Archive of Our Own ^beta

Chapter Text

i.
(грудень 2013 - січень 2014)

     Кенмі вісімнадцять, коли він знайомиться з Нацу. Події, які до цього призводять — щось спонтанне і трохи безрозсудно-імпульсивне, а ще вони — щось, що демонструє нехарактерну для Кенми слабкість — ну, або характерну в тих випадках, коли справа доходить до Шьойо.

     Тобто: він не мав би бути тут, у глибинці префектури Міяґі, в теплому і неймовірно світлому домі, що належить родині Хіната. Не в передостанній день грудня. Не тоді, коли його останній Національний турнір має відбутися менш ніж за тиждень. І не тоді, коли його перший — і Кенма щиро сподівається, що останній — Централізований іспит менш ніж за три тижні.

     Можливо, Кенма трохи, саму-саму малість божевільний — якщо задумливий погляд його окаа-сан, коли вона обіймає його на прощання, про щось свідчить.

     Ось, з чого почалось те, що привело його сюди: вранці двадцать восьмого грудня Шьойо пише йому, що шкода, я не можу особисто тобі показати наш місцевий храм, до якого ми з Наччан і каа-сан ходимо в Новий Рік. І ще близько семи різних сумних каомодзі. Кенма, котрий — зовсім не характерно для нього в суботній ранок — вже чомусь не спить, сонно мружиться в телефон і майже навіч бачить, як Шьойо в момент відправки повідомлень розчаровано морщить ніс. А потім Кенма підіймає погляд на окаа-сан, яка з надто задоволеним виразом обличчя як на таку ранню годину п’є каву за столом навпроти нього. А потім Кенма, ледве замислившись, пише: я міг би приїхати. Та: я так вважаю. Та: отоо-сан для вигляду побуркотить, але навряд чи окаа-сан буде проти. Та: а саме вона головна, тож. А потім — ну, потім Шьойо, цей нестримний вихор емоцій та енергії, дзвонить йому і захоплено кричить так гучно, що окаа-сан ледь не давиться своєю кавою, а Кенма буквально випускає телефон з рук. А далі — деталі. 

     Деталі — як-от приблизно чотири десятки повідомлень від Шьойо про те, як він встигає подумати про розмову зі своєю мамою, і поговорити зі своєю мамою, і чомусь розповісти про нові окуляри Цукішіми, і распланувати для Кенма весь маршрут, починаючи від посадки на потяг в Токіо, продовжуючи пересадкою в Сендаї, і закінчуючи тим, як вони з мамою заберуть його з найближчої станції. І все це — менше ніж за годину. Шьойо поводиться так схвильовано, так передбачаючи, а Кенма все ще трохи загублений між хиткою димкою залишків сну і реальністю, і тому навіть не впевнений, наскільки він контролює свої думки, але він думає, що все це якось… мило. Трохи. 

     Або деталі — як-от лагідні обійми від окаа-сан, коли він питає, чи нормально це, якщо він відвідає друга на Новий Рік, та її поблажливий коментар, що йому не варто турбуватися про них, стариків. Кенма почувається ніяково, тому що його батьки не старі , і він, слухняно дозволяючи себе обіймати, бурмоче це собі під ніс, але окаа-сан лише відмахується від нього зі сміхом. Отоо-сан і справді трохи перебільшено буркоче, але не про те, що Кенма збирається кинути їх самих в Новий рік, а про те, що нарешті наш син заводить друзів, котрі не Тецуро-кун. Це все ще ніяково. У Кенми є й інші друзі, крім Шьойо, котрі не Куроо. Тора, наприклад. І Фукунаґа. І, можливо, Акааші. Але це неважливо. Бо вони ж є. Але він нічого не каже, лише тре шию долонею та з усіх сил намагається ігнорувати, як його батьки продовжують над ним добродушно піджартовувати, ніби це єдина радість в їхньому житті.

     Або — ну, як-от дивний погляд і трохи непристойна ухмилка Куроо, коли Кенма того ж дня, заставши його в своїй вітальні після останнього в цьому році тренування, повідомив йому про незаплановану поїздку. Куроо поводиться, ну, як Куроо, і в якийсь момент окаа-сан визирає з кухні з проханням трохи збавити гучність, тому що Кенма — можливо — занадто сильно вдарив Куроо подушкою, а Куроо — не можливо, а точно — занадто голосно через це закричав, а Кенма в якомусь незрозумілому пориві закричав у відповідь.

     Він весь останніми днями — суцільні незрозумілі пориви, спонтанні дії та імпульсивні рішення. Він трохи звинувачує в цьому свої погані звички щодо сну, які останнім часом стали ще гіршими. І ще — увесь той стрес навколо, від якого хочеться якнайшвидше позбутися або хоча б утекти хоч ненадовго. І — вплив Шьойо на нього. Можливо, на Шьойо все-таки лежить більша частина провини.

     Кенма думає про це, коли їде у потязі, постійно провалюючись у випадкові епізоди дрімоти, і коли випадково вклоняється занадто низько, представляючись Хінаті-сан, і коли Шьойо штовхається з ним колінами та хіхікає всю дорогу, поки вони на задньому сидінні машини їдуть звивистою гірською дорогою додому.

     Тільки вдома, у генкані, коли Шьойо, весь розкуйовджений і натхненний, а ще занадто відволічений розповіддю про те, як Каґеяма мало не довів Цукішіму до нервового зриву на вчорашньому тренуванні, спотикається об пару дитячих кросівок, а Хіната-сан — будь ласка, ти можеш звати мене Айорі-сан, але Кенма не впевнений, що дійсно може, — зі смиренням, очевидно, далеко не вперше, просить його бути обережнішим, Кенма усвідомлює, що Нацу весь цей час була не з ними.

     Кенма незграбно топчеться біля вішалки, стискаючи у пальцях шарф, поки Шьойо метушливо шукає для нього нову пару капців. Він чекає, поки Хіната-сан зникне десь у глибині дому, і тільки після цього питає:

     — Ви залишили Нацу вдома саму?

     Шьойо моргає, а потім сміється. Усміхаючись, забирає у Кенми з рук шарф і взамін простягає пухнасті капці ніжного бузкового відтінку.

     — Вона всі вихідні провела у однокласниці, і її мають привезти сьогодні, трохи пізніше, — каже Шьойо. Потім, дочекавшись, поки Кенма взує капці, хапає його за руку і тягне за собою геть із генкану. Багатозначно додає: — Повір мені, будь вона вдома, ти б її вже почув.

     Кенма лише мичить, дозволяючи тягнути себе глибже в тепло дому. І лише майже дві години потому розуміє, що Шьойо мав на увазі.

     Якщо Шьойо — нестримний вихор, то Нацу — найсправжнісінький, абсолютно неконтрольований вибух, заточений в крихітному дитячому тілі. Хоча, можливо, називати її крихітною — не дуже справедливо, не коли вона маківкою дістає Кенмі до плеча, і це не враховуючи зібране в високий хвост кучеряве волосся.

     Нацу соромиться рівно три секунди після того, як Шьойо представляє їй Кенму, а потім вона усміхається мегаваттною посмішкою — з випираючими іклами, на які чомусь важко не звернути увагу, — нарікає його Кенма-ніі-сан і оголошує його найкрутішим з усіх друзів її ніі-чана — щось про волосся Кенми, окуляри Кей-чана, ластовиння Тадаші-чана і найсмішніший у світі сміх Тобіо-чана. Після цього вона питає, чи дійсно Кенма такий вправний в волейболі, як їй казав ніі-чан, розповідає, як круто малює Хітока-сан, цікавиться, подобається Кенмі більше зима чи літо, благає навчити її віддавати паси, сміється над цілковито розгубленим виразом обличчя Кенми, і врешті-решт відволікається на те, щоб образитися на Шьойо за його сміх над нею. Кенма, відверто кажучи, теж міг би образитися, але він все ще трохи загублений, намагаючись співвіднести імена — Кей, Тадаші, Тобіо, Хітока, — з відомими йому прізвищами, щоб він дійсно міг, а потім він моргає, і Хіната-сан вже прогнала Нацу переодягатись в домашній одяг і розбирати речі після ночівлі.

     Кенма дивиться на Шьойо поглядом збитого машиною оленя — між суцільною мертвістю і нерозумінням, чому його життя вирішило так з нього посміятися. Шьойо — те саме життя, судячи з всього, — сміється ще сильніше. 

     — Це ефект новизни, — присягається — обіцяє — заспокоює Шьойо, коли вони крадькома пробираються в кімнату так, щоб Нацу їх не помітила. — Наччан з усіма так на початку, поки не пройде сором’язливість, а про тебе я їй достатньо багато розповідав. Або, ну, можливо, занадто багато. Вона просто під враженням.

     Кенма лише мичить. В кімнаті, дістаючи свій PSP з рюкзака, він з тугою дивиться на посібники з англійської та суспільствознавства, які взяв з собою. Шьойо метушиться поруч, розпихуючи по застеленому ліжку додаткові подушки, щоб вони могли вдвох зручно вмоститися на покривалі до самої вечері. 

     — Чому вона називає мене старшим братом? — бурмоче Кенма в випадковий момент тиші. — З усіх твоїх друзів лише мене? Ще й, хм. «Сан», правда?

     Шьойо лише тисне плечима, з неспокійними махами ніг продовжуючи спостерігати за екраном PSP, але, коли розуміє, що гра на паузі, підіймає погляд на Кенму — і знову тисне плечима. 

     — Сумніваюся, що наше мислення на одному рівні, — каже Шьойо майже недбайливо. Він перевертається на спину, задіваючи коліном стегно Кенми, і Кенма підтискає губи. Шьойо трохи вдумливіше продовжує: — Я маю на увазі, їй одинадцять. Цілий дорослий мозок, котрий достатньо розвинутий, щоб бути дуже особливим, чи не так? Ми з нею схожі в багатьох речах, але я часто не зовсім розумію, як вона думає. Вона вважає Вередношіму найкрутішим лише тому, що він носить окуляри, як тут її зрозуміти?

     Кенма мичить. Він помічає і вважає майже милим, що Шьойо не відхрещується від свого нерозуміння Нацу тим, що вона дівчинка чи просто ще занадто мала, щоб навіть намагатися. Та — вау — Нацу одинадцять років. Цей факт, про який Кенма чи то забув, чи то й взагалі не знав, з якоїсь причини здається дивовижним. 

     Так чи інакше, тема Нацу залишається в стороні до самої вечері. За столом Кенма опиняється поруч з Шьойо і навпроти Нацу, і вона, сором’язливо відводячи погляд, вибачається, якщо раніше вона змусила його почуватися ніяково. Кенмі стає ніяково лише від одного вибачення, але йому не потрібно нічого казати, тому що Шьойо реагує замість нього насмішливим пирханням, на що Нацу реагує обуреним вигуком, і потім вони починають лише наполовину серйозно сваритися. Атмосфера за столом незвична і сильно відрізняється від його вечерь з батьками, але — це не так погано, як могло бути. І навіть те, як Шьойо кілька разів штовхає його коліном, поки веде приховану під столом війну ногами з Нацу, не дуже заважає.

