” Набі розпочала, з турботою дивлячись на Соль.

У Бітни відпала щелепа. “Що? А ви звідки-” вона нахилилася до адміністраторки. Працівниця підсунула стілець до Соль, шукаючи захисту.

“Так, Джіван,” Соль процідила крізь зуби, пиляючи поглядом Бітну. Яка продовжила запитально витріщатися на них обох. Набі похитала головою й розвела руками.

“Без жодних пояснень зараз. У мене довга зміна сьогодні.” працівниця пояснила.

Соль ствердно кивнула.

“У будь-якому разі, Юн Соле. Я тебе вкотре молю поговорити з Джіван прямо.” Набі порадила.

“У жодному разі!” Соль з Бітною закричали в унісон, малюючи хрести руками у повітрі. Після чого обмінялися презирливими поглядами між собою.

“Господи… Та робіть вже, що хочете.” Набі видихнула, розтуляючи вуха. “Тільки за межами цього закладу. У мене від вас вже голова ходуном ходить.” вона наказала й підвелася.

“Нумо спитаймо того офіціанта, як нам діяти.” Бітна запропонувала. “Якщо традиційно, то скажеш прямо все як є. Якщо ні, то діємо за моїм планом.”

Соль погодилась, допомагаючи не тверезій подрузі підвестись зі стільця.

Дахьок з жахом дивився на цю картину. “Я допоможу їм вийти,” він повідомив Набі й подався до дівчат.

“Гей, хлопчику! Є питаннячко,” Бітна гукнула й на її здивування офіціант звернув увагу й підійшов до неї. “Він вже мій.” вона втішно подумала.

“Традиційний чи нетрадиційний?” дівчина запитала, спираючись на плече офіціанта.

Той зніяковіло сковтнув. “Т-традиційний.” він сказав, припускаючи, що мова йде про його орієнтацію.

“Та пішов ти,” відвідувачка розчарована відштовхнула його й притулилася до подруги натомість. “Вони усі не розуміються в цьому, я клянусь,” вона сплюнула в сторону й втішно поплескала Соль по плечу. “Все буде добре, запевняю.” Бітна вкотре поклялась. І нікому в цьому світі не відомо, що з цього справдиться та й чи справдиться взагалі. Гм, ну майже нікому …

Вештаючись вечірніми вулицями та підтримуючи одна одну як фізично, щоб не дозволити впасти та розбити носа; так і морально, щоб не впасти разом у депресію, подруги все-таки залишились при різних думках. Соль хотіла зберегти дружбу і тримати почуття при собі. А Бітна хотіла, щоб та почала фліртувати та показувати романтичну зацікавленість до Джіван. Зійшлися на тому, що Соль запросить причину їхнього сьогоднішнього сп’яніння на майбутню виставку у музеї. А там вже як карта ляже…

Пройшовши ще декілька вулиць, вони втомлено повалилися на холодну лаву.

“Що тобі в ній подобається?” Бітна поцікавилась, ледве вимовляючи слова.

“Багато чого,” Соль розвела руками сторони.

“Тоді кажи усе що спаде на думку,” подруга позіхнула, кладучи голову на сусіднє плече.

“Те, як вона усміхається, як вона мене дражнить, як мені стає тепло, коли вона вимовляє моє ім’я…” Соль згадувала, усміхаючись. “Вона ніби справжній промінець сонця у людському тілі.” вона узагальнила після недовгої паузи. Соль акуратно накрила Бітну своїм піджаком, вдячно притуляючи її до себе. Подруга схвально засопіла у відповідь.

Однак наш любий промінець Джіван втратив усю свою радість. Вона постійно щось занотовувала в блокнот, креслила скетчі, зазирала до підручників з конспектами та майже ні з ким не спілкувалася. Навіть на Соль останнім часом вона не звертала уваги й ніяк не відгукувалась.

“Як там в тебе іспити?” Соль спитала, сідаючи поруч.

Джіван насуплено думала про щось, дивлячись у сторону, поки не відчула доторк до плеча.

“Так, так іспити,” вона пробурмотіла віддалено й щось перекреслила в блокноті.

Соль мовчки спостерігала за нею. Від грайливого рожевого рум'янцю на щоках Джіван не залишилося й сліду, так само як і від її усмішки. А дзвінкий голос тепер монотонно щось шепотів про себе, ніби долинаючи з надгробного світу. Кучері випрямилися: під вагою клопоту волосся стало жирним. Дивно, але Соль все одно хотілось до нього доторкнутися.

“Сьо Джіван, ти молодець,” вона сказала, заправляючи неслухняний локон за вухо дівчини.

Ніби прокинувшись, вона здивовано озирнулася на Соль й слабо усміхнулася самими кутиками вуст.

“Привіт, Юн Соле, давно не бачились,” Джіван сказала потягуючись.

Хоча вони й бачились в університеті, але від того дня, коли вони востаннє були наодинці або ж від того дня, коли Джіван востаннє була схожа на себе, минуло декілька тижнів.

“Дуже давно.” Соль погодилась, спостерігаючи за тим, як Джіван тягнеться за ручкою, щоб знову зануритися в роботу.

“Почекай,” вона накрила долонею руку, зупиняючи її.

Джіван зі скам’янілим обличчям подивилася на подругу.

“Не заважай, будь ласка, якщо не маєш чого сказати.” вона попросила, змірявши розгублене обличчя Соль. “Я маю готуватися до іспиту.” вона пояснила, намагаючись скинути чужу руку з себе.

“Я…” дівчина скрутно підбирала слова. Вона ніколи не заважала Джіван, а радше завжди була бажаною компанією для неї. Тож така зміна у настрої її вразила.

“Ти мала це на увазі?” Соль спитала.

Але Джіван вже не чула її, оскільки вона повністю захопилася перекреслюванням й вириванням сторінок з блокнота.

“Пробач,” Джіван втомлено пробурмотіла, зазираючи до очей Соль, коли та її вщипнула. “Що ти казала?” вона звела брову.

“Чим я можу тобі допомогти?” Соль спитала, засукуючи рукава сорочки.

Джіван відклала блокнот в сторону й заглянула подрузі в очі. Її охопила раптова хвиля суму.

“Той хлопець…” дівчина розпочала, підпираючи голову руками. Після довгої паузи вона продовжила: “Виявилося, що у нього померла мама. Тому він так раптово зник,” Джіван відчувала, як сльози підступають до очей.

На мить брови Соль скептично вигнулися.

“Померла мама? Серйозно? Нічого кращого придумати не міг?” вона подумала, і потягнулася до Джіван.

“Мені так соромно, Юн Соле. Я думала, що він покидьок,” вона продовжила, відчуваючи міцні обійми на собі.

“Ти не винна. Ми не могли цього знати,” подруга прошепотіла, погладжуючи Джіван по руках.

“Мабуть… Також він хоче перепросити за свою поведінку.” вона продовжила. “Зможеш зустрітися з ним ще раз? Будь ласка. Мені його так шкода,” Джіван попросила. І у її очах з’явилася надія і живе співчуття, які так личили їй.

Соль мовчки слухала.

“Хоча знаєш, мені варто піти й все йому пояснити самій.” Джіван раптом випросталася.

“Ні, ні, не обтяжуй себе! Я піду.” Соль вигукнула. Їй не хотілося втягувати Джіван у будь-які стосунки з тим типом. Вона ладна зробити усе, щоб та сама усмішка повернулася на любе личко. Навіть приховати правду, щоб вберегти подругу від зайвих проблем. Хоча рано чи пізно контроль вислизне з її рук, вона сподівалась пояснити й налагодити все до того моменту, коли це станеться.

“Дякую,” Джіван недовірливо звела брови. Було дивно чути таке від Соль, яка завжди виступала за те, щоб Джіван комунікувала з її партнерами на пряму, не створюючи зайвих інтриг. Та не втягувати Соль у це.

Пролунав дзвінок, й до аудиторії зайшов професор. Студенти принишкли. Джіван опустила голову, відчуваючи суворий погляд на собі.

“Добрий день, любі студенти я маю сповістити вас про дещо важливе.” він прочистив горло й поправив краватку. “Наш університет має честь співпрацювати з американськими інвесторами. Найкращі з вас отримають можливість здобути високооплачувану роботу. А найкращий з найкращих, буде забезпечений також житлом та іншими необхідними ресурсами для роботи.”

Соль зловила на собі приязний погляд й рішуче кивнула.

“У всіх вас є шанси покращити ваші здобутки, ”професор пояснив і додав, “Але наш клас у фіналі представлятиме Юн Соль, тож побажаємо їй удачі,” він усміхнувся до Соль. Джіван підвела голову, вражено оглядаючись на всі боки. Аудиторія наповнилась радісними вигуками й оплесками. Соль підвелася й вклонилася.

Коли вона зайняла своє місце, то відчула біль у боці.

Це Джіван вдарила її ліктем. “Чому ти мені не сказала?” вона хотіла спитати, але не змогла, бо розпочалася лекція.

По завершенню уроку Соль винувато глянула на подругу, “Я хотіла тобі сказати… Підеш на виставку зі мною?” вона спитала, збираючи речі.

“Я подумаю над цим,” Джіван ображено закопилила губу. “Стривай. Куди це ти?” вона спитала, коли Соль закинула рюкзак на плечі.

“У мене тепер додаткові класи з іншими кандидатами,” вона пояснила.

Джіван сумно усміхнулась. “Удачі!” вона вигукнула, проводжаючи поглядом крізь натовп Соль, й повернулася до написання конспекту.

