Work Text:
Різдво – пора метушлива і навіть Зона не виключення. В цей день, навіть, не дивлячись на відсутність снігу, у більшості людей був різдвяний настрій. Хто Щедрик співав, хто золоту класику намагався перекласти на український лад, хто зарубіжні. В барі Мольфара висіла гірлянда, яку технік зробив з гавна і палок, а деякі сталкери вмудрились дістати десь червоні капелюхи. Всі навколо метушились і здається тільки Скіф не розділяв їх запалу. Що взяти з людини, яка не перший рік святкує цей день на самоті. Хоча, правду кажучи, Скіф сподівався, що на цей раз йому вдасться побути в компанії Ріхтера, але цей вихор тільки і робив, що всюди бігав по справах. В якийсь момент Скіфу навіть здалось, що той його уникає, але то певно просто нав'язливі думки. Як і погляди Мольфара в його бік, поки він пив своє пиво.
Годинник показував одинадцяту вечора.
«Чергове Різдво на самоті».
Скіф зробив ковток, як в двері постукали. Серйозно? Хто стукає в двері бару?
Батя підвівся з місця, усміхаючись, та пішов до дверей.
– Доброго здоров'ячка, пане господарю! Чи можна козу в хату завести? – почувся голос по ту сторону.
– А чого не можна? Заводьте! – Батя пройшов назад до свого столу.
Всередину зайшов Валера Хвіст з зіркою в руці, Ріхтер з рогами на голові та гострим хвостом, людина з маскою кози, в погризеній шубі, Миколаїч в білому халаті, Мітяй в спідниці з хустиною на голові та червоними губами, ще одна сталкерша, її наче Валя Клоун звали, з нафарбованими вусами, а за ними ще пару людей з акордеоном, гармошкою та бубном.
Всі в унісон заспівали:
– Го-го-го Коза, го-го сірая! Як розходися-розвеселися! На усю Зону, по веселому!
А коза тим часом затанцювала, трясучи дзвінками на шиї.
– А в нашім сільці, всі хлопці стрільці. Встрелили в козу, в праває вушко, в саме сердушко. Бах! Коза упала нежива стала.
Коза по акторські впала на підлогу, схопившись за серце.
– О йой божечку, треба ж глянути чи вона ще дише, чи хвостиком колише, – театрально почала Валя.
– Ні! Не дише і хвостиком не колише! – Ріхтер присів до кози та підняв її руку, а та й впала назад на груди.
– Треба до лікаря бігти!
– Не треба бігти! Я сам є лєкар, київський аптекар. Кров вливаю і виливаю, чужі болячки виймаю, свої вставляю. То ваша коза зубами не колише? – в центр вийшов Миколаїч.
– Та не колише і хвостиком не дише, огляньте її! Будьте ласкаві, – Ріхтер склав долоні прохальному жесті.
– Але я хабарі беру, що гляну і ще по два, що в рот загляну.
– Ти ахуїв таку ціну з нас драти? Може тобі копняка під дупу дати?
– Валера, блять, не по тєксту. Але рима гарна.
– Та де ті гроші взяти?
– Як де? Так ваші господарі в цій хаті доволі такі багаті, – Миколаїч глянув на Мольфара.
– Може й багаті, – почав Ріхтер. Мольфар показав дулю, – та нам не вдобно прохати.
– Ну як така річ, тоді вашу козу треба зарубати! Шкуру мені дати, а м'ясо на святковий стіл оддати!
Хтось в барі присвиснув.
– Та що ви таке кажете!? Так як жеш нам і без кози та й щедрувати?
– Та вашій козі 100 літ! В неї й зубов ніт!
– Ніт! Наша коза молоденька вона стрибати від аномалій раденька!
Коза мекнула.
– А ну, народ, давайте гопачка зтанцюєм, щоб кізонька наша встала! – Ріхтер подивився на оркестр, – Саня, Кашкет, Кабель, а ну шо повеселіше!
Коли музиканти заграли більш енергійніше, компанія з акторів, пританцьовуючи, наближались до людей в барі, уносячи з собою в танець. Ріхтер наближався до Скіфа.
«Е, ні. Я на це не підписувався».
Але було вже пізно. Ріхтер абсолютно ігнорував протести Скіфа, та й той перестав упиратися, як тільки побачив щенячі очі хлопця.
– Один танець, – попередив Скіф.
– На більше я й не розраховував, – Ріхтер вів їх ближче до центру.
Ріхтер не відпускав руки Скіфа весь танець.
– Хто не знає гопака – не втече від снорка!
– Єха!