     Після їжі, поки Хіната-сан і Шьойо прибирають зі стола, Кенма просто ніяково мнеться поруч з ними після того, як йому не дозволили допомогти з прибиранням. Нацу підходить до нього з широко розкритими очима і з м’ячем в руках. Волейбольним м’ячем в руках. На мить — дуже довгу, напружену мить — Кенма відчуває жах, але ще до того, як Нацу встигає щось сказати, Шьойо втискується між ними і забирає м’яч в свої руки. 

     — Гей-а! — обурюється Шьойо. — Скільки разів я просив тебе не чіпати мої м’ячі?

     — Я просто хотіла попросити Кенму-ніі-сана, щоб ми покидали його один одному! — обурюється у відповідь Нацу, і Кенма — о, боже, — саме в цю секунду остаточно усвідомлює, що Нацу — кровна сестра Шьойо. — Ніі-чане, ти…

     — Ніяких м’ячів в домі, — суворо каже Хіната-сан від раковини. Миттю пізніше вона обертається до них і погрожує мокрим пальцем, і Шьойо однаково з Нацу миттєво випрямляють спини. — І декому вже час йти спати.

     Нацу надуває губи, а Шьойо затискає м’яч у себе під пахвою і показує їй язика. Кенма відступає в сторону, намагаючись бути непомітніше, але Шьойо все одно його помічає — і повертається до нього всім тілом. 

     — Під «деким» вона мала на увазі мене, — довірливо шепоче Шьойо. Шепоче, але недостатньо тихо, тому що Нацу чує і насмішливо пирхає — а потім ойкає, коли Шьойо, не дивлячись, тикає її вказівним пальцем в бік. — Йдемо?

     І Кенма йде, звісно. Ніби він міг би не.

     В кімнаті Шьойо розстилає для нього футон, але вони все одно поки що влаштовуються поверх покривала на його ліжку. Кенма віддає Шьойо свій PSP, щоб він міг спробувати пограти сам, і спостерігає за ним з думкою про те, що наступного разу, можливо, можна буде взяти з собою його запасний. Тобто — якщо наступний раз буде, звісно. Або — просто коли вони зустрінуться наступного разу, коли б це не сталося.

     Його посібники так і лежать, забуті, в рюкзаку.

     З рештою Шьойо починає зівати. Хіната-сан заносить для Кенми комплект чистих рушників, і вони по черзі приймають душ — спочатку Кенма, потім Шьойо. Пізніше, коли вони обидва вже лежать, загорнувшись в свої ковдри, Кенма крізь темряву безрезультатно намагається роздивитися стелю та — не менш безрезультатно — знайти в собі хоча б відлуння сонливості.

     — Нацу теж любить волейбол, так? — бурмоче Кенма ледь чутно якийсь час потому. Дихання Шьойо звучить так, ніби він вже спить, тому Кенма не впевнений, чи дочекається він відповіді, але Шьойо позіхає — і повертається в ліжку.

     — Поки що лише саму ідею волейбола, — трохи нерозбірливо каже він. — В її школі немає волейбольного клубу, тож вся її любов, ймовірно, існує лише за асоціацією. З-за мене.

     Кенма мичить, не впевнений, що на це можна відповісти. Шьойо знові позіхає і знову ворочається. Він шурхотить ковдрою ще кілька секунд, а потім ледь чутно бажає приємних снів та — повністю затихає. Кенма зітхає і продовжує дивитися в стелю.

     Сон не йде, і Кенма звинувачує в цьому те, що він дрімав протягом всього путі з Токіо. В якийсь момент, коли за відчуттям час вже наближається до півночі, він здається і вибирається з-під ковдри. Шьойо спить, мов вбитий, не реагуючи ані на те, як Кенма майже роняє свій рюкзак, ані на то, як Кенма врізається плечем в край дверей, коли намагається тихо вийти з кімнати. Кенма бреде на кухню і лише там, переконавшись що нікого не потурбував шумом, може трохи видохнути.

     Він вмикає світло, дістає з рюкзака посібник з суспільствознавства, сідає за стіл і робить те, що робив би, знаходься він зараз у себе вдома, в тиші своєї спальні — розкриває цей дурацький підручник і дивиться на нього, як на свого головного ворога, без будь-якого бажання його торкатися. Тому що — Централізований іспит менше, ніж за три тижні, і від всієї підготовки до нього у Кенми незабаром вже почнуть снитися жахи. Тому що — Кенма втомився навіть думати про те, що йому потрібно продовжувати до нього готуватися. Тому що — ну, зазвичай це було саме тим, що допомагало йому заснути протягом останнього місяця.

     Але — з рештою сонливість так і не йде. Кенма пропрацьовує тему за темой, наближаючись до кінця розділу, і йому все ще не хочеться спати. Він обіцяє собі, що ще одна тема, і він піде назад до ліжка, але потім це виходить ще одна, і ще одна, і ще — і йому все ще не хочеться спати. Коли Кенма готовий здатися і просто впертися чолом в розкриті сторінки, більше не читаючи, але і не намагаючись заснути, він чує позаду себе шурхіт капців — і від несподіванки здригається.

     Нацу дивиться на нього, трохи сонно примружившись, і комкає в пальцях занадто довгий рукав піжамної сорочки. Кенма нерішуче дивиться на неї у відповідь. 

     — Кенмо-ніі-сане, — шепоче Нацу майже змовницьки. — Ти не спиш.

     — Не сплю, — обережно відповідає Кенма. — І ти теж.

     Нацу все ще дивиться на нього, і Кенма не без остраху очікає наступних її дій, тому що — це молодша сестра Шьойо, і вона дитина, і вона дівчинка, і зараз середина ночі, і — Кенма гадки не має, що з усім цим робити і як поводитися. Йому ніяково просто від того, що вони зараз існують в одному просторі без будь-якого буферу у вигляді Шьойо або хоча б Хінати-сан. Чи варто йому щось зробити? Чи варто йому щось сказати? Чи варто йому про щось її запитати? 

     Кенма підтискає губи і ніяково повертає погляд до свого посібника як до самої безпечної речі в кімнаті. Кілька секунд потому він періферійним зором помічає, як Нацу тисне плечима, а потім вона рухається кухнею — Кенма чує шурхіт її капців, тихий дзвін склянок, звуки, коли відкривається і закривається холодильник. Кенма абстрагується від всього цього і знову намагається зосередитися на суспільствознавстві. Виходить у нього це не дуже добре, але проте добре виходить не звертати увагу на те, що робить Нацу — доти, пока вона не сідає поруч із ним і не підсуває до нього склянку з чимось — о. Це холодний чай. Це… мило.

     — Ніі-чан казав, у тебе незабаром складний іспит. Ти готуєшся до нього, так? — цікавиться Нацу, розтягуючись вздовж стола. Вона позіхає, і Кенма не без зусиль стримує власне позіхання. Ще до того, як Кенма встигає ніяково кивнути, вона вже продовжує: — У нас поки що немає іспитів. І я не чекаю на них з нетерпінням, відверто кажучи. Можу я посидіти з тобою трохи?

     — Гаразд, звісно, — дерев’яно відповідає Кенма, надто приголомшений для чогось більш суттєвого. — Чому б і ні.

     Нацу із задоволенням мичить і більше не робить жодних спроб поговорити. Кенма знову дивиться в розкритий посібник, раз за разом переосмислюючи події останніх хвилин — теж без особливого успіху, насправді. Ймовірно, йому варто просто повернутися до свого ліжка — футону — і викинути цю нічь зі своєї голови. За виключенням матеріалу, який він встиг повторити, звісно ж. Але замість того, щоб це зробити, Кенма продовжує сидіти і дивитися пустим поглядом в свій посібник, поки Нацу тихо сидть поруч з ним. В якийсь момент він помічає, що повністю випив чай, який Нацу налила для нього. Тоді ж він звертає увагу на неї і розуміє, що вона — щаслива людина — спить без жодних турбот, так само розтягнувшись вздовж стола.

     Дивлячись на неї, Кенма стримує позіхання і нарешті встає, щоб сховати посібник назад в рюкзак. Нацу ніяк не реагує на шум, який він видає, і Кенма хитає головою. Він обережно торкається плеча Нацу з надією, що цього буде достатньо, щоб розбудити її, але навіть в тому, як вона спить, відстежується очевидна схожість з Шьойо. Він не впевнений, що хочаб щось зможе її зараз розбудити.

     — Нацу, — бурмоче Кенма, наполегливіше штовхаючи її плече. — Тобі потрібно повернутися до твоєї кімнати, Нацу. Ну-мо. 

     Все, чого він цим досягає — нерозбірливе мичання і поворот голови обличчям донизу.

     Ну, блін.

     Перше, про що думає Кенма — наскільки нормально було б залишити Нацу спати прямо так і далі. Друге — наскільки гарна ідея піти і спробувати розбудити Шьойо, щоб він розібрався з проблемою так, як старший брат може розібратися зі своєю молодшою сестрою. Третє — третє викликає у Кенми важке зітхання і бажання опинитися десь ще — вдома, наприклад.

     Кенма до крайнощів незграбно намагається підняти Нацу зі столу, все ще не втрачаючи надії, що хоча б це змусить її прокинутись. Але Нацу спить, тож — так. Кенма піднімає її, відсторонено радіючи, що вона відчувається значно легшою, ніж він очікував, і — все ще незграбно, але — переносить її на диван, тому що — гей. Це його максимум. Вряд чи від нього можна було насправді очікувати, що він зможе повернути Нацу в її власне ліжко, чи не так?

     Кілька годин потому — Кенма щиро не має жодного уявлення, скільки часу насправді пройшло — він прокидається з болем в шиї та попереку від того, що Шьойо тикає його коліно. Спочатку Кенма усвідомлює тихий сміх Шьойо. Потім — що він якимось чином опинився сплячим в кріслі. Все інше — трохи туманне, вкрито пеленою сну, і Кенмі потрібно чимало часу, щоб усвідомити, що він і справді прокинувся.

     — Каа-сан ще спить, і я повернув Наччан в її ліжко, — каже Шьойо півшепотом. Кенма моргає. — Ти можеш теж піти досипати, але на вулиці йде сніг, і я хочу поїхати в магазин, взяти щось солодке, поки ще не сильно намело. Хочеш зі мною?

     Кенма моргає знову. Він дивиться на Шьойо, а Шьойо дивиться на нього у відповідь, чекаючи, але не підштовхуючи, і Кенма — знову — не має жодного уявлення, що саме ним рухає, коли каже:

     — Гаразд, — а потім потирає очі. — Звісно. Чому б і ні.

     Шьойо посміхається, широко і яскраво, і, можливо, саме заради цього і варто було погодитись вийти під сніг у безбожний час ранку останнього дня року. Обмотуючи шарф навколо шиї та обличчя якнайщільніше, Кенма відсторонено думає, що «чому б і ні» стає чимось на кшталт його життєвого девізу, коли він знаходиться поблизу Шьойо.

     І взагалі — ну. Чому б і ні.

ii.
(грудень 2014 - січень 2015)

     Наступного року це більше схоже на передвизначену долею подію, ніж на спонтанний збіг кількох обставин і імпульсивних рішень. Десь між тими днями, коли Шьойо весь в очікуванні скорого кваліфікаційного турніру, а Кенма — в метушні проміжних зрізів знань перед тижнем свят, Шьойо запитує, чи хоче Кенма знову приїхати до нього на Новий рік, і Кенма, звісно, каже, що так, звісно, чому б і ні.

