Work Text:
1976
— Ну ж бо, Муні!
— Так, Муні, давай! Зіграй з нами наступний раунд!
Ремус тяжко зітхнув і відклав книгу на підвіконня. Він любив поседеньки у спільній вітальні, але приймати в них безпосередню участь — ні. Набагато приємнішим для нього було сидіти на зручному кріслі біля вікна, потягуючи вершкове пиво і читаючи книгу, і в той же час слухаючи розмови друзів, тим самим відчуваючи себе частиною цієї дружної та теплої аури. Але його друзі мали інший погляд на це, весь час намагаючись включати його в розмови та ігри. Він був задоволений цим, і вдячний, проте, зазвичай відмовлявся. Але після пари пляшок міцних напоїв, вони ставали все настирливішими, а Ремус мав все менше сил на опір. Він поглянув на Лілі, з надією на порятунок. Вона лише знизала плечима та пʼяно всміхнулась.
— Так, Рему, чому б тобі не приєднатись? Це весело, обіцяю.
Ремус ще раз зітхнув. Мародери та дівчата були вже добряче на підпитку, та і Ремус не відстав по кількості випитого, але в силу своєї волохатої особливості, був вже ж найтверезішим в кімнаті. Але загальна грайлива атмосфера впливала на нього, то ж він вирішив, чому б ні?
— Гаразд, ви ж не відчепитись, — з напускним роздратуванням сказав він і сів на дивані між Мері та Пітером. Дівчина зразу ж поклала на нього ноги та посміхнулась.
— Чудово, тоді… Марлен, правда чи дія? — весело пролепетав Джеймс, роблячи ковток вогневіскі.
— Правда, — Марлен, що напів-сиділа-напів-лежала на кріслі, підняла голову. Її волосся було розтріпане і вибилось з хвоста, щоки розчервонілись і підводка для очей розтерлась від спеки та кількості випитого алкоголю.
— Добре, твоя найдивніша закоханість?
Мері та Лілі дзвінко засміялись, вже знаючи цю історію. Марлен шикнула на них та прочистила горло.
— Моя сусідка, мама моєї однокласниці з молодшої школи, — сказала вона, відводячи погляд. Було видно, що їй не зручно навіть згадувати про це.
— Серйозно, Марлс?! — вигукнув Джеймс, широко розплющивши очі, — скільки тобі тоді було? Десять? Девʼять?
— Десять. І вона була такою доброю до мене, завжди пригощала печивом і водила нас з Нікі гуляти парком, а ще вона була пиздець гарною, я маю на увазі, ви можете уявити Афродіту? А ще саме вона допомогла мені обирати мій перший ліфчик, — Марлен ще більше почервоніла згадуючи про це, але почала хіхікати, разом зі всіма.
Найголосніше реготав Сіріус, який випив, мабуть, як всі дівчата разом.
— Це ще таке, а от Муні… — він не встиг договорити, бо Ремус, що сидів навпроти нього, швидко подався вперед і затулив йому рота рукою.
— Муні що? — не розуміючи перепитав Пітер.
— О ні! Стій, це те, про що я думаю? — вскрикнула Мері, широко розплющуючи очі.
— Ні! Тобто, я маю на увазі, це був початок перехідного віку, четвертий курс, ви ж памʼятаєте мене на четвертому курсі? І він був таким дорослим та надійним, і від нього так і віяло харизмою, так? Я маю на увазі, професор Ферокс…
— Професор Ферокс? Муні, ти серйозно? — вигукнув Джеймс, ледве не подавившись своїм напоєм.
— Ні! Тобто, так, тобто… — Ремус відчув, як червоніє і швидко спробував придумати, як перевести тему з нього. — Зараз взагалі-то черга Марлс відповідати, тому…
— Вона відповіла, тому, тепер офіційно твоя черга. Правда чи дія, Муні? — з хитрою посмішкою сказав Сіріус. Було видно, що він щось задумав.
— Дія, — звісно, він обрав дію. Ремус не мав бажання продовжувати тему про свою першу закоханість, або про щось ще, що стосується любовних справ.
— Хм. — Сіріус звів брови. Він явно придумав вже сотню питань, які б ще більше увігнали Ремуса в фарбу, але про дії він не подумав, — О, — він знову розтягнувся в посмішці, — Придумав.
Він підняв з підлоги пусту пляшку і поклав її на стіл між ними.
— Крути, — він підморгнув Ремусу, — і поцілуй того, на кого вкаже горлечко.
В кімнаті запанувала тиша. Ремус двічі кліпнув очима. Серйозно?
— Серйозно, Блеку? Нам що, по тринадцять? Це дурне завдання, — заперечила Лілі, — Може краще…
— Ні, — заперечив Ремус. Він простягнув руку до столу, — Задання є завдання, то ж, я виконаю його. Не бачу ніякої проблеми в цьому.
Він штурхнув пляшку і вона закрутилась. Ремус пильно дивився на неї, поки вона робила оберти. Йому було трохи ніяково, і, навіть, трохи моторошно, що…
Пляшка нарешті зупинилась. Її горлечко вказувало прямо навпроти Ремуса.
Джеймс пирхнув і захихотів.
— Чи не вперше твоя витівка обертається проти тебе, Сіріусе, — він багатозначно звів брови і жартівливо поглянув в сторону друга.
— Ні, тобто, я маю на увазі, — тепер вже Сіріусу було ніяково, — Лілі має рацію, можемо вибрати інше завдання.
— Чому? — Ремус намагався говорити невимушено. Якби хто-небудь в цій кімнаті знав, що зараз відбувається всередині нього, — Невже поцілунок зі мною звучить так погано? — він вигнув брову.
— Муні, ні! Тобто, я маю на увазі, якщо ти не хочеш, то ти не повинен, та і завдання справді було дурним… — він не встиг договорити.
Ремус швидко подався вперед і наблизився до Сіріуса. Він лише на мить затримався в сантиметрі від його обличчя, думаючи, чи не пошкодує він про це? Але лише на мить, і поцілував його. Спочатку, це був лише доторк губ, але згодом, коли шок Сіріуса пройшов, він сам перейняв ініціативу на себе.
І вони почали цілуватись. По-справжньому цілуватись. Спочатку боязко і незручно, але згодом ввійшли в смак. Це тривало без сумніву кілька хвилин.
Коли Ремус нарешті відірвався від Сіріуса, він усвідомив, що весь цей в час кімнаті стояла тиша. Він побачив, на скільки червоним було обличчя Сіріуса, і міг лише здогадуватись щодо свого. Він відчував жар та легке запаморочення, ніби щойно випив не менше половини пляшки вогневіскі.
Переборюючи свою ніяковість і сором, він всміхнувся настільки невимушено і харизматично, на скільки взагалі міг, відсалютовавши Сіріусу, і направився на вихід з кімнати.
— Дякую за гру, але мені ще треба домашку писати, — сказав він на останок і вийшов з кімнати.
Коли він піднімався сходами до спальні, він лише міг чути заливистий сміх друзів і глузливі крики Джеймса.
— Щоб тебе, Муні! Гультяю, ти можеш собі це уявити?!