Work Text:
несподівано, але після переїзду у власну квартиру ні в ейджі, ні в еша зовсім не залишилося грошей. втім, юнаки чудово обходилися найпростішим: одяг з секонд-хендів, автобуси замість метро, дешева їжа, яку ейджі з вражаючою регулярністю спалював. тоді як еш вмів готувати і робив це просто чудово, з грацією танцюриста і вправністю шеф-кухаря, ейджі не вмів готувати від слова зовсім – щоразу, коли після роботи еш запрошував до них шортера, той, незалежно від ступеня втоми, завжди купував щось їстівне. ейджі дувся і накладав гостю рис – єдине, що в нього виходило їстівним.
ну, через раз.
еш непомітно кривився майже від кожної страви в будь-якому ресторані – натренований смак давав йому змогу безпомилково визначити, що цього разу кухар переборщив з певним інградієнтом, забув про те, що цю конкретну страву слід подавати з певним соусом або втнув ще якусь дурницю, до якої в ресторанах вищого класу традиційно прийнято прискіпуватися. втім, той самий еш, при кожному виході в люди розкидаючись понтами туди-сюди, з щенячою вдячністю з'їдав усе, що намагався готувати ейджі, просив добавки і порядно мив посуд, після кожного сніданку-обіду-вечері цілуючи хлопця в обидві щоки. ейджі в свою чергу ніяковів і радісно тремтів, перебуваючи у блаженному невіданні власних кулінарних провалів.
словом, вони виживали. спільні вечори здебільшого ховалися на дахах багатоповерхівок, книжки після обуреного бу-бу-бу ощадливого ейджі вони стали купувати на блошиних ринках, а інші витрати – на кшталт комунальних послуг, – щасливо ігнорували.
загальний стан справ, як-то 'хоч хліб з водою, аби, милий, з тобою' та значно прозаїчніший факт того, що еш чудово знайомий із життям-виживанням, а ейджі просто невибагливий, давав змогу трохи видихнути й розслабитися – гей, вони такі молоді, вони тільки починають жити!
і заробляти, угу.
але насувалася зима, і святам, якщо чесно, було начхати. і ейджі, і еш відчайдушно хотіли зробити коханому найкращий, найчудесніший подарунок – як-не-як, перше різдво разом!, – та обидва рішуче не мали ідей.
і коштів.
– шорт-е-е-ер... - протяжно завив еш, і друг скривився від асоціації з собакою, – що мені йому подарувати?
погляд друга відображав щось на кшталт співчуття. принаймі, спробував відобразити. юнак виразно моргнув, похитав склянкою і зітхнув, щосили показуючи глибоке співпереживання.
– добре, давай підемо від найочевиднішого. що він любить?
– мене-е-е-е-е.
шортер буркнув щось нерозбірливе про те, що можна і не нагадувати про це кожні п'ять хвилин – не всерйоз, звісно, адже про жодні п'ять хвилин перепочинку й мови не йшло. еш тріщав про це без угаву відтоді, як ейджі вистачило дурі зізнатися.
шортер філософськи знизав плечима. він радий, звісно, але питання з подарунком залишалося відкритим, і друга потрібно було терміново виводити з шортер-ти-не-розумієш-я-я-яйого-так-так-кохаю-жодні-подарунки-його-не-варті стану.
– я в курсі. аби кожного разу, коли ти це говориш, тобі давали доллар, я б відбирав їх в тебе і жив, як вареник в маслі. – шортер від душі штовхнув еша, намагаючись воскресити його тлінні душу й тіло, – е, годі вмираючого лебедя корчити. вдихнув, видихнув і надряпав список того, що він любить.
– він любить книжки.
шортер енергійно кивнув. ось же, чудова ідея!
– ну? які?
– японську класику. – з виглядом 'ось-бачиш-як-все-погано' буркнув еш, – причому, як ти можеш здогадатися, японською.
шортеру завжди здавалося, що чим сильніше стиснеш брови, тим швидше і блискучіше виявиться думка. результатом посиленої мозкової діяльності поки що був тільки короткий смішок лінкса, але юнак не здавався.
