Work Text:
Ангельське лице гарно обрамлялося ледве хвилястим волосям. Мінхо тихо сопів у згині своєї руки.
Джісон, як не дивно, спостерігав за цим.
***
Зйомка контенту завжди була нудним зайняттям, особливо коли вона була примусовою для популяризації їх релізів.
Одночасно й плюсом і мінусом відчувалося те, що саме стаф, а не хлопці особисто, відбирали ідеї для відео, які вони будуть знімати, але оскільки це було найважчим аспектом всього процесу, хлопці не жалілися. Все одно їх роботою було просто покрасуватися своїм гарненьким личком та проспівати потрібну партію. Так, було трохи схоже на конвеєр, але що поробиш.
Джісон важко зітхнув та відкинув голову до стіни, на яку зараз спирався. Вони лише розпочали все це дійство, а він вже виснажений.
Оскільки одночасно залучити всіх мемберів до зйомок неможливо, вони знімалися по черзі, а Джісон ще в гримерці трохи прокліпав місце за столом візажистки, тож так вийшло, що він тепер пасе задніх.
В соцмережах нічого цікавого, порозмовляти з кимось немає бажання, а просто стояти та втикати у підлогу ну надто нудно, тож Джісон спостерігав за роботою інших.
Спочатку Хьонджін, потім Синмін, потім Чан потім… В куточках його очей утворилися капки сліз від того наскільки сильно він позіхнув.
В голову прокрадалися думки по типу, а може просто заплющити очі та так й заснути, прямо біля стінки, бувало що він й у жахливіших умовах спав. Але всеж це було дурної ідеєю, тож навіть не пробуючи, він відмовився від неї.
Коли хлопець розвернув свою голову в бік, де наново й наново продовжувала лунати одна й та сама музика, його очі одразу впали на зуби, які легко прикусували нижню губу. Оу…
Його брови аж трохи підлетіли від неочікуваної картини та він піднапружив свої зіниці, аби сфокусувався та розгледіти, кому ж належать ці багряні вуста.
Мінхо… і як він не впізнав одразу.
Він сьогодні був в образі, який найбільше полюбився Джісону за час їх зйомок до цього релізу. Хлопець був закоханий в те, як невеличка родимка виглядала прямо по центру глибокого вирізу мʼякої кофтинки, що обіймала старшого. Його ключиці так і намагалися підморгнути Джісону, тим як вони ледве ледве, але все ж показувалися, підтримуючи ціпок, що був обвитий навколо шиї Мінхо.
Старший завжди швидко та якісно справлявся зі своєю роботою, тож Джісон відчував, що вже зовсім скоро й він теж нарешті відзнімиться.
Очі гарно поблискували через яскраве освітлення, але всеж найбільше воно відбивалося на губах Мінхо, яким так й кортіло засліпити Джісона своїм блиском та підсвітити його найпотаємніші думки, що з кожною секундою все краще прояснювалися в його свідомості.
Він дуже хоче поцілувати ці вуста.
Дубль за дублем нестійка помада все більше розмазувалася по губам, а блиску майже не було видно, через язик, який вже встигнув злизати його більшість. Помітивши це, візажистка підфарбувала йому губи та сказала бути обережнішим, тож в свій фінальний дубль Мінхо не робив подібних «сексуальних» жестів.
Не дивлячись на всі роки, які вони провели та будуть продовжувати проводити разом, Джісон щоразу як вперше дивувався красі старшого. Він точно знав, що в його першому вражені про Мінхо точно була думка про його губи та навіть після всіх років заперечення, вона нікуди не зникала.
Він впевнений, що колись точно торкався до них, певно десь в часи дебюту, бо підліток Джі був врази сміливішим за його дорослу версію.
Зі сторони Мінхо також можна було помітити двозначні погляди, дії та подібне. Це ніяк не впливало на їх повсякденне життя, але в окремі моменти, напруга ніби літала між ними та точно відчувалася, сиротами на шкірі.
Під полоном цих думок Джісон ні на секунду не відривав свого погляду від обличчя Мінхо протягом всієї зйомки, лише заворожено кліпав й те рідко. Тож він не зважав, навіть коли вуста старшого розтягнулися у ввічливій посмішці поки він узгоджував найкращий на його думку дубль зі стафом.
Джісон легко підстрибнув на місці коли на його плече опустилася тепла долонь.
— Тебе кличуть, Сонні, — усміхнено казав Мінхо, сто відсотків помітивши, як Джісон до цього пускав на нього слинки.
Молодший хлопець оглянувся та помітив купку стафу, що гукали його. І тільки як він не помітив їх до цього.
— А? Так, добре! — він знову поглянув на Мінхо, повільно починаючи рух в напрямку куди вже пішли інші, — Гарно впорався, Хьон!
