Work Text:
Шіон був студентом коледжу, жив у гуртожитку неподалік будівлі. З його вікон можна було побачити дорогу, за якою було видно дерева в парку. Шіон часто ходив у парк разом з його другом - Ріку.
Хлопці познайомилися влітку минулого року, обоє шукали собі кімнату в гуртожитку та після кількох розмов з'ясували, що вони можуть жити вдвох в одній кімнаті. Коли вони зустрілися то одразу знайшли спільну мову.
"Я погуляю в парку," промовив Ріку до Шіона коли вони йшли назад в гуртожиток після довгих уроків. Весняне сонце добре нагріло повітря, приємний холодний вітер рухав каштанове волосся Ріку. "Приєднуйся якщо хочеш, я ще довго там бродитиму."
Шіон глянув на свого друга та усмішка заграла на його устах. "Добре" відповів хлопець та кивнув головою.
* * *
Шіон, закінчивши роботу, вирішив прийти в парк. Він взяв з собою трохи готівки, навушники та телефон. Погода на вулиці була досить тепла у квітні, можна було ходити у худі як на вулиці, так і вдома. Дехто вже гуляв навколо тільки у футболці та шортах, а хтось все ще у куртці.
Вийшовши на вулицю, свіже повітря наповнило груди Шіона. Він зайшов до парку та почав розглядати природу навколо. Сонце сяяло між деревами. Небо забарвлене у ніжний синій колір, хмаринки купками розкидані по небо.
Ходити в такому парку було дуже приємно, запахи різних дерев змішалися у повітрі, квітки у клумбі розцвіли усіма барвами, ніби посміхаючись усім прохожим. Трава зеленіша ніж ніколи, адже із землі розстав весь сніг і ґрунт гарно прогрівся. Таким пейзажем можна милуватися нескінченно.
Шіон намагався придивитися до кожної людини шукаючи лице Ріку. Його ніде не було видно. Біля красивого фонтану, де хлопець зазвичай сидів, були тільки незнайомці або друзі з коледжу.
Він наче розчинився у повітрі.
Шіон вже повісив руки та вирішив подзвонити Ріку. Гудок... Та відповіді немає досить довго, що почало тривожити юнака. Він пройшов далі парком та врешті побачив знайомого.
Ріку не стояв розглядаючи квіти, не фотографував чарівний парк навколо. Ні, Ріку впав до землі. Шіон занепокоїно побіг в сторону свого друга. Було пізно. Ріку слабким голосом прошепотів "Кві.. тка. Вона розцвіла." В останній момент юнак усміхнувся. Востаннє.
"Ріку? Ріку!" Шіон обережно потрусив непритомне тіло. Відповіді не було. У Шіона не було часу зволікати, тож він набрав швидку допомогу та повідомив локацію.
Він не зміг втримати свої сльози. Втратити друга боляче. Бачити останню усмішку свого друга незнаючи що відбувається навколо - серце Шіона стислося, тіло напружилося та він надіявся що його сусід по кімнаті ще прокинувся.
Чому доля забрала його найкращого друга, брата по душі і просто доброго хлопця? Здається, що життя Шіона грало злий жарт на ньому, і скоро все повернеться назад.
* * *
Після прибуття швидкої, лікарі підтвердили смерть, спроби врятувати юнака не повертали його до життя. Це кінець. Лікарі не мали уявлення що призвело до цього, тому тіло повезли на дослід, а Шіона направили до одного з найкращих детективів.
"Вітаю, я Хіросе Рьо, можна просто пан Хіросе," детектив привітав Шіона та відсунув стілець для нього "Сідайте."
Пан Хіросе був у чорному костюмі, волосся зачесане назад і жодної волосини не спадала на його обличчя. Його кабінет виглядав дуже доглянутим, хоча папери були розкидані по столі та записник валявся просто посеред столу.
Поруч зі столом стояли два стільці - один для детектива та один для гостя. Детектив Хіросе сів у свій стілець та закинув одну ногу на іншу. Нахиливсь над столом, він промовив "Розповідайте де ви знайшли тіло, що було перед цим і корисні відомості для розслідування - все може знадобитися"
"Маеда Ріку, 2003 року народження... Ми живемо в гуртожитку біля коледжу, навпроти парку, в одній кімнаті" розказав Шіон, тривога все ще не покидаючи його. Він переживав що з ним станеться завтра, як відреагують інші на такі несподівані новини.