Хоча на виставці кожен — сам за себе, професори разом з інспекторами вирішили розділити 10 кандидатів на пари, щоби вони краще пізнали одне одного. Багато з них були з іншого крила університету, тому Соль нікого з них не знала.

“Юн Соль та Парк Дже Он, 5 стіл.” було оголошено.

Не мала б знати.

Знайомі хитрі очі задоволено зблиснули, коли дівчина розмістила свої речі поруч.

“Ваше завдання — за годину намалювати портрети одне одного. Стиль — довільний. Знайомитися дозволено.” вчитель повідомив, коли усі зайняли свої місця. “Я не буду вас обтяжувати своєю присутністю. Думаю, що ви достатньо розумні, щоб не хитрувати.” Двері зачинилися, й розпочався гамір.

“Привіт, метелику!” Дже Он усміхнувся, відміряючи пропорції обличчя Соль олівцем.

“Привіт,” дівчина сухо відповіла, не відводячи очей від паперу.

Деякий час вони малювали в тиші. Перейшовши до очей, Соль помітила мішки під очима у свого напарника. “До речі, співчуваю твоїй втраті,” вона сказала беземоційно.

“Не варто. Твоя присутність мене вже тішить.” він сказав, черкаючи щось блакитною крейдою по полотну.

Соль скривилася від того, як він використовує звичайну крейду замість воскової пастелі, й від його як він солодко звучить. Усе в ньому відверто бісило її. Якби у неї був мед, вона б ляпнула ним на своє полотно, для передачі емоцій. Такий липкий і огидний.

“Моя мати дійсно померла, але це трапилось ще коли я був малий.” Дже Он пояснив. “Тепер ти розкажи щось про себе. У тебе хтось є?” він запитав, не сподіваючись на відповідь.

“Я не думаю, що тебе це стосується.” Соль сказала, вириваючи сторінку з альбому. “Будь ласка, дай мені й Джіван спокій,” Соль попросила й почала штрихувати на пустому аркуші.

“Я давно запримітив тебе на нашій паралелі,” Дже Он наблизився до Соль. “Тебе важко не помітити, як і твої роботи,” він сказав, задоволено оглядаючи свій портрет. Очі парубка на ньому фанатично горіли, ніби фари потяга, у якого зірвались гальма. Він відчув мурашки по спині й бажав доторкнутись до нього. А також до Соль. Цей скетч можна назвати обсесією, але Дже Он назвав би його коханням.

“Але ти завжди тусуєшся з тою невдахою Джіван, тож мені довелося проявити трохи креативу.” він зізнався, й руки Соль затремтіли у гніві. “Оскільки ти тепер у компанії свого рівня, я думаю, ти усвідомиш, скільки веселощів ти пропускаєш.” він сказав, й Соль зробила грубий зигзаг на своєму полотні.

“Стулися. Я маю намалювати тобі губи.” вона наказала, дивлячись на годинник. Коли час вийшов, Соль так і не змогла стерти той зигзаг. Було б краще взагалі його не чіпати.

“Переробити.” сказав інспектор, проходячи повз дівчину.

“Чудово! Поки найкреативніша робота,” він похвалив Дже Она. На його полотні була витончена дівчина, ніби метелик, а крейда додала магічності до настрою портрета.

Соль пригнічено зібрала речі до рюкзака. Вона покинула університет, озираючись. Може, сьогодні Джіван передумає залишатися на додаткові консультації, і вони підуть додому разом?

“Вибач, ніяк не вийде :(” Соль прочитала сповіщення. Налаштовуючись на самотню прогулянку, вона натягнула навушники на вуха. Відчувши легкий доторк до плеча, вона здивовано озирнулась.

“Юн Соле, це ви?” захоплено спитала якась студентка.

“Так, це я,” Соль знічено усміхнулася, й зняла навушники. Вона допитливо дивилася на дівчину попереду. Правди ніде діти, вона була гарною і милою, а також щось підказувало, що вона не була гетеро. Можливо, те, як радісно загорілися її очі, коли вона помітила карабін на штанях Соль. Або те, як брязнули кільця на її руках, коли вона сказала, що їй ну дуже подобаються роботи Соль.

У будь-якому разі після короткої прогулянки з нею Соль повернулася додому з приємними відчуттями, а не з самотністю чи дивною тугою на серці.

“Прикинь, виявилося, що Дже Он з нами на паралелі!!” прийшло сповіщення від Джіван.

“Ви з ним бачились? Як все пройшло?” ще одне.

“Чудово.” Соль відповіла й тяжко видихнула. Дивний смуток повернувся. “Йому вже краще, не хвилюйся.” через мить вона дописала й усміхнулась, згадуючи милу студентку.

Chapter Text

Ні для кого не секрет, що Юн Соль була однією з найобдарованіших студентів факультету. Її роботами не можливо було не захоплюватися, вони притягували людей ніби магніт. А після оголошення списку фіналістів на виставку Соль і на собі почала ловити захопливі погляди.

Хлопці й дівчата усі хто як могли здобували її увагу. Їх можна було зрозуміти, але Джіван однаково злилася на них.

Погодьтеся непогано ж мати розумну, гарну, обдаровану дівчину, яка може виграти контракт до Америки, у своїх друзях? Або навіть більше, якщо пощастить. Можливо, одного разу вона запросить вас до себе чи побудує всесвітньо відому споруду, а ви будете давати інтерв'ю за її доброго знайомого. Хоча були й такі, які всіляко підколювали її або відверто зневажали, але найдопитливіші обмежувалися перешіптуванням за її спиною і розпускали плітки:

“У неї хтось є?” дівчата розглядали список фіналістів.

“Я чула, що вона зустрічається з Дже Оном.” хтось повідомив і додав, “Закладаюсь, що дві зірочки факультету були б хорошою парою.”

Джіван стиснула стосик книжок у руках, проходячи повз пліткарок.

“Жартуєш? Я весь час думала, що вона лесбійка .” хтось сказав, переходячи на шепіт на останньому слові.

“Шановні, можна пройти?” Джіван процідила крізь зуби, розштовхуючи їх убік.

Всівшися на найдальшу парту у класі, вона дістала речі з сумки й взялася до креслень. Поглянувши на референс, на якому була зображена жінка, вона стиснула губи. “Якщо я підтягну їй щелепу,” Джіван занотувала, “та груди… то вийде досить не погано.” вона згадувала свою скульптуру, крутячи олівець у руках.

“Лесбійка, га?” випадково пробилось у Джіван крізь потік думок про дипломну роботу. Вона мимоволі нахилилася вперед, щоб подивитися на стіл далеко попереду, за яким сиділа Соль. Поруч з нею дійсно сиділи дівчата. Вони показували їй свої роботи, питали про щось, а потім захоплено слухали з роззявленими ротами, іноді киваючи. Джіван вирвала сторінку, стискаючи папір у щільну сферу.

Втім Соль ніколи нікому не відмовляла в допомозі, тож це було зовсім не дивно. Дивно було те, як Джіван хотілось жбурнути у них цю сферу і розігнати їх усіх до біса. При усьому бажанні вона стрималась й вирішила натомість заглибитись у не менш неприємні думки про скульптуру.

Соль безумовно подобалась увага, яку вона отримувала останнім часом. Але чогось бракувало. Усіх цих людей цікавила не вона або ж її роботи в найкращому випадку, а її успішність і перспективи в архітектурі. Їй було приємно з ними розмовляти, але не приємно було чути негідні чутки про себе. Наприклад те, що вона зустрічається з Дже Оном. Хто б при здоровому глузді його б обрав?! Окрім Джіван, звісно.

До речі, скільки б разів Соль не озиралася на неї, скільки б разів не кликала її крізь натовп, вона не звертала на неї жодної уваги. Її присутності Соль найбільше не вистачало останніми днями, особливо після втомливих діалогів з Дже Оном, який з кожним додатковим заняттям ставав ще більш нестерпним. Коли, здавалося, що гірше бути не може, він пробивав нове дно:

“Про тебе пліткують. Тебе це не турбує?” він запитав з турботою дивлячись на Соль. Вона звела брови, приголомшена його розумом.

“Мене це не стосується.” вона сказала, б’ючи метал молотком. Сьогодні у них була робота по металу.

“Так, але ж вони кажуть, що ти лесбійка,” Дже Он додав, підходячи до Соль.

Вона з гордістю розправила плечі. Миттєву усмішку змінив докір: “То й що?”

“Нічого. Просто поки у тебе не з’явиться хлопець, вони не зупиняться,” він запропонував розв'язання проблеми.

“Дозволь мені,” Дже Он сказав, тягнучись з молотком до металевої пластинки Соль.

“Пф, іди гуляй, хлопчику,” вона відмахнулася й стукнула по пластині. Та задзвеніла, вигинаючись у щось неоднозначне.

“Переробити,” сказав інспектор, проходячи повз студентку.

“Знову найкраща робота, Дже Оне!” він задоволено вигукнув, крутячи металевого метелика в руках.

“Як же він бісить.” дівчина закинула речі до сумки.

“Заблокуй його.” Соль швидко надрукувала Джіван, покидаючи приміщення університету. З давнього досвіду вона знала, що Джіван ще цього не зробила.

Через мить пролунав дзвінок.

“Що сталося?” спитав стурбований дзвінкий голос в трубці.

“Можна до тебе зайти?” Соль запитала, оглядаючись на натовп студентів.

“Гм,” Джіван поглянула на зліпок глини на столі, оцінюючи невиконану роботу.