— Ну ти то точно помітив, — котяча посмішка розтягнулася на його губах, змушуючи щоки Джісона почервоніти, — Давай біжи вже, — старший помахав йому долонькою та попрямував в сторону їх гримерки.
Джісон прослідкував за ним поглядом та лише тоді поспішив наздогнати інших.
***
Широкими кроками, Джісон майже біг у гримерку, він нарешті хоче відпочивати.
Ну, можливо це не було єдиною причиною його поспіху. Можливо він хотів якомога скоріше знову побачити Мінхо-хьона.
Коли він відчинив двері, то очікував почути шум безлічі голосів, але його зустріла лише тиша.
Зачинивши двері він спантеличено розглядав кімнату, подумуючи, що зайшов у хибні двері, але невелика фігура в самому кутку це спростувала.
Це був Мінхо.
Він попрямував до нього та хотів вже щось сказати, коли помітив, що старший… дрімав?
Сон під час їх розкладу був абсолютно буденною річчю, особливо для таких як Джі. Але Мінхо робив це зовсім не часто. Через свою особливість бути ранньою пташкою, зазвичай старший був найенергійнішим на бекстейджі, тож побачити як він спить було доволі рідкісним явищем. Тим більш додаючи відсутність решти мемберів.
Підійшовши Джісон присів на диван навпроти хлопця та почав розглядати його.
Мило стиснута в кулачок долонь так й манила покласти свою зверху. Його плечі були розслаблені, довгий чубчик прикривав брови, які доповнювали умиротворений вираз обличчя. Тіло повністю спиралося на пласку поверхню на якій він вирішив облаштуватися. Крім дихання, він залишався нерухомим, що в сукупності з іншими факторами, підсказувало Джісону, що Мінхо справді спить.
Ротик старшого був трохи привідкритим, а губи були менш яскравими, напевно той стер блиск з них, чи перекусив перед тим як засинати.
Думки про губи знову перенесли його до одного. До дечого, що зараз дуже голосно відбивалося в його серці.
Він дуже хотів поцілувати його.
Та чи може він…
Присівши трохи ближче він поклав свою голову всього в десятку сантиметрів від голови старшого, детальніше розглядаючи кожну деталь його божественного обличчя.
Губи самі по собі привідкрилися та тихенько прошепотіли «прекрасний». Джісон цього не очікував тож від здивування прикрив їх пальцями.
«Тільки б Мінхо не прокинувся, лише б він не прокинувся…» голосно лунало в його думках в унісон із серцебиттям.
Так і сталося.
Джісон видихнув з полегшенням. Найменше, чого він зараз хотів, так це бути спійманим на розгляданні свого сплячого Хьона. А тим більш на тому, що він зараз планує зробити.
У нього засвербіли долоні лише від однієї думки про це. Зараз була ідеальна можливість виконати його найпотаємніше бажання, ще й без серйозних наслідків.
Але незважаючи на це, одна його частина намагалася відговорити Джісона робити це.
Думки про те, що це не правильно та що це буде дуже зневажливо по відношенню до Мінхо голосно про себе кричали. Але… він не міг нічого вдіяти. Бажання перемагало.
Джісон обійшов стіл та став зовсім поряд зі старшими, прихиляючись до нього. Внутрішній острах змушував його замислитися, як ж відкинути всі переживання на рахунок можливого пробудження Мінхо.
Він почав згадувати всі наукові та подібні передачі, які коли-небудь дивився та йому на думку спав один метод. Якщо людині подмухати на вії та її повіки залишаться нерухомими - людина глибоко у царстві Морфея, а якщо вони почнуть сіпатися, значить вона лише прикидається.
Він набрав в легені повітря та почав легенько дмухати на заплющені очі Мінхо.
Нічого, жодної реакції.
Тепло розлилося всередині Джісона. Невже… вау невже він справді зараз зробить це?
Йому самому не віриться.
Він випрямився та глибоко вдихнув, руки трохи тремтіли від емоцій, що переповнювали його.
Вирішивши не довго думати, він схилився до Мінхо та обережно пробравшись до його обличчя, зʼєднав їх вуста.
Хоч кут поцілунку і був дивним, це не перекривало його чарівності.
Тривога враз покинула його думки замінивши їх на «що буде то й буде», бо це було найкраще почуття за все його життя.
Він не поглиблював поцілунок, насолоджуючись секундами простого дотику. Але Джісон б збрехав, якби заперечив бажання продовжити зминати та смакувати ці до біса мʼякі вуста.
Видихнувши та впевнившись що він точно закарбував цей момент в своїй памʼяті, Джісон нарешті відсторонився від Мінхо.
Із заплющеними очима він випрямився та пройшов на своє попереднє місце.
