Work Text:
Я не міг знайти свої труси.
В теперішніх обставинах, я почав розуміти важливість килимів на підлозі. Якось не очікував хляпати босоніж по білому паркеті з голим задом о п’ятій ранку у абсолютно незнайомій мені квартирі. Я крутився на місці вже хвилин п’ять, і моє похмілля давало про себе знати відчутними блювотними позивами. Господи, ще не вистачало, аби мене тут вивернуло.
Це ж логічно, що вони будуть тут, у спальні, бо очевидно, що вони злетіли з мене останніми, чи не так? Чи це була футболка?
Я потер пальцями скроні, в яких вже почало пульсувати від напруги. Я міг би вдягнути джинси на голе тіло, але тут вже вибір стояв між тим, щоб натерти собі причинне місце, чи ризиком розбудити хлопця, що досі солодко спів у ліжку, з-під пухової ковдри виглядала тільки його темноволоса маківка. Між двох зол, я зі стиснутою щелепою та беззвучною лайкою обрав перше. По дорозі додому куплю Бепантен.
Я тихо вийшов зі спальні та опинився в коридорі. Обстановка була туманно знайомою — я не те щоби роздивлявся інтер’єр, коли чужі сильні руки підхопили мене під зад та втиснули спиною у стіну. Гм, а ми були доволі близько до того, щоб звалити на підлогу лампу… Потворну лампу у стилі модерн, що по суті була зігнутою білою палицею з лампочкою на кінці, та тим не менш.
Майже посеред вітальні лежали мої джинси. Я з полегшенням видихнув та натягнув їх якомога швидше, при тому намагаючись не брязкати пряжкою ременя. Образ складався з кінця: на мені вже була футболка, і наскільки я пригадував, сорочку я лишив десь біля вхідних дверей, разом із взуттям. Уже коли я застебнув блискавку, шви увіп’ялися в усі м’які місця, і я закусив губу, аби не зашипіти. Одягнути затісні джинси — це був вибір на користь можливості переспати з кимось, і я його зробив. Не сказати, що дуже сильно жалкую про це (врешті-решт, секс був справді хорошим), але варто переглянути можливість розжитися ще одною парою джинсів, які не треба буде натягати за допомогою акробатичних трюків.
Шкарпетки стирчали з кросівок, що були розкидані в різних кінцях коридору. Сорочка теж лежала зім’ятою купою на підлозі. Судячи з усього, її ще хтось протягнув ногами, бо не могла вона так виглядати, якби я просто скинув її з плечей — перевірено. Я натягнув шкарпетки та сорочку, і вже хотів було взутися, як згадав за свій мобільний. Обмацав кишені джинсів — нічого. Я знову тихо вилаявся та знову пішов углиб квартири до місця, де лежали джинси. Як і очікувалось, він лежав на підлозі: вірогідно, випав з кишені, коли з мене їх стягували. На щастя, готівка так і залишилась в правій передній кишені, куди я її і запхнув перед виходом із клубу.
Я зморщився від згадки про гірко-солодкі шоти, які я глушив із завзяттям студента-першокурсника, що пізнав свободу від батьків. А я вже давним-давно не студент, а дорослий відповідальний двадцятишестирічний чоловік з повністю розвиненою лобовою часткою мозку, яка з якоїсь причини перестала виконувати свої функції та допомагати мені приймати адекватні рішення. Пив я з усіма, хто був охочим до алкоголю та компанії, обличчя злилися у єдину пляму загальних рис. Добре пам’ятав лише Сашу та її звеселено-стурбований вираз обличчя щоразу, коли моє горло обпікала текіла.
Господи, Саша. Я в паніці розблокував телефон, щоб на екрані мене зустріли сповіщення про декілька пропущених викликів та повідомлення в Телеграмі.
Агов, ти куди пішов?
Ти ж тільки потанцювати зібрався!
А СКАЗАТИ МЕНІ???
Не дай бог ти притягнеш додому венеричне захворювання, я тебе четвертую
Я не викликаю поліцію тільки тому, що ми з ним говорили та він здається адекватним
Наскільки це можливо у вашому стані, звичайно
Приїдеш — розкажеш
Сподіваюсь, у вас встане з такою кількістю алкоголю в організмі
Наскільки я міг судити зі знайомого тупого болю в районі заду, все працювало відмінно. Я швидко написав їй про те, що вже їду додому, та запхнув телефон у задню кишеню. Після повідомлень Саші я згадав, що в якийсь момент познайомився з привабливим хлопцем, який щось гаряче шепотів мені на вухо та запросив потанцювати. Після того, як його долоні обмацали ледь не кожен сантиметр мого тіла, я виявив бажання поїхати до нього (з великої любові до Саші, з якою я ділив квартиру), на що він погодився. Туди-сюди — і ось я в нього на порозі у безбожну рань, з пихканням натягую кросівки. Кляті джинси, щоб їм…
— Гей, Попелюшко, — я випрямився якраз вчасно, щоб в обличчя мені щось прилетіло. Труси. Мої, судячи з усього. — Ти дещо загубив.
