Work Text:
Ніч уже другу годину панувала над світом. Її вірна помічниця Темрява сумлінно виконувала свою роботу, ховаючи весь світ від своєї колеги Світла, що хоч і повинна стати на зміну тільки через кілька годин, та завдяки чудовій репутації серед людей її поодинокі спалахи вже можна побачити будь-де: у міських ліхтарях, у маленьких цілодобових магазинчиках, у вікнах деяких квартир. Навіть Місяць, що завжди асоціюється з порою правління Ночі та Темряви, насправді слугує Світлу, відбиваючи сонячні промені й розсіюючи по світу білим примарним сяйвом.
Можливо, Світло таким чином теж стає на службу Ночі, та обсяг виконуваної роботи ніколи не зрівняється з її незмінною колегою Темрявою.
Коли Чюя приєднався до Портової мафії, він теж умовно став на службу Ночі. Проте він, наче той промінчик Світла, не може зануритись у цю Темряву. Вже другу годину він лежить без сну на м‘якому футоні в крихітній темній кімнаті квартири його новоспеченої наставниці, а його свідомість все продовжують атакувати страшні образи, як тільки він прикриє очі.
Раніше він би ніколи не подумав, що йому буде страшно залишатись наодинці з темрявою. Раніше він доволі часто так робив, коли Вівці перебирались на інше місце й перший час треба було ставати на варту, щоб упевнитись, що місце безпечне. Проте різниця була в тому, що навіть у такі моменти один він не залишався – все одно поруч ще відбивалось світло від багаття, яке не спішили гасити після вечірніх посиденьок, аби зберегти більше тепла; все одно було чутно шепіт та приглушений сміх дівчат та хлопців, які не дорозповіли всі історії ввечері й тих, кому вони заважали спати, а також храп та сопіння дітей, що достатньо втомились для цього всього.
Чюя чудово усвідомлює, що це все в минулому. Тепер він – частина організації, що довгий час була для нього ворожою. Тепер він завжди буде один, тож варто прямо зараз залишити всі свої дурні переживання, страхи й нарешті вже нормально поспати, накопичити наодинці з собою достатньо сил для виходу до малознайомих мафіозі. Проте варто тільки заплющити очі, як свідомість малює картину, де він лежить не на зручному теплому футоні в абсолютній темряві та тиші, а на холодній землі під місячним сяйвом та зі звуками постійної метушні у вухах, як крізь цю метушню стає чутно його ім‘я. Його хаотично шепчуть різні голоси Овець, які потім питають, чому він зрадив їх. А далі в голові перед ним вимальовується цілий натовп дітей з пустими очами, що все продовжують шепотіти й тягнутись до нього, щоб схопити ціпками холодними пальцями то за кофту, то за руку, то за волосся. Найчіткіше вимальовується образ Юан, коли вона хапає його прямо за горло й небезпечно надавлює, а в лице в манері обряженої дитини видихає протяжне: "Чю-ю-ює, ми на тебе завжди та-а-ак покладались, а ти нас зра-а-адив". У спину різко впирається щось холодне й гостре, і супроводжується це голосом Ширасе: "Ти жахливий лідер, Чює".
Хлопець різко розплющує очі й приймає сидяче положення. Перед ним лише темні силуети шьоджі, які він повністю закрив перед тим, як лягти спати. Та Чюя не встигає знову поринути в тяжкі роздуми, так як мозок, натренований до відчуття небезпеки в будь-який момент, посилає сигнал оглянутись. Чюя слідує йому й ловить поглядом одне пусте чорне око, що безперервно витріщається на нього. Там, де на нього так само мало б витріщатися таке ж саме око, видно лише білосніжну пов‘язку, наполовину закриту темним чубчиком.
— Дадзає…? Т-ти… ти що тут забув, покидьку? — шепче Чюя, здивовано дивлячись на хлопця, що сидить у кутку, обіймаючи свої коліна.
Той спочатку ніяк не реагує, тільки продовжуючи витріщатись. Та тут на його обличчі з‘являється гидка посмішка, а сам він міняє положення: роздвигає коліна й упираює руки між ними в підлогу, переносячи вагу на них. Проте погляд залишається пустим, наче в ляльки.
— Гей, Чює. Маєш жахливий вигляд.
— От же ж дурень, — Чюя вже хотів випроводити малого довбанутого сталкера й сказати Койо, що їй варто вдосконалити систему захисту, як тут дещо усвідомив.
— Подати руку?
Очі Чюї розширились, а спині раптом стало огидно-тепло. Під балаканину Дадзая, у яку він не наважувався вслухуватись, хлопець на пробу повів по ній рукою, розмазуючи в‘язку рідину, доки не наткнувся на холодну сталь.