“Будь ласка?” Соль розгублено додала. Вона усвідомила, що з-поміж усіх привітних облич навколо неї єдиною розрадою зараз був знайомий голос у динаміці.

“Звісно, почекай трохи. Зараз вийду!” Джіван відповіла, накривши скульптуру тканиною.

Поки дівчина чекала на вулиці, до неї підійшла мила студентка з кільцями.

“Привіт! На когось чекаєте?” вона поцікавилась.

Соль кивнула.

“Мені прикро за чутки. Я розумію, як це, і ніколи б такого не зробила.” студентка розгублено дивилася вниз. “Якщо потрібна моя підтримка чи тощо, я залюбки вам допоможу!” вона вигукнула, червоніючи.

“Дякую, я візьму до уваги,” Соль вклонилася, “Мені вже час.” вона додала, помітивши Джіван у натовпі.

Дівчина вклонилася. Вона коротко поглянула на Соль, на Джіван, а потім знову — на Соль. Вона з розумінням усміхнулася. Не важко було здогадатися, що було між тими обома, тож вона розчаровано пішла собі сама додому.

“Я з тою скульптурою зовсім втратила здоровий глузд,” Джіван винувато подивилася на Соль.

“Я поводила себе не краще,” Соль подумала. “Ходи сюди,” вона сказала, розпростерши руки в сторони. “Я так скучила,” вона зізналася, вдихаючи солодкий парфум.

“Я за тобою теж,” Джіван міцніше притулилася до подруги.

На мить увесь світ розчинився навколо них.

“Можна потримати тебе за руку?” Джіван раптом спитала, коли вони відійшли від університету. Хоча вони були далеко від дурного натовпу, її не покидало відчуття, що зараз він згуртується і відтягне Соль від неї силою. Подруга здивувалась, але відмовляти не стала. Не відпускаючи рук, вони дійшли до самих дверей квартири.

“Дякую,” Джіван прошепотіла. “Сідай на кухні, я заварю чай.”

“Про що ти хотіла поговорити?” вона запитала, ставлячи гарячі чашки на стіл.

“Я приховувала дещо від тебе…” Соль розпочала, тяжко видихнувши. “Річ у тім, що Дже Он той ще козел, повір мені.” Чашка грюкнула об стіл. “Він казав дуже погані речі про тебе, використовував тебе, а також…” Соль сковтнула.

Джіван терпляче слухала. Її обличчя напружилося, ніби на екзамені, коли думка про те, що Дже Он подобається Соль, промайнула повз її свідомість. Ця дурна пауза, ніби вона все ще ховала щось вагоме, просто виводила Джіван з себе.

“Ти йому подобаєшся?” вона раптом запитала.

“Що? Ні!” Соль скривилась, “У певному, не здоровому сенсі, так,” вона зізналась, відводячи очі вбік.

Якась тінь пробігла по обличчю Джіван, і вона поглянула вниз.

“Але це нічого не значить! Я лише хочу, щоб ти трималася від нього якомога далі.” Соль запевнила, простягаючи руку вперед.

“Знаєш, зі мною таке часто траплялося,” Джіван стиснула руку подруги так сильно, ніби всередині неї гуляли руйнівні урагани, які вона намагалася не випустити на волю.

Соль підсіла ближче, уважно спостерігаючи за нею.

“Я маю на увазі, хлопці багато разів були покидьками зі мною,” Джіван продовжила, відчуваючи, як сльози підступають до очей. “Тож я зрозумію, якщо — ” її горло стиснулось, не давши завершити речення. “Якщо він теж тобі сподобається.” вона подумала. Відчувши міцні обійми та почувши заспокійливий шепіт біля вуха, Джіван заплакала.

“Мені так шкода,” Соль прошепотіла, гладячи подругу по спині.

“Моя мати каже, що якщо я буду такою вибагливою, то жоден хлопець мене не полюбить,” Джіван пробелькотіла з паузами крізь сльози. “Але коли я змушую себе це терпіти, то… Я лише живу надією, що кохання мого життя таки знайдеться й усі ці тортури виправдають себе.”

Соль кивнула й притулила її ближче. Вона прислухалася до збитого дихання й серцебиття, шепочучи “Я поруч, можеш розказати мені все, я люблю тебе” та інші нерозбірливі потішні та речі, поки Джіван заспокоювалась.

“Знаєш, що найсмішніше, Юн Соле?” вона схлипнула. “Я б без вагань зустрічалася з тобою, якби ти була хлопцем.”

Дівчина відчула, як тендітні пальці жадібно стискають її ребра, а потім як плече її сорочки змокло.

“Тихо-тихо, я розумію,” Соль прошепотіла, акуратно заправляючи неслухняне волосся Джіван їй за вухо. “Я все розумію,” вона додала, ніжно цілуючи його.

То ось де та бісова прірва, шириною в “люба” та глибиною в “найкраща подруга” дала тріщину!

Через певний час вони заспокоїлись, й пішли до кімнати Джіван, звично розмовляючи, ніби нічого не відбулося. Лише їхні погляди змінилися: вони були сповнені розуміння й довіри до однієї одної. Також у них було щось нове й незвичне. Ніхто не знав, як воно називається, але це безперечно було тепле й таємниче відчуття, яке несло велику силу в собі.

“Що це?” Соль підвела брову, дивлячись на предмет, накритий тканиною.

“Практикуюсь вдома,” Джіван зніяковіло подивилася вбік. “Але краще порівнюй з моїм скетчем, а не справжнім референсом.”

“Референсом? Я спершу думала, що ти зображуєш деградацію суспільства,” дівчина сказала, чухаючи потилицю.

“Але не обов’язково усе переробляти! Можеш залишити це, як родзинку твоєї роботи,” Соль з ентузіазмом полізла до рюкзака.

“Дивись,” вона показувала Джіван альбом зі своїми роботами. На неї дивився Дже Он з вибалушеними очима, ніби якийсь психопат. Джіван важко було повірити в те, що вона сама пропонувала Соль ходити на побачення з таким типом. І все-таки що він забув у її альбомі? Чим він завоював її увагу?

“Приклад не вдалий, я знаю,” Соль сказала, вириваючи сторінку з альбому. “Але головна мета мистецтва в тому, щоб змушувати людей щось відчути.” вона пояснила, викидуючи аркуш до смітника.

“Гм,” Джіван задумливо кивнула. І справді цією простою дією Соль змусила її відчувати спочатку ревнощі, а потім — полегшення.

“Теорія це тобі не практика. Показуй,” Соль схвильовано попросила.

Наважившись розвіяти цікавість подруги, Джіван скинула полотно зі скульптури.

“Уже краще,” Соль прокоментувала, уважно оглядаючи глиняного неандертальця. “Можна?” вона запитала, простягаючи руки до глини.

Джіван ствердно кивнула.

“Знаєш, як у коханні, так і у мистецтві,” дівчина розпочала, підтягуючи скульптурі щелепу. “Не завжди нам піддані фактура, текстура чи навіть форма. Так само не гарантований хороший результат,” Соль хихикнула, дивлячись на перекошені глиняні очі. “Але попри всі негаразди люди не переставали творити…” вона зупинилась, ловлячи зацікавлений погляд на собі. “Я не очікую від тебе нічого, ніхто не очікує. Будь ласка, будь вільною у своїх діях. Джіван, я знаю, що ти ладна виліпити все що завгодно. Але зроби це хоча б раз для себе.” Соль відійшла від скульптури. Неандерталець трохи еволюціонував та став привітно усміхатись.

“Дякую!” Джіван радісно сплеснула в долоні. “Навчиш мене… мистецтву?” стаючи на кінчики пальців ніг, вона потягнулася до Соль.

“Звісно!” дівчина усміхнулася й торкнулась носа Джіван, залишаючи на ньому маленьку плямку.

Мистецтво завжди допомагало Соль переживати емоції у здоровий спосіб, а цього разу вона відчула щось нове схоже на надію. Нарешті до провалля, на ім’я “Люба — найкраща подруга” долинули промінці світла. Їй не треба було ні кирки, ні каски, щоб зануритися туди з головою зараз. Тепер вона була готова потроху розчищати кожен малий камінець там голими руками, щоби повністю освітити це таємниче місце.

Поки вона думала, як скласти речі правильно, як підтримати Джіван, Соль старанно працювала над своїм фінальним проєктом. То були колії, складені певним чином, що символізували довіру, надійність та близькість. Вона виковувала їх ніби власну дитину.

Зовсім непомітно настав час прощання з нею. Її скульптура знайшла прихисток у центрі виставки, поруч з роботою Дже Она, яку постійно вихваляли судді. Це натякало на хороший результат. У будь-якому разі, роботу зроблено і тепер залишилось тільки чекати на вердикт. Серед вихору голосів Соль почула виразне: “А ну! Розійшлися!” Яскраво-рожева маківка подалася вперед, розштовхуючи людей в сторони.

“Привіт!” Бітна вигукнула з розпростертими обіймами. “Як поживає мій Мікеланджело?” вона спитала, відчутно б’ючи Соль по спині.

“Ай, перестань,” дівчина сказала відштовхуючись. “Я зовсім не Мікеланджело, й до того ж -”

“Ні, ні, сьогодні без занудних пояснень,” подруга перебила її, відмахуючись руками. “Ти знаєш, що дівчата таких не люблять?” Бітна схрестила руки на грудях й окинула Соль осудливим оком експерта.

Дівчина кахикнула, подавившись шампанським.

“Боже, стулися вже.” вона потягнулася до стійки з бокалами й запропонувала Бітні один.