еш думав куди старанніше, але вмів робити це з нормальним обличчям нормальної людини – часом, господи прости, навіть серйозної.
– може, подарувати йому що-небудь для кулінарії? він любить це, і в нього добре виходить.
усієї ввічливості шортера вистачило тільки на коротке безхребетне 'м'. 'брехати друзям – погано' - врізалася в пам'ять і плоть азбучна істина. 'ламати дитячі мрії та повітряні замки – погано' – згадалося слідом. що робити при конфронтації цих двох тез ніхто не пояснював, тож шортер вловлював інтуїтивно, переводячи тему.
– нє-а! – м'яким голосом, яким зазвичай говорять із душевнохворими, – ще варіанти?
– фотографія... він любить...
– фотографія! – закричав Шортер як божевільний, – точно! у нього ж навіть фотоапарат є!
еш враз пожвавився, розцвів, як та квіточка, воскрес, як ісус, засяяв, як теє сонечко.
– ти геній! я не дуже добре на цьому розуміюся, але, думаю, можна купити якийсь об'єктив класненький. в ейджі вже є камера, але об'єктив там звичайнісінький... в об'єктиві ж прикол?
шортер змахнув руками, захищаючись.
– мені звідки знати! ну, думаю так, але...
еш підірвався з місця так швидко, що слідом за ним заіскрилося повітря. накинув джинсівку, кинув купюру, пробурмотів щось про вічну вдячність бідолашному шортеру й кулею вилетів із бару.
залишалося дві проблеми: по-перше, знайти гроші, по-друге, знайти об'єктив. запізно промайнула думка – може, купити ще й штатив? інші якісь штучки-дрючки? а вони залежать від наявної моделі камери? а...
прописна істина боляче палила самолюбство: для того, щоб щось купити, потрібно спочатку щось заробити. ну, або продати.
еш задумався. у цьому світі він дорожив ейджі, своєю набутою свободою, пістолетом і вбитою-розбитою-коханий-давай-купимо-тобі-нову джинсовкою. з усього цього, продати, мабуть, можна тільки пістолет.
хлопець застиг кам'яною статуєю і поглянув на зброю так, ніби бачив її вперше. парочка, що проходила повз, шарахнулася в бік. еш здивовано підняв брову.
кажучи трохи чесніше, розлучатися з пістолетом було... дряпаюче? той самий, якого доторкнувся ейджі в їхню першу зустріч, той самий, з якого він навчався і вчив стріляти, той самий...
...до біса, господи. еш не вирізнявся сентиментальністю, але вирізнявся знанням усіх точок купівлі-збуту, а ще – умінням тримати ціну і набивати її – й не тільки її – навіть вище за передбачувану.
/
ейджі розгублено нявкнув, розтягнувшись на дивані. годину з гаком він гортав інтернет у пошуках ідей, і ту ж годину страждав. він завжди любив шукати подарунки і ніколи не зазнавав в цьому особливих труднощів, але! ешу потрібно щось найкраще і найдивовижніше! найпрекрасніше! зупинившись на величезній упаковці шоколаду, фантазія ейджі заглохла, відчужено відкидаючи класичні варіанти.
гаразд. він так просто не здається.
американський сегмент інтернету значно відрізнявся від того, до якого звик ейджі, але наявність форумів із заблукалими душами та раптовими янголами-охоронцями на них лишалася незмінною. до кого ще звернутися в скрутну годину? зручніше розмістивши ноутбук на колінах, ейджі повільно – все ще не звик до англійської розкладки клавіатури – надрукував: 'вітайки! :) допоможіть обрати подарунок хлопцеві на різдво. йому вісімнадцять років, захоплюється...'
благо, віртуальність рятувала від незручного 'е-е-е..', яке незмінно виникало, коли колись хтось запитував про гоббі його хлопця в реальності. ну, він любить хімію і чудово знається на всіх отрутах і наркотиках, любить веселитися з друзями, половина з яких уже назбирала собі на довічне, спільний перегляд діснею, а ще – вогнепальну зброю. у розповідях стороннім він зазвичай обмежувався пристрастю еша до літератури та безневинним переглядом мультиків разом.