     Сенс всього цього доходить до Кенми набагато пізніше, коли він прокидається в кімнаті гуртожитку Куроо після випадкового приступу сонливості ввечері двадцять шостого грудня. Куроо, треба віддати йому належне, в котрий раз не стоїть над ним у очікуванні пробудження, а люто друкує щось у текстовому документі на своєму ноутбуці. Кенма думає, що, можливо, звуки ремонту у його сні пов’язані саме зі звуком ритмічного стуку клавіатури, і в пориві залишкового роздратування кидає в Куроо подушку. Куроо бурчить, але відволікається від своєї роботи і відкидається на спинку стільця, можливо, занадто сильно, щоб це можна було вважати безпечним.

     — Я ненавиджу того, хто вирішив, що філософія на цьому курсі має бути обов’язковим предметом, — болісно стогне Куроо. Кенма близько-співчутливо мичить, тому що це все, на що він здатен зараз, коли він ще на межі сну. — Не хочу більше про це думати. Гаразд. Які у тебе плани на новорічну ніч?

     Кенма дивиться на Куроо, і Куроо дивиться на нього у відповідь — що має бути незручним через надто сильно закинуту назад голову, але, у будь-якому випадку — це не справа Кенми.

     І — плани на новорічну ніч?

     — Яку не буде тут цього року, — продовжує Куроо то чи буркотливо, то чи засмучено, коли Кенма не відповідає. Він повертає голову в нормальне положення, розминає шию і обертається до Кенми, як нормальна людина. — Але Боккун повернеться до Токіо післязавтра, і він запропонував зустріти Новий рік разом. Думаю, Акааші-кун теж буде там — або мені так здалося з тієї захопленої тиради, щонайменше. Що думаєш про це?

     — О, — тупо відповідає Кенма, тому що — Куроо та Бокуто, рецепт тотальної катастрофи. Хоча — і Акааші теж, як стабілізуючий елемент. Це звучить не так погано, як могло б бути, і Кенма думає погодитись, тому що — чому б і ні. А потім — згадує. — Мене, гм. Я знову поїду в Міяґі? Я думаю.

     — Ти думаєш, — недовірливо уточнює Куроо. Його погляд на Кенму спочатку трохи дивний, але потім він посміхається, і Кенма намагається не думати про це занадто сильно. — Ну, добре тоді. Мабуть, цього слід було очікувати.

     Про це Кенма теж намагається не думати занадто сильно. Замість цього він дивиться в стелю і думає про те, що сьогодні вже двадцять шосте грудня, а він так і не поговорив з батьками про запрошення. Про прийняте запрошення. Він думає про це, повертаючись додому того вечора, і все ж таки згадує про це, коли вони вже закінчили вечеряти, але ще не встали з-за столу. Коли окаа-сан переглядається з отоо-саном, і ніхто з них не виглядає насправді здивованим, а потім обидва тиснуть плечима і кажуть, що звісно, ти можеш поїхати, і стали б ми тебе зупиняти? , Кенма згадує реакцію Куроо і йому доводиться докладати зусилля, щоб не нахмуритись. Замість цього він дякує їм та не так вже й приховано під столом відправляє Шьойо повідомлення, що з його боку все в силі, якщо вони ще готові його прийняти.

     Отже — як і минулого року, незадовго до обіду тридцятого грудня Кенму зустрічають на станції Шьойо та Хіната-сан. Коли вони добираються до дому, Нацу зустрічає їх у генкані і, на погляд Кенми, вона занадто сильно радіє його приїзду, враховуючи той факт, що їхнє особисте знайомство обмежується неповними чотирма днями, проведеними в одному просторі рік тому.

     Та, як і минулого року, Кенма і Шьойо ховаються в кімнаті до самої вечері. За вечерею Нацу бурчить на них за уникання, на що Шьойо по-дитячому показує їй язика, і вони починають сперечатися, поки Хіната-сан не зупиняє їх досить нейтральним «діти». Шьойо і Нацу відповідають синхронним, явно відрепетованим багато разів вибаченням, і до кінця вечері ведуть себе пристойно. Наскільки це взагалі можливо для них, звісно, тому що Кенма впевнений, що мінімум двічі Шьойо штовхнув його в коліно не просто так, а тому, що він вів приховану боротьбу з Нацу під столом.

     Кенма знову засинає набагато пізніше Шьойо, але цього разу лише тому, що у Шьойо надто здоровий режим сну для середньостатистичного старшокласника, а Кенма — просто Кенма. Цього року він вже не випускник школи. Над не висить ніяка підготовка до Централізованого іспиту, і всі його семестральні зрізи знань вже теж позаду, і навіть до сесії ще вдосталь часу, тож він з чистою совістю робить цілісіньке нічого, не покидаючи тепла приділених йому футона і ковдри.

     Наступним ранком його трохи раніше десятої години будить нерозбірливий шум, що, на смак Кенми, надто рано, але він все одно докладає зусиль і витягує себе з-під ковдри, щоб відправитися на пошук Шьойо. Врешті решт, цілком очікувано Шьойо знаходиться саме там, звідки йде шум. Кенма неквапливо, все ще продираючись крізь залишки сонливості, змінює капці на черевики, обмотується шарфом і накидує поверх піжами пальто, а потім виходить на подвір’я, де Шьойо і Нацу активно возяться в снігу з волейбольним м’ячем, а Хіната-сан спостерігає за ними, влаштувавшись на великій подушці навколо кадомацу. 

     Шьойо і Нацу надто зайняті м’ячем і один одним, щоб помітити появу Кенми, але Хіната-сан одразу ж підіймає на нього погляд, тепло посміхається і жестом запрошує зайняти місце поруч з собою. Кенма, не знаючи, що ще робити, погоджується і влаштовується теж, плотніше закутуючись в пальто. Вони обмінюються лише кількома словами, коли Хіната-сан питає, чи не бажає він поснідати, а Кенма ввічливо відмовляється, і вони просто мовчки спостерігають, як Шьойо і Нацу раз від разу все сильніше кидають один в одного м’яч.

     Нацу кричить і називає Шьойо крутієм, коли він стрибає і відправляє м’яч в її бік надто високо, щоб вона могла піймати його, не звалившись в снів. Шьойо дочікується, коли вона встане на ноги, переконується, що вона не вдарилася надто сильно під час падіння, а потім показує їй язика і грайливо каже, що в тому, що Нацу такий коротунчик, зовсім немає його провини.

     — Я тебе ще перерасту, — завзято обіцяє Нацу, а потім кидає м’яч Шьойо в голову з набагато більшою силою, ніж можна було б очікувати від дванадцятирічки.

     Шьойо очікувано ухиляється і кидається прямо на Нацу, і Кенма під тихий сміх Хінати-сан спостерігає за тим, як вони валяють один одного в снігу.

     Врешті решт Шьойо помічає Кенму, але це відбувається лише тоді, коли руки Кенми вже достатньо змерзли, щоб він хотів повернутися в тепло дому. Шьойо з яскравою посмішкою маше йому рукою, привертаючи слідом і увагу Нацу теж. Кенма маше рукою у відповідь їх обом та ніяково киває, коли Хіната-сан розуміючи питає його, чи не хоче він повернутися всередину і випити чаю або, можливо, і нарешті поснідати теж. Шьойо каже, що теж хоче чаю, і намагається підійняти себе з землі, не задавивши при цьому Нацу, але Нацу вчіпляється йому в рукав куртки і з усіх сил намагається утримати його на одному місці. 

     — Нацу, — осаджує її Хіната-сан, і Кенма посміюється з незадоволеного вираза обличчя Нацу, коли вона дозволяє-таки Шьойо піднятися і встає на ноги слідом за ним.

     — Він незабаром поїде! — скаржиться вона, знову смикаючи Шьойо за рукав, і Шьойо обурено ойкає. — Хіба він не повинен приділяти мені всю свою увагу, щоб компенсувати свою майбутню відсутність?

     — До мого від’їзду більше року, блін, ти! — обурюється Шьойо у відповідь. — І де ти взагалі таких розумних слів наслухалась?!

     Поки Кенма усвідомлює, про яку поїздку взагалі йде мова, Шьойо і Нацу знову опиняються в снігу. Кенма дивиться на них, а потім переводить погляд на Хінату-сан — і вона вже стоїть, а на її обличчі змішаний вираз, котрий Кенма не може зрозуміти. Він чекає, поки вона щось скаже або щось зробить, хоча і не розуміє, на що саме чекає — і чомусь здивований, коли вона тільки просить Шьойо відправитися на ринок, поки він ще відчинений, а потім м’яким дотиком до плеча веде Кенму всередину дому.

     Кенма трохи з тугою дивиться на Шьойо, коли він, переодягнений в сухий одяг і з охайним списком покупок в кишені, вже збирається йти, але Шьойо лише посміхається і обіцяє, що повернеться дуже швидко, і шепітом нагадує про те, що ані його мама, ані Нацу не кусаються. Кенма зітхає і слухняно залишається, хоча і думає відсторонено, що нагадування про те, що ніхто не кусається, не дуже й то працює на нього.

     Хіната-сан заварює чай, повністю ігноруючи ввічливу пропозицію допомогти. Єдине, що вона дійсно допускає — щоб Кенма відніс кухлі для себе і Нацу до вітальні.

     Зараз, коли Шьойо не вдома, Нацу крутиться навколо Кенми, мов супутник — не те щоб нав’язливо, але й не непомітно. Коли вони обидва влаштовуються навколо котацу, вона роздивляє його широко розкритими очима, ніби вперше бачить, а потім каже, що у нього дуже круті волосі та, не будь вона такою яскраво-рудою, вона б теж хотіла пофарбувати свої. А потім вона каже про те, що у неї скоро іспити перед вступом в середню школу, але вона майже не боїться їх, тому що їхні вчителі не особливо намагаються їх залякати. А потім — потім вона розповідає, що в середній школі, яку вони з Шьойо і Хінатою-сан обрали для неї, є волейбольний клуб, при чому не лише чоловічій, але і жіночий, і що вона обов’язково до нього піде і нарешті зможе по-справжньому пограти. Кенма ховає рот за кухлем, щоб не відповідати вголос, але ніяково мичить в моменти сенсовних пауз, щоб Нацу не думала, що він її ігнорує. Тому що він, звісно, не ігнорує. Але і розуміння, що б їй відповісти, не має.

     І от тоді Нацу серйозно оголошує, що, хоча для неї цікаві всі позиції в волейболі, вона думає, що сеттери найкрутіші. З приміткою — що можливо. Кенма ледь не давиться від несподіванки та, судячи з усього, моргає достатньо виразно, щоб Нацу хіхікнула з нього всього один раз. 

     —Ніі-чан, звісно, каже, що найкрутіші — догравальники, але Тобіо-чан каже, що сеттери насправді крутіші, та я думаю, що має рацію саме Тобіо-чан, тому що він сеттер та він крутий, — тараторить Нацу з таким виглядом, ніби говорить про найочевидніші речі у світі. Кенма малодушно радіє, що Шьойо всього цього не чує — хоча, скоріш за все, він все це чув вже не один раз. — А ще ти теж сеттер. І ти теж крутий.