“Я серйозно,” подруга відповіла, беручи малий ковток. “Їм подобаються веселощі.” Бітна сказала, дивлячись в сторону, “Поглянь на нього.”

У центрі зали стояв Дже Он, оточений дівчатами. Він енергійно вимахував руками та щось емоційно розповідав. Дівчата сміялися, охкали та ахкали, іноді сплескуючи в долоні.

“Я не здивована, чому у тебе досі нема дівчини.” Бітна співчутливо додала.

“Ти так кажеш, ніби у тебе є!” Соль дзенькнула стаканом об найближчий столик. Вона притягнула Бітну до себе за плечі, з палкими очима.

Дівчина розгублено озирнулась по сторонах, шукаючи допомоги.

“Тш. Диви хто іде!” вона раптом вигукнула, киваючи на натовп.

То була Джіван. Її важко не помітити, а сьогодні її накручені локони розкішно припадали до ніжної сорочки. Коротка спідниця обіймала її витончені стегна, а золоті сережки грайливо мерехтіли та погойдувалися.

“Рот прикрий,” прошепотіла Бітна й своєю рукою притиснула розслаблену щелепу Соль, “А то муха залетить, хи-хи!”

“Згинь з моїх очей,” дівчина прошипіла, не відводячи погляду від однієї точки. Важко видихнувши, вона поправила комір сорочки й затягнула краватку.

“Вперед, вперед!” подруга подала Соль два стакани з шампанським, й  підбадьорливо плеснула її наостанок по спині.

Студенка з опущеною головою почала малими кроками протискатися крізь натовп. Стукіт каблуків наближається. Припинився.

“Соле!” Джіван вигукнула, тягнучись вперед.

Соль ладна закластися, що в ту мить, коли вона підвела голову, вона осліпла.

“П-привіт!” вона тремтячими простягнула келих з шампанським.

“Ти маєш приголомшливий вигляд сьогодні. Точніше завжди… Так, ти завжди маєш незрівнянний вигляд. Я б звісно хотіла показати тобі Лувр чи національний центральний музей Кореї, але,” Соль напружено думала, як їй почати, “До біса. Хочеш піти на побачення зі мною після цього всього?”

“Маєш гарний вигляд,” дівчина видавила з себе.

“Дякую!” Джіван широко усміхнулася й спробувала на смак шампанське. Сьогодні вона від багатьох людей отримувала компліменти та зачаровані погляди. Декілька хлопців навіть просили її номер телефону, що було доволі неприємно. Але заїкувате “маєш гарний вигляд” було того варте.

“Цей костюм добре на тобі сидить,” вона зауважила, погладжуючи Соль по плечах. Дівчина нервово кивнула й за один ковток осушила стакан. Бульбашки підбадьорливо лускали у її горлі, додаючи хоробрості. Соль розправила плечі.

“Ходімо,” вона мовила, рішуче ведучи Джіван за руку крізь натовп.

Соль не оминула жодну з робіт, щедро обсипаючи їх компліментами. Вона також залюбки познайомила подругу з усіма її опонентами, окрім одного.

Угледівши світлий світшот серед натовпу вона вигукнула, “Дже Оне, вітаю,” не сподіваючись на відповідь. Але натовп з дівчат навколо заворушився і розбігся хто куди.

“Воу,” Соль перехопило дух від цієї картини.

Серце Джіван зрадливо кольнуло, коли вона помітила, на кого її подруга дивилась. Не на неї. Хоча вона й не повинна? “Боже, Сьо Джіван ти така дитина,” дівчина думала, стискаючи кулаки, “Твоя подруга нарешті має хлопця, а ти поводишся так, ніби це вона - твій хлопець.”

“Привіт, люба!” Дже Он широко усміхнувся, крокуючи назустріч. “Ох, це, мабуть, твоя подруга Джіван?” він запитав і, не очікуючи на відповідь, низько вклонився.

“Якби не ви, я б ніколи не познайомився з Юн Соль,” він подякував, й потиснув руку Джіван, не відводячи погляду від Соль.

Соль розгублено подивилася на нього, а потім ще розгубленіше — на Джіван.

“Ми дуже добре спрацювалися. Я не здивуюся, якщо ми разом поїдемо до Америки.” Дже Он усміхнувся, й примружив очі наче кіт. Його погляд жадібно пожирав Соль, усе в ньому казало про те, що він не вміє ділитися. Джіван здригнулася.

“Я, я не розумію про що ти говориш, покидьку!” дівчина насупила брови.

“Все добре, Юн Соле, заспокойся,” подруга сказала, притягуючи розгнівану дівчину до себе. “Я все розумію.” Вона прошепотіла, й відчула різкий поштовх.

“Ні, ти точно не розумієш!” Юн Соль сказала, вириваючись з обіймів. “Він усе вигадав,” вона ринула до Дже Она з кулаками.

“Воу-воу, полегше, метелику,” той сказав, відступаючи. “Я вже неодноразово вибачився перед твоєю подругою за той випадок,” він благально глянув на Джіван. “І вона мені пробачила, на відміну від тебе!” Він вигукнув, морально готуючись до удару в груди. Проте Соль зупинилась.

“Ти його так і не заблокувала?” вона хотіла спитати, озираючись на розгублені дівочі очі.

“Так,” подруга винувато прошепотіла, підходячи ближче.

У цей момент всі точки зійшлися. Той покидьок продовжував писати їй і переконав Джіван у тому, що вони з ним зустрічаються. Як Соль тільки цього не помітила раніше?

“Я не розумію, чому я маю дізнаватися правду від інших людей, Соле.” сумний докір перервав хвилю реалізації.

“Я, я,” дівчина розгубилася під пильним поглядом. Здається, Джіван бачила зараз її душу наскрізь. Тому Соль ніколи не вдавалося щось приховати від неї, окрім однієї речі. І навіть зараз. Чому ж Джіван не чує, як калатає її серце, коли це вкрай необхідно?

“Мені потрібно до вбиральні,” вона прохрипіла, відчуваючи як її горло стискається.

“Чому я просто не сказала правду?” Соль міркувала вголос, дивлячись у дзеркало. Холодна вода стікала по напружених м'язах обличчя.

“То скажи їй,” почувся знайомий голос ззаду.

“Набі?” Соль озирнулась. “Ти вже тут?”

“Звісно, що тут,” подруга мовила, обіймаючи Соль зі спини. “Я відпросилася з роботи, щоб поглянути, як успіхи у моєї улюбленої клієнтки.” Набі усміхнулась.

“Виглядаєш гірше, ніж коли ми познайомились.” вона нагадала й почула різкий схлип.

Стільки дощів не вміщувала жодна весна. Тож змокнувши до останньої нитки, Соль зайшла до найближчого приміщення серед химерних провулків. Вона завалилась у двері, і перед нею постав прихований світ. У барі було напівтемно, лише диско куля переливалася у кольорах. Соль інтуїтивно попростувала до барної стійки, похмуро розштовхуючи людей.

“Що тебе сюди привело, дитя?” барменка спитала, привітно усміхаючись, “Дахьоку, а ну ж бо принеси рушник!” вона кинула офіціанту.

Соль розвела плечима, струшуючи краплі дощу з одягу.

“Я не про дощ.” вона зауважила, простягаючи рушник вперед.

Дівчина розгублено на неї подивилася, й почала висушувати волосся.

“Тобі вибирати чи розповідати мені, чому у тебе скляні очі,” барменка сказала, забираючи рушник назад. “Але мені більш подобаються мої відвідувачі задоволеними.” вона пояснила, наливаючи щось темне у чарку.

“Що це?” Соль спитала, нахиляючись вперед.

“Зілля прийняття, коштом закладу.” Набі заявила, гордо розправляючи речі.

“Просто спробуй.”

Вмовляти Соль двічі не треба. Хто ж відмовиться від безплатної випивки в такий паскудний день? Гіркий ягідний смак змінився ніжною м’ятою, і Соль розслабилась.

“Нерозділене кохання, я думаю?” Соль витерла губи рукавом піджака, “Гм, точніше розділене, але не зовсім.” вона виправилась, винувато розминаючи руки, “Ви не зрозумієте.”

“Я, може, й ні. А вони?” Набі спитала, киваючи в натовп.

“Оу,” Соль озирнулася. Так, вона точно знаходиться у правильному місці у правильний час. Потім вона ще не раз туди заходила й, виливаючи душу, залишала пристойні чайові.

“Ні так діло не піде. Мені звісно подобаються гроші, але складається враження, ніби я зараз наживаюсь на чужому горі,” одного дня Набі перебила Соль. “Або ти кажеш їй правду прямо, без жодних натяків чи недомовок. Або можеш не приходити сюди.” вона поставила ультиматум. Який був неодноразово порушений потім.

“Ну, ну, тихенько,” Набі витерла сльози під очима подруги серветкою. “На цей раз спробуй зробити по-моєму, добре?”

“Добре.” Соль вдячно кивнула й вийшла з вбиральні.

Почувши у динаміках виразний голос ведучого попереду, Соль проштовхнулася крізь натовп. Схоже, вона пропустила всю церемонію, і зараз мають оголошувати фіналістів.