з якого 'він любить...' можна вичавити ідею для подарунка?
ейджі зітхнув і продовжив друкувати:
'...захоплюється книжками, природничими науками та стрільбою. що подарувати? допоможіть. дякую :)'
звучало якось.. дивно, але інше формулювання було ейджі не до снаги – особливо, якщо писати правду. зрештою, він відправив повідомлення і з зосередженим виглядом пішов на кухню – ходити-хвилюватися, готуючи обід. майнула думка про те, що вони планують їсти на різдво. переплетення традицій та культур, об'єднане у їхній маленькій квартирці, перетворювало буквально все, що оточувало юнаків, на щось унікальне, тепле і чудове, і цього разу...
здригнувшись від звуку сповіщення, ейджі впустив миску і смачно хлюпнув на себе окропом, прикрасивши гіркоту поразки металом, що впав на босі ноги. зашипів, збавив вогонь на плиті й покірно поскакав до ноутбука.
за такий короткий час на його запитання назбиралося понад десять відповідей. ейджі не надто уявляв, наскільки ж багато часу має бути в людини, щоб лазити подібними форумами, проте вдячно кивнув невидимим співрозмовникам і взявся читати.
ну, він очікував чогось на кшталт спаму, але не думав, що його буде так багато. сім із дев'яти повідомлень виявилися рекламою сайтів із подарунками, одне дурнувато стверджувало 'спитай його сам! немає нічого хорошого в сюрпризах', ще одне серйозно заявляло 'книжку'.
ейджі раптом весь став схожий на нещасне кошеня – ну що ж таке, чому не думається! переглядаючи повідомлення ще раз, він побачив, що одне з посилань веде на особисту сторінку якогось майстра зі зброї.
– тут, – ораторським тоном щасливого підприємця віщав чоловік із закріпленого сторіс, – ви можете купити безліч абсолютно унікальних речей для модифікації вашого друга!
ейджі скривився, але чомусь не вимкнув, даючи шанс себе здивувати.
– як щодо пристрою, що дає змогу перетворити звичайний пістолет на зброю для лазертагу? або спеціальних куль-феєрверків? може, вас зацікавить приціл віртуальної реальності та спеціальні кульки з датчиками, які дають змогу перетворити звичайну залізяку на захоплюючу гру зі змінними режимами – зомбі-апокаліпсис, данжон, мисливська тематика, – та режимом повного занурення? або...
ейджі був наївний, як дитя на руках у діви марії – що є, того не забрати. він був тією самою людиною, яка з щирою радістю першовідкривача – ще б пак, більше на таку маячню ніхто не купиться, – скуповувала всі вигадки спритних маркетологів і, як не дивно, залишалася цілком задоволеною. еш лагідно посміювався з нього, щоразу зосереджено розглядаючи разом з ейджі чергову куплену дурничку – чим би дитя не тішилося, аби раділо.
тим часом, дивовижний чоловік з інтернету пропонував таке різноманіття товарів, що й не снилося простому смертному. дива продавалися окремо і всі разом, у чудовій коробці з намальованими пістолетиками та спеціальними фарбами, що малюють по металу, у подарунок.
ейджі дуже нервово перемішав рис і кинув спеції – імовірно, неправильні, – у подобу карі. згриз два нігті, подумав, вирішив: беру. хлопця ніколи не били під дих, але він міг упевнено порівняти з цим почуттям те, що відчув, побачивши ціну: боляче, сумно, хочеться плакати, кашляти і трохи не вистачає повітря.
так. він дорослий незалежний чоловік, чи як? він може купити коханому гарний – о, най-найкращий! – подарунок, чи не може? прийнявши найвойовничіший вигляд, на який взагалі був здатний, ейджі взявся перебирати своє майно. з дорогого в цьому світі в нього були еш, заходи сонця в америці, класична проза та поезія японською, фотоапарат і відібрані в еша футболки. реальну грошову цінність з усього цього мав лише фотоапарат, і в хлопця заскрипіло серце, зжимаячись і перевертаючись.
– нічого-нічого, – вимовив він уголос, озираючись у пошуках дбайливо збереженої коробки, щоб підвищити ціну, – я будь-якої миті можу купити нову камеру, а перше різдво буває тільки раз. та й ці штуки... вони такі... круті...