Хлопець стояв недалеко він мене, притулившись плечем до стіни зі схрещеними на грудях руками. Він був у одній білизні, заспаний та пом’ятий; звичайно, скільки ми спали, години три? Дідько, все ж розбудив своїм шарканням, тепер ніяковости не уникнути.
—Дякую? — Прозвучало більше як запитання, ніж подяка, і я майже фізично здатен був відчути, як бліднію. Що це ще за тон, бляха? А раптом він подумає, що я збоченець якийсь, і хотів залишити йому свої труси?
— Кудись поспішаєш?
У ранкових сутінках я міг розгледіти вираз його обличчя: очі зіщулені, губи стиснуті в тонку лінію. На світлі блиснули дві сережки в його вусі — окей, через це я почуваюсь абсолютно нормально, і джинси ні разу не стали ще тіснішими. Він виглядав… загрозливо, ніде правди діти. Коротка стрижка, округлі біцепси на його схрещених руках, міцні ноги, хватку яких навколо своєї шиї я дуже добре пам’ятав. Що ж, принаймні я “підчепив” когось свого типажу, а не якогось першого-ліпшого, який у різнокольоровому світлі гей-клуба виглядав притомно. Усі у світлі софітів виглядають класно, в цьому і суть! Брова хлопця вигнулась, і я раптом згадав, що він запитав мене щось — дідько, це не було риторичне запитання?
— Ем… я, ну… на роботу треба.
— Сьогодні субота.
— Я працюю на вихідних. Я айтівець.
— Ага, а я продавець в магазині.
— Слухай, — я зітхнув та потер пальцями перенісся, збираючи слова докупи, — це все було весело і класно, але мені справді треба йти, бо моя подруга зробить мені кровопускання, якщо я не з’явлюсь у її полі зору найближчим часом.
— То напиши їй, — він знизав плечем та нарешті відлип від стіни, клацнув вмикач, — чи я настільки страшний?
Коли очі врешті перестали сльозитися та звикли до яскравого штучного світла, я мало не вдавився повітрям. Господь, забери мою душу. Це абсолютно несправедливо, жорстоко, просто понад усякої людяності, що він виглядає настільки гаряче. З кожною секундою, з якими мої очі гуляли по кілометрах оголеної шкіри, помаркованої засмоками, подряпинами та укусами, моє рішення на п’яну голову мало все більше та більше сенсу. Навіть відносно тверезим я готовий був заскочити на нього та повторити усе ще раз, а під градусом у мене було набагато менше сили волі та фільтрів між думками та тим, що вилітало з рота. Дякую тобі, п’яний Артеме.
— Це звучить так, ніби ти хочеш, аби я залишився, — я зневажливо пхикнув, адже звучало абсурдно. Це була одна ніч, мені потрібна була розрядка після довгого важкого тижня — та пів річної відсутності сексу — і те, що цей хлопець гарячий, як саме сонце, зводить мої шанси на продовження майже до нуля. Я навіть імені його не пам’ятаю! У якій реальності для нього це більше, ніж просто перепих?
— Ми весело провели час в клубі, ще веселіше — в моїй спальні, — його вираз обличчя перетворився на гримасу а-ля “я розмовляю з ідіотом”, — що поганого в тому, що я запрошую тебе лишитися на сніданок?
— І з багатьма ти так душевно ранки проводиш? — Вирвалось у мене, про що я одразу пожалкував. Окей, відносно тверезий я також не думає, що каже — корисно знати. Очі хлопця на секунду розширились, після чого він хрюкнув зі сміху; цей звук зазвичай належить твоєму найкращому другові, з якого ти стібешся за цей сміх: настільки щирий і нефільтрований, що я навіть здивувався. Так не сміються перед хлопцем, якого ти зустрів минулого вечора, і який серйозно налаштований втекти о п’ятій ранку після однієї ночі.
— По правді кажучи, ти перший, — вперше за усю цю ранкову конфронтацію, кутики його губ потяглися догори в невелику усмішку, яка змусила мене згадати його сміх у клубі — глибокий, грудний сміх, під час якого він закидав голову на оголював зуби. Ця його посмішка, беззаперечно, розтоплювала серця не однієї вразливої дівчинки, і не одного твінка в клубі. Та що там, я ні те, ні інше, але мене кинуло в тремор від того, що він посміхався мені, і дивився своїми зіщуленими сірими очима. — То що, сніданок?
