Work Text:
тому що шість – це погане число. погане і все тут. шість кораблів потонуло в гніві посейдона – може й більше, він не пам'ятав. шість разів він різав себе мечем після смерті політеса, і шість ліній вимальовувалися в силуєт, від якого команда відводила очі. хоча не виключено, що шість було тільки початком – одіссей не надто пам'ятав період після смерті друга. шість разів на тиждень йому зазвичай снилася пенелопа, і ще одна ніч лишалася на кошмари – звісно, тільки якщо вони не поєднувалися зі снами про кохану. а вони поєднувалися, і одіссей хапався за меч, хапав поручі з тавром сови, вдягав їх на закривавлені руки, знімав, замотував в хустку і ненавидів себе ще більше – хустку він присягався берегти, але зрештою не давав собі ради із жодною з обіцянок, і тканина остаточно втратила запах пенелопи, натомість пахнучи гірким залізом. можливо, у цьому була винна шістка – зрештою, якщо помножити її, вийде дванадцять, а саме дванадцять чомусь зламало світ одіссея жахливими метаморфозами: кохана звикала до ролі вдови, немовля зростало у незнайомця, король більше не знав, ким є і ким лишиться. одіссей зіщулився. цифри не віщували нічого доброго, і він знав тенденцію: непередбачуваність зменшення.
шість сотень. шість сотень мінус один – і мінус ще декілька. сорок три. зрештою, мінус шість.
як король і вчена людина, одіссей знався на арихметиці. знав, як відняти певну кількість від цілого числа.
– еврілох, смолоскипи. запали шість смолоскипів.
провина завжди перетворювала слухняність на рабську покірність. не кажучи ані слова, еврілох підпалив шість факелів. вологість душила повітря, вогонь з'їдав його. шестеро побратимів намертво стискали смолоскипи й мечі, насторожено оглядалися і важко дихали – над ними дихала смерть. вогонь в руках еврілоха сяяв найяскравіше, і лезо відбивало світло на заплакане обличчя. 'жалюгідно' – подумав одіссей. і рявкнув:
– віддай комусь свій факел. ти не заслуговуєш нести вогонь.
еврілох схилив голову – кремезний і пошрамовий, дужий як десяток міцних вояк, зараз він виглядав нікчемнішим за тонучих русалок. від згадки про сирен одіссея починало нудити, і голову розривав голос – він не чув його, але читав усі фрази за губами, знав, що співає сирена, а відтак міг віддати цій хворій фантазії голос пенелопи, який ані на секунду не полишав його. 'хіба ти не сумував за мною?' – чи то був вітер, чи вода, чи квіти сплелися в її голос? він схильний був порівнювати кохану з зірками, але не знав, як звучать зірки. він подивився вгору – останній погляд на небо перед тим, як печера проковтнула корабель, – і усвідомив, що думає надто поетично для людини, яка кілька годин поспіль жорстоко катувала людиноподібних створінь. хіба обов'язковими були тортури? еврілох тоді запитав це, м'яко торкнувшись плеча капітана, і відсахнувся, як від чуми – ще ніколи він не бачив в очах свого друга жаги, спраги, насолоди, катарсису, ейфорії. він бачив, як одіссей вбиває, бачив це більше разів, ніж мав би і хотів би, але кожен удар завжди був спрямований в обидва боки, і з кожною смертю одіссей помирав сам.
i see in your face, there is so much guilt inside your heart.
чи зміг би одіссей катувати русалок на очах у політеса? еврілох помирав від бажання спитати це – і знав, що не має права. чи зміг би одіссей катувати русалок на очах у політеса і тих кількох сотень, що загинули за його, еврілоха, провини? і втім..
– з нас усіх нести вогонь заслуговує тільки політес.
еврілох не мав жодних ілюзій щодо того, що відбудеться далі. на цьому кораблі була слабкість, був страх, а слабкість та смерть стали їм вірними подругами. була війна і було море, були боги і відьми, були прокляття і сварки – але зради не було ніколи.
налиті кров'ю очі. дзвінкий ляпас. його величність міг би розрубати друга мечем, але навряд чи вважає еврілоха гідним своєї зброї.
— не згадуй його імені.
– але це правда, капітане.
– не згадуй його імені! – розлючено кричить, і шалене ехо печери нагадує, хто такий одіссей насправді, – і не смій торкатися смолоскипів, зрозуміло тобі? це наказ.
еврілох відводить очі, ховає їх в темряві води. знає, що сказавши це вголос, він вчинив правильно – принаймі, його останніми словами будуть згадка політеса та звернення до капітана. моряк вбачає в цьому краплю гідності. і швидше, аніж встигає зреагувати сам, чує чийсь голос:
– щось наближається!