витягаючи карту пам'яті, він почувався так, ніби витягує закривавлений ніж із власного серця. швидко закинувши фотографії на комп'ютер, він страдницьки зітхнув.
'нічого-нічого,' – повторив подумки, – 'зате там у наборі є в'язана насадка на пістолет у вигляді котика... скажу, що це рись, ешу сподобається...'
ейджі вважав за краще не думати про те, що еш, колишній очільник злочинних угруповань, сильний і владний юнак, що має беззаперечний авторитет, навряд чи дозволить так знущатися над своєю улюбленою зброєю. навіть уявити його, що стріляє кульками-феєрверками з розмальованого – ейджі обов'язково намалює сердечко, – пістолета, не видавалося можливим. ну, хоча, це ж еш ...
ейджі делікатно постукав у двері ломбарду.
– добридень. можна закласти фотокамеру..?
/
еш повертався додому сяючи, як ясне сонечко. у великій барвистій коробці він ніс усе необхідне для чудового різдвяного подарунку: м'якесенький коцик із дурнуватого вигляду кошенятами (ейджі геть збожеволів на речах із котячими принтами; переважно, щоб подражнити еша, але факт лишався фактом), величезний пакет зефіру у вигляді котячих же лапок і нарешті – чудові, прекрасні, новітньої моделі, загорнуті в чарівні пухирці об'єктив, штатив і накамерний спалах. еш усе ще сумнівався щодо призначення останнього, але продавець звучав достатньо переконливо, аби еш, пирхнувши, купив і його.
абияк вивернувшись, лінкс подзвонив у двері шматочком ліктя. уже в під'їзді він міг відчути смачнючий запах чогось невідомого, надто солодкого для карі та надто пряного для будь-чого іншого. ейджі відчинив двері, радісно дзьобнув Еша в губи й підозріло втупився очима в коробку.
– це що?
– не твоя справа, – весело відмахнувся еш, ставлячи коробку на підлогу і знімаючи тепле взуття-одяг-шапочку, – принаймі до різдва, коханий.
різдво наставало вже післязавтра, і усвідомлення цього – того, що подарунок вже готовий, того, що вони проведуть це свято разом, того, що на облізлій ялинці спочивали власноруч зроблені прикраси, – гріло обох десятьма літрами гарячого шоколаду.
карі виявився цілком їстівним і навіть дуже смачним – еш не зовсім зрозумів, навіщо було додавати туди ванільний цукор і цукрову ж пудру, але душа творця – загадка.
– до котрої ти завтра на роботі?
– до двох, нас раніше відпускають.
– зустріти тебе? можемо піти посидіти десь.
і еш увесь такий ласкавий зараз, такий гарний – ейджі кинувся б його обіймати, але надто ліньки після ситної вечері. якось шортер, надивившись тіктоку, авторитетно заявив друзям, що в них 'вайби добермана і голден ретривера', але ейджі категорично це заперечував. по-перше, він, між іншим, серйозний чоловік, а по-друге – господи, ну хто тут такий солодкий-солодкий, хто тут радість, котик і зайченятко?
ейджі заперечно хитнув головою.
– але ти казав, що вільний завтра після роботи. усе гаразд?
– казав. – муркнув ейджі, затуляючи себе подушкою, – але мені потрібно зайти на пошту і дещо забрати.
– ти хоч би спробував не так очевидно про це повідомити, – буркнув еш, для якого будь-які подарунки і знаки уваги щодо нього здавалися незвичними, – добре, тоді о котрій ти звільнишся?
– до чотирьох впораюся, гадаю. якщо деякі котики не будуть пхати лапки у свої подарунки, то може й швидше.
еш дуже голосно і дуже показово фиркнув. його прізвисько повинно вселяти страх, жах і повагу, а не бути основою для нескінченних насмішок і звертання "кошеня" в моменти, коли ейджі перебував в особливо гарному гуморі.
– слухай... – змовницьки почав ейджі, вловивши збентеження бідолашного еша, – в америці ж прийнято вдягати смішні костюми на різдво?
