Work Text:
- Але ж із цією короною я можу бути чимось набагато більшим! Невже ти віддаєш перевагу такому мені, яким я є зараз?
Астаріон зажурено глянув на Гейла, вираз обличчя якого було важко впізнати. Проте він знав, що такий самий вираз обличчя Гейл бачив на ньому самому в той момент, коли була можливість забрати сили Казадора. Й разом вони усвідомили те, що це була б величезна помилка.
Все, чого Астаріон хотів зараз – достукатися до Гейла, дати йому зрозуміти те, що їхні бажання влади до біса схожі, й це насправді чарівник поводив себе несправедливо. Він ніби за бажанням захистити Астаріона, дати йому щось більше, а також страхом бути непотрібним, недостатнім, забирав у нього його свободу, його бажання бути чимось більшим, ніж рабом, таким же рівним, як і всі інші. Він хотів відібрати в Астаріона його кохання, ставши Богом і віддалившись від нього, піднестися настільки, щоб розірвати весь їхніх зв’язок.
Астаріон був готовий молитися Гейлу пошепки, в моменти, призначені тільки їм двом, коли весь світ зосереджував свою увагу тільки на них, їхніх словах, доторках, думках, які мимоволі передбачали бажання один одного. Астаріон не був готовий до випрошування уваги свого коханого шляхом цих заїжджених молитов, які укладаються в цілі збірки для нещасних і нужденних. Він не був одним із них. Не хотів навіть уявляти.
- Я завжди сподівався, що наші стосунки будуть рівними, розумієш? – Астаріон відвів погляд на секунду, замислюючись, потім подивився в нещасні, проте такі незнайомі очі Гейла. – Я не хочу більшого, Гейл. Мені не потрібно щось інше від того, що ми маємо зараз. Я навіть не міг мріяти про це, але зараз як ніколи задоволений тим, що маю. Що ти мені дав. І я не хочу це втратити, розумієш, Гейле?
Астаріон затихнув, споглядаючи, як Гейл повільно закрив очі й розслабив обличчя. На мить здалося, що він втратив того Гейла, якого знав і якого кохав.
- Я не хочу втратити тебе, Гейл. І не хочу, щоб ти втратив себе в цій гонитві за владою. Нічого в цілому світі не варте цього.
Кулаки Гейла, які лежали на його колінах, стиснулись і тут же розжалися. Він закинув голову догори, до зірок, і протяжно зітхнув. Коли він відкрив очі, Астаріон побачив у них відблиски Плетива, яке сяяло навколо них. Коли чарівник опустив голову і зупинив свій погляд на ньому, Астаріону здалося, ніби щось старе й болюче зламалося всередині Гейла. За цим нібито йшла ворожа й небезпечна оголеність нервів і одкровення, безмежної вразливості, яка була відкрита зараз тільки йому. Астаріон на своєму досвіді розумів, як це страшно – отак відкритися іншій людині. Тому він був як ніколи вдячний за те, що поряд із ним сидів зараз ніхто інший, а тільки Гейл, його невгамовний чарівник, який ніжно взяв долоню Астаріона, довго наважуючись сказати ці заповітні слова:
- Нічого не варте цього, так, - він випрямився, від чого почувся хрускіт у його спині, й Астаріон помітив це тільки тому, що знав, як Гейл втомлюється сидіти отак довго, згорбившись, у незручному сидінні. Хотілося скоріше повернутися назад і показати цьому чарівнику інший, реальний і менш магічний, проте не менш чарівний світ, - і я готовий був би втратити весь світ, якщо це означало б, що ти будеш поруч зі мною, коли він буде руйнуватися, Астаріон. Я не готовий проміняти те, що ми маємо, те, що здобули разом, на владу, яка перетворила б мене на ще одного бездушного Бога.
Гейл усміхнувся, тепло й щиро, від чого у нього з’явились зморшки біля рота. Астаріон приємно підмітив те, про що казав Гейл, коли згадував його власні зморшки при усмішці – любов, яка проявляється при спогляданні дрібних деталей, які свідчать про радість і спокій коханої людини.
Астаріон взяв другу руку Гейла у свою, примирливо стиснувши.
- Вибач мені за свою сліпоту, Астаріон. Я дурень, який знову ледь не втратив усе те дороге, що здобув, лише через ці величезні амбіції.
- Я лише радий, що ти це усвідомив. Повір, ніхто інший не зрозумів би цю сліпоту так, як я, наскільки б прикро не було це визнавати. Він цього я ще більше радий за те, що ти прислухався до мене, Гейл.
Астаріон відчув на своїй щоці теплий доторк, згодом його губи обпекло приємним жаром. Серце заколотало, ніби це був його перший поцілунок, ніби він не знав, наскільки багато почуттів вкладав у них Гейл. Він був справжнім чарівником не тільки в бою чи на екзаменах у Блекстафф академії, а й у спробах раз за разом пробудити живість Астаріона.
Але саме зараз це звучало по-іншому, ніби обіцяючи нове майбутнє, сповнене більших можливостей, різноманітних путей. І неодмінне щастя і безумовне усвідомлення того, що воно буде розділене на двох, і що цей шлях ніколи відтепер не буде самотнім, небезпечним, безнадійним.
Насилу відсторонившись, погладжуючи жорстко укладене волосся Гейла, Астаріон прошепотів:
- Цілий світ відкритий перед нами, коханий. Ми маємо один одного, а значить, маємо все.