Work Text:
— Звісно, багато хто не любить Бойових Хортів. Вони не запускають дружні проходи через Мальшторм, як Альфа-Легіон для цивільних і не такі надихаючі, як Носії Слова. Вони не підтримують захист, не утримують світи та флоти навколо нас, як Тисяча Синів, Залізні Воїни чи Чорний Легіон. Я пам’ятаю, як тут деякі адепти все дивувались, як ми можемо довіряти настільки жорстоким і, чесно кажучи, лякаючим космодесантникам. Вони ж поклоняються Кхорнові, і Тзінч мене вбережи, ми всі знаємо, як ВІН близько до того, щоб розлютитися!
— Стенлі, цить! А як Кхорн почує?
— Кхорн може печатку облизати! Ми тут тому і розбираємо накази, щоб Діти Імператора не потрапили з Бойовими Хортами в один флот чи разом билися, бо ж їх неможливо контролювати! Іноді я сумніваюся, що вони все ще на нашому боці.
— На нашому.
(чутно придушений вереск)
— Повелителю Хонсу! Ми-ой, ми не знали, що ваша бойова баржа вже ввйшла у систему! Ми чекали вас тільки через три доби!
— В мене добрі новини, Консуле Стенлі. Наліт на Ультрамар почався трохи раніше за розкладом, але вам треба ще урахувати набої на три додаткових артбатареї. Імперські Кулаки дуже вже за них чіплялись.
— Повелителю, ваші рейди з Зовнішнього Гарнізону трохи не вписуються у тактттику флотів Ока?
— Я знаю, консуле. Але мій легіон пишається економією матеріалів. І я чув, що ви казали щось образливе про Бойових Хортів?
— Нні, повелителю нея! Я ні! Тільки їм це не кажіть!
— Що там Бойові Хорти думають про якогось чиновника, то не моя справа. Але я мушу дещо в вас спитати, Консуле Стенлі.
— Ттак, повелителю, я вас уважно слухаю.
— Ти читав доповіді по зруйнованій інфраструктурі та втратам з Червоного Походу Анґрона? Три війни Армагеддона?
— Я продивився їх, повелителю.
— А ти там бачив запити на допомогу з тих кампаній?
— Нні, повелителю, тисячі вибачень!
— Хрм, а треба було, тупню! Може, ти б тоді не патякав, що Хорти перевищують витрати!
— Я це зроблю, повелителю!
— Зробиш. А ще витягнеш свою роздуту довбешку з-під мантії і станеш нею думати! Тоді помітиш, що Повелитель Анґрон провів три нищівні, руйнівні атаки на Імперіум з краплею від того, що використовує не тільки Чорний Легіон, а навіть і мій!
Коваль Війни кивнув шоломом, пишаючись.
— Бо він почав кампанію з вісьма сотнями Хортів, дюжиною кораблів і з шістьма мільонами людей. З отаким військом він знову захопив Прекрасну Стійкість, випатрав Виюче Ікло, отой флагман Повелителя-Вовка Грімнара. Він звільнив Армагедон, тричі, і імперці змогли його вибити тільки завдяки отим тричі клятим Сірим Лицарям! Примарх обійшовся Імперіуму всемеро більше, чим в нього було і дав час та відтягнув на себе сили, щоб мій легіон відбив назад Кузні Кай Бейн того ж року.
Коваль Війни посміхнувся під шоломом та кивнув на мовчазний вокс в кутку. — А якби ти на щось ще звертав увагу, ти б почув сагу Тисячі Синів про ту кампанію.
Стенлі роззявив рота, вирячив очі від здивування:
— Тисяча Синів склали сагу про Анґрона? Для Кхорна?
— Навіть такі чарівники, тзінчити, можуть насолодитися славною історією. Особливо як в ній лилася кров Вовків. Я так думаю, що вони однаково ненавидять Катів Імператора, то Повелитель Анґрон та Повелитель Магнус здружилися на цьому ґрунті.
На декілька хвилин запанувала тиша: чиновники уявляли, як саме здружились двоє примархів. Виходило щось страшне. Тоді Хонсу почав скандувати. Голос в нього був ще той, співати він не вмів зовсім, але все ж зміг розказати те, що склали Тисяча Синів:
— Чуйте, Магнуса Сини, про те, що сталось в ті дні! Плачте, Ока вояки, ви на битву ту не встигли! Тричі Анґрон у бій йшов, тричі армії Армагедона шматував. Тричі з синами братів зустрічався, тричі їх черепи собі забирав! Спершу у Вулика Аїд, що орки, що імперці — тільки м’ясо на лезах! Вдруге — на Рівнинах Ахерону, там лилася кров Вовків, і вони тікали, аж хвости губили! Втретє — у воріт Вулика Аїд, того, який брехливі боягузи, Сірі Лицарі, скарали на горло! І ще з тих пір як був Анґрон загнаний звір, то у людей допомоги шукав, і собі, і легіонові. Вулик Аїд не помилкою був, бо чув він звідти плач знедолених та дзвін кайданів. Але Анґрон, могутній, безжальний, вбив їхніх вартових, кайдани розбив. І коли Анґрон побачив рубці на жінках і закутих дітей, то повернувся до свого легіону і сказав так: “Дивіться, вони продають в рабство своїх! — і підняв над собою закривавлені кайдани. — Мій батько і його слизькі подоби не знають, що таке честь, зроду ні працювали чесно, ані билися чесно! Вони посилають свої легіони і людей на нас, бо самі бояться зустріти нас у битві. Йдіть за мною на вершечок Вулика і ми покажем їм, що чесно робиться за добу!” І люди зраділи, бо хоч Анґрона і не любили, але він добрий командир, не такий, як тупий Дорн чи боягуз Коракс. І коли Вулик палав, могутній Анґрон вже забрав людей з собою! От так стала Перша Війна Армагедону!
Чиновники-логісти захоплено мовчали. Хонсу затнувся, замовк, провів рукою по шолому та глянув на стелю:
— Десь так. Воно значно довше і римується на тизканській. Але ви ж зрозуміли, що Бойові Хорти важливі та дуже, дуже цінні для всіх отут, у Оці. Повелитель Анґрон може знищити дуже багато з малою кількістю бійців та амуніції. Він прекрасний партизан, вміє набирати ресурсів з захоплених імперських армій та систем. Він жахає імперських командирів, бо вміє! Він діє так, як від нього не чекають, атакує в лоб, коли від нього чекають атак з флангу або відступу, а при відступі нищить форти та космопорти. Його легіон не дуже гарнюні, і, Боги поможи, не добрий та милий, але вони потрібні. Дуже потрібні.
Хонсу тицьнув величезним пальцем у Стенлі і розвернувся, щоб вийти: — То згадай про це, коли щось ще будеш патякати.
І коли космодесантник вийшов з будівлі, то почав обдирати фарбу з обладунка на плечі.
“Синє з білим мені пасує більше, — зітхнув Кхарн, — Хонсу, маю надію, не дуже розверещиться, що я ним прикинувся. Бо цих бюрократів треба було провчити!”