“Ну і наостанок, перше місце виборює,” сказав голос розтягнуто, “учень четвертого курсу другої паралелі Парк Дже,” він раптом затих. Папір неприємно зашарудів у динаміку. Залом пронісся зацікавлений шепіт. “Перепрошую, зачекайте! Здається, цього року у нас два переможці,” сказав знічено ведучий, поправляючи окуляри. “Парк Дже Он та Юн Соль, учениця першої паралелі!” він завершив промову й витерши спітніле чоло, відійшов убік. Соль інтуїтивно попростувала у центр залу крізь вихор спалахів, оплесків та дзенькіт келихів. Розгублено усміхаючись біля своєї скульптури, вона шукала очима Джіван. Відчувши чоловічі руки на своєму плечі, вона здригнулася.

“Я її нарешті спекався. Тепер ми можемо побути на самоті,” почувся лиховісний шепіт згори.

“Перепрошую,” Набі поплескала Дже Она по плечу.

Соль обернулася.

 “Я його знаю?” подруга спитала, палко схрещуючи руки на грудях.

Соль похитала головою.

Набі показала головою на вихід, “цього візьму на себе.” казали її очі.

“Не знаєте, але можете,” Дже Он сказав з фірмовою усмішкою.

Простуючи до виходу, перед Соль виникла яскрава рожева маківка.

“Вона вийшла.” повідомила Бітна. “У ту сторону,” вона показала на дорогу поруч з дитмайданчиком.

Внутрішнє чуття потягнуло Соль до гойдалок. Шалений ритм серця спинився, коли вона помітила заплакану подругу на одній із них.

“Джіван,” вона важко видихнула, сідаючи поруч.

Гойдалка з щемом поворухнулась.

“Чому ти не сказала, що він тобі подобається?” дівчина з відчаєм спитала, стискаючи залізний ланцюг у руках.

“Бо мені подобаєшся ти!” Соль вигукнула, натрапляючи очима на розгублений погляд.

Chapter Text

“Вона не хотіла казати мені, боячись образити мої почуття,” Джіван припустила, відштовхуючись ногами від землі.

Гойдалка легко погойдувалась.

“Якщо Дже Он із Соль дійсно зустрічаються, то чому ж вона не змогла ні підтвердити, ні заперечити цього?” вона подумала.

Гойдалка зупинилась.

“Підтвердженням слів Дже Она стала їхня спільна перемога. А запереченням?” руки стиснули спідницю, перебираючи складки. “Соль спробувала заперечити. А потім завагалася так, ніби його слова — цілковита правда.”

“Вона зустрічається з Дже Оном, і я маю бути рада за них. Це талановита пара і,” Джіван відчула, як її горло стискається. “Чомусь мені так боляче через це.”

Вона почула, як сусідня гойдалка протяжно скрипнула.

“Джіван,” Соль важко видихнула.

Джіван повернулася обличчям до неї.

“Соле,” вона звернулася, змахуючи рукою сльозу, “Чому ти не сказала, що він тобі подобається?” дівчина з відчаєм спитала, стискаючи залізний ланцюг у руках.

Соль підвела голову, й набравши повні груди повітря, викрикнула:

“Бо мені подобаєшся ти!”

Джіван розгублено просміялась, “Звісно, ти мені теж подобаєшся.”

Соль заперечно похитала головою.

“Не як подруга.” вона сказала й підвелася.

Джіван замовкла з привідкритим ротом. Вона відчула, як мурашки бігали по її шкірі, коли Соль присіла навпроти неї.

“Тобі не потрібно нічого казати, добре?” Соль повідомила, гладячи руки Джіван у своїх, “Ти як ніхто інший заслуговуєш про це знати.”

“Але я не знаю, що нам робити,” Джіван пробелькотіла, розгублено дивлячись Соль в очі. У них відблискувало тепло, турбота та щось іще, чому Джіван не могла підібрати назви довгий час.

“Я теж,” Соль винувато усміхнулася. Але я кохатиму тебе, незважаючи ні на що й надалі, якщо ти мені дозволиш,” Соль прошепотіла й підвелася.

“Кохання... То ось що це було!” Джіван усвідомила й відчула, як її серце радісно закалатало. “Зачекай!” вона схвильовано вигукнула, коли Соль позадкувала, даючи дівчині простір.

“Будь ласка, не йди,” Джіван попросила, тягнучись до подруги. “Дай мені трохи часу і я дам тобі відповідь.” вона прошепотіла, жадібно обіймаючи Соль зі спини.

“Звісно.” Соль вдихнула солодкий парфум, відчуваючи руки на ребрах. “Не поспішай,” вона прошепотіла, зміцнюючи обійми.

Тоді Джіван не хотіла, щоб Соль її відпускала. А зараз дивитися на те, як вона обіймається з іншими дівчатами в іншій частині Південної Кореї, було просто нестерпно. З того моменту вони майже не спілкувалися, але Соль попередила її, що вона має їхати до Пляжу з чорного піску для завдання. Оскільки перед тим, як відправитися до Америки, її група мала відвідати найкращі місцини рідного краю, щоб надихнутися ними. Джіван вимкнула телефон, і яскрава світлина з усміхненими студентами на фоні моря погасла. Треба було доробити ту скульптуру, наперекір вагомому бажанню її зруйнувати.

“Нумо!” Джіван закотила рукави, й востаннє поглянувши на референс, занурила руки у глину. Цього разу обличчя легко набуло жіночних рис. Джіван акуратно підтягнула їй підборіддя, ніс, сформувала губи. Відійшовши у бік, вона протерла чоло рукавом сорочки. Вона захоплено подивилася на свою роботу, а потім розгублено — на референс. Раптом радісні вогники у її очах згасли. Скульптура була до біса точною і витонченою, але була одна проблема.

Перед Джіван стояла витончена скам’яніла дівчина, зовсім не схожа на референс.

"Соле, що ти наробила? Я, мабуть… Я, мабуть, закохалася у тебе!" Джіван вигукнула. Вона поспіхом глянула на нерухомі губи в кількох дюймах від неї й гірко заплакала. Це не чесно, не чесно, не чесно!

Заспокоївшись, вона пройшла декілька гей-тестів. Що ж, ще з середньої школи нічого не змінилося. Отримавши відповідь “лесбійка”, Джіван рішуче зібрала речі, перевдягнулася й пішла надвір. Це було місце, яке вона завжди хотіла відвідати, але ніколи не наважувалась.

“Що тебе сюди привело, дитя?” привітно спитала барменка, помішуючи алкоголь у руках. Здається, Джіван десь її бачила.

Джіван злегка почервоніла і відвела очі. “Одне мохіто, будь ласка,”

Барменка зі зрозумінням кивнула й повернулася до стійки з напоями.

Джіван важко видихнула, розглядаючи гей бар. Щасливі люди енергійно підспівували та танцювали під різнокольоровим світлом. Райдужним світлом. Якісь хлопці сиділи на дивані в кутку і цілувались, а дівчата вільно брали інших дівчат за талію і танцювали. Джіван усміхнулася: вона мимоволі подумала про Соль. Її мила, дорога Соль, яка змушує відчувати речі, які Джіван ніколи не відчувала, яка змушує думати про те, про що вона раніше не думала. І та Соль, завдяки якій Джіван опинилася тут. І ні, справа не тільки в гей барі, а в тому, ким Джіван стала і ким вона стане для Соль. Що ж… Могла б стати, якби не бісові кілометри малих і великих непорозумінь.

“Ваше мохіто.” сказав хтось віддалено.

Джіван байдуже повернула тіло до барного столика й повалила голову на нього.

“Солоденька, ви в порядку?” брюнетка поставила склянку перед носом Джіван.

Дівчина у відповідь слабо кивнула.

“Ви виглядаєте розбитою. Щось сталось?” барменка стурбовано спитала.

“Все в порядку, дякую за обслуговування,” Джіван підвела голову зі столу й намагалася зімітувати радість. Хоча її вираз обличчя радше нагадував перекошену гримасу доісторичної людини. Вона розплилася, як найперша версія її скульптури. Ледь дихає!

“Е, ні, так діла не буде.” брюнетка поспіхом протерла склянки й розлила декілька напоїв іншим відвідувачам.

“Погляньте.” вона кивнула на дівчат, які замовили пива. Вони були яскраво одягнені, а на їхніх задоволених обличчях йшлося про переваги розділеного кохання.

“Їхні погляди прикуті до вас,” барменка продовжила.

“То й що?” Джіван роздратовано відповіла. “Я навіть не звертала на них уваги. Яке їм діло до мене.” вона думала.

“А те, що ви розлякуєте моїх клієнтів!” барменка наголосила, сильно струснувши якусь пляшку у руках. “Вони хвилюються за вас, хіба ви не бачите? Тож розкажіть мені, що сталося або сумуйте у себе вдома.” брюнетка відвернулася до стіни з бочками й подалася розливати напої. “Дахьоку, золотце, заміни мене,” вона моргнула до офіціанта.

Джіван ніколи не траплялися такі зухвалі бармени. Звісно, це просто був жарт, але нічого смішного в тому серйозному тоні не було. “Та й що погано може статися, якщо я розкажу?” дівчина подумала, взявши мохіто обіруч.

“То що ж сталося?” барменка задоволено присіла навпроти Джіван, оскільки її зміна закінчилась.

“Річ у тім, що я думаю, що закохалася в найкращу подругу” Джіван нехотя розпочала.

Дівчина навпроти з розумінням кивнула. Повірте, вона скільки такого наслухалася, що попри свою гетеросексуальність, її погляд набував щирої емпатії. Їй легко відкривались люди тут.

“Я зрозуміла це нещодавно, але…” Джіван великим ковтком осушила майже половину склянки. “Але знаєте, я думаю, що була закохана вже декілька років!” Джіван скрикнула й у відчаї опустила голову.

