Work Text:
У своєму житті було багато речей які Ендрю ненавидів, він взагалі був одним суцільним клубочком ненависті, який з роками став апатичним. Але навіть роки не зможуть прибрати його ненависть до весни. Щонайгірший період часу року, в житті Ендрю (а можливо й всіх лис, його це особливо не турбувало), бо саме весною Ніл Джостен назавжди зник (й будь Ендрю проклятий, бо Ніла це турбувало, він навіть в загробному житті, хвилюється за кожного з них).
"Коли-небудь я побачу тебе знову" - сподівався він ще в перший рік, він вірив що Ніл зміг втекти від батька, що він в порядку й не може повернутись через ризики. Але все зникло коли ФБР повідомили про знахідку частини тіла Натаніеля, й десь через рік вони змогли зібрати все що залишилось від їхнього Ніла.
Перші квіти які він бачить весною завжди небесного кольору, як очі Ніла, просто знущання з нього та над його єдиним коханням.
Ендрю затягнувся цигаркою й вдивлявся в блакитне небо. Скільки років минуло в цій тиші? Колись Ендрю, ще на пігулках, думав що Ніл це галюцинація, він думав що той зникне коли він повернеться, але той залишився. Довів що він не галюцинації, легко забрався йому під шкіру й поселився в його серці.
Роки могли минути й для всіх інших Ніл залишиться лиш мучеником, жертвою, їх другом, який помер занадто молодим. Для Ендрю, з ейдетичною пам'яттю, Ніл не згасне ніколи. Чи було це прокляттям, чи благословенням? Пам’ятати кожне ластовиння, всю глибину його очей, той м'ятний аромат? Він не знав.
Рене знайшла силу в вірі, Ендрю перестав вірити в Бога в сім років, але навіть так він хотів вірити, він так хотів, щоб його почули, щоб в нього не забирали Ніла, хоч раз дозволити йому бути щасливим. Але його як й завжди не почули.
Ендрю пройшов всі стадії горя, напевно. Він досі відчував себе заціпенілим кожен раз коли ловить себе на думці що Ніл зараз прийде, чи коли бачить щось дурне в магазині й думає що рудому це точно сподобалось би. Що вже казати про те що він став професійним гравцем в ексі тільки, тому що Ніл це схвалив би.
Ніл би цього справді хотів, цей наркоман би був таким щасливим що зміг би грати з Ендрю після випуску, хоча засмутився б якби вони не були в одній команді. Ендрю б напевно понатискав кнопки й через декілько років вони б грали все ж таки разом. Люди в інтернеті будували б про них теорії, поки на якомусь інтерв'ю рудий би не промовився що вони одружені. Кевін би бурчав кожен раз коли грав би проти них, але вони б стали найкращим дуетом в їх олімпійських змаганнях. Ніл був би абсолютно незграбним дядьком, але Кейтлін його б обожнювала. Напевно через роки Аарон нарешті перестав би бути дупою та вони стали б друзями. Його брат був би єдиним лікарем якому Джостен довіряв би, крім Бетсі. Це стало б абсолютною скалкою для їх майбутнього тренера.
Але він ніколи не дізнається, чи було б все так, бо Ніла немає. І Ендрю не плаче , ні, він завжди був клубком ненависті та злості, апатії та… І він не плаче , не тоді коли дізнається куди зник Ніл, не тоді коли ФБР його не знаходять, не тоді коли його знайшли частинами, і точно не на похоронах. Він не плаче.
“Чи зустрінемося ми знову?” - запитував у себе Ендрю в тьмяному туалеті готелю в який їх запхнули ФБР. Він міцно тримався за раковину розглядаючи свої забиті кісточки й не підводив обличчя до дзеркала. Бо він боїться побачити наскільки сильно на нього вплинуло викрадення Ніла.
Хтось скаже "Дякую за подарунок".
Хтось "Дякую за довіру".
Але він сказав "Дякую. Ти був чудовим."
Й це розділило його життя на до та після.
Він вклав у свої слова все що міг, це було дякую не тільки за чудову гру, а за все. За ключі від свого дому, який став і його, це було дякую за поцілунки й правду які вони розділили на даху, й це було дякую за довіру якої в нього не було до цього й можливо ніколи більше не буде.
Але Ендрю цього не знав.
Він не знав що в нього появиться нова фраза через яку він буде вскакувати з ліжка й перевіряти що Джостен тут, що він живий, що все добре. І він не знав що колись він зіскоче перевірити Ніла, а його ліжко буде порожнє. Порожнє як вже декілько років, бо він так й не повернувся. Порожнє, бо колись Джостен сказав " Дякую. Ти був чудовим " замість " Допоможи ". Ніл був не з тих хто просив допомоги, але зараз Ніла взагалі не було, то яка різниця?
Бо Ніл пішов, щоб захистити їх, він був у цьому впевнений, бо саме таким він був.
Можливо колись Ендрю зізнається собі що все ж таки він плаче. Плаче коли дивиться на заходи сонця там де вони з Нілом курили на даху. Плаче коли приїздить навідати могилу рудого, на якій завжди є свіжі квіти. Й це не дощ, не тільки він робить його обличчя вологим, це його сльози, усвідомлення що якби Ніл не боровся він не зміг, його життя обірвалось раптово для лисів. Але це не було раптовістю для Джостена, він був готовий померти й він боровся, щоб вижити, він боровся для них. І він програв.
Але Ендрю гасить свою цигарку й намагається не сильно зациклюватись на запаху весни, який його дратує. Він бере свою сумку та йде до машини, він відповідає на телефонний дзвінок, бо все ще дещо його пов'язує його з рудим, окрім Кевіна та ексі.
- Так, Стюарт, я вже вільний. На тому ж місці?
- На тому ж місці, - відповідає дядько рудого.
Дядько, який за чудовим збігом обставин бос мафії.
“Помста це те що подають холодною” - думає Ендрю та заводить машину.