Chapter Text
…назавжди.
Мене звати Артур Гордон Пім. Ні. Мій батько не був поважним торговцем морських товарів в Нантакеті. Добре, можливо і був, але я про це не в курсі. Спитати, знаєте, не випала можливість. У чому я точно не помилився, так те, що він не був поважним. Не інакше — нікчема.
Добре, що розібрались. Вам здається це смішним? Що ж пощастило, що така НЕЗНАЧНА річ, як власне ім'я, не зіпсувала ваше життя.
Містечко у якому я виріс було невеличке. У таких плітки розлітаються за пів дня. Не знаю, хто це почав, хто розказав 6-річкам, які в очі не бачили книжку без картинок, про дурнуватий роман По, але це зіпсувало мені життя. От якби моє ім'я було Кларк Кент… але на жаль.
Моя мати, необізнана в готичній (та і в будь-якій іншій, окрім жіночих журналів) літературі, назвала мене Артуром. Друге ім'я мені дано на честь Гордона Гріффіта — хлопчика актора, який сподобався їй, коли та була при надії. Мама сподівалась, що я буду ж таким красивим. Можу зрозуміти її бажання. Простий збіг, як і те, що єдине, що залишилось мені від нікчемного батька — це його нікчемне прізвище Пім. Yа-уа-уа-уааа.. Фатальна випадковість.
Звичайно ніякого відношення до історії старого божевільного писаки я не мав, проте дітям такі дрібниці, як і сюжет роману, по цимбалах. Єдиним важливим, вирваним з контексту, фактом було те, що Артур Гордон Пім — канібал. Маленький хлопчик у пісочниці, з яким не грають однолітки — канібал. Сміхотворно! Старші хлопці знущаються наді мною подальші 10 років — безкарно. Зовсім не сміхотворно. Дуже рано, я дізнався, що “справедливість" ще одне просто гарне слово.
Кожного разу, коли я був не достатньо швидким чи обачним, мене жорстоко товкмачили. Ось таку силу може мати невдале ім'я. Моє надало мені абонемент до госпіталю і вічну самотність.
~
Я повільно йшов по стерильному коридору. З підборіддя скочувала тепла кров на пожовклу, колись білу, плитку. Гарно. Червоні каплі розліталися на підлозі причудливими плямами. Пахне залізом і спиртом. Звичайний запах для храму всіх хворих і скалічених.
— Артур Гордон Пім? — мене чомусь завжди кличуть повним ім'ям, так, як я найбільше ненавиджу.
Різко обертаюсь, готовий до всього, крім того, що світ під ногами обвалюється. Перед очима безкрає макове поле.
Хоч дитинство швидкоплинне, проте травми залишаються…