“Ну, ну, не засмучуйтесь так!” брюнетка простягнула руки уперед. “Можна вас погладити?”

“Так, будь ласка,” Джіван погодилась і за мить її волосся втішно гладили руки барменки. Вона згадала, як Соль акуратно заправляла їй його за вухо. Щось цих двох неодмінно поєднувало!

“Як вас звати?” Джіван поцікавилась.

“Ю Набі, а вас?” дівчина відповіла привітно.

“Джіван.” вона сказала зі слабкою усмішкою.

Якби голова Джіван не лежала б на столі, а очі її тримали б зоровий контакт з барменкою, то вона б побачила неприхований шок.

“Невже це та сама славнозвісна Джіван? О, на скільки Соль підвищила прибуток цього бару через неї…” вона подумала.

“Джіван, знаєш ніколи не пізно дізнаватися, ким ти є насправді. Головне лише не обманювати та не втікати від себе.” голос Набі втратив притаманну йому силу і домінантність. Може, бо закінчилась її зміна, а може, бо зараз від її дій залежало щастя її близької подруги.

“Ви маєте рацію, Набі. Проте все-таки пізно,” Джіван підвела голову й мовчки допила мохіто.

“Чому?” дівчина стурбовано запитала.

“Вона пройшла відбір на престижний проєкт в Америці й скоро туди переїде. Ви знаєте, моя Соль… вона дуже талановита.”

“Як? Назавжди?!” Набі підвелася, щоб налити собі алкоголю.

“Очевидно, що так.” Джіван кивнула.

“Чому ви не скажете їй, як почуваєтесь?” Набі поставила дві маленькі чарки на стіл й налила у них щось темне.

“Який в цьому сенс? Я не вірю у стосунки на відстані.” Джіван запитала. Набі лише швидко кивнула й осушила чарку, гірко скривившись. Вона посунула повну чарку ближче до рук Джіван.

Та зрозуміла, що відповіді можна не чекати й продовжила розповідь.

“Та й взагалі останнім часом Соль віддаляється від мене, тож я не впевнена, чи вона досі має почуття до мене.” Джіван відсунула чарку вбік. “Їй набагато краще було б з якоюсь відкритою талановитою лесбійкою.”

“Я не п’ю алкоголь.” Джіван сказала.

“Це не алкоголь, а зілля, дурненька!” Набі ображено схрестила руки на грудях.

“Зілля? Як воно називається?” Джіван здивувалася.

“Це зілля прийняття. Новачкам — коштом закладу.” Набі підсунула чарку, пишаючись. Вона самотужки розробила рецепт. Залежно від настрою та інших факторів відвідувачі отримували індивідуальну палітру смаків.

Джіван взяла чарку до рук, оглядаючи. Темний напій всередині не викликав особливої довіри, але Набі дивилася на нього з такою надією, ніби від цієї чарки залежало її майбутнє. “Просто спробуй” благали її очі.

Гіркий м’ятний смак змінився солодким ягідним, і Джіван відчула полегшення.

“Ну то що?” Набі задоволено усміхнулася.

“Знаєш, я думаю, що варто таки їй написати!” Джіван з ентузіазмом грюкнула чаркою об стіл. За мить її руки знайшли потрібний чат в телефоні:

Соль <3

друкує…

Соле, як ти дізналась, що ти не гетеро?

19:20

Що??

19:20

“Гей, хіба ж ви не кохана Соль?” увагу Джіван привернув дзвінкий голос. Вона озирнулась й побачила дівчину з купою милих кілець на руках.

“Мабуть, що я,” Джіван пробурмотіла.

“Тоді чому ви тут не разом?” дівчина зацікавлено спитала.

“Бо ми не зустрічаємося?” Джіван розвела руками в сторони. “І я не знаю, чи варто нам… Знаєш, я підводила її так багато разів, і я давала їй стільки неоднозначних натяків. Я — сам безлад. Але вона завжди така добра до мене, незважаючи ні на що.” вона випалила і скривилась, “Мене від цього нудить.”

“Ой, ой. Зачекай!” дівчина брязнула кільцями. “Ти можеш сказати мені все, що хочеш. Друзі про мене відгукуються як про хорошого гей-терапевта.” вона відрекомендувалася й підсіла ближче до Джіван, готуючись слухати.

І Джіван розповіла. Вона сказала їй усе, що хотіла, від самого початку до самого кінця.

Історія починалася з середньої школи, коли усі активно закохувались в одне одного. Джіван не відчувала ні піднесення, ні обіцяних метеликів, дивлячись на своїх однокласників. Але одного дня усе змінилося.

До їхнього класу зайшла новенька учениця. Вона не відрізнялася особливою привабливістю, але її гострому розуму можна було позаздрити. Тоді якраз була контрольна робота, і Джіван до біса пощастило, що вона до неї підсіла.

“Юн Соль.” сусідка по парті підписала свою роботу. Швидко розв’язавши свої завдання, вона озирнулася. Зловивши на собі захоплений і не менш стурбований погляд, вона пошепки запитала, “Тобі потрібна допомога?”

Джіван знічено кивнула. Дівчина підсунула стілець до неї й розв’язала її варіант, залишаючи пояснення на полях зошита олівцем.

Джіван вражено спостерігала за старанним виразом обличчя однокласниці. У ньому таки було щось магнетичне. Зовсім незабаром вони стануть найкращими подругами й навіть оберуть однаковий університет. Але до цього станеться дещо вельми прикре.

Джіван з часом випадково відчує обіцяні феєрверки та піднесення після навіть найменших взаємодій із Соль. Це було приємно, й одночасно з тим неправильно. Поки інші дівчата без вагань зустрічалися із хлопцями, Джіван потайки проходила гей-тести, сподіваючись отримати хоча б бісексуальність за результат. Але цього не ставалось. І коли одного дня матір Джіван укотре запитала її про хлопця, дівчина не стрималась і розповіла їй про свої почуття.

“Я не можу збагнути, як тобі таке у голову прийшло! Дивись, ви із Соль достатньо близькі, тож не дивно, що вона тобі подобається. Але це так тому, що вона просто хороша людина, розумієш?” мати заклопотано ходила по кухні.

Джіван невпевнено похитала головою.

“Я з тобою дихаю одним повітрям, ми маємо багато спільного, чи не так? Але ж це не значить, що я хочу, Боже збав, переспати з тобою?” мати скривилась, прирівнюючи гомосексуальність до інцесту. “З хлопцями теж весело, знаєш? Тобі вони подобаються?” вона спитала.

“Не знаю,” Джіван понурено пробурмотіла. Хлопці їй точно не подобались. Може, це зміниться з часом?

“Ось і добре!” мати усміхнулася. “Це головне. А інше не бери до голови, добре, серденько? Ти забагато думаєш.” вона простягнула руки до доньки.

Джіван кивнула, відчуваючи задушливі обійми.

Зовсім спустошена, прислухаючись до свого серцебиття, поруч із Соль вона потім прошепоче, “Я закохалася б у тебе, якби ти була хлопцем.” А потім Джіван обійме її до біса міцно, не бажаючи відпускати. І відпустить.

Вона більше не думатиме. Вона обиратиме хлопців навгад, намагаючись забути про все. І певний час їй вдавалося себе дурити. Але навіть опинившись у ліжку з ними, її думки заповнювала одна єдина заборонена мрія. Потайки вона сподівалася, що в наступному житті вони з Соль зустрінуться ще раз, хлопцем і дівчиною.

Коли Соль зізналася, її охопила хвиля полегшення і впевненість. Впевненість і бажання боротися за ту, кого Джіван завжди так сильно хотіла, ту хто завжди її розуміла, ту яка зараз була до біса далеко.

Можливо, вона ніколи не повернеться з Америки. Запізно Джіван для себе все усвідомила і прийняла.

“Але це не повинно так закінчуватись. І в глибині душі ти про це знаєш, чи не так?” запитав її сьогоднішній терапевт.

Джіван кивнула. Тільки відчайдушні хапаються за надію, розуміючи, що все приречено. І заради Соль вона ризикне.

“Тоді напиши їй, про що справді думаєш.” дівчина задоволено брязнула кільцями.

Джіван рішуче потягнулася за телефоном й відкрила чат:

Соль <3

Соле, як ти дізналась, що ти не гетеро?

19:20

Що??

19:20

Ну мені ніколи не подобалися хлопці.

А на фізкультурі, коли наставав час перевдягатися,

я відчувала ну знаєш… Ще мені хотілось цілувати дівчат,

будувати з ними майбутнє і все таке.

Мені завжди подобалися дівчата. І мені подобаєшся ти.

Ну не тому, що ти дівчина, звісно!...

Я не закохуюся у всіх підряд, я рідко коли закохувалась взагалі.

Слухай, я просто хочу бути з тобою.

Наша дружба дуже цінна для мене і я не хочу втрачати тебе,

але якщо ти теж хочеш чогось більшого

(тут Соль зрозуміла, наскільки жалюгідно це звучить і видалила повідомлення.)

Чому?

19:41

Я походу залесбііїлась у тьее.

22:43

Ти нетвереза?

22:44

Ні, ні, я під закляттям прийняття

22:44

Соль знала лише одне місце, де алкоголь називали зіллям. Вона швидко написала адміністраторці, щоб розвіяти сумніви.

Набі

Добрий вечір!

Сьогодні до тебе не заходили новачки, які багато замовляли?

22:45

Я вже вдома, але якщо ти про Джіван,

то сьогодні ввечері вона тут була.

22:45

З нею усе в порядку?