є причина, чому одіссей був наляканий згадкою про скіллу. є причина, чому посейдон не наважувався її чіпати. усьому є причини – і еврілох відчайдушно намагається зрозуміти, які з них і чому капітан проігнорував, йдучи на очевидне самогубство.
або – вбивство.
наблизившись до корабля, скілла. посміхнулася. очі – два більма, груди – оголені зябра, зуби – кинджали, які на війні втикали в стик обладунків; на відстані вона здавалася не страшнішою за русалок, і одіссей сторожко вглядався в її обличчя, шукаючи в них пояснення до легенд. м'яка усмішка зрештою стала чи не найгіршим, що їм доводилося бачити: риси обличчя не були прикріплені до черепа і вільно плавали ледве не усією головою – в одну мить усмішка опинилася на лобі, в іншу з'їхала майже до шиї і лише на четверту чи п'яту спробу зупинилася там, де мала б бути у звичайної людини. очі жили своїм життям: спочатку їх було шість – як же одіссей ненавидів це, – і вони конвульсивно переміщалися усім обличчям, але зрештою скілла полопала їх, як гнійники, і лишила двійко, що після вільного плавання зрештою знайшли своє місце над губами, не надто хвилюючись про ніс або брови.
обличчя циклопа не виглядало людським, але це було не страшно. обличчя цірцеї не було схоже на будь-яку справжню жінку – було надто ідеальним, хоча одіссей не міг точно сказати, в чому полягала відмінність. обличчя сирен непогано давали собі раду в тому, аби виглядати по-людськи, і хоча б це можна було поважати.
але те, як жалюгідно скілла намагалася набрати людської подоби, було по-справжньому страшно. вона припіднялася над водою, спираючись на величезний хвіст із кісток, і пильно подивилася на перекошені жахом обличчя команди. зітхнула, зрозумівши приреченість своєї ідеї, і засміялася – зрештою, навіщо старатися?
раптом уся печера згорнулася навколо корабля і оголила шість зубастих пащек. ще жодна смерть у цій подорожі не була настільки жахливою, і жодного разу до того одіссей не почувався настільки по-звіриному нажахано. загнано. спіймано. приречено. звір оголив зуби, і кожна морда за розміром була щонайменше в половину їхнього корабля. як чортові метелики, вони спрямували свої оскали на світло. одіссею згадалися дім і ліхтар, те, як у скло усю ніч билися комахи, те, як зачаровано їх розглядав телемах. згадалося, як на острові лотофагів на політеса рази зо три сідали метелики – звісно, одіссей поспішив розповісти про це усій команді, і усю дорогу після того над ним добродушно посміювалися, називаючи квіточкою. політес тоді спочатку зашарівся, а потім хвацько усміхнувся і сказав, що з радістю буде квіточкою – аби лише не такими дурнем, як решта команди, і пообіцяв зібрати усім по букету на наступному острові.
телемах любив би політеса і еврілоха.
крик. крик. крик. крик. крик. крик.
ні, телемах любитиме ервілоха.
ненависна шістка. світло. чимдуш вперед – минаючи образ скілли та її дику посмішку, минаючи щупальця та їхню отруту, минаючи всесторонню та всеохопну смерть, лишаючи черговий кошмар позаду.
еврілох впав на коліна, важко дихаючи. оглянувся і порахував, ледве рухаючи губами: шість. шість закривавлених шматків м'яса та кісток, шість полеглих побратимів, шість жертв, шість.. смолоскипів. корабель накрило нічне небо, осяявши мертві тіла тьмяним світлом. дехто з команди судомно заривався руками у внутрощі товарищів, немов сподіваючись витягнути звідти їхню душу і зберегти її, дехто істерично сіпався, дехто блював за борт. ервілох повільно піднявся, хитаючись, і поглянув на капітана. одіссей мовчав.
тридцять сім.
як король і вчена людина, одіссей знався на арихметиці. знався на логіці та стратегії, знався на воєнній справі та виживанні. богиня мудрості була його наставницею, а усе королівство мало його за взірець. втім, лишалося ще так багато питань: чому пенелопа нагадує йому зорі? коли вони дістануться додому? навіщо він катував сирен? чому метелики любили політеса? чому саме шість – чи змінив би він стратегію, аби пащек було сорок? чи боїться телемах комах? чи дістануться вони додому? чи стане легше, якщо знову спрямувати на себе меч?
як пояснити еврілоху?
мертві очі, хитається. чи треба – пояснювати?
– ти маєш рацію, – його голос нагадує те, як рипіли кораблі, ламаючись, — з усіх нас лише політес заслуговував нести вогонь.
одіссей обводить рукою закривавлений корабель і тихо каже, знаючи, що після його слів ще довго лунатиме крик:
– але я б йому не дозволив.
/
чутно грім, і небо прорізає блискавка.