— … Тому ми повинні… Убити всіх наших ворогів, — завершив свій монолог Дадзай.
Ця частина прямо таки врізалась у свідомість Чюї і вирвала його зі сну.
Сівши на ліжку й переживши при цьому неприємне дежавю, хлопець відразу ж напружив слух і додатково пройшовся очима по всій кімнаті. На цей раз тільки стіни, шьоджі й бонсай у кутку, де минулого разу сидів Дадзай. І, звісно ж, абсолютна темрява, яку Чюя вже зрозумів, що не може виносити, а тому різко півівся, розкрив шьоджі й стрімко пішов у напрямку ванної кімнати.
Увімкнувши світло й подивившись на своє патлате перелякане відображення в дзеркалі, Чюя тихо вилаявся й почав умиватись. Зараз він відчуває себе цілковито вбогим слабаком і боягузом. І це відчуття не покидає його весь час, поки він тихо розкриває шьоджі сусідньої кімнати, більшої за розміром та багатшої за обставленням, і за допомогою здібності перетягає туди свій футон.
Так, він тільки нещодавно запевняв себе, що відтепер буде один, і що треба звикати до цього. Проте ця дівчина з хитрим поглядом і прихованою такого ж алого забарвлення, як і її шовковисте волосся, віялом усмішкою чомусь самовільно взяла його під своє крило. Звісно, спочатку Чюї це здавалось абсолютно безсенсовим, адже він більше п‘яти років жив на вулиці гангстерсько-наркоманського району, ще й був на чолі цілої банди, у складі якої хоч і були одні лиш підлітки. Проте в цей момент його новий бос поклав руку йому на плече й промовив: "Чює, мені здавалось, ти сам уже усвідомив все про своє минуле положення, коли клявся мені у вірності". Більше він не намагався сперечатись.
Проте зараз, дивлячись на спину в рожевому шовковому нічному халаті, що мірно опускається й піднімається, хлопець знову відчуває себе ніяково. Бо веде себе як дитина, що прагне сховатись під мамине крило. Хоч Одзакі Койо йому ще фактично незнайома й всього на чотири роки старше його самого. Це змушує хлопця повернутись на інший бік.
Він також розуміє, що це дуже необачно. Після пережитого він мав би остерігатись кожного. Проте чомусь ця дівчина, навіть при всій своїй зовнішній лисячій хитрості та репутації майстерної вбивці, визиває в нього відчуття довіри. Поруч з нею він несвідомо розслабляється, а образи Овець та Дадзая більше не випливають у його свідомості. Це знову сильно б‘є по гордості.
— Чює, — доноситься до нього дзвінкий спокійний голос.
Дідько.
— Чює, подивись на мене. Я знаю, що ти не спиш.
Зараз йому дуже хотілося б просто вибачитись і перейти у свою кімнату, проте там він знову буде страждати від кошмарів чи безсоння, тому не наважується. Як і виконати прохання, адже прийдеться розповісти про свою слабкість. Який же він жалюгідний зараз.
Тиша знову руйнується голосом Койо-сан, у якому дивовижно гармонійно поєднуються лагідність та сталь:
— Добре, якщо боїшся розмови, я не змушую. Прийми тільки до уваги те, що прийшовши сюди, ти вже продемонстрував, що в тебе щось негаразд, тож втікати вже, як на мене, дуже дивна позиція. Тим більш, я відтепер твій наставник, і боротися з твоїми слабкостями – моя робота теж, хоч основна, звісно ж, лежить на тобі, — вона трішки промовчала, і продовжила. — І те, що вони в тебе є – абсолютно нормально.
Яку посаду ми б не займали, всі ми все одно люди, Чює. Люди, а не ідеальні машини. А ти так взагалі ще дитина. Дитина, для якої заготована дуже непроста доля. І ні, я не жалію тебе, адже ти сильна людина, яка готова протистояти всім складнощам. Мені це стало абсолютною мірою зрозуміло після розповіді пана Морі. Проте, Чює, у сильних людей теж є слабкості, які треба сприймати як чергові випробовування й боротись з ними, а не ховатись від них.
— Я зрозумів, ане-сан. Я вчинив неправильно. Мені варто було залишатись у кімнаті й боротись.