     — А що щодо Шьойо? — вирішується уточнити Кенма замість того, щоб засмутити її фактом, що він не торкався м’яча з дня свого останнього матчу майже рік тому.

     — Ніі-чан теж крутий, звісно, весь такий коротун — і при тому центральний блокуючий, — відповідає Нацу трохи задумливо, а потім посміхається посмішкою зі своїми випираючими іклами і впевнено оголошує: — Але я буду набагато крутіша, ніж він.

     Кенма знову приховує рот за кухлем, щоб не було видно, як він випадково посміхається у відповідь. Можливо, це щось на кшталт сімейної риси Хінат — або, як мінімум, молодшого покоління. Та найсмішніше в усьому цьому те, що Кенма з майже абсолютною впевненістю може заявити, що Шьойо і справді буде вважати Нацу найкрутішою, незалежно від її рішень і виборів. 

     — Я буду та-ак рада спробувати будь-яку роль, — каже Нацу із зітханням, коли Кенма так нічого і не відповідає. — Лише б вже нарешті дійсно спробувати. І, до речі, ти будешь сумувати, коли ніі-чан поїде?

     Кенмі необхідна секунда, щоб усвідомити різку зміну теми. Та він достатньо приголомшений раптовістю питання, щоб йому знову довелось згадувати, про який від’їзд взагалі йде мова. Потім — він моргає і ніяково тисне плечима.

     — До цього ще більше року, чи не так? — бурмоче Кенма, тому що це в цілому і є його щирим відношенням до цієї теми. — Навіщо про це думати зараз?

     Нацу дується, не дуже задоволена його відповіддю, але це не триває довго, тому що вона чує, як відчиняються двері в дім. Шьойо кричить, що він вдома, і Нацу, мов забувши про Кенму, одразу ж поспішає до нього. Кенма зітхає Шьойо і Нацу одразу ж починають про щось сперечатись в генкані, і Кенма знову зітхає. 

     Він забирає свою і Нацу порожні кухлі і відносить їх на кухню, де Хіната-сан ретельно промиває рис. Кенма тимчасово залишає кухлі на стільниці і спостерігає за тим, як впевнено і аккуратно рухаються її руки при роботі з рисом, поки на фоні Нацу обурено відчитує Шьойо під його гучний сміх.

     — Жити з молодшою сестрою завжди значить ось це? — обережно питає Кенма у Хінати-сан, і це свого роду варіація тогорічного, не менш обережного питання «чи завжди вони такі?», яке Кенма задавав щонайменше два рази вголос, і ще три — подумки.

     — Не знаю, як в інших родинах, — з м’якою усмішкою відповідає Хіната-сан, підійнявши на Кенму погляд. — Але для них — саме так, ага.

     Шьойо, все ще в куртці, заносить до кухні сумку з принесенними продуктами і допомагає розкласти їх — щось по стільниці, а щось одразу до холодильника. Кенма відступає до стола, щоб не заважати, і просто спостерігає за ним і за тим, як природньо він рухається навколо Хінати-сан. Потім він не менш природньо підставляє голову, щоб Хіната-сан могла вдячно поцілувати його в маківку. І, хоча Кенма чомусь взагалі не почувається так, ніби втручається, ця відкрита і домашня прив’язаність — те, що змушує його ніяково відвести погляд. 

     — Ми з Наччан знову йдемо на двір, — повідомляє Шьойо. Кому — Хінаті-сан чи Кенмі — не зрозуміло, але вони обидва кивають, Кенма — просто про всяк випадок. — Може, вона втомиться від мене достатньо, щоб залишити мене потім у спокої хоча б ненадовго.

     — Мрій, — смішливо пирхає Хіната-сан, і Кенма усміхається теж. Шьойо дивиться на нього, Кенма дивиться у відповідь, і вони немов розуміють один одного без слів, тому що Шьойо киває, підморгує і робить крок до виходу з кухні.

     — Добре тоді, — бадьоро каже він і скуйовджує волосся. — Виходь, якщо раптом зрозумієш, що тобі надто спекотно в домі!

     — Добре, — слухняно погоджується Кенма, і на цьому все.

     Шьойо квапливо йде, коли Нацу кличе його, а Кенма, не особливо бажаючи робити будь-що, залишається на кухні наодинці з Хінатою-сан. Майже одразу вона починає наповнювати дзюбако для осеті-рьорі та, як вона зробила і того року, не дозволяє Кенмі допомогти з цим, коли він пропонує. Але, принаймні, вона не проти того, щоб він залишився тут. 

     Кенма йде до кімнати Шьойо, щоб забрати з зарядки свій PSP, а потім повертається на кухню і влаштовується за столом. Вони мовчать, поки Кенма грає, а Хіната-сан працює, і в цілому — це приємно. Це зовсім не схоже не його звичайні будні — і навіть на його передсвяткову рутину вдома, — але це ненав’язлива і доволі затишна зміна ритму, котре Кенмі на диво до душі. І навіть шум з вулиці, котрий йде від Шьойо і Нацу, зовсім не турбує. 

     Кенма майже вірить, що вони так і мовчатимуть, доки не повернеться Шьойо або Нацу, але раптово Хіната-сан кличе його за ім'ям, і Кенма рефлекторно ставить гру на паузу і підіймає на неї погляд.

     — Що ти думаєш про його поїздку до Бразилії? — запитує вона після паузи, і Кенма розгублено моргає.

     Цього разу він одразу ж розуміє, про що йде мова, але це, безумовно, не допомагає йому з підбором слів. Тому що — гм..

     — Гм, — дуже нерозторопно каже Кенма саме те, що в нього на думці. Він стискає PSP міцніше, дивлячись на екран меню, і невпевнено продовжує: — Хм. Що, якщо хтось і зможе і справді отримати з цього користь, то це буде саме Шьойо?

     Хіната-сан мичить, і вона не звучить особливо враженою його відповіддю. Або особливо згодною з нею — але й незгодною вона теж не звучить.

     Кенмі вистачає всього секунди, щоб зрозуміти це, тому що — для початку, він пам’ятає, як Шьойо раз чи два мимохідь згадував, що Хіната-сан дійсно з сумнівом ставиться до всієї цієї ідеї. І Кенма — так. Він може її зрозуміти. Шьойо її син, ледь досягнувший повноліття. Збирається не просто в інший город, а до іншої країни — на інший кінець земної кулі, не менше, — в чужу культуру з чужою мовою. Сам. Кенма пам’ятає власну реакцію на цю новину, коли Шьойо розповів йому про це — хоча тоді це ще було лише рішення, до якого він схилявся, а не щось вже напевно вирішене. Він був здивований, але лише саму малість — тому що це Шьойо, — а ще твердо розумів, що він сам би ніколи так не зміг — чи не вирішився би. Але Шьойо — це Шьойо. Цілеспрямований і нестримний, він тягнеться, тягнеться так далеко і так високо, як тільки можливо, будь-яким доступним йому шляхом. Бразилія, звісно, не самий очікуваний вибір, і все ж…

     — Це ж Шьойо, — бурмоче Кенма, все ще трохи нерішуче. — Ледве я — чи хто завгодно — може його зупинити, але. Ну. Ми можемо його підтримати. Ось що я думаю.

     Хіната-сан відволікається від останньої, четвертої, дзюбако, яку вона прикрашала. Вона дивиться на Кенму дуже уважним поглядом, і Кенмі достатньо ніяково, щоб він пошкодував, що взагалі відкрив рота. Така пильна увага до його думки не то, чого він хотів. Тим паче — якщо Хіната-сан, не дай боже, подумає, що він намагається вчити її, як поводитися з власним сином — Кенма шкодує не лише про те, що відкрив рота, але і про те, що все ж не вийшов разом з Шьойо і Нацу на подвір’я.

     Врешті решт Хіната-сан лише важко зітхає, виглядаючи при цьому ніби трохи з полегшенням, і Кенма — уф.  

     Він впевнений, що спітнів, і йому не подобається це відчуття, але.

     — Ти маєш рацію, — тихо каже Хіната-сан, і знову повертається до роботи над осеті-рьорі.

     Кенма здувається, лише зараз усвідомивши, що був напружений. Він відновлює гру і зосереджується на ній, вдаючи, ніби цієї розмови не було, і в цілому атмосфера повертається до тієї, яка була до цього.

     А потім, ледь десятьма хвилинами потому, на кухню вривається Шьойо, зі снігом у волоссі і сяючим поглядом.

     — Пам’ятаєш, того року, — схвильовано каже Шьойо, цілковито не звертаючи увагу на Хінату-сан. Кенма вже поставив гру на паузу та дивиться на нього з-під лоба. — Я розповідав тобі про покинутий храм тут неподалік? Зараз ще світло. Давай сходимо?

     Кенма чує — і краєм ока помічає — як Хіната-сан робить глибокий вдих, ніби збирається зупинити цю авантюру, поки не запізно, але зрештою вона так нічого і не каже. Кенма постукує пальцем по корпусу PSP. 

     — Нацу піде з нами? — про всяк випадок уточнює він, хоча вже заздалегідь ніби знає відповідь.

     — Вона, звісно ж, хоче. Це ж Нацу, — насмішливо пирхає Шьойо. — Тож, якщо ти не проти… Тобто, якщо каа-сан не проти! То так. Тож що?

     Зрештою і Шьойо, і Кенма дивляться на Хінату-сан. Кенма не впевнений, якої відповіді він очікує, але в цілому не здивований, коли вона з легким зітханням хитає головою і з доброю посмішкою каже «йдіть, звісно».

     Шьойо одразу ж тягнеться до Кенми, щоб потягнути його з кухні, надто задоволений для свого ж блага, і Кенма слухняно слідує за ним. Коли вони йдуть, Кенма чує, як Хіната-сан тихо бурмоче «ледве хоча б хтось може вас зупинити», та від розуміння, що це практично ті ж самі слова, котрі він їй сказав зовсім нещодавно, йому доводиться стримувати порив посміхнутися.

     Поки Кенма переодягається з домашнього одягу, він чує, як Шьойо свариться на Наук, щоб вона змінила мокрі рукавички і шарф. Кенма не чує, що вона відповідає, але потім Шьойо, набагато голосніше, каже їй не бути дурною і одягти бісову шапку. Нацу у відповідь так само голосно сварить його за грубість, а потім вони сперечаються, перебиваючи один одного, і Кенма із зусиллям стримує сміх.

     Хіната-сан проводжає їх до дверей і доволі наполегливо просить повернутися до того, як стане зовсім темно. Вона точно звертається до всіх трьох, але дивиться чомусь при цьому саме на Кенму, і Кенма ніяково відводить погляд, але слухняно киває, поки Шьойо і Нацу на перебій обіцяють, що так, вони будуть обережні та так, вони будуть уважно слідкувати за часом.

     — Можу посперечатися, що, не будь ти з нами, каа-сан нас би ні за що не відпустила, — каже Шьойо, коли їхній дом вже зовсім зник з поля зору.

     — Звісно ж вона нас відпустила, тому що Кенма-нии-сан з нами, — насмішливо пирхає Нацу. — На відміну від тебе, ніі-чане, він надійний.