— Навіщо тобі це? — запитав я, хоча подумки вже був із ним на кухні. Та зберися ти, калюжа рожевих шмарклів! — Це всього лише секс на одну ніч.
— Я не дуже багато пам’ятаю з учорашнього вечора, але ти сказав мені дещо, ще на початку нашого знайомства, — його погляд пом’якшав, він підійшов ближче на декілька кроків, повільно і мірно, ніби боявся сполохати. — “Якщо я подобаюсь тобі зараз, то тобі точно не варто бачити мене тверезим”.
Мені захотілося прикластися обличчям в стіну, та не хотілося кров’ю псувати цей чудовий блакитний колір.
— Ти ж розумієш, що я мав на увазі? — Мовчання. — Я повний лузер, коли тверезий, і абсолютно не твій рівень.
— І який мій рівень? — В його голосі чулася насмішка.
— Ну я не знаю… Хтось, хто не попереджає, що він невдаха при першій зустрічі!
— На щастя для тебе, саме це і є мій типаж.
Ніби у сповільненому русі, я спостерігав як він підходить до мене впритул, кладе одну руку на мою шию, іншу — на талію, нахиляється та цілує. В губи. А я навіть зуби не почистив… Якби просто не почистив, то ще так-сяк, але вночі в моєму роті побувало багато чого… Ай, то все його, переживе. Я вхопився за його передпліччя та відповів на цілунок, на що він притягнув мене до себе ще ближче. Це всього лише секс на одну ніч, повторював я собі, ти не пам’ятаєш більшої частини вашого часу разом, якого дідька ти робиш? Він зітхнув у мої губи та провів язиком по нижній — і останній бастіон впав.
— Просто для уточнення, — пробурмотів я, ледь-ледь відриваючись від нього, щоб мене знову захопили в поцілунок, — я не невпевнений в собі, нічого такого.
— Ти це довів на практиці, — його голос був схожий на муркотіння. Він відхилився назад і глянув на мене з-під повік. Його червоні губи знову захотілося спробувати на смак. — Тобі яєчню чи пластівці?
— Щось від похмілля, — пробурмотів я, поки його рука зісковзнула з моєї талії вниз, і його долоня знайшла мою.
— Само собою, — він всміхнувся та потягнув мене в бік кухні, і я забув про все на світі, коли подивився на його зад у чорних боксерах. — Я Микита, до речі. Щось мені підказує, що ти не пам’ятаєш.
— Артем, — майже проскавулів я, а потім оговтався та витріщився на його потилицю: — Чекай-но, скільки ти пам’ятаєш з учора?
— Не багато, — він, Микита, штовхнув мене у бік стола у центрі кухні, який я відсунув і зовсім не граційно гепнувся на пластикове сидіння. — Ми зустрілись, випили пару шотів, потанцювали, домовились піти до мене, потанцювали, — він виділив голосом останнє слово та підморгнув мені через плече, поки розбивав яйця в сковорідку, — ну і все.
— Тоді якого дідька тобі так хочеться провести зі мною час? Ми незнайомці!
Він повернувся до мене обличчям з уже знайомим виразом “я говорю з ідіотом”. Як приємно, а головне — вселяє віру у себе.
— Ти смішний, привабливий і сексуальний, — сказав він таким тоном, ніби констатує той факт, що трава — зелена, а небо — блакитне, — у нас був класний секс. Цього зазвичай достатньо, аби покликати людину на побачення і дізнатися більше про неї у тверезому стані.
Я тупо кліпнув один раз, другий, третій. Ні, не почулося.
— Ти кличеш мене на побачення?
— Так, — Микита вміло змахнув пательнею, від чого яйця злетіли вгору, перевернулись, та впали назад — хіба це не з млинцями роблять? Якби він не стояв біля плити з гарячим приладдям в руках, а я не почувався настільки розгубленим, я би впав перед ним на коліна, і просто… — А ти би погодився?
— Після оцього трюку зі сковорідкою? — Я кивнув головою в його бік, — Я весь твій.
Микита розсміявся тим самим грудним сміхом, з куточків очей потягнулися промінчики зморщок. Він, виявляється, ще й ніс морщить, коли сміється… Захотілося знову його поцілувати.
— Спочатку сніданок, нам знадобиться енергія, — на моє неозвучене запитання він лише хитро посміхнувся та знову підморгнув, — я з тобою ще не закінчив, тому можеш починати знімати джинси вже.
Що ж, потреба у трусах відпала сама собою. І треба було ото їх шукати?