Присівши, він не міг більше стримувати щасливої посмішки. Його серце відбивало швидкий ритм, а лице з кожною секундою ставало лише червонішим. Він підігнув свої ноги та обійняв їх ховаючи там лице.
Але як виявилося, треба було відкрити очі ще з першої секунди коли він розʼєднав їх з Мінхо губи, бо зараз він точно не був готовий почути щось окрім свого дихання та серцебиття.
— Я чекаю пояснень того, що тільки-но сталося, Джісоне, — низький тембр голосу змушував сироти стрімко розійтися по шкірі Джісона.
Він моментально підняв свою голову та витріщився на старшого, що тепер спирався своїми ліктями на поверхню на якій тільки-но лежав. На думку Джісона той був якимось занадто вже жвавим для людини, яка ще хвилину назад спала.
— Що… — це все що він зміг проговорити перед тим як шоковано роззявив рота та широко відкритими очима розглядав Мінхо, — Чому ти не спиш??
— Гм-м… — награно протягнув Мінхо пальчиком однієї руки почухавши свою скроню, — Напевно бо хтось дуже голосно ходить це по-перше, а по-друге, — він приклав розкриту долонь собі до рота, ніби розказуючи секрет, — Насправді важкувато не прокинутися коли тобі щось шепочуть на вухо.
Щоки Джісона походили на стиглі полунички, навіть шари макіяжу не приховували цього.
О боже, тобто Мінхо весь цей час чув, що він робив та казав…
— Господи… — Джісон нахмурив свої брови та із важким видихом, нахилився до своїх колін, які досі були притиснуті до нього.
Це був найнезручніший момент за все його життя. Через сором він не міг подолати себе та хочаб на секунду поглянути на обличчя Мінхо. Він був готовий розплакатися в любу секунду лише, аби випустити хвилю негативних емоцій.
— Боже, Мінхо я…
— Ти зробив це навмисно? — перебили його, через що Джісон сильніше стиснув свої долоні.
— Ну… — якесь дурне питання, подумав він, — Звісно, не впав ж я так, щоб наші губи аж… — він не став закінчувати фразу.
— Чому ти це зробив? — коли Джісон наважився на секундочку підняти свій погляд, лице Мінхо не відображало абсолютно нічого, що погано грало на його нервах.
— Я… — він не міг сказати, він боявся.
Він боявся реакції Мінхо…
Що якщо старший розлютиться, що якщо він засмучений, що якщо він його вдарить? Може він взагалі не захоче більше з ним ніколи контактувати та Джісон тільки-но зруйнував їх гурт…
— Тобі хотілося? — дуже вдале питання вилилося з вуст старшого та перервало потік тривожних думок Джісона.
Він сковтнув.
Напевно краще не тягнути, а вилити все одразу, справді ж?
— Так… — коротка пауза, — І вже дуже давно…
А у відповідь тиша.
Повіривши в себе, Джісон зацікавлено припідняв свою голову та поглянув на старшого.
Він просто дивився на нього…
Розглядав навіть.
Точно періодично фокусувався на його підтиснутих губах.
— Вибач… я… — Джісон хотів вже продовжити виправдовуватися, але Мінхо його перебив.
— Чому ти не казав мені?
…
Що?
— Як ти собі це уявляєш? — його спантеличення точно відображалося на обличчі, — Я типу мав підійти до тебе та сказати «Хьон, привіт, до речі твої губи сьогодні незвично гарні, в принципі як і завжди, я б дуже хотів їх поцілувати, можна?» чи як?? — розводив руками він.
Але в наступну секунду серйозний вигляд Мінхо з крахом тріснув через криву усмішку та тихий сміх.
Оу, це перші його емоція з початку їх розмови. Джісон точно був радий тому, що вони позитивні? Але… Питань менше не ставало.
Губи Мінхо розплилися в ширшій усмішці коли він почав казати наступну фразу.
— Я був би не проти чути таке від тебе хоч кожного дня, — його погляд був щирим та теплим, — Особливо частину про красу моїх губ, тобі вони справді настільки подобаються? — на підсвідомості Джісон підозрював, що без дражнення не обійдеться.
З цією хитрою посмішкою на вустах Мінхо враз став собою, це гріло душу.
Джісон знову відчував як його щоки червоніють, але вже не через сором.
Ох… скоріш за все він хоче не лише поцілувати цього хлопця…
— Навіть зараз я прикладаю величезних зусиль, аби думати тверезо та не слухати голос, що благає знову відчути їх мʼякість на своїх, — він загіпнотизовано дивився на вуста навпроти, навіть не намагаючись відірвати свого погляду.
— Ну так може виконаєш своє бажання?
Що?
Поки Джісон намагався сформулювати хоч одну гідну відповідь, Мінхо піднявся зі свого місця та впритик підійшов до нього.