     Шьойо дає їй легкий підзатильник, ще більше пом’якшений товстою рукавичкою, а Нацу сильно штовхає його в бік. Кенма ледь встигає моргнути, і в хід вже пішов незайнятий сніг. І чомусь, дивлячись, вони штовхаються і кидаються один в одного наспіх зліпленими грудками снігу, у Кенми з’являється дивне відчуття, що зрештою до храма вони цього року вже не доберуться.

     Але, в цілому, добре. Все гаразд, поки сніг не опиниться у нього за коміром — та, судячи з вже долітаючих до нього сніжків, Кенмі залишається лише сподіватися, що він сам себе в цьому не наврочить надто сильно.

iii. 
(грудень 2015 - січень 2016)

     Наступний рік — він трохи дивний. Кенма звинувачує в цьому те, що йому двадцять років, і що його дохід перевищує ті числа, про які він будь-коли раніше думав, і свій переїзд в окреме від батьків житло, і — багато чого ще, насправді. У Кенми є його навчання, котре відіймає більше часу — і при цьому менше сил — ніж він очікував, а ще у Кенми є його робота з ютуб-каналом, а ще у Кенми є його інша робота з Bouncing Ball, а ще у Кенми є Куроо, котрий половину часу вважає, що новий дім Кенми — і його дім теж. Не те, щоб Кенма був надто проти, та він навіть розуміє бажання знаходитися в гуртожитку якомога менше, але — він все одно вважає це трохи несправедливим. Тому що Куроо, з того самого дня, коли Кенма переїхав, немов взяв собі за мету відвідувати його щонайменше два рази на тиждень — та успішно цієї мети притримується, в той час як Шьойо — ну. Шьойо, трохи надто прив’язаний до дому — більшою частиною, звісно, інтенсивним курсом португальскої, але ще й Нацу, яка вже заздалегідь сумує за ним, — за минулі вісім місяців був у Кенми всього два рази, і це — так. Несправедливо.

     Ще — ще у Кенми є його батьки. Кенма без жодних сумнівів впевнено вважає своїх батьків кращими батьками у світі. Кенма любить їх. Вони прийняли його рішення з’їхати настільки легко, наскільки це взагалі було можливо, підтримували його на кожному етапі і навіть жодного разу не пожартували, що він їх кидає. А потім, в якийсь несподіваний момент, Кенма пережив фазу того, що Куроо з занадто розумним виглядом назвав сепараційною тривогою, і це — з усіх подій цього року — було найдивнішим. І неприємним. Воно — як би Куроо це не називав — завершилося так само несподівано, як і почалося, але тоді його окаа-сан вирішила, що в жодному разі не збирається відмовлятися від їхніх регулярних телефонних розмов. 

     Та ці телефонні розмови — це теж одна з дивних речей цього року, особливо перший час. Тому що на початку Кенмі ніяково. Але потім він відівчає себе порівнювати телефонні розмови з батьками з телефонними розмовами з Шьойо. Потім він усвідомлює, що насправді, хоча його окаа-сан і звучала смертельно-серйозно у відношенні до цих розмов, це ніколи не було зобов’язанням, і що він може відмовитися від цього в будь-яку мить. А потім — потім він помічає, що їхні телефонні розмови скоріше нагадують телефонні сесії сидіння в тиші за своїми справами, коли у жодного з них немає ніяких новин, про які можна було б розповісти, та — це надто схоже на їхні звичні взаємодії з тих часів, коли вони ще жили разом, тож Кенма не може не вдавати, що ставиться до рішення окаа-сан з такою ж смертельною серйозністю, і просто… Продовжує. Куроо вважає це милим проявом синівської поваги, але — думки Куроо ніхто не питає.

     Тож — телефонні розмови з батьками. Позачергова річ, яка робить рік Кенми трохи дивним, і з якою він — як і з усіма іншими — справляється доволі добре, щоб не звертати на дивність уваги.

     Ввечері двадцать восьмого грудня Кенма завершує свій останній в цьому році стрім, а потім, так і не вилізши з ігрового крісла, ліниво чекає, коли його телефон задзвонить, тому що сьогодні — той самий день. Той факт, що він з батьками мають графік для такої тривіальної речі, як розмови, трохи смішний. Як і факт того, що на складання цього графіку вони щомісяця витрачають надто багато часу, ніколи не будучи впевненими в збігах своїх розкладів.

     Його телефон дзвонить і Кенма майже одразу ж приймає виклик. І чекає, як і завжди віддаючи можливість почати розмову замість нього комусь з батьків.

     — Отже, — каже окаа-сан замість звичного привітання. — Цього року знову в Міяґі, чи не так?

     — Ем, — каже Кенма, і в цілому — це все, що він може сказати.

     Він моргає в темний монітор комп’ютера перед собою і радіє, що окаа-сан не може його бачити.

     Тому що — Міяґі. Запрошення від Шьойо — і Хінати-сан — надійшло на початку грудня, десь між словами і справами, і Кенма, ледь замислившись, прийняв його, як рік та як два роки тому. Він не забував про це, але і не думав активно, і зараз — зараз усвідомлює, що йому, ймовірно, варто було це зробити. Тому що, відверто кажучи, за ті вісім місяців, що він живе самостійно, він жодного разу не замислювався про те, що його батьки можуть — будуть — хотіти провести новорічні вихідні з разом з ним тепер, коли вони не бачать його щодня — і навіть не щомісяця.

     Кенма чує, як отоо-сан смішливо пирхає що я тобі казав, та як окаа-сан відмахується від нього недбайливим ага-ага, ти знову прав. І на цьому — все. Єдине, як ще між ними згадується прийдешній Новий рік — лише в контексті того, що Кенмі варто відвідати їх десь до відновленням семестру, щоб отримати свій подарунковий конверт і удостоїти свою матір хоча б одними обіймами за те, наскільки вона розуміюча. Кенма, хоча і трохи ніяково, посміюється з неї, але обіцяє приїхати. Звісно ж він обіцяє.

     Та він не каже про це вголос, але після цієї розмови він дійсно відчуває деяке полегшення, що — теж дивно, але. Що таке його життя.

     Наступного дня Кенма дивиться на Куроо, як і на паперові пакети з їжею на винос, котрі він приніс з собою, та навіть не намагається запитати, чому він прийшов цього разу. Натомість він переконується, що котацу нагріте до комфортної температури, а потім влаштовується там разом з Куроо на наступні кілька годин. Коли Кенма випроваджує його пізнім вечором — майже достатньо пізнім, щоб можна було просто залишитись на ніч, — Куроо згадує поїздку в Міяґі. Кенма буркотливо просить не ввалюватись до нього додому, поки він буде відсутній, на що Куроо лише підморгує, скуйовджує йому волосся — за що, звісно ж, получає по руці — і бажає гарно провести час.

     А потім — Кенма їде. Це мало чим відрізняється від двох минулих років, хіба що цього разу він дістається до вокзалу самостійно, а не в компанії батьків. Хіната-сан і Шьойо знову зустрічають його на станції. Коли вони дістаються дому, Нацу — котра до абсурду виросла за минулий рік — знову рада бачити його надто сильно, щоб Кенма був здатен знайти цьому нормальне — чи хоча б якесь — пояснення. Після цього Шьойо з Кенмою знову ховаються в його кімнаті до самої вечері, не даючи Нацу навіть можливості приєднатися — за що пізніше, за їжею, знову отримують від неї за це надутий вираз обличчя і незадоволене буркотіння.

     Все, що вони роблять в цей день, відчувається чимось близьким до рутини. До традиції. Засинаючи, Кенма думає про те, що за останні три роки їхнє тридцяте грудня і справді стало нагадувати свого роду традицію, і не хоче думати про наступні два роки, котрі Шьойо проведе в Бразилії. Як і про наступні роки після того — тому що Кенма не має жодного уявлення про те, що їх усіх чекає далі.

     І все ж — навряд чи це має значення для нього прямо зараз.

     Ближче до обіду тридцять першого грудня, через кілька годин після того, як Нацу гучно і радісно відправилась на ковзанку в компанії своєї однокласниці, Кенма і Шьойо під уважним поглядом Хінати-сан ніяково стоять в генкані, вже повністю одягнені для вулиці. Якою б не була причина для цього, Хіната-сан якось вже занадто пильно роздивляє Кенму— або Кенму і Шьойо — або, як Кенмі хочеться думати, лише Шьойо, — але врешті решт, коли Шьойо вже відверто юрзає, вона нарешті дає своє добро і відпускає їх. Кенма і Шьойо дивляться один на одного, однаково здивовані, а потім відправляються в той самий покинутий храм, до якого того року, як Кенма тоді і передбачав, вони так і не дісталися. 

     Вони бредуть крізь незайнятий сніг майже сорок хвилин, і Шьойо тримає його за зап’ястя протягом всього шляху. Без компанії Нацу їхня прогулянка виходить не лише більш тихою, але і більш успішною — тому що цього разу вони дійсно дістаються потрібного місця. Кенма озирається — храм покинутий, і покинутий давно, що зрозуміло не лише по лісній стежці, якою очевидно вже довгий час ніхто не користується, але і по загальному зовнішньому вигляду. І все ж — це доволі мило.

     Та тут багато снігу. Дійсно багато. Він вкриває все, на що опускається погляд, яскраво-білий та сяючий під зимним сонцем, і Кенмі хочеться по-дитячому розворушити його весь просто тому, що чому б і ні.

     — Це гарне місце, — бурмоче Кенма, на спробу пинаючи сніг перед собою — він розсипається великими та іскристими грудками, і те, наскільки псується загальне ідеальне зображення цього місця від такої простої дії — і при тому зовсім не виглядає гірше — насправді зачаровує. 

     — Мені набагато більше подобається бувати тут зимою, але влітку вид ще кращий. Все зелене, квітуче і таке, знаєш, спокійно-яскраве, — тараторить Шьойо трохи надто захоплено. Його погляд, когда вони зустрічаються очами, сяє майже так само, як і сніг. — Я впевнений, тобі сподобається тут влітку. Тобі варто приїхати знову, можливо, в серпні, щоб я міг показати… Тобто, в серпні через два роки. Так. Тобі варто приїхати знову.

     Кенма намагається не звертати увагу на його помилку та лише мичить в невизначеній згоді. Хто знає, що з ними буде через два роки — Кенма не хоче про це думати. Але сама думка — як і запрошення — приємні. Тому — так. І Шьойо посміхається йому, задоволений навіть такою простою відповіддю, тож Кенма вважає, що все, ймовірно, гаразд.

     Потім вони бродять територією храму і навколо неї, без мети і діла. Вони навіть майже не розмовляють, але — це все одно приємно. Шьойо робить кілька фотографій на свій новий смартфон, щонайменше половина з яких надто розмита, щоб на них можна було розрізнити щось ще, окрім білизни, яка їх оточує, а Кенма витрачає більшу частину часу, що вони там знаходяться, на те, щоб розворошити чоботами якомога більше снігу і не може не думати про те, що вдома, в Токіо, він не бачив такого снігу вже багато-багато років — можливо, навіть ніколи. Ще він думає про те, наскільки Шьойо любить сніг, і про те, що в Бразилії — літо круглий рік, і про те, що це, ймовірно, буде ще однією річчю, за якою він буде сумувати, згадуючи дім. Але — Кенма не затримується на цих думках надто довго. Не лише тому, що це зовсім не те, про що йому хочеться думати, але й тому, що відволікається на Шьойо — котрий незграбно спотикається, роняє телефон в сніг — і буркоче португальською щось, що інтонацією надто нагадує лайку.