Здається самі стіни бару шаталися від танців та співів всередині. Скіф як і обіцяв, після першого танцю повернувся за стіл, а Ріхтер з компанією продовжили відігравати сценки.
– Зараз я вам тут в хаті підмету, – Мітяй водив мітлею з гілок то вправо, то вліво.
– Маланка, ти патлата, порохата не умієш замітати, – до Мітяя підійшла Валя.
– Я тут господиня.
– Ох і господиня, – Валя взялася за голову, – та ти ж від середини та до порогу мети. Дай я покажу як треба!
Вчепившись у швабру, двоє почали танцювати під звуки гармошки.
– Скіф, допоможи мені, – його покликав Коля, тягнучи стіл.
Скіф без зайвих слів допоміг здвинути два столи. По троху підходили сталкери, кладучи на стіл все, що могли принести з їжі. Хтось навіть вмудрився дістати пару мандаринів (бійки за мандарини точно не уникнути). За 10 хвилин утворився непоганий такий святковий стіл. Мольфар готував стакани з випивкою.
– Нічого не чіпати поки дванадцята не проб’є!
Скіф сидів за столом біля Баті, скоса подивляючись на все дійство, що утворилося всього за годину.
– Ніколи б не подумав, що Різдво навіть у Зоні святкують.
– Людям треба якось скинути всю втому від постійної роботи та повеселитись, а не забутись у пляшці алкоголю. Свята на то й свята, – Батя зітхнув.
– Взагалі до цього не було якогось новорічного святкування, але Мольфар мені якось ідею дав, відсвяткувати в барі та запросити всіх охочих. А воно якось саме потім закрутилось, завертілось і от. Цього року Ріхтер особливо старався з хлопцями…і Вальою над цією виставою. Сам я таких традицій не пам’ятаю, дякуючи радянській владі. Бігав як та білка, щоб все пройшло добре. То для тебе старався, – чоловік посміхнувся та подивився на Скіфа теплим поглядом..
– З Різдвом вас, – тільки й сказав Скіф перед тим як встати з-за стола.
– З Різдвом, хлопче.
Скіф пробирався крізь натовп людей, які все ще танцювали.
– Скіфе! – Ріхтер зустрів його сяючою посмішкою, – як тобі? Сподобалось?
Та замість слів Скіф взяв його за руку та повів до виходу на задній двір. Коли Скіф запевнився, що нікого крім них нема, він зняв маску та поцілував Ріхтера. Він тримав свої руки на щоках Ріхтера, ніби Ріхтер був для нього всім світом. Десь краєм свідомості можна було почути бій курантів по радіо, але кого з цих двох це хвилювало.
– Вау. Таких відгуків я ще не отримував.
– Це найкраще Різдво в моєму житті, – прошепотів Скіф, скорочуючи лише пару сантиметрів між їх обличчями.
– Я радий, що тобі сподобалось, я справді старався, – очі чоловіка загорілися.
– То ось чому ти уникав мене весь день? – з прищуром, нахилив голову Скіф.
– Як організатор свята я мав впевнитись, що все готово, а для тебе це мав бути сюрприз, – Ріхтер поклав свою руку, на руку Скіфа, – ти на стільки сильно сумував за мною?
Скіф відвів погляд та нахмурився.
– Я думав, що знову буду святкувати сам.
– Ти більше не сам, Скіфе, – він поцілував краєчок губ, не наважуючись на повноцінний поцілунок.
Скіф і справді більше не був сам. За ним постійно слідував промінчик сонця, який міг зігріти холодний день та вказати шлях. Хоча на початку Скіф боявся цього світла. Втрать пильність, вийди з тіні та згориш. Але світло Ріхтера завжди було ніжним і терплячим. В компанії Ріхтера він міг хоча б іноді розслабити плечі та розум, які зазвичай були напоготові аби захищатись.
– Хлопці! Ну де ви там? Починається найголовніше – різдвяний стіл!
– Та йдемо ми! Йдем! – Ріхтер закотив очі, – ні хвилини не дадуть спокою.
– Така ціна популярності, – усміхнувся Скіф.
– Щодо поцілунку...я й справді не отримував таких відгуків тож...що це саме було?
– Що я тебе кохаю, дурбецало, – Скіф знову притягнув Ріхтера до нового ніжного поцілунку.
– Я теж кохаю тебе.
Обоє посміхались та ніжились в обіймах один одного.
– Хто останній, той їсть торішній хліб! – Ріхтер чкурнув від обіймів Скіфа до дверей бару.
– Гей! –тільки і встигнув сказати Скіф, коли хвіст зник за поворотом, – дурник.
Його дурник. В це Різдво Скіф не буде сам.