"Чи було щось незвичне в поведінці пана Маеди за останні місяці?" Хіросе задав питання, наче вже має підозру що сталося, але треба більше деталей перед тим як робити висновки.
"Останнім часом... Маеда закривався у ванній і я чув страшний кашель, наче він задихався. Кров на серветках та щось схоже на пелюстки сакури... Він часто писав у записник, все це я помітив вкінці січня." Тремтячим голосом відповів той. Розповідь Шіона підтвердила теорію детектива, лишилося остаточно переконатися.
Руки юнака тремтіли від переживання та жаху, та він почав приймати факт що попереду ночі оплакування у тихій кімнаті. Лише бонсай, який Ріку тримав як нагадування про те, яка природа навколо чарівна. До того ж, бонсай був подарунком від брата Ріку, тому хлопець завжди стежив за станом рослини.
Хіросе відкинувся на спинку стільця і закинув одну ногу на іншу "Мг... Здається що це хвороба ханахакі, хана з японської квітка, хакі..."
"Ханахакі? Це вигадка, ханахакі не існує!" в розпачі підвищів голос Шіон "Тим паче я не думаю що Ріку когось кохає."
Хвороба ханахакі, хвороба коли у легенях та в серці хворого проростає квітка від невзаємного кохання. Її можна видалити тільки зізнавшись в почуттях людині, інакше тебе чекає смерть. Також квітку можна видалили операцією, але тоді почуття до людини зникнуть також. Занедужавши, людина починає викашлювати пелюстки квіток.
Шіон не вірив у таку фантастику, тому слова детектива, який ще не оглянув справу повністю, не переконали юнака повірити у цю містичну хворобу.
"Ще одне" Хіросе підвівся з стільця і заговорив до Шіона "чи можна оглянути ваш гуртожиток?"
"Звісно"
* * *
Хіросе розпитував про поведінку сусіда по кімнаті ще, надіючись дізнатися трохи більше, можливо підтвердити його припущення, хоча в нього були результати з лікарні. Він хотів допомогти Шіону пройти цей час трохи легше, адже він йому лише 20 з хвостиком років.
За словами Шіона, Ріку часто казав що не хотів би втратити такого друга як він і проводив більше часу з ним. Нічого такого що виступало зі звичної рутини він не згадав, але вся інформація на вагу золота.
Прибувши до гуртожитку, Шіон провів Хіросе до частини де було ліжко Ріку. Детектив уважно придивився до кімнати. На перший погляд нічого дивного не було. Бонсай самотньо стояв на підвіконні, серветки вже не вміщалися у сміттєве відро. Кілька пелюсток лежало поруч. Вони були у червоній крові - виглядають ніби лежать там від недавна.
Хіросе почав оглядати стіл Ріку, обережно пересовуючи речі при потребі. Посередині лежав невеличкий записник на якому написано "щоденник". Хіросе тихо віддав його у руки Шіону щоб той думав далі на свій розсуд. Можливо там була зачіпка, та щоденник - персональна річ.
Пильно придивившись ще раз, пан Хіросе повільно підійшов до бонсаю та акуратно його підняв. На диво, там лежав маленький клаптик паперу, повідомлення до Шіона.
«Мені лишилося не довго жити, Шіоне, у мене хвороба ханахакі. Це почалося ще взимку, коли я почав проводити час з тобою під час Різдва»
Не дочитавши до кінця, з очей Шіона почали падати сльози. Одна, дві і так річкою потекли з лиця. Він витер очі рукавом і продовжив читати.
«Я не мав сили це сказати, я не хотів ламати те, що між нами було... я вибрав смерть понад кількома словами, це не твоя вина. Шіоне, я дурень що закохався у тебе.
Ріку.»
Шіон не стримався. Він впав на підлогу. Те, у що він сам не вірив погубило його друга. Шіон був тут дурнем що не помітив більші почуття Ріку. Через вони обоє постраждали, яким болем є кохання.
"Я лишу вас на одинці, пане Шіон, сконтактуйте мене пізніше." Детектив покинув будівлю, лишаючи на столі Ріку свій номер.
Квіти сакури проросли у грудях та серці Ріку, і тільки бонсай тут щоб нагадати яким уважним Ріку був до Шіона. Їхню дружбу нічого не замінить, і те, у що вона могла перерости. Ріку назавжди буде у серці Шіона, та згодом він мусить відпустити те, що ніколи не зустріне очі Ріку та ніхто не подарує йому усмішку, яку щоразу дарував йому Ріку. Шіон має продовжувати жити, знаючи що людина погубила себе через нього.