Work Text:
Від однакового сніданку нудить вже на четвертий день, а та ж сама п'єса не ставиться понад двох разів на місяць. Всі розваги зрештою неодмінно набридають якщо їх забагато у житті. Чи був Джуліан лише розвагою для Азри? Хто зна. Чи був Азра для Джуліана розвагою? Ніколи. Він був його ковтком свіжого повітря у Везувських підземеллях. Цих жахливих лабіринтів просочених смородом чуми та страху.
Він був маяком в бурхливу ніч, притулком у холодну.
Джуліан віддав йому кожну часточку себе наче шану, дар чи криваву жертву. Підношення були його власними кістками, плоттю та кров'ю. Шанував його наче живий вівтар. Він молився на його золоту шкіру та срібні пасма волосся які він заплітав щоранку, цілував побожно. А дотик розписаних хною рук лишав палкі сліди на власній блідій шкірі Джуліана. Дар, якого він не був гідний. Лише в його присутності він міг спокійно заплющити очі, видихнути та поринути у сон без кошмарів чи жахливих образів минулого.
Він ніколи не вимагав від нього нічого, Джуліан не був ні сліпим, ні дурним. Він не мав такої сміливості аби наважитися обтяжувати Азру своїми почуттями. Він бажав лише його присутності, лиш короткого погляду чи хоч тихого словечка до нього. Це був його якір, ґрунт що не давав зруйнувати його хиткий розум.
А потім був залізний стіл, той сам на якому Джуліан власноруч розтинав сотні трупів. Жінок, дітей, старих і молодих. Сотні якщо не тисячі спроб в марних пошуках відповідей. Тепер він сам опинився на цьому столі, прикутий шкіряними ременями що впивалися у тіло лишаючи синці. Вальдемар ще до цього був підозріло в гарному гуморі останній день, тепер зрозуміла причина. Люціо ж стояв поруч спершись на стіну, ноги ледь тримали його хворе тіло, спітнілий та розпатланий. Хвороба потроху з'їдала його минулий блиск славних перемог. Огидне видовище, якщо не жалке.
"Це все для мотивації, Джулс..." Казав він задиханим голосом та з гострою посмішкою на вустах, "Нічого особистого, справді, лише трохи мотивації для тебе." Тієї ночі заплющуючи очі Джул-, ні, Ілля, згадував усі образи та імена святих яким молилася його матір, згадував усі молитви які читали в церквах на його батьківщині, марно згадував ледь пам'ятаючи обриси рідних степів які не бачив вже десятиліттями. Марно, бо нічого з цього більше не давало йому минулої втіхи.
Наступного дня він вже відчував перші симптоми. Того вечора він змирився з власною неминучою смертю. Не було очікуваного результату якого цим чином добивався Люціо.
Джуліан тихо зморений тортурами увійшов до крамниці Азри. У вранішньому повітрі туман, у небі видно густий чорний дим від крематорію на острові. Постійне нагадування їх втрат на цій програшній війні з ворогом якого навіть не видно і не чутно, але який постійно вбиває їх.
Він вже навіть не звертав уваги на це. Раніше чорна смуга була безперервним знаком жертв. Тепер лише звичним явищем, останній тиждень крематорії працювали безперервно, стали частиною пейзажу цього гнилого міста що тонуло у хворобі.
Коли старі боги його рідного краю більше не втішали, Джуліан як завжди повертався до Азри, кожен ранок, ніч чи день. Двері скрипнули, а крамниця зустріла його тишею. Свічки не горіли, а в повітрі не було звичного запаху шавлії та санталу.
На килимі бруд землі та попіл.
"Азро...!?" Джуліан кинувся до фігури на підлозі, до кривавих плям на руках, зтертих до крові ніжних пальців.
"Вони захворіли..." Пошепки почав Азра, "... Мені навіть листа не відправили... Навіть тіла не лишилося... Їх тіла..."
Сльози давно висохли на обличчі, Джуліан марно намагався втішити, ледь розуміючи про що мова. Про кого. Охопив дивний сором, він не знав що за слова йому варто підібрати, кожне що приходило в голову здавалося недоречним. Джуліану ніколи не подобався юний учень Азри, який беззаперечно вигравав у прихильності чаклуна, той ніколи так щиро не посміхався Джуліану як своєму любому учневі.
Джуліан лише обійняв його притиснувшись скронею до скроні, слухаючи плач та лепет Азри, проводячи рукою по колись довгім срібним пасмам, які в знак трауру тепер лежали недбало зрізані на підлозі.
Він колисав його в обіймах, мовчав, сором не давав сказати ні слова. Йому не було цікаве горе Азри за того учня, лише чи буде він так само сильно горювати за самого Іллю коли вже помре той?