Chapter Text
Життя в Йосана не було легким із самого початку. За свої двадцять із хвостиком років він пережив багато того, що деякі люди в його віці навіть уявити не могли. Однак найжахливішим у житті хлопця була відсутність підтримки, любові й турботи. Попри всі складнощі, які зустріли його в минулому, він намагався жити звичним життям, як і його ровесники: влаштувався на роботу, орендував квартиру, де міг спокійно проводити час подалі від усіх негараздів, та займався своїми хобі, які не міг собі дозволити в дитинстві. Однак попри відносну стабільність та рівновагу в житті, Йосана наразі непокоїло одне — це самотність. Усі однолітки вже давним-давно мали сім’ю, другу половинку або хоча б вірних друзів. Однак у нього не було нікого, окрім нього самого. Саме тому попри роботу у сфері обслуговування, де щодня зустрічаєшся з новими людьми та власне працюєш в оточенні людей, вдома на нього чекала самотність.
Надворі знову літній сонячний день, такий же як і попередні декілька днів. Йосан знову працює, однак усе йде шкереберть: то зробив капучино на банановому молоці замість вівсяного, то переплутав зерна й замість купажу зробив каву на арабіці, то перегрів молоко. До того ж клієнтів не було багато, ще якийсь дивак з’явився, який щоразу, коли дивився на Йосана дуже по-дурному посміхався. Йосан дуже сподівався, що той більше ніколи не приходитиме в його зміну, адже погляд і посмішка того дивака були не те що дивними, а лячними. Однак не так сталося, як гадалося. На наступний день він знову тут як тут. Хоча лише дурною посмішкою не обійшлося. Дивак намагався хоч якось розговорити Йосана, щоб дізнатися хоч трохи особистої інформації, однак зазнав невдачі.
- До вашого відома, я не можу надавати людям особисту інформацію в робочий час. — Йосан намагався закінчити розмову із цим дурнем, адже не хотів, щоб якийсь дивний незнайомець знав про нього хоча б щось, окрім того, що він працює в цій кав’ярні. — Ось ваша кава. Нехай смакує.
- Шкода, що такий красивий хлопець не бажає завести собі нових друзів. Мене звати Чонхо й наскільки я знаю, у вас завтра вихідний. Чому б нам тоді не познайомитися в неробочий час? Я чекатиму вас завтра в ось цьому місці, — хлопець простягнув Йосану складену серветку. — Дуже сподіваюся, що ви прийдете.
Після цих слів Чонхо просто розвернувся і пішов, забравши своє айс американо та залишивши згорнуту серветку. Розгорнувши цю серветку, Йосан побачив там адресу відомої кав’ярні, яка славилася своїми тістечками, та час зустрічі. «Мабуть, встиг написати це поки я крутився біля кавового», — подумав хлопець і повернувся до виконання своїх робочих обов’язків, поклавши серветку в кишеню свого фартуха. Закривши зміну, бариста дістав серветку та подумав, що робити із цим Чонхо, а раптом він якийсь маніяк, який після зустрічі захоче вбити його десь у провулку, або ж під час зустрічі підсипе чогось у каву, поки він не бачитиме. Можливо, Йосан і погодився б прийти в ту кав’ярню завтра, але Чонхо видався йому занадто підозрілим і лячним зі своєю дивацькою посмішкою. Тому хлопець викинув серветку в смітник і вирушив додому.
На вигляд Чонхо був зовсім трохи молодшим за Йосана, однак також доволі симпатичним. Попри це він зовсім не запам’ятався таким Йосану, а закарбувався в пам’яті новим надоїдивим клієнтом, який приходитиме щодня і чіплятиметься до нього без причини, заважаючи виконувати роботу та, можливо, створюючи чергу за собою. Однак розповісти про цього клієнта-дивака молодий чоловік не міг розповісти нікому, адже спілкувався він лише з колегами на роботі, з яким у нього були дуже натягнуті відносини, і клієнтами, тому просто викинути його з голови й не звертати уваги було б найкращим рішенням.
Йосан знову проводив свої вихідні наодинці, однак його це зовсім не турбувало. Він знову був зайнятий тим, що намагався приготувати нову страву, на яку нещодавно натрапив в інтернеті, та паралельно дивився улюблені передачі на телеку. Готував Йосан смачно і йому подобалася ця справа, хоча часом варто боятися за його життя, адже деколи незграба він ще той. Решту вихідних юнак проводив за гранням своїх улюблених ігор та спанням, адже коли ще йому цим займатися, як не на вихідних.
Наступна робоча зміна проходила без проблем, на диво, навіть колеги хлопця цього разу були доброзичливими до нього та не натякали, що він криворукий і незграбний, хоча раніше робили це за кожної нагоди. Йому навіть вдалося влучно пожартувати, що підняло настрій колегам. Однак щастя Йосана тривало недовго, адже наступним у черзі по свою каву був ніхто інший, як Чонхо.