     — Це була лайка? Португальською? — питає Кенма, обертаючись до нього, та по ніяково прикушеній губі розуміє, що прав. — Звідки ти взагалі підхопив лайки португальською?

     — Е-ем, — Шьойо ніяково потирає потилицю. — Спілкування з носіями?

     Кенма хитає головою, ховаючи ухмилку. Вони переконуються, що з телефоном все гаразд, а потім неквапливо повертаються додому тією ж стежкою, якою прийшли — хоча Шьойо і бурмотів щось про те, що вони могли б піти в обхід, іншою частиною лісу, де є набагато більше галявин, а ще часом можна зустріти лисиць.

     Дома, ледь вони встигають зняти куртки та взуття, їх зустрічає Нацу з дивно заінтригованим виразом обличчя. Але, що б не було у неї на думці, Шьойо одразу ж перемикає її увагу питанням про те, як вона провела час — і це працює, як по чарах. Хіната-сан дає їм час на те, щоб переодягнутись, зігрітись і прийти до тями після прогулянки, а потім залучає Шьойо і Нацу до останніх приготувань дому до Нового року. Кенму, як і роками раніше, до допомоги не допускають, та замість цього він витрачає майже годину, копаючись в корпоративній електронній пошті, тому що — чому взагалі його корпоративна електронна пошта так активна ввечері тридцять першого грудня? В якийсь момент Кенма питає про це вголос, але все, що він отримує у відповідь — це сміх Шього і буркотіння Нацу про ці ваші дорослі штучки.  

     Потім, об одинадцятій вечора, вони сідають за стіл. Під час їжі ніхто прямо не згадує скоре відбуття Шьойо до Бразилії, але, коли Шьойо розповідає їм про різницю між європейським і бразильським варіантами португальської мови, Кенма по поглядам Хінати-сан і Нацу розуміє, що це у них на думках. Та, що ж вже приховувати, у самого Кенми на думках теж.

     Вони зустрічають північ під останній, сто восьмий дзвін дзвонів, недовго спостерігають за фейерверками під недовге бурмотіння Нацу про те, що вона теж хоче спробувати запустити їх хоча б один раз, а потім розходяться спати, щоб зранку відправитися до храму — того самого, який вони відвідували і в минулі роки — того самого, заради якого Шьойо взагалі запросив Кенму вперше до себе в гості на Новий рік.

     Всі вони по черзі випробовують свою удачу в омікудзі. Хіната-сан не ділиться з ними результатом свого передбачення, але все одно ховає його в свій гаманець, поки Кенма і Шьойо обмінюються ухмилками, демонструючи один одному однакові папірці з середньою удачею. Затем Нацу хвастається своєю великою удачею і цілком натхненно припускає, що це напевно повинно означати її майбутні успіхи в волейболі, у відповідь на що Шьойо над нею насміхається — хоча це й звучить надто ласкаво, щоб дійсно можна було сприйняти за насмішку. 

     Після цього Хіната-сан залишає їх заради зустрічі з парою своїх співробітниць, нагадує їм, що повернеться додому близько четвертої години, і строго наказує Шьойо, щоб він не забув про приготовлену їжу. Шьойо з урочистим виглядом киває їй, вони прощаються, і одразу ж після цього Кенма має сумнівне задоволення спостерігати, як вони з Нацу, обмінявшись короткими поглядами, ледь не наввипередки поспішають до ятаїв за тайякі. Кенма, звісно ж, слідує за ними, і лише ухмиляється, коли крім тайякі вони купують для себе ще й по порції святкових каґамі-моті, а потім неквапливо з’їдають все це по дорозі додому під клятвенні завіри один одного, що в жодному разі не розкажуть про це Хінаті-сан.

     Ближе до часу обіду, коли Кенма встигає подрімати в теплі котацу ще меншою мірою півтори години, Шьойо стає метушливим, весь повний нервового передчуття. Кенма моргає на нього, трохи збентежений, рівно доти, поки Нацу, яка ліниво розвалилася під котацу навпроти Кенми, не нагадує йому, що вони, взагалі-то, чекають на гостей. Тому що — точно. Гості.

     Рівно опів дванадцятій Шьойо, ледь одягнувшись, підморгує Кенмі і вискакує на вулицю, а кілька хвилин потому він повертається в компанії Цукішіми, Ямаґучі та Ячі. Та Каґеями, на якого і Кенма, і Нацу дивляться зі здивуванням — тому що Шьойо якось забув згадати, що Каґеяма теж повернувся на новорічні вихідні з Токіо додому.

     Кенма недбайливо маше всім рукою, не підіймаючись з місця.  Нацу ж одразу підстрибує і поспішає до них зі здивованим — і радісним — Тобіо-сане, ти все-таки приїхав! Кенма бачить, як Шьойо і Каґеяма збентежено переглядуються, читає по губах Каґеями безмолвне «сан?», і теж трохи збентежен, тому що — ще минулого року Каґеяма був просто Тобіо-чаном. Шьойо насміхається над Нацу, що вона врешті решт згадала про елементарну ввічливість, на що Нацу у помсту штовхає його в бік з такою силою, що його трохи заносить убік, і лише тоді всі вони, нарешті, не без шуму розміщуються по вітальні.

     Каґеяма, влаштувавшись на підлозі біля крісла, незворушно бурмоче про те, як спонтанно і в останню мить вирішив повернутися на Новий рік в рідний дім навіть незважаючи на те, що його ане-сан вирішила залишитись в Токіо, а його батьки — в тій країні, де б вони не знаходилися в цей момент. Кенма дивиться, як вираз обличчя Шьойо набуває кислого віддінку, поки він говорить, і навіть трохи радіє, коли Ямаґучі коротко дивиться на Ячі і підло хіхікає.

     — І зрештою ти зараз тут, тому що сьогодні вранці чарівним образом опинився в тому самому храмі, який наші з Цуккі родини відвідують щороку, — трохи пакосно завершує Ямаґучі розповідь Каґеями. — А потім, коли я запропонував поїхати до Шьойо-куна разом, ти дуже слухняно погодився. 

     Каґеяма — він лише тисне плечима з самим нейтральним виразом обличчя. Кенмі залишається лише здогадуватися, дійсно Каґеямі так байдуже на свої обставини чи він просто обрав їх ігнорувати. Всі, крім Цукішіми — і Кенми, насправді, але з різних причин, — сміються, та Ячі єдина, хто достатньо ввічливий, щоб це приховати. Каґеяма в цей час дивиться на Цукішіму, котрий дивиться на Ямаґучі зі стоїчним виразом обличчя. Ямаґучі вдає з себе янгола, і Кенма, через кілька секунд перетнувшись поглядом з Цукішімою, посилає йому співчутливу подобу на посмішку. 

     Знаходитись в компанії недавніх випускників Карасуно — і Нацу — трохи ніяково. Кенма лише саму малість — не без участі Шьойо, звісно, — обізнаний про речі, про які йдеться мова на початку: про професійні успіхи в волейболі — команда Schweiden Adlers і відбір національної збірної на Олімпійські Ігри для Каґеями, роздуми про проби в Sendai Frogs для Цукішіми, — та про студентські будні Ячі, Ямаґучі та Цукішіми. Але пізніше вони переходять на обговорення своїх шкільних кохаїв, яких вони залишили позаду, і семпаїв, з якими кожний підтримує зв’язок, хоча і дуже спорадично, і Кенма — ну, Кенма трохи випадає. 

     Але від нього і не потребують особливої участи, що — так, це виключно добре. Шьойо час від часу подивлюється на нього уважним поглядом, та Кенма, коли встигає це помітити, щоразу невизначено веде плечем, щоб переконати, що так, все гаразд, правда. Зрештою Кенма майже навіть не дивується, коли усвідомлює, що більшу частину уваги приділяє Нацу, яка посунулась ближче до нього, ніж присутності всіх інших в безпосередній близкості.

     Він і Нацу навіть розмовляють. Розмовляють — як майже повноцінна двобічна розмова. Кенма передає їй свій новий PSP та на ходу пояснює, як грати в гру, яка вийшла всього півтори місяці тому. Спостерігаючи за тим, як Нацу — доволі непогано для новачка, варто визначити — йде по ходу головної місії, Кенма слухає, як вона розповідає про те, як їй в середній школі. Потім вона проміж словом ділиться тим, що проміжні іспити завдають їй набагато менше неприємностей, ніж вона очікувала після розповідей Шьойо та повчальних промов від вчителів. Потім Кенма відповідає на її питання про те, як йому в університеті, та чи дійсно іспити там так сильно відрізняються від шкільних. Ще вона питає, як це — жити самостійно, і Кенма знову відповідає, хоча вже і трохи відсторонено. 

     Потім Нацу розповідає про те, як у неї йдуть справи в волейболі: що її поставили на позицію центрального блокуючого, але лише тому, що вона навіть в свої тринадцать років вже вища ніж більшість дівчат з команди, та що вона насправді хотіла б спробувати себе як сеттера — не лише в матчах з випадковими позиціями, але і, можливо, для своєї основної позиції. Вона трохи буркоче на рішення свого тренера про її роль, яке він прийняв лише з-за її зросту, і про те, що з деякими дівчатами у неї різниця всього в кілька сантиметрів, але навіть в цьому буркотінні Кенма чує приховане задоволення тим фактом, що вона висока, і він дійсно радий це чути. Тому що він бачить в ній схожість з Шьойо, і тому що він радий знати, що їй подобається те, чим вона займається, і що у неї все добре.

     Все це — легко і ненав’язливо. Присутність Нацу поруч з ним все ще відчувається інтенсивною, але ця інтенсивність — вона починає нагадувати скоріше інтенсивність присутності Шьойо. Необтяжлива. Трохи звична. Майже приємна. 

     Вони вибираються з-під котацу та йдуть на кухню, щоб заварити собі чай. Там, коли ані Шьойо, ані інших більше немає в межах чутності, Нацу трохи засмучено згадує про те, що Шьойо сумує за своїми друзями, хоча і намагається цього не показувати. Кенма мичить, тому що він теж про це знає. А ще, судячи з того, як всі п’ятеро поводяться зараз, вперше за довгий час знову опинившись разом, Кенма розуміє, що всі вони сумують один за одним. Всі вони — і по-справжньому, навіть якщо Каґеяма і Цукішіма дійсно добре тримають обличчя — кожен по-своєму. Ані Нацу, ані Кенма не палають особливим бажанням розвивати цю тему, і тому Кенма слухняно перемикається, коли Нацу починає знову переказувати свій вчорашній похід на ковзанку. 

     Коли вони повертаються назад до вітальні, їх одразу намагаються втягнути в спонтанний матч три на три з Ячі в якості судді. Нацу, звісно ж, одразу погоджується, але Кенма не відчуває навіть натяку на натхнення — як від ідеї грати на холоді, так і від ідеї гри в принципі.