22:46

Так, не хвилюйся. Я передала її спеціалістам ;)

22:46

Спеціалістам?

22:26

З нею було проведено оздоровчу профілактичну бесіду.

А що? Вже видно результати?

22:46

Не впевнена.

Мені здається, що вона не в собі.

Можеш викликати туди таксі моїм коштом?

22:46

Боже. Ви такі милі.

Я іноді заздрю таким стосункам,

а потім згадую, що я гетеро.

22:47

Я серйозно.

До речі, дякую за допомогу.

Я у тебе в боргу!

22:47

Буде зроблено!

22:48

Коли сеанс терапії добіг кінця, милий офіціант, на ім'я Дахьок допоміг Джіван сісти у таксі. Вона впала у ліжко. Сьогодні вона мала добре відпочити: завтра її очікувало серйозне завдання. Вони усім колективом придумали план, який допоможе Джіван зізнатися Соль, і нарешті вирішити усі їхні непорозуміння.

Chapter Text

“Доброго дня,” Джіван тихенько привіталась, зазираючи через завісу. Перекотило за десяту: тераріум мав почати роботу дві години тому. Його власниця лежала на стільці, закинувши ноги на стіл, її руки безладно звисали. Кепка прикривала її мертвенно бліде обличчя. Вона не дихає?...

Бітна скривилась, коли слабкі сонячні промені впали на її обличчя. Вона безпорадно хапала повітря руками, намагаючись знайти кепку.

“Доброго дня,” дівчина вклонилася й помітила бейджик з іменем, “О Бітно, мені потрібна ваша допомога!”

Впізнавши відвідувачку, вона розгублено усміхнулась й зручно посунулася в кріслі.

“Звісно, що сталося?” Бітна зробила повільний оберт.

Джіван благально дивилася на працівницю, яка безтурботно крутилася на стільці. “Це стосується Соль.” вона сказала.

Рух зупинився.

“То що не так із Соль?” Бітна нахилилася вперед, склавши руки у замок.

“Усе так,” Джіван похитала головою, “Я хочу з нею зустрічатися.” вона замріяно додала.

Руки Бітни панічно потягнулися до ручок крісла, воно хитнулося.

Джіван зробила крок уперед, “Я мала це на увазі.”

Працівниця з гупом полетіла на підлогу.

“Ти хочеш що?” Бітна перепитала, хапаючись за ніжну руку.

“Зустрічатися з нею,” Джіван пояснила, з сумнівом дивлячись на дівчину попереду. “Хіба у цьому є щось погане?” вона спитала.

“Ні!” Бітна скрикнула, запально вдаривши Джіван по руках. “Вона просто по вуха в тебе втріскалась.”

“У будь-якому разі, чим я можу тобі допомогти?” пролунав стурбований голос, відриваючи погляд дівчини від своїх почервонілих рук.

“Ах, ну… Я хотіла дізнатися, чи у Соль були якісь плани, чи побажання?” Джіван ніяково заламувала руки. “Знаєш, може, вона розповідала тобі про свої вдалі побачення чи щось такого?” вона спитала з іскрою в очах.

“Вона сама не казала?” Бітна звела брову, “Я маю на увазі, ви набагато ближчі…”

“Ніколи.” дівчина похитнула головою. “Я вже написала їй з цього приводу, і вона ще не відповіла. Але я не можу більше чекати,” вона стиснула кулаки, “Я хочу побачити її сьогодні ж! І усе-усе їй розповісти.” Джіван випалила.

“Гм, ну є у мене декілька варіантів,” Бітна протерла руки, ніби муха, й зловісно усміхнулася.

Соль <3

Ні, ні, я під закляттям прийняття

22:44

Авжеж. Напиши краще, коли безпечно

дістанешся до додому.

22:48

Слухай, щодо вчорашнього.

Я довго думала і

Хочеш сходити зі мною на побачення?

08:27

Або ж хоча б просто усе обговорити

08:28

Я дуже хочу тебе побачити!

Ти не проти, якщо я сьогодні заїду?

10:04

Я вже в автобусі

13:11

“Ти впевнена, що це хороша ідея?” Джіван запитала, з тривогою дивлячись на супутницю. “Може, у неї інші плани. Це дуже нечемно з мого боку — ”

Бітна штовхнула дівчину у двері автобуса.

“Нечемно давати померти своєму щастю.” вона процідила крізь зуби, “Тепер топи на газ.” вона втиснула Джіван у руки торбину.

Автобус зачинив двері. Відійшовши, Бітна задоволено стиснула руки.

Можливо, якби Соль раніше перевірила повідомлення, то вона зараз би не бігала розгублено по пляжу з каблуками у руках, сильно мружачись. Але хто ж знав, що там замість “Слухай, щодо вчорашнього… Забудь, то була помилка.” було щось… настільки неочікуване й приємне?

Вдумайтесь: лише годину назад Соль відкрила чат й боязко прочитала повідомлення одним оком. До пляжу автобусом було години 3. Зараз 16:20.

Соль стряхнула руками, й годинник швиденько зацокав. Ще швидше билося її серце.

“Боже, що ж мені робити?” вона важко видихнула, втискаючись у карабін, причеплений до сумки. Вже 16:55.  До пляжу автобусом було бісові три години.

Пролунав дзвінок.

“Де ти?” Джіван стурбовано запитала, оглядаючи узбережжя. На її диво, якась неймовірно гарна дівчина попереду, розмовляючи із кимось, різко озирнулась, і її милу сукню грайливо підхопив вітер.

“Боже, Соле!” Джіван розплилася в усмішці й кинулася вперед.

Соль почула дзвінкий сміх по тому кінцю трубки. Не встигнувши завершити виклик, вона відчула як нестримна сила збила її з ніг.

“І тобі привіт,” Соль прошепотіла, вдихаючи знайомий парфум.

Коли вона відступила, то не змогла стримати усмішки.

“Чому ти смієшся?” Джіван розгублено спитала, й Соль засміялася. “Що не так?” дівчина ніяково відвела погляд й підтягнула свій пояс на штанях.

“Усе так,” Соль задоволено кивнула. Справді, від кросівок до сорочки усе так і було. “Ми помінялися.” вона зауважила.

“Стулися,” Джіван мовила крізь сміх й потягнула дівчину до себе за лікоть.

“Я хотіла поговорити по-серйозному,” вона ніяково глянула на Соль.

“Зві-існо,” дівчина почухала потилицю. Перед тим, як Джіван збереться з силами відкрити рота, Соль її переб’є: “Але давай спочатку поїмо, добре?”

“Добре,” подруга трохи роздратовано видихнула. Як тільки можна думати про їжу у такий вирішальний момент? Живіт її зробив дивний звук, даючи непрохану відповідь.

Джіван відклала виделку в сторону, “Слухай, щодо вчорашнього,” вона розпочала, пильно дивлячись на Соль. Саме зараз та захоплено оглядала шпалери.

“Тут такі гарні візерунки!” Соль зауважила. “Якось не помітила.”

“Так, звісно.” Джіван накрила руку Соль своєю. “Такі… цікаві?”

Соль сковтнула. “ Дуже цікаві,” вона із силою повернулася до подруги обличчям.

“Так. Отже, я хотіла сказати…” Джіван зробила ще одну спробу й замовкла.

“Вибач, можеш продовжити.” Соль відклала коробку з серветками вбік. “Просто тут так душно. Мені важко слухати,” вона пояснила, витираючи спітнілі долоні.

“Досить,” Джіван подумала, “Спочатку хліб цікавий, потім шпалери й серветки. Я більше так не можу.”

“Я розумію,” Джіван процідила крізь зуби, “Ходімо краще на вулицю,” вона запропонувала, тягнучи Соль за руку.

Биття сердець змішалося із шумом моря. Соль винувато дивилася на пісок, поки її руку не стиснула Джіван. Вони зупинилися.

“Нічого не кажи,” Соль благала подумки, “Я не хочу, щоб це ставало помилкою.”

“Щодо вчорашнього,” дівчина видихнула. Обличчя подруги скривилося так, ніби готувалося отримати кулю. “Що ж я усе обдумала і,” Джіван стиснула руки, не даючи їм затремтіти.

“Я люблю тебе, Юн Соле!” вона випалила.

Подруга недоумкувато кліпнула.

“Не як подругу, не платонічно, я хочу зустрічатися із тобою, Соле,” Джіван пояснила, дивлячись на привідкриті губи, “Я… Я завжди хотіла поцілувати тебе, не усвідомлюючи цього!”

Соль усміхнулася, слідкуючи за вогниками в очах дівчини.

“Я теж,” вона ніяково почухала потилицю, “То ми тепер зустрічаємось?”

“Думаю, так!” Джіван широко усміхнулась, стискаючи руку Соль у своїй. “А ти хочеш?” вона запитала, благально дивлячись на неї.

Соль пирснула сміхом.

“Звісно, що хочу!” вона обійняла дівчину за плечі. “Завжди хотіла,” вона полегшено вдихнула знайомий солодкий аромат. Увесь.

Усе на світі тепер було для неї: і морський бриз, і пісок під босими ногами, і тихий вечір. Тепер їх сумніви розсипалась, як бісер.

“Що ж, в такому разі,” Джіван потягнулася до торбинки, “Що моя кохана дівчина думає про це?” вона поклала Соль яскравий браслет у долоню.

“Такий милий!” Соль сказала, розглядаючи маленьку ящірку на ньому, “Дякую,” вона надягнула браслет.

Джіван сплеснула в долоні й намистинки на її руці радісно брязнули: у неї був такий же браслет іншого кольору.