— Я.. — руки Джісона притиснулися до грудей, — М-можна? — він не міг подолати тремтіння свого голосу.
Не тоді коли Мінхо поставив своє коліно між його ніг та схилився до його обличчя, спираючись на руку, що вперлася в спинку дивана позаду нього. Один погляд на старшого, що так нависав над ним, змушував Джісона завмерти.
— Звісно, солоденький, — проспівав Мінхо та підтримуючи хлопця за підборіддя, поцілував його.
Відчуття ейфорії наново полонило все всередині Джісона.
Він не стримав жалюгідний писк, коли Мінхо почав зминати його губи своїми, що викликало гоготіння у старшого.
— Це лише початок, а ти вже скулиш, — Мінхо проговорив це всього в декількох сантиметрах від його губ, що змушувало голову Джісона паморочитися в рази сильніше. Сенс його слів лише посилював це відчуття.
— Ну звісно, я ж настільки довго про це мріяв, — це мало пролунати нахабно, відгукуючись тону Мінхо, але через тремтіння голосу Джі, його слова сприймалися дуже плаксиво та ображено.
Відповіді не послідувало, замість цього його губи облизнув кінчик чужого язику викликаючи ще один напів стогін.
Їх язики перепліталися, а губи рухалися у чарівному тандемі. Джісон боявся переймати на себе ініціативу, але йому й не приходилося, Мінхо точно знав, як саме принести йому найбільше задоволення.
Руки Джісона встигли переповзти на плечі Мінхо, а той в свою ж чергу підтримував його під поперек, через що заправлений одяг почав висмикуватися з-під краю штанів та оголював спину.
Пальці Мінхо були теплими, навіть палаючими. Він як кіт, поки спав розігрівся до температури сонця, а тепер цим теплом розтоплював прохолодну шкіру Джісона.
Але тягучі поцілунки перемагали в цьому.
Хвилина за хвилиною, а вони все не зупиняються. Мінхо вже повністю заліз на диван, а Джісон тепер ніби сидів в нього на колінах. Невеликі долоні стискали відкриту талію та притягували за неї до себе. Пальці Джісона блукали мʼякими пасмами, міцно стискаючи їх із поглибленням поцілунку, викликаючи те ж і у долоней Мінхо, що виливалося у голосніші стогони.
Вони не хотіли зупинятися, навіть натяку на подібні думки не було в їх головах.
Лише коли Джісон відчув, що все навколо паморочиться, а його серце занадто вже сильно гупає в грудях, він вирішив призупинити Мінхо, тим більш, що той по відчуттям теж вже видихся.
— М-мінхо… — напевно всеж краще було спочатку прочистити горло, бо зараз голос Джісона був неймовірно хриплий.
Але у відповідь на це старший протягнув задоволене «м-м» та провів мокру доріжку своїм язиком по губам навпроти, що змусило їх затремтіти.
— Зажди.. — він поклав одну руку на груди Мінхо та почав тиснути, відштовхуючи того, — Ми не в тому місці де можна розгулятися… — він ніяково посміхнувся та повернув свої долоньки по обидва боки від себе, сідаючи так само як і до поцілунку, єдиними відмінностями був його.. неохайний вигляд.
Джі б зараз не відмовився від рукавів якогось гуді, аби там сховати свої пальчики, але його образ не передбачав такого комфорту.
Мінхо оглянувся навколо та нахмурив брови, але молодший парубок не міг думати про щось інше, окрім як про красу такого розпаленого старшого.
— Так, вибач, — він поклав руку собі на лоба жмурячи очі, ніби намагаючись прокинутися, — Я зовсім забув де ми знаходимося… — вилізши зміж ніг Джі він присів біля того.
Занадто вже тиха та недостатньо комфортна тиша заповнювалася лише шарудінням одягу та стукотом кроків Мінхо, що встав, аби поглянути у дзеркало. Джісону теж би не завадило, але його ноги тремтіли навіть зараз, що вже казати про те, якщо він на них встане.
Але шансу дочекатися поки цей тремор пройде в нього не було, через відчинені в наступну секунду двері.
В кімнату разом завалилися решта мемберів та стаф, які зовсім не звертали увагу на хлопців, які перелякано завмерли.
Поки стилісти та візажисти розкладали свої принади, Мінхо непомітно підкрався до Джісона та прошепотів йому на вухо.
— Не знав, що у хомчиків також є шосте чуття… — мочка Джісона запалала.
***
Це додаткове чуття Джісона стало прямим спонсором їх нової рутини. Тепер перед кожним концертом чи важливим заходом, вони знаходили тихий куточок та цілувалися там, допоки молодший не попросить їх зупинитися.
І це справді працювало.
Але, ніщо не вічне…