— Ні, Чює, ти мене не зрозумів, — лагідно прощебетала Койо-сан. — Ти вчинив як раз-таки правильно, прийшовши до мене. На самоті з собою ти як раз таки більше ховався від себе, як би це дивно не звучало. Так часто буває в таких людей, як ти. У людей, що не звикли до чиєїсь допомоги чи турботи. Вони сприймають її як ознаку своєї неспроможності самостійно впоратись з проблемою, як ознаку своєї слабкості. Проте… — дівчина підсіла ближче до Чюї і обережно занурила долонь у руду шевелюру, від неочікуваності чого хлопець коротко здригнувся, — залишаючись на одинці з собою, вони не вирішують проблему, не боряться з цією слабкістю, а ховають її подалі у своїй свідомості, натомість демонструючи лише силу. Проте проблема нікуди не дівається, Чює, і рано чи пізно вона завжди дає про себе знати. А от коли ж ти починаєш говорити про неї, ти зтикаєгся з нею поза межею її дії, а тому можеш тверезо оцінити проблему й подумати, що з нею робити. А також маєш в арсеналі сторонній свіжий погляд.
Чюя слухав все дуже уважно, і під час цього в голові невільно з‘являлись спогади. Нещодавно йому здавалось, що він тільки сьогодні залишився один. Насправді, він завжди був один. Адже все, що каже Одзакі Койо – йому знайомо. Він був лідером, найсильнішим, а тож жив з думкою, що може тільки сам захищати, підтримувати, допомагати, а просити це для себе – неправильно. Не по статусу. Але він насправді завжди теж був не залізним, проте приходилось про це забувати. Навіть після зради Овець він ні миті не роздумував перед тим, як погодився стати членом ненависної ворожої кровожерливої організації тільки для того, щоб всі ті діти залишились живими.
Зараз Чюя усвідомлює, що втомився. Втомився постійно бути найсильнішим, брати на себе всю відповідальність, остерігатися всіх і всього. Згадуються слова його новоспеченого боса, Морі Оґая, про те, що справжній лідер повинен не тільки сам вилазити з шкури заради організації, а й робити так, щоб і члени цієї організації готові були на все. Звісно, не прям точно так він казав, але це те, що сформувалось у голові Чюї, опираючись на його власний досвід. Для більшості невдалих лідерів, напевно, акцент повинен стояти на тому, що лідер повинен бути й рабом організації, а не тільки розпоряджатися всіма її членами. Але Чюя такий, який є, і має те, що має. І він не має зараз наміру прислухатися до цих слів і стати гарним лідером. Спочатку він навчиться бути гарним підлеглим. І начебто, для цієї ролі всі якості Чюї підходять як найкраще, проте йому все ще доведеться навчитись думати й дбати про себе також.
Все ж таки Койо-ане-сан не дарма відразу викликала в нього повагу. Окрім того, що ця жінка — не по віку, а по статусу — у свої дев’ятнадцять вже вважається достатньо вагомою фігурою в мафії, щоб займати керівну позицію і передавати свої навички молодшому поколінню, так вона ще й так тонко відчуває чужих людей. Чюя навіть слова не сказав, а вона вже все зрозуміла лише по мінімальним діям. Навіть слова не сказав, а в голові вже все перевернулось і в серці з‘явилась істинна впевненість.
— Піду розпалювати вогонь для чаю. Бажаєш спробувати щось з моєї колекції? — доноситься до Чюї через кілька хвилин, коли він виринає зі свої роздумів, навіть не помітивши, що лагідна рука Койо-сан вже не торкається його волосся, а сама вона вже стоїть біля виходу, у той час як її лице прикрашає легка посмішка.
— Я марнував на це вогонь і воду декілька разів, коли хтось з Овець приносив кілька пакетиків. Суті смаку я так і не зрозумів, проте зігрівало непогано в холодні ночі, — чомусь Чую різко зацікавив маленький задирок на його вказівному пальці. — До речі, чому Ви не користуєтесь чайником?
— І це мене питає той, хто сам "марнував вогонь і воду"? — зігнута долонь прикриває хитру посмішку.
— Ну-у… у нас був обмежений бюджет, так би мовити. Витрачати його на те, щоб розігрівати воду – не раціонально, — руді брова трішки нахмурюються, коли біля нігтя з‘являється маленька краплинка крові. — А у Вас, як Ви кажете, ціла колекція, значить Вам це подобається.
— Скажімо так, мені подобаються традиції, що ти вже міг помітити. А тут все комплексно – від вибору чая до способу його заварки, коли ми говоримо про це, — з незхідною посмішкою прощебетала Койо-сан, зникаючи в коридорі.
Залишок ночі Чюя провів на затишній кухні все ще в тому ж традиційному стилі, зігріваючи долоні по черзі маленькою гарячою піалою з декілька разів змінюваним наповненням, а душу – емоційною дискусією про те, які, і чи є взагалі відмінності в різновидах чаю, а також взагалі про значення чаю і його різновидів у житті людини й людства.
У світі точно відбулись переміни. Тільки поки не зовсім зрозуміло: чи Чюя все ж таки нарешті покірно й впевнено став на службу Ночі, повністю злившись з темрявою, чи в небі спалахнув світанок.