Вітаннячка, пане бариста. Мені як зазвичай, будь ласка. — посміхнувшись, промовив Чонхо, однак очікуваної радості від його приходу й замовлення хлопець не побачив.
- Доброго дня. Чи не могли б ви уточнити замовлення? — промовив Йосан, намагаючись бути ввічливим із клієнтом, який вочевидь вважає, що він мав запам’ятати, хто яку каву п’є за два візити в кав’ярню під час його зміни.
- Айс американо, будь ласка. Не подумав, що ви могли не запам’ятати мою улюблену каву, перепрошую.
Поки Йосан відвернувся виконувати замовлення, Чонхо вирішив запитати, чому бариста не прийшов на зустріч.
- До речі, хотів запитати, чому ви не прийшли у… — На жаль, парубок не встиг закінчити питання так, щоб його почув бариста, адже другий якраз почав молоти каву й шумом кавомолки перебив питання. — Думаю, мені варто повторити. — З надією почути відповідь Чонхо знову питає Йосана. — Чому ви не прийшли в ту кав’ярню, у вас були справи? Я дуже довго чекав, бо думав, що ви все ж таки прийдете, адже дуже хотів із вами познайомитися ближче.
- Так, були справи. Але хіба нормально ось так запрошувати незнайому людину на зустріч, ще й написавши місце й час зустрічі на якійсь незрозумілій серветці? Думаєте, кожен би погодився ось так піти на якусь незрозумілу зустріч із вами? До того ж запросили баристу в кав’ярню, яка може бути чудовим конкурентом нашої. — Холодно відповідає Йосан, лише згодом згадавши, що він на робочому місці. Пощастило, що в черзі за диваком нікого не було й колеги, швидше за все, цього також не чули. — Ось ваше замовлення. Смачного.
- Дякую, але все ж таки хотів би знову спробувати запросити вас зустрітися та познайомитися у ваш вихідний, сподіваюсь, у вас немає ніяких планів і справ на той день. — Чонхо подивився на старшого такими очима, наче збирався заплакати через відмову. — Я чекатиму вас у перший вихідний день на тому ж місці й водночас.
«Бляха, що за дивак. Ще і глянув на мене, ніби кіт зі Шрека», — подумав Йосан, поки прибирав у кав’ярні, адже Чонхо був одним з останніх відвідувачів на сьогодні і вже майже час зачинятися. Дорогою додому хлопчина не міг викинути з голови той вираз обличчя, адже перше враження від Чонхо в нього було не дуже, а тепер він виглядав, наче дитинка, якій батьки не купили нову іграшку і вона готова розплакатися посеред магазину.
На наступні два робочі дні Чонхо знову проходив по каву, однак цього разу його замовлення виконували інші бариста, тому він не мав змоги запитати в Йосана, чи прийде той, чи ні. Йосан же в той час постійно обдумував, чи варто йому взагалі спробувати піти, адже раптом це шанс нарешті знайти хоча б якогось друга, чи краще залишитися вдома, спробувати приготувати нову страву й точно знати, що ти в безпеці й із тобою нічого не станеться. Прийшовши додому після крайнього робочого дня надзвичайно втомленим, Йосану ледь вистачило сил перекусити та піти вмитися. Через цю втому його внутрішня суперечка щодо завтрашньої зустрічі із Чонхо відійшла на другий план.
Ранок вихідного дня в Йосана зазвичай виглядав однаково. Ледь прокинувшись, хлопець ще хвилин 20 боровся з тим, щоб знову не заснути, особливо в перший вихідний після зміни, коли він був надзвичайно втомлений від усього. Після успішної перемоги над сном та бажанням ще хоч трохи поспати працівник у заслуженому відпочинку йде вмиватися, а опісля готує свій улюблений сніданок. Хоча заливання сухого сніданку молоком важко назвати повноцінним готуванням. Ранкові ритуали були такими ж і цього разу. Смакуючи свої улюблені шоколадні кульки з молоком Йосан гортав стрічку новин, щоб дізнатися, що у світі нового сталося за той час, поки він працював. У новинах завжди все було однакове: хтось здобув золоту медаль у спорті, який зовсім не цікавив Йосана, у якійсь країні знову протест, який швидше за все нічим не допоможе, бо таких уже було три та жоден не закінчився успіхом, хтось із журналістів знову пише скандальну статтю про якусь відому артистку, словом усе як зазвичай. Далі в списку інтернет-скролінгу був перегляд кулінарних блогів у тіктоці, звідки любитель куховарити зазвичай і черпав свої ідеї для нових страв, які варто спробувати. Відібравши кілька рецептів, вартих уваги, Йосан натрапив на відео з популярної кав’ярні, в асортименті якої були надзвичайно смачні десерти. Ця кав’ярня якраз була тим самим закладом, адресу якого Чонхо написав на серветці.
- Він мене тепер навіть у тіктокові переслідує, — під носа пробурмотів Йосан. За мить він глянув на годинник і зрозумів, що до часу зустрічі залишилося не так уже й багато часу, якщо він усе ж таки вирішив піти, йому варто поквапитися.