Вони мовчки, не поспішаючи гуляли по узбережжю, тримаючись за руки. Пісок під ногами охолов, а на небі невпевнено почали з’являтися перші зірки. Дівчата зупинилися. Соль з усмішкою дивилася на море. Її розслаблене обличчя зараз було до біса гарним.

Вона озирнулася й вдячно погладила долоню Джіван великим пальцем. Її погляд був спрямований на пісок, їхні руки, і зрештою затримався на губах дівчини.

"Ох, просто поцілуй мене вже, "Джіван легенько прикусила губу у спробах заспокоїти нерви.

Соль ніяково опустила голову. Вона ковтнула, стискаючи своє плаття.

"Будь ласка, "Джіван майже молилася.

"Можна я, "Соль пробурмотіла, "Можна мені тебе поцілувати?" вона попросила, натрапляючи на щасливі очі.

Це відчувалося нереальним. Настільки, що Соль ледве поворухнулась, доторкаючись до бажаних губ, боячись розвіяти солодкий туман із почуттів. Джіван відсторонилася, широко усміхаючись.

“Дурненька.” Соль ладна закластися, що Джіван так подумала.

“Я так сильно кохаю тебе,” сказала вона натомість й потягнула дівчину до себе за шию. Зустрічаючи привідкриті вуста, вона з легкістю заглибила поцілунок. Дівчина тихо простогнала з несподіванки.

Тепер це відчувалось більше, ніж реально. Руки Соль впевнено блукали по спині, поки вона смоктала нижню губу. Смакуючи гарячі видихи, вона жадібно стискала ребра у рухах. Вона не хотіла відпускати.

“Тобі сподобалось?” Соль видихнувши запитала, все ще відчуваючи руки на свої талії.

“Дуже,” Джіван широко усміхнулася. Це був до біса найкращий поцілунок у її житті. “Ти подобаєшся мені,” вона визнала, притягуючи Соль до себе за талію.

“Так, я теж тебе люблю.” Соль відповіла, оминаючи контакту з пустотливими очима. Вона усміхнулася, прислухаючись до свого серцебиття. Було приємно знати, що вона може змусити свою дівчину відчути те саме.

“Не платонічно.” вона додала після довгої паузи.

Джіван ображено штурхнула її у плече, а потім вони разом голосно засміялися.

Chapter Text

“Як ти ставишся до стосунків на відстані?” Джіван запитала позіхаючи.

“Не дуже.” Соль накрила плечі дівчини ковдрою та обійняла її.

“Справді?” дівчина намагалася стримати усмішку, хоча в темряві її обличчя і так не було видно. “Але ж, Соле, тобі скоро летіти до Америки. Це було б не виваженим рішенням.”

На слові “Америка” ліжко похитнулось і хтось над ними з ентузіазмом пробурмотів щось нерозбірливе.

“Тш…” Соль перейшла на шепіт, “Ти розбудиш моїх однокімнатниць.”

Було не важким завданням прокрастися до хатинки серед ночі й забратися під одну ковдру. Як добре, що Соль не вибрала собі другий ярус!

Відчуваючи погладжування на спині, Джіван задоволено видихнула.

“У будь-якому разі, я підтримаю будь-який твій вибір, Соле.” дівчина ніжно поцілувала її в щоку. “На добраніч, люба.”

“Добраніч.” Соль ледве вимовила. Вона не стуляла очей, прислуховуючись до повільних видихів, поки врешті-решт з усмішкою на обличчі не заснула теж. Їй так би хотілося, щоб це не було сном. Солодким сном уві сні.

Ліжко було пустим. І Соль у цьому переконалась збентежено копаючись у простирадлі й подушках.

“Ой-ой, акуратніше!” почувся вигук сусідки з 2 ярусу.

“Пробач. Доброго ранку, Кім,” Соль винувато глянула вгору. Дівчина в піжамі почала спускатися по драбині. Коли її ноги торкнулася підлоги, одна з них сковзнула вперед, і дівчина на мить втратила рівновагу. Якби Солина рука автоматично не тягнулася на порятунок, хтозна на скільки переломів більше було б у світі. Кім нахилилася.

А ось і вона — причина її падіння!

“Чи не це ти раптом шукала?” вона дістала яскравий браслет з-під ліжка.

Обличчя Соль розплилося в дурнуватій усмішці.

“Ще донедавна її обличчя виглядало так, ніби по ньому тричі проїхався екскаватор.” сусідка подумала.

“Роззява.” Кім закотила очі й пішла до ванної кімнати. “Не забудь про збори о 11.” вона попередила Соль суто через ввічливість.

Соль вдячно кивнула і стиснула браслет, ніби власну дитину.

Кім відверто було шкода цю дівчину.

Відкривши прикріплений чат, Соль поспіхом перейменувала контакт:

ДЖІВАН

Я вже в автобусі

13:11

ЙОой

15:20

Звісно!! Де тебе зустріти?

15:22

Зустрінемось на пляжі о 17:00

15:33

Доброго ранку, люба!

7:09

Одна з твоїх сусідок прокинулась

і вже була готова бити на сполох…

7:10

Одним словом, довелося піти.

Подзвони, коли прокинешся!

7:10

Я іду снідати до ресторану

з шикарними шпалерами.

Шукай мене там

7:32

Соль пирснула сміхом. Авжеж, вона знала, про який ресторан йде мова. Насправді вона б знала, де знайти Джіван без жодної підказки будь-де у світі.

Після короткого сніданку. (Будь-що з нею відчувалося замалим, закоротким.) Настав час прощатися.

У Соль перехопило дух від самого розуміння, що це її дівчина. Дівчина, яка дивилася на неї майже побожно. Дівчина, чия усмішка була зіткана з сонця. Дівчина, яка змушувала битися і розбиватися її серце. Очі Джіван почали іскрилися від сліз, і перш ніж вона змахне їх рукою, Соль встигне прочитати по її губах: "Дякую, ти справді моя єдина надія, Соле."

А втім, втискаючись носом у плече вона прошепоче:

"Я люблю тебе, Соле, і я чекатиму."

“Тобто ти серйозно 3 місяці працювала на контракт, щоб тупо відмовитись?” загорлала Бітна, тягнучись за склянкою, “Соле, ти безнадійна.”

М’ятний хлопчик, Гухьон пирхнув й взяв руки Бітни у свої.

“По-перше, я буду працювати віддалено,” Соль підвела голову, шукаючи захисту. Набі безтурботно дивилася в тарілку, а Дже Он зачаровано — на неї. Бітна закотила очі, і Гухьон нервово усміхнувся.

“По-друге, це не має значення.” вона усміхнулася, відчуваючи теплий погляд на собі. Соль підвелася. “Друзі, ми зібралися тут, бо я маю важливу новину.”

Дзвін склянок й скрипіння виделок припинилося. Соль набрала повні легені повітря.

“Ми з Сьо Джіван зустрічаємося!” вона випалила. Джіван поруч підвелася.

Бачачи, здивовані погляди друзів, вона розгубилась. У Бітни відпала щелепа.

“Я маю на увазі не ми, я! Я зустрічаюсь з Джіван.”

Кімната вибухнула сміхом.

Джіван потягнула Соль на себе.

“Боже! Я звісно думала, що ви…” Бітна поглянула на Соль, що вже залилася рум'янцем. Голова Джіван задоволено відпочивала на її плечі. Навіть дурень знав би, що вони підходять одна одній.

“Але я не думала, що ви наважитесь!” вона захоплено вигукнула. Набі кивнула.

Раптом підвівся Дже Он.

“Я… Мені так шкода!” він вклонився, “Я не думав, що ви дійсно ну…” говорити йому було важко, горло постійно пересихало. Совість не часто його турбувала. Він подивився на Набі, як бешкетник у дитячому садку дивиться на вихователя, а потім набрав повні груди повітря.

“Пробач за чутки, Юн Соле. Я був йолопом.”

“Більше не будь йолопом, і все буде добре,” дівчина порадила. Джіван подобалося, наскільки виваженішою Соль стала.

Дже Он присоромлено сів. Набі подивилася на нього з гордістю. Цей чувак — повний критин, але він змінюється.

“За це треба випити,” Бітна наголосила й вибагливо глянула на м'ятного хлопчика. Набі кивнула.

Гахьок зібрав склянки й почав наливати алкоголь. Він виголосив чудовий тост:

“Не будьмо йолопами. Будьмо щасливими, йоу!”

М’ятно-ягідна наливка робила чудеса, і радісні вигуки продовжились до півночі. Всі ж знають, що опісля нічого хорошого на вечірках не відбувається, правда?

Соль ніяково допомогла Бітні перейти через поріг і передала її до рук Гахьока.

“Дякую,” той сказав.

“Дякую, що прийшли,” Соль усміхнулась, відчуваючи руку Джіван на своїй талії.

“Нумо, чоловіче, ходімо,” Дже Он кивнув на Набі на своєму плечі, “дівчата вже потомилися.”

Джіван кивнула, “Безпечної дороги додому!”, вона потягнула двері.

Знову опинившись у її руках Соль почула тихе:

“Соле…” що було супроводжено повним любові поглядом.

“М-м?” Соль мугикнула, прибираючи неслухняне волосся з обличчя Джіван.

“Це ж не кінець, так?” вона запитала, по-дитячому кліпаючи.

“Звісно, ні,” Соль усміхнулася, торкаючись великим пальцем її підборіддя, “Це тільки початок, дурненька,” вона хихикнула й ніжно поцілувала Джіван у губи.