     Кенму рятує Ямаґучі, котрий м’яко відмовляється від своєї участі, та єдиним не дуже натхненним залишається Цукішіма — якщо Кенма вірно розшифровує його вираз обличчя, — але він ніби й не має інших варіантів — не при поєднаному ентузіазмі Шьойо, Нацу та Каґеями.

     Тож, зрештою, всі вони опиняються на подвір’ї. На Кенму, Ячі та Ямаґучі лягає відповідальність виступати в якості суддів, та вони влаштовуються на подушці поруч з кадомацу, поки інші розподіляють між собою команди — Шьойо і Каґеяма проти Нацу і Цукішіми. Кенма знаходить це трохи незбалансованим, але мовчить, і замість нього висловлюється Ячі, як єдина, кому нічого не буде за подібний коментар. 

     Каґеяма коментує зріст Нацу, і вона не без гордості хвастається своїми ста п’ятдесятьма шістьма сантиметрами. Ще вона каже йому та Цукішімі, що грає в позиції центрального блокуючого — так, ніби не буркотіла на цей факт не так давно, — і додає, що у неї також гарно виходить віддавати паси. Задумливо-оцінюючий погляд, яким Цукішіма розглядає Нацу після цих слів, заслуговує насмішливого коментаря від Ямаґучі. Шьойо сміється над ним, і обличчя Цукішіми одразу ж розгладжується. Кенма спостерігає за ними і не може не думати, що всі вони смішні. Але — це мило. В якомусь сенсі.

     Їхній матч виходить сумнівним — щонайменше тому, що у них немає сітки, а Цукішіма рішуче зупиняє ідею використовувати паркан в якості альтернативи. Судді з Кенми, Ячі та Ямаґучі теж сумнівні, тому що Ячі — без перебільшень — єдина, хто хоча б трохи приділяє увагу грі, але теж — недостатньо, щоб це мало суттєвий вплив.

     Спочатку вони трохи говорять про те, як справи у Кенми — в університеті, роботі, самостійному житті. Кенма знаходить це трохи ніяковим, але Ямаґучі виглядає щиро зацікавленим, а Ячі, хоча і трохи нервово на початку, додає достатньо уточнюючих питань, щоб Кенмі було надто ніяково ігнорувати всі з них. Але потім, десь між радісним — і одразу ж після нього ще обуреним — криком Шьойо, буркотінням Каґеями і насмішливими коментарями Цукішіми, коли тема життєвих успіхів Кенми ніби як вичерпала себе, він ловить на собі задумливий погляд Ямаґучі.

     І цей погляд — він майже трохи лякає. Але лише майже — тому що Кенма достатньо разів зіштовхувався з таким поглядом від Куроо, щоб мати якусь подобу на імунітет. І все ж — це Ямаґучі. Кенма не знає про нього багато, але знає достатньо, щоб справедливо його побоюватись.

     — Тож, значить, спонсорство, — доволі нейтрально каже Ямаґучі. Ячі поруч уважно спостерігає за ними з-під вій. — Ци мило, правда, але… Чому?

     Кенма дивиться на нього — на них обох — а потім тисне плечима і переводить погляд на Шьойо, котрий в цю саму мить рухнув в сніг, підбираючи м’яч.

     — Тому що я могу, — просто каже Кенма. Тому що — він дійсно може, чи не так? — Він цікавий, і я готовий підтримувати його, поки цей факт залишається незмінним. 

     Ямаґучі видає незрозумілий за інтонацією звук, і Кенма скоріше відчуває на собі його та Ячі погляди, ніж бачить їх. Кенма рішуче не звертає на це уваги. Тому що його спонсорство та підтримка Шьойо — питання, яке і питанням-то ніколи не було. Кенма подумав, що він міг би це зробити, а потім — взяв і зробив. Шьойо цікавий, і Шьойо інтригує, і якщо Кенма може допомогти йому, щоб так продовжувалося і далі, то Кенма так і зробить. Просто. Природньо. Це не те, про що варто дійсно замислюватися чи шукати там особливий глибокий сенс.

     Ячі доволі швидко переводить тему та ділиться подробицями свого творчого проекту для курсової роботи. Ямаґучі, котрий напевно вже чув про це, все одно слухає її з захопленою цікавістю. Кенма ж — ну, він приділяє їм увагу, правда, але лише той необхідний мінімум, щоб це вважалося ввічливим, але не викликало більш активних спроб долучити його до розмови.

     Ще трохи згодом Ячі каже, що в неї жахливо змерзли руки, і завершує метушню з м'ячем, оголосивши милосердну нічию. Усі четверо вкриті снігом з ніг до голови, і Нацу єдина з усіх чотирьох, хто справді має доволі гарний вигляд. Кенма рівно півтори секунди дивиться на те, якими поглядами Каґеяма і Цукішіма дивляться один на одного, робить впевнений висновок, що ці двоє його трохи лякають, і скуто підіймається на ноги, щоб разом з усіма повернутися всередину дому. 

     Поки всі оговтуються — хто після холоду, хто після фізичної активності, — Ямаґучі зауважує, що їм вже час потроху збиратися та їхати, бо він, може, і впевнений в своїй їзді, але зовсім не хоче ризикувати водінням цією місцевістю крізь темряву. Цукішіма, переконавшись, що його одяг не надто мокрий, бурчить про те, що це гарне рішення не тільки тому, що його ніі-сан безумовно захоче повернути свою машину цілою, а й тому, що надто довго перебувати поруч із Шьойо і Каґеямою шкідливо для його інтелекту. Це, звісно ж, викликає обурені крики і швидко перетворюється на перепалку, і Кенма тікає від них усіх на кухню, щоб випити води та — просто трохи побути наодинці з собою.

     Кенма забивається в найвіддаленіший кут кухні, притуляється спиною і головою до стіни і просто сидить так — хвилину, три, десять. З боку вітальні лунають розмови і шурхіт, поки всі збираються, і Кенма слухає це з відстороненими думками про те, що вже завтра на нього чекає повернення додому. І що, можливо, йому варто насамперед заїхати до батьків, і тільки потім повертатися до себе — зрештою, він обіцяв. Обіцяв — і повинен своїй окаа-сан обійми. 

     В якийсь момент Кенма майже впевнений, що він ось-ось засне, але саме тоді на кухню заходять Нацу і Цукішіма. Вони його поки що не помічають — Цукішіма тихо і зосереджено пояснює Нацу якусь пораду щодо блокування — щось про положення зап'ясть і скидання напруги в кінчиках пальців у відповідний момент, — а Нацу надто зайнята тим, що з зірками дивиться на Цукішіму і слухає з усією можливою увагою, щоб звертати увагу на щось ще. Кенма спостерігає за ними, поки Нацу майже не дивлячись дістає з холодильника кілька банок динної содової, і чекає, доки вони підуть, але йде чомусь тільки Нацу — після поклону й кількох варіацій подяки за пораду, звісно ж. 

     Цукішіма ж обертається до Кенми, і вони трохи дерев’яно кивають один одному. Потім Цукішіма декілька недбайливо впирається на холодильник та — чомусь — каже, що був радий побачити Кенму сьогодні. Кенма підозрює, що це якось пов’язано з тим, що він був найменш хаотичним з усієї їхньої трохи божевільної компанії, але нічого не відповідає, лише ледве-ледве йому посміхається. Хоча, буде справедливо зазначити, що це виходить доволі щиро. Цукішіма відповідає йому такою ж ледве помітною, але теж цілком щирою посмішкою, яка скоріше схожа на ухмилку, а потім вони разом йдуть з кухні до хаосу вітальні — чи, точніше, хаосу генкану.

     Кенма виходить туди разом з Цукішімою виключно з ввічливості, щоб попрощатися. Шьойо — десь. Утік чи то в свою кімнату, чи то кудись ще, тому що про щось згадав, тож — Кенма залишився наодинці з недавніми випускниками Карасуно — і з Нацу. Поки Цукішіма взувається, Ячі та Ямаґучі обмінюються трохи ніяковими побажаннями всього найкращого з Нацу. Замість того, щоб звертати на них увагу — або не звертати увагу ні на кого, — Кенма вимушений зіштовхнутися з трохи дивним поглядом Каґеями, який він не розуміє — від слова зовсім, хоча це, безумовно, далеко не перший раз за сьогодні. Тон Каґеями, коли вони обмінюються банальним прощанням, доволі теплий, але погляд — він дійсно трохи дивний. Кенма моргає, не бажаючи з цим розбиратися.

     А потім Каґеяма, відвівши погляд і трохи нахмурившись, ніяково каже, що я радий, що у бовдура-Хінати є такий друг, як ти, і це — теж трохи дивно. І Кенма не може позбавитися відчуття, що під цими словами він має на увазі щось ще, але — його рятує Шьойо, з’являючись поруч з ними з перебільшеним припини його залякувати, дурний Ямаямо! Кенма знову моргає.

     — Хто тут кого залякує, блін, ти! — рефлекторно огризається Каґеяма у відповідь, і вони обидва виглядають так, ніби от-от почнуть штовхатись. 

     Кенма знову моргає і відступає на кілька кроків, просто на усілякий випадок, але Ямаґучі з янгольскою посмішкою хапає Каґеяму за лікоть і витягує його на вулицю. Ячі маше Кенмі рукою на прощання і виходить слідом за ними, а слідом за нею поспішає Нацу, а слідом за нею — виходить і Шьойо. Кенма обертається на Цукішіму, котрий з кам’яним виразом обличчя поправляє на шиї шарф, а потім Цукішіма теж йде, лише знову кивнувши услід.

     І от тоді — всі нарешті уїжджають, та в домі стає благословенно тихо. Кенма справедливо вважає, що після такого вихідного дня потрібно ще принаймні сім — але вже на самоті, щоб мати змогу відновитися.

     Шьойо і Нацу повертаються, і Шьойо, кинувши короткий погляд на час, одразу починає метушитися і поспішає на кухню, щоб підігріти їжі — про яку всі забули — перед поверненням Хінати-сан. Кенма на секунду дозволяє собі позаздрити кількості його енергії, а потім слідує за Нацу у вітальню, де вона знову влаштовуються навколо котацу, один навпроти одного. 

     Кенма не без здивування усвідомлює, що дійсно нічого не має проти цього. Тим часом Нацу — вона дивиться на нього з дивним — боже — виразом обличчя, наполовину захопленим і наполовину вибачливим. Кенма спочатку цього не розуміє, а потім вона каже:

     — Вибач, Кенмо-ніі-сане, — і Кенма моргає, намагаючись наздогнати реальність. Нацу продовжує, лише наполовину незворушно: — Сеттери все ще по-справжньому круті, і ти теж все ще самий крутий з усіх друзів ніі-чана, але, я вважаю, що центральні блокуючі все-таки найкрутіші.

     Кенма дивиться на неї. Моргає. А потім не може стримати сміх, тому що — Нацу. Нацу дується на нього за сміх, але настільки очевидно нещиро, що Кенма навіть не почувається ніяково. Вони обидва хитають головою, коли Шьойо виглядує з кухні з питанням, чи все у них гаразд. Кенма міг би, звісно, все пояснити, але думає, що буде краще, якщо залишить можливість Нацу самостійно розповісти про своє відкриття.

