Work Text:
Динамічна мелодія, записана на вінілову платівку, як мед, лилася з програвача, поки пара вихором кружляла кімнатою при свічках. Взагалі-то жоден з них не був надто палким шанувальником романтики, але раз на рік можна було зробити виключення. Річниця, як не як.
Звичайна, нічим особливо не примітна пара, він працював на звичайнісінькій роботі, завжди приходив додому пізно, вішав пальто на гачок у передпокої, поки вона поралась по господарству, готуючи їжу, прасуючи речі й збираючи до школи дітей. Середній клас, звичайне американське передмістя, звичайне прізвище, звичайні імена, навіть не варті згадки. Складно знайти подружжя, яке було б більш середньостатистичним.
«Напевно, так і повинно бути, егеж?»
Діти вже давно спали нагорі, поки вони кружляли й кружляли вітальнею в танці, неначе сонце й місяць, коли день заміщає ніч.
- Знаєш, любий, гадаю, нам варто було б частіше влаштовувати такі вечори раніше.
- Можливо, люба.
«Раніше»
Відблиски свічок то віддалялись від неї, то наближались до нього, то пливли розмитими плямами в пітьмі. В голові жахливо паморочилось.
«Почекай ще трохи, люба»
Свічки поступово догорали, віск плавився.
«Щось ми довго, любий, час спати»
Миттєвий рух рукою, в її руці блискучий ніж, червона пляма розтікається бежевим килимом. В голові паморочиться. Перед очима скачуть плями.
«Це таки не від танців. Отрута.. Ну і гнида ж ти.. любий. Що ж, зустрінемося в пеклі»
Через деякий час на килимі лежали вже двоє.
Десь на другому поверсі, у теплій кімнаті, мирно спали двоє дітей. А кухнею ширився їдкий запах газу, ось він вже заповнив собою весь поверх і тихо просочувався нагору.
Вітальнею лилася динамічна музика з платівки.