– на новий рік, – буркнув еш, і тут до нього раптово дійшло, – ні! ні! навіть не думай! ейджі, навіть не думай про це!
– чому? тобі б личили котячі вушка.
якщо чесно, ешу було достатньо подарованого на минулий день народження котячого кігурумі – той факт, що дарувати теплу піжаму влітку є дещо дивним, ейджі особливо не бентежив.
кричуще обурення еша з приводу вушок звучало втричі кумедніше, якщо врахувати, що одягнений він був у це ж знакове кігурумі. ейджі розсміявся, піднімаючи руки догори та кричачи щось на кшталт 'здаюся!'.
/
забравши з пошти посилку, хлопець відчув, як від гуркоту барахла всередині в нього розкриваються крила. хіба не чарівно: стільки веселих дурниць, і всі – унікальні та неповторні? ейджі сяяв, докуповуючи дрібниці на кшталт пакувального паперу, річного запасу шоколаду, чаю з лавандою і чарівної подушечки з травами всередині – еш мав проблеми зі сном, що, звісно, він сам навідріз заперечував і відмовлявся показатися фахівцеві, через що ейджі старанно шукав усякі штучки для кращого сну і присягався колись таки затягти противного хлопця до лікаря – хоч би як, але він це зробить.
утім, просто лежати поруч, як виявилося, вже чинить терапевтичний вплив, про що еш відразу щиро і заявив. при згадці про це ейджі розчулився, але одразу ж струсонув головою і гордо підібгав губи: мило, звісно, але еша не врятує.
– привіт, – заспано муркнув еш, відчиняючи холодному з вулиці ейджі двері, – проходь. як пройшов твій день?
ейджі не став обіймати еша, доки не зніме пальто, але той сам безстрашно поліз до нього, за що й поплатився скигленням і сонним 'ти холодний-и-и-и-ий'.
– ти спав? – награно-суворо запитав хлопець, – от і спи собі. я закінчу справи, прокинешся і сходимо кудись, або подивимося щось.
– розбудиш мене, коли закінчиш? – зі святою наївністю попросив еш, прекрасно розуміючи, що ейджі в житті цього не зробить
– розбуджу-розбуджу. спи.
після роботи в нічну зміну еш був справді втомленим, тому покірно поплентався спати. в свою чергу ейджі, розвалившись на підлозі кухні, з виглядом дракона зосереджено почав розбирати куплені скарби: у-у-у-у, приціл із вбудованою грою, у-у-у-у-у, кульки з феєрверками, у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у, нічого собі, в'язаний чохол, фарби і крихітний генератор диму...
будучи абсолютно безнадійним у готуванні їжі, з усім іншим рукоділлям ейджі ладнав цілком непогано, на відміну від еша, який вічно дратувався і зламав щонайменше три ялинкові прикраси і п'ять шматків глини, що мали стати горнятками.
закінчивши приготування, ейджі тихенько прошмигнув до спальні. звісно, він так і завмер, дивлячись на солодко-солодко сплячого солодкого-солодкого еша. роздягнувся, обережно ліг поруч і передбачувано заснув.
годині о сьомій, коли вони обидва прокинулися, еш блукав кухнею з ображеним обличчям неприкаяної примари.
– я просив розбудити мене, а не заснути поруч!
ейджі розвів руками, висловлюючи щирі жаль і каяття. обидва ледь стримували сміх, але продовжували сварку.
– вибач, кошеня, ти так солодко...
– цить! – сердито рявкнув великий-і-могутній еш, зітхнув і запропонував уже спокійнішим голосом, – хочеш подивитися щось?
– хочу. мультфільм, – жваво відгукнувся ейджі і почав перераховувати, загинаючи пальці, – 'жив був кіт', 'велика котяча втеча', 'повернення кота', 'коти-аристократи'...
еш подивився на нього 'не набридло ще?' поглядом, і ейджі покірно замовк, зупинивши вибір на останньому. у майбутньому, коли вони разом відвідають театр, обидва в красивих-красивих-дорогих-красивих костюмах, він так і підпише фотографію в інстраграмі: "я і кіт-аристократ".
/
різдвяний ранок забився у вікно напівпрозорим світанковим птахом. ейджі підхопився і ледь не заспівав, по-дитячому щасливий від настання водночас знайомого і незнайомого свята.
– вставай! – обережно штовхнув він хлопця, що дрімав поруч, – ну! еш! ну! різдво! вставай!
будь-яка інша людина отримала б множинний перелом ребер, але ейджі мав привілейований статус коханого і тому отримав легкий поцілунок у щоку та кілька майже ніжних ранкових прокльонів.
– прокидаємося, вмиваємося, снідаємо! потім - подарунки! підйом!
– подарунки дарують увечері. – сонно заперечив еш
ейджі згас, як затиснутий пальцями палаючий сірник, але потім знову заіскрився – ну точно бенгальський вогник.
– ну й добре! отже, після сніданку на нас чекає чудовий день, а по-о-о-отім уже – подарунки.
ейджі святкував різдво дев'ятнадцять разів, еш – заледве шість, туманних і нечітких. щороку він незмінно отримував подарунки – дорогі, розкішні, зазвичай коштовності або рідкісні видання книжок. незмінно сидів за святковим столом, давлячись сухим і солодким, незмінно вдягав дитячий майже костюм ельфа і заплющував очі-вуха-ніс, аби не бачити викривленого алкоголем ненависного обличчя, не чути слова про родинний день і не відчувати піт і перегар за дорогим одеколоном.
еш не пам'ятав, коли різдво перестало бути святом, але знав, що воно знову ним стало – бодай тому, як радісно гасає квартирою ейджі, брязкаючи дзвіночками на квітчастому обручі.
еш усміхається. зітхає, змиряючись, і з цоканням запитує:
– ну, де мої? я ж знаю, що ти і мені купив.
з винуватим блискучим поглядом і стиснутими від сміху губами ейджі простягає йому обруч із котячими вушками, доповнений чарівними дзвіночками.
вони гуляють увесь день, і еш відводить погляд від коханого лише для того, щоб скласти візуальний портрет тих, хто сміється з нього, а потім, коли світле свято любові й добра скінчиться, перестріляти їх до чортової матері.
'один із найкращих днів у моєму житті' – синхронно думають, ганяючись один за одним у нью-йоркській публічній бібліотеці, зриваючи з полиць книжки з різдвяними оповіданнями та зачитуючи їх уголос; 'я кохаю його' – одночасно спадає на думку, коли м'який сніг супроводжує кумедний танок, схований під бруклінським мостом; 'найчудовіше свято' – рвуться сказати, гріючи руки на паперових стаканчиках з глінтвейном – та одне на одному, звісно ж.
– з різдвом! – синхронно кричать, нарешті повернувшись додому
– ти відкриватимеш першим!
ейджі обережно знімає біло-рожеву обгортку з принтом котячих лапок і сміється, дивлячись на майже ідентичний їй зефір. блаженно притискається до м'якої тканини коцика, захоплено цілує сяючого еша в щічку і...
..німіє, знімаючи пухирці з об'єктива, штатива і спалаху. мовчить. намагається посміхнутися, і в еша всередині все перевертається, як у пральній машинці – погано? не те? не підходить? не подобається?
– дя-яки, коханий. – дерев'яно вимовляє ейджі із застигло-ніжною посмішкою, не знаючи, сміятися йому чи плакати, – це чудовий подарунок.
еш ледве не труситься, у вухах дзвенить, і він сам наче один великий дзвін. прогадав? щось не так? все не так?
ейджі поспіхом повертає собі нормальний голос і вираз обличчя, згадує про те, який чудовий подарунок приготував сам. тикає в руки ледь живому лінксу, загадково усміхається, чекає реакції.
ніби розмотуючи кокон метелика, еш обережно відкриває подарунок. миттєво чує шоколад, розпливається в солодкій посмішці, думає про те, як же вдало вони купили одне одному смаколики; на лавандовий чай дивиться з пересторогою, на подушку –тим паче. вдихає духмяний трав'яний запах, засудливо дивиться на щасливого ейджі.
– ну-у, не дивись так. обіцяй, що спробуєш.
– спробую-спробую.
останньою у списку подарунків значиться величезна коробка, гучна і страшна. хлопець обережно розкриває її, здивовано дивиться на купу барахла всередині.
– що це..?
– це... е-е-е... усілякі веселі штучки для пістолета.
еш часто-часто кліпає, думає, чи варто пояснювати, що з пістолета взагалі-то вбивають людей.
очі в ейджі блищать, як бензинова калюжа – яскраво, весело, всіма кольорами веселки. хлопець думає, що пояснення будуть зайвими, і покірно розгрібає дурнуваті дрібнички.
– ось це – кульки-феєрверки! замість встановлення цілої системи можеш просто використати їх!
еш практично впевнений, що вони не спрацюють. це, загалом, очевидно всім, хто хоч раз не те що розбирав, але бодай раз перезаряджав зброю, щоб навіть туманно розуміти її механізм. втім, він киває. щонайменше, буде весело перевірити.
коли в руках опиняються фарби по металу, еш німіє. думає: 'абсурд, який же абсурд' і чомусь усміхається.
– я знаю, що це нерозумно! – ейджі застережливо виставляє палець уперед, – але за допомогою цього ми можемо зробити багато-багато смішних фотографій.
– на новий об'єктив, – ласкаво погоджується Еш, – ну, неси сюди, спробуємо.
ейджі завмирає, як піймана пташка. перелякано кліпає.
– може, трохи пізніше? давай спершу спробуємо твої нові штучки.
еш завмирає точно так само, як тільки що зробив його хлопець, тільки зараз згадуючи, що пістолета більше немає.
– може, трохи пізніше? – дзеркально відповідає, розгублено чухає шию рукою
обидва хлопці мовчать, вслухаючись у гуркіт дзвонів надворі та вроздріб заспівані мелодії зимового вітру. гарно, затишно, але розгубленість від подарунків усе ще дамокловим мечем висить над ними, тому еш зрештою каже:
– ейджі, любий, з твоїм фотоапаратом усе гаразд? ти зламав його? неси сюди, подивимося, що можна зробити.
юнак ховає очі. брехати він не вміє і не любить, але й про реальний стан справ говорити не хочеться – дурниця якась, а вже дорослий хлопчик! втім, під серйозним, спокійним поглядом еша він нарешті здається і вимовляє, швидко-швидко, наче біжить по палаючій землі:
– я його заклав. у ломбард. гроші потрібні були. на подарунок.
еш вибухає сміхом.
– пістолети в ломбард не приймають, звісно, – ледве переводячи подих, заявляє лінкс, – але я, власне, теж його продав.
ейджі відкидається назад, сплітаючи різдвяні дзвіночки з власним сміхом.
спільними зусиллями вони доходять до того, що обидва – дурні-дурні-дурні-дурні, і обидва раді цю дурість ділити. безпомилкове попадання шоколад-зефір пом'якшує повний провал щодо усього іншого.
– ми викупимо твій фотоапарат, – обіцяє еш, встаючи, аби принести їм ще більше солодощів, – обов'язково.
– хотів би я сказати те саме про пістолет, – ейджі встає слідом, не припиняючи сміятися, – але знаючи тебе, кошеня, його можна просто відібрати назад.
еш фиркає і кидає в нього подушкою – тією самою, із запашними травами всередині. снігопад посилюється, зефір, що тане в гарячому шоколаді, теж нагадує сніг.
еш ніколи не думав про те, що так сильно полюбить різдво – що так сильно полюбить життя, якщо вже чесно. ейджі ніколи не думав, що так сильно полюбить когось настільки капосного і чудового.
вони обидва не думали, що кульки-феєрверки справді спрацюють, а спалах на фотоапараті, що врешті-решт повернувся додому, змусить еша так по-котячому примружитися. ну, як не думали – ейджі, звісно ж, припускав.
вони обидва ніколи й не сміли мріяти про те, що так рано знайдуть дім – крихітний, справжній, з безліччю книжок і фототехніки; дім, що вміщає в себе світанок і світ.
різдвяний вечір, втомившись бути щасливим, ховається в променях найкрасивішого у світі заходу сонця.
америка дихає святом.