     Кенма дивиться на Нацу, а Нацу дивиться на нього у відповідь, та її очі сяють.

     — Ти ж збираєшся сказати йому, що твоя думка змінилась саме з-за Цукішіми, чи не так? — уточнює Кенма, підштовхуючи її коліно своїм.

     Нацу з урочистим виглядом киває. Її ікла дуже помітні, коли вона широко та пакосно йому ухмиляється, і Кенма майже несвідомо для самого себе ухмиляється у відповідь.

iv.
(грудень 2016 - січень 2017)

     В рік, коли Шьойо знаходиться в Ріо-де-Жанейро, в вісімнадцяти з половиною тисячах кілометрів і дванадцяти годинах від Кенми — від Японії, тобто, — у Кенми немає жодної причини опинитися на новорічні вихідні в глибині префектури Міяґі в домі родини Хіната. Насправді, Кенма переконаний, що цього разу він зустріне Новий рік один чи — в крайньому випадку — якщо Куроо все ж таки буде достатньо наполеглив — з Куроо і його батьком. Тому що — знову ж. Шьойо знаходиться в Ріо-де-Жанейро. А батьки Кенми — десь на теплих островах, тому що Кенма богатий, і відправити батьків в гарну і якісну відпустку здалося йому гарною ідеєю для подарунка.

     Перший варіант — варіант зустрічі Нового року на самоті — на думку Куроо декілька сумний, але Кенма безумовно віддасть перевагу саме йому, та й в цілому його мало що зараз може засмутити — не коли у нього на думці лише його квиток до Ріо на ранок восьмого січня. І все ж — і все ж.  

     Ранок передостаннього дня дві тисячі шістнадцятого року починається для Кенми з того, що Куроо незрозумілим образом опиняється в його спальні і варварські вітягує його з ліжка.

     — Нумо, К’янмо, — кректить Куроо. — Тоо-сан приготував для тебе сніданок, і нам треба виїхати, типу, за півтори години найпізніше.

     Перша думка Кенма заключається в тому, що це сон і в цьому сні він знаходиться вдома у Куроо. Друга — що все його життя протягом останніх близько шести років було сном, та прямо зараз він насправді знаходиться вдома у Куроо. Кенма моргає і дивиться поверх плеча Куроо на стіну кімнати та — ні.

     Це не сон. Він у себе вдома. Куроо у нього вдома. Будить його з якоїсь незрозумілої причини, тому що… Ейші-сан теж у нього вдома?

     — Що, — хрипить Кенма, намагаючись усвідомити реальність. — Ти тут робиш?

     Куроо у нього вдома — не дуже дивна річ. Насправді, Куроо мало не живе тут від того самого дня, коли Кенма тільки переїхав, і його присутність — радше нормальна річ, ніж дивна. Але Куроо та його тато? Кенма занадто сонний для цього. Можливо, йому варто поспати ще близько двадцяти годин, і реальність стане на свої місця, і...

     — Буджу тебе, очевидно, що я тут роблю, — буркоче Куроо. Він дивиться на Кенму, як на дурня. Кенма дивиться так само у відповідь. — Ну ж бо. Са'амура-чан запросив мене — а потім і тебе, коли я сказав, що планую залишитися з тобою, бо ти один — на новорічні вихідні. Насправді, тоо-сан теж їде з нами. Тож, давай, К'янмо. Чоп-чоп. Час!

     Кенма підіймається — тому що в нього немає жодних інших варіантів. Він виходить на кухню, і Ейші-сан справді сидить там, в його руках чашка з чимось, що на весь дім пахне як кава, і перед ним — тарілки з чимось, що Кенма, який досі перебуває на межі між сном і бадьорістю, смутно може розпізнати як сніданок. Тож — Кенма вітається. Повертається назад до спальні. Дивиться на Куроо і на сумку в його руках, з якою він стоїть перед шафою Кенми, ніби це його власна шафа. А потім дістає телефон і пише Шьойо, що його життя — якесь кіно, на участь в якому він не давав згоди.

     Але Шьойо, звісно ж, спить, тому що в Японії зараз опів одинадцятої ранку, а в Бразилії — на дванадцять годин назад, а у Шьойо — самий абсурдно-здоровий режим сну з усіх людей, котрих Кенма знає. Тому у Кенма і справді немає жодних варіантів.

     Він приводить себе до ладу — тобто, переодягається зі спортивних штанів і товстовки, у яких він спав, в ті, в яких він зазвичай виходить на вулицю. Перевіряє, що Куроо напхав йому в сумку, і йде в ігрову кімнату, щоб забрати свій ноутбук. Хапає з ванної свій шампунь. Знову виходить на кухню, знову вітається з Ейші-саном. Їсть.

     А потім вони їдуть. Спочатку на Центральну залізничну станцію Токіо, звідти - до станції Сендай, а звідти — кудись іще, і Кенма надто спить, щоб відстежувати те, що відбувається. 

     І ось так Кенма знову опиняється в глибині префектури Міяґі. Там, на станції, їх зустрічає родина Савамури, хоча й не повна — тільки сам Савамура — чи варто тепер навіть подумки називати його Даічі? чорт забирай, ні — і його батьки, без молодших братів і сестер.

     Уся ця зустріч — найніяковіше, що траплялося з Кенмою за все його життя, і це при тому, що Куроо — його найкращий друг. Хоча, в якомусь сенсі, Куроо і є коренем проблеми. Тому що це перша зустріч Куроо з батьками його хлопця. І, водночас, це перша зустріч Савамури з татом його хлопця. Кенма — Кенма просто стоїть поруч і хоче бути де завгодно ще, але тільки не тут, або провалитися крізь землю, або бути лавкою, щоб існувати як предмет екстер'єру і не привертати нічиєї уваги. Савамура з якоїсь причини щиро радий його бачити — хоча це і не така інтенсивна радість, як у Нацу при кожній зустрічі — і це ніяково. Його батьки теж — і це ніяково в квадраті. Кенма вклоняється всім їм, бо він, можливо, і все ще почувається трохи приголомшеним, але все одно ввічливий, доки Куроо під глузування Ейші-сана та Савамури ніяково трясеться, намагаючись прикрити це бадьорою посмішкою. 

     — Дякую за запрошення, — бурмоче Кенма. Потім, знаючи, що Куроо надто налаштований на нього навіть у присутності Савамури, додає: — Мені шкода, якщо моя присутність була нав'язана.

     Куроо давиться, Савамура ховає сміх за кашлем, а мама Савамури посміхається і нахиляє до нього голову.

     — Даічі-чан казав, що ти для Тецуро-куна як брат, — каже вона. — А родина Тецуро-куна і наша родина теж.

     Отже — Кенма все ще знаходить існування лавкою привабливим. Зустріч Нового року на самоті — теж, але тепер це начебто не варіант, хоча Кенма і навряд чи відмовиться серйозно розглянути будь-яку можливість втекти. Але поки що все, що йому залишається, це дивитися на Куроо з надією, що він відчує, наскільки Кенма нещасний.

     Куроо не розуміє, бо він надто зайнятий присутністю Савамури поруч із собою і не звертає на Кенму жодної уваги. Потім вони всі сідають у машину — розраховану на вісьмох людей, бо, за словами батька Савамури, це те, до чого примушує наявність п'яти дітей. Кенма знає, що у Савамури немає старших братів і сестер, що означає, що вони їдуть назустріч до ще чотирьох маленьких Савамур.  

     Кенма не хоче, але він усе одно бачить, як міцно зчеплені долоні Куроо і Савамури. Це не заважає Кенмі продовжувати пильно дивитися на Куроо і мріяти потрапити додому.

     В домі родини Савамура блаженно тихо. Сам Савамура співчутливо повідомляє, що це тільки до моменту, коли всі молодші повернуться додому від друзів, а потім щосили намагається вдавати, що він не сміється зі страждань Кенми, доки показує, де вони всі можуть залишити речі, а потім, вночі, лягти спати. 

     В якийсь момент дня, десь близько шостої вечора, коли Кенма вкотре випадково застає Куроо і Савамуру за поцілунком, він тікає на подвір'я — там навіть є гойдалка, на якій він цілком комфортно влаштовується. Приблизно через п'ятнадцять хвилин йому приходить повідомлення і Кенма не без радості читає відповідь Шьойо, доволі просте ого!!! і Σ(°ロ°), на що Кенма відповідає багатозначним (-_-;), бо це його єдина чесна реакція на те, що відбувається. Шьойо телефонує йому лише миттю пізніше.

     Шьойо, очевидно, тільки-но встав. Розпатланий зі сну, але вже не сонний. Яскравий, як зазвичай, але тихий, щоб не розбудити свого сусіда. Розмова з ним, поки він неквапливо п'є чай перед ранковою пробіжкою, без перебільшення найкраща частина всього дня Кенми. Шьойо розповідає, що в нього зараз три вихідні дні поспіль і про його плани на ці дні — волейбол, ще волейбол, бразильське розуміння святкування Нового року, і ще трохи волейболу. Кенма значно докладніше розповідає про те, як Куроо примудрився затягнути його в дім родини Савамура. Шьойо просить Кенму про дзвінок за півтори-дві години, коли Савамура буде поруч, просто щоб він міг передати йому привіт і запитати про його справи. Кенма мичить, бо — так, гаразд, чому б і ні. Потім Кенма каже, що він, ймовірно, збожеволіє за наступні три дні, і тоді Шьойо доведеться впродовж тижня мати справу з божевільним в одній із собою кімнаті. 

     Шьойо над ним сміється, але Кенма навіть не ображається. Потім Шьойо моргає.

     — У мене є ідея, — багатозначно каже він. Кенма чомусь не впевнений, чи хоче він знати, але Шьойо в будь-якому разі не поспішає йому нічого пояснювати. Він квапливо каже: — Я передзвоню тобі за кілька хвилин, гаразд?

     І ще до того, як Кенма встигає відповісти, скидає дзвінок. На це Кенма теж навіть не ображається. Натомість він думає про те, що в нього замерзли руки, і вуха, і ніс, а ще про те, що йому надто подобається ця гойдалка, щоб рухатися, тому Кенма не рухається — поки що.

     Шьойо дзвонить йому знову менше, ніж за п'ять хвилин. Він, без перебільшення, має урочистий вигляд. 

     — Отже, — оголошує Шьойо. — Каа-сан і Наччан запрошують тебе зустріти Новий рік разом з ними, раз вже ти в Міяґі, і Наччан буде дуже розчарована, якщо ти їм відмовиш.

     Кенма давиться холодним повітрям і ледь не впускає телефон із рук. Тому що — боже, Шьойо.

     — Шьойо, — бурмоче Кенма. Він не впевнений, в жаху він чи збентежений, але схиляється і до обох варіантів в одночас. — Я їм... Хто я для них? Чому вони хочуть мене бачити, коли тебе там немає?

     — Ти мій друг, — незворушно каже Шьойо. — Та їх всього двоє, та ти з ними обома вже знайомий. І вони обидві люблять тебе, ти ж знаєш про це, чи не так?

     Кенма змушений погодитися, хоча  і ніяково, бо — так, і Хіната-сан, і Нацу справді з якоїсь причини