Work Text:
Хьонвон поспіхом йде по вузькій стежці, петляючи поміж котеджів. День добігає кінця і вже дуже скоро над дорогою ввімкнуть ліхтарі, а на вулиці впадуть вечірні сутінки. Він не мав так сильно затриматися на ярмарку, але ось він зачиняє останні торгові точки, а ось над його головою спрацьовує міське сповіщення про небезпеку і сонце вже майже добирається до верхівок дерев на пагорбі, що височіє над містечком.
Хьонвон необережно наступає на корінь дерева, що прорізає втоптану сотнями ніг землю, випнувшись назовні химерним пазуром, і обдирає долоню об шершаву кору груші. Це було неприємно, навіть боляче, але він не звертає на це увагу, нервово озираючись на сонце, яке вже плутається між гілками лісу і вже зовсім скоро повністю заховається за пагорбом.
До його ферми ще йти півгодини і це надто довго, тому Хьонвон зривається на біг і тепер несеться поміж зелених полів, залишаючи за спиною котеджі, декілька магазинів і ту злощасну ярмарку, через яку він і запізнюється зараз додому. Пагорб височіє тепер праворуч і кидає довгу тінь на Хьонвона і ледь помітну стежку поміж різнотрав’я і колючих кущів якогось бур’яну.
У Хьонвона горять легені від швидкого бігу, наче в груди за самі ребра хтось насипав піску і тепер постійно струшує його, не даючи тому піску осісти. Горлянку перехоплює від важкого дихання, а на очі навертаються сльози. Хьонвон так поспішає, що майже не відчуває як болить підвернута нога і що перед очима починають плавати противні чорні цятки, сповіщаючи, що ще трошки і Хьонвон просто впаде на землю серед зеленого і чорного.
Вдалині ліворуч серед густих дерев виниряє сусідська ферма пана Мо і Хьонвон краєм ока бачить як старий чолов’яга, власник ферми, зачиняє вікна дерев’яними ставнями. Пан Мо поспішає, але ставні занадто важкі і йому доводиться налягати на них усім своїм тілом. В інший час Хьонвон обов’язково б йому допоміг, бо йому подобається пан Мо, той завжди пригощає сусіда теплим запашним чаєм, коли Хьонвон заходить до нього у справах, але зараз він сам запізнюється і тому залишає сусідську ферму за спиною і ниряє праворуч біля яру. До власної ферми залишається зовсім небагато.
Хьонвон вже бачить власний невисокий паркан, який схожий більше на декілька товстих стовбурів дерев, покладених горизонтально і обв’язаних міцною лозою. Хвіртка, перехрестя гілок і лози, трохи прочинена і Хьонвон ледь не зносить її власним тілом, по інерції пролітаючи крізь неї далі у двір. Хвіртка протяжно скрипить, але якимось дивом тримається. Хьонвон падає на коліна, чіпляється пальцями за траву і намагається вдихнути без болі в усьому тілі. Як тільки йому вдається втягнути в себе повітря він насторожено завмирає. Хьонвон відчуває застиглий вологий запах боліт і тільки зараз розуміє, що на вулиці стає нестерпно тихо.
Хьонвон підводиться, хитаючись, і різко розвертається до лісу, що темною плямою видніється вдалині за полем. Так і є. Туман вже визирає з-поміж дерев хижим звіром, оманливо прикидаючись чимось м’яким і ласкавим. Зола в молоці. Хьонвон завмирає на довгу секунду, а потім зривається з місця і несеться до будинку.
Ставні важкі, але він тягне їх і штовхає, накидаючи на кожне вікно засув. Дерево під руками тепле і сухе, фарба злазить від кожного дотику і залишається на долонях зеленими пластівцями. Хьонвон потилицею відчуває холод туману і його трусить від ірраціонального страху. Повсюди відчувається запах застиглої води і тини, наче болото з лісу підсунуло до самої ферми (може так воно і є). Тиша навкруги така зловісна і неправильна, що Хьонвон давить в собі бажання голосно закричати, щоб хоч трошки прорізати її своїм голосом. Він постійно озирається і бачить як туман вже вкриває собою більшу частину поля, ховаючи в собі і ліс, і трави, і колючі кущі, через які зовсім нещодавно біг Хьонвон. Йому здається, що туман живий, що він має форму і зараз повільно простягає до його ферми свої довгі химерні руки, намагаючись вхопити, зловити, зламати...
Нарешті останнє вікно зачинене і Хьонвон забігає в дім, зачинаючи двері на декілька засувів. В будинку темно і тихо. Хьонвон навпомацки крадеться до крихітної кухні і там падає на підлогу між столом і пічкою. Він запалює керосинову лампу, залишаючи ледь помітний вогник, що не може повністю розігнати тіні навіть в межах цього невеликого закутку, де Хьонвон намагається прийти до тями і нарешті видихнути. Він встиг.
Хьонвон не знає скільки він сидить в напівтемряві, зігнувшись і вдавивши обличчя в власні коліна, лише коли тремтіння проходить він розгинається і протяжно стогне, відпускаючи назовні страх і втому. Сповіщення про туман приходить надто пізно. Місто не попередило жителів зарання, не дало навіть годину на підготовку. Це стається чимдалі частіше. Це лякає. Туман, здається, тепер може визирнути своїми щелепами в будь-яку мить і їх місто на півтори тисячі жителів одного дня просто щезне, розчиниться в тумані, піде на дно болота разом з будинками, деревами і ярмарком.
Хьонвон заварює собі чай. Він кип’ятить воду на печі, в темряві знаходить банку з медом і варення. Вогню вистачає освітити лише стілець і край столу, заставленого безліччю кухонних дрібниць і цілим рядом різних чашок. Хьонвон вслухається в тишу за зачиненими вікнами, але чує лише потріскування вогню та дзеленчання чашок, коли він їх переставляє, намагаючись урвати собі трошки більше місця.
Бум.
Хьонвон завмирає. Чайник в його руках обпікає пальці і Хьонвон шипить скрізь зуби і ставить його назад на піч. Почулося. Будь ласка, нехай йому почулося. Хьонвон тягне обпечені пальці до рота і притуляється спиною до стіни.
Бум. Бум.
Хьонвон відчуває як по спині виступають сироти, а по скроні повзе холодна крапля поту.
БУМ.
Повітря насичено болотне, Хьонвону ввижається що він під товщою гнилої темної води, вона в’яже тіло, заповзає до рота, затуманює зір. Хьонвон хапається за горло і його нудить прямо на підлогу. Він розкриває очі знову на своїй кухні, вогонь майже догорів і тіні з кутків стають ближчими. За межами будинку тихо, але тепер Хьонвон знає, що зараз він не сам. На вулиці чекають, на вулиці слухають так само пильно, як зараз це робить і сам власник ферми. Хвіртка. Він забув її зачинити, коли прибіг, ледь встигаючи за останніми сонячними променями.
В двері хтось шкребеться. Хьонвон не відводить погляду від темряви перед собою. Він дивиться туди, де знаходиться вхід до будинку, але світла так мало, що він нічого не бачить, лише чує. Хтось обережно стукає по дереву, пробігається пальцями по шпаринам між дошками, шоргає ногами, наче вони настільки важкі, що переступати ними занадто складно.
– Хьонвоне...
Тихий голос прорізає тишу і змушує Хьонвона затамувати подих. Ні. Ні, ні, ні. Будь ласка, ні.
– Хьонвоне, це я... – обережні кроки важких ніг – Впусти мене.
Хьонвон не стримує сліз, вони котяться по щокам солоними струмками і губляться в горловині чорної кофти.
– Мені холодно, Хьонвоне. Чому мені так холодно?
Хьонвон затуляє вуха руками, чіпляється обпеченими пальцями за волосся, але не може відвести погляду від темряви дверей.
– Чому ти мене не впускаєш? Мені так важко... Я брудний, Хьонвоне. Допоможи мені...
Хьонвон смикає себе за волосся, болем намагаючись втримати власне тіло від нерозумного кроку.
– Допоможи мені. Чому ти не впускаєш мене?!
Голос за дверима кріпне, в ньому відчувається відчай і здивування. Він такий рідний, такий знайомий. Хьонвон затуляє рота, сльози стікають по його пальцям в рукави.
– Допоможи мені! Допоможи мені! Допоможи!
Голос зривається на крик, він дзвенить у тиші, резонує і розходиться відлунням по кімнатах, губиться у стелі, осідає болотом на горищі.
– Допоможи! Допоможи! Допоможи! Допоможи! Допоможи!
Хьонвон падає на підлогу, не стримує ридання і повзе на колінах до дверей, обдираючи долоні об шершаві дошки порога. Він чіпляється за двері, висне на ручці, притуляється всім тілом до тонкої перепони, що відділяє його від НЬОГО.
– Допоможи! Допоможи! ВПУСТИ МЕНЕ! ВПУСТИ!
Голос вищить і зривається, в ньому чується булькання і сиплі стогони.
– Це не ти... – шепоче Хьонвон, притискаючи долоні до дверей, наче в спробі відчути тепло чужого тіла. Це смішно, бо те тіло вже давно не тепле.
– ВПУСТИ ДОПОМОЖИ ВПУСТИ ДОПОМОЖИ!
– Це не ти... Це не ти... Тебе більше нема...
Хьонвон притуляє лоба до дерева і помітно дрижить, бо йому ввижається, що по ту сторону ВІН робить те саме.
– Забирайся! Йди геть! Згинь!
Хьонвон кричить в голос, намагається перекричати того, хто стоїть по ту сторону. Їх голоси зливаються в один єдиний крик болю. В голові гуде, перед очима стоїть марево товщі зеленої води. Хьонвон бачить білі руки, що тягнуться до нього з болотяного дна, вони вкриті брудом і чорними зогнилими рослинами. Хьонвон тягнеться до них у відповідь, не помічаючи як легені наповнюються брудом, з носа тече чорна вода, а в горлі застрягає булькаючий кашель.
Хьонвон приходить до тями лише вранці. Він так і лежить біля вхідних дверей, чіпляючись обламаними нігтями за дошки, залишаючи кров на підлозі і власному обличчі. Крізь шпарини в ставнях проникає бліде світло і він нарешті чує звуки життя – під ґанком цвіркуни, на горищі сімейство білок, за вікном гніздо пташок. Хьонвон ледь підводиться, опираючись о стіни і відсуває засуви. Двері скриплять і неохоче впускають в дім сонячне світло. Хьонвон мружиться і завмирає, розглядаючи ґанок. Всюди видніються брудні відбитки босих ніг, тут так натоптано, що можна подумати тут ходило чоловік десять не менше. Хьонвон знає, що тут ходив туман.
Хьонвон виходить назовні і оглядає дім. Двері теж вкриті брудом, особливо багато його на ручці і на балці біля лівого вікна. Хьонвон тремтить, але торкається брудних відбитків долоні, перевіряючи. Ключі на місці.
Він приносить приладдя для прибирання і старанно вимиває весь бруд і сліди, тре дошки до болі в зап’ястках, виколупує кожен дрібний шматочок болота з шпаринок і заглиблень. Те саме робить зі стінами і дверима.
Хьонвон зупиняється біля останнього відбитку долоні посеред двері, там де вночі він торкався з іншої сторони. Він обережно проводить пальцями по сліду, притуляє свою долоню, з болем у серці відмічаючи, що так, відбиток менший за його руку, знайомий...
Хьонвон з силою тре ганчіркою відбиток, зморгує злі непрохані болісні сльози, наносить удари кулаком прямо по мокрому сліду.
Сьогодні потрібно сходити до пана Мо і подивитися чи змогла його давно померла дружина потрапити в будинок.
Сьогодні потрібно навідатися до міста у церкву, щоб впевнитися чи всім вдалося втекти від туману.
Сьогодні потрібно нарешті скласти всі речі Хосока і сховати їх на горищі, а то і взагалі спалити.
Сьогодні, якщо туман знову покажеться з лісу, потрібно не забути зачинити хвіртку.
Хьонвон не впевнений, що хоче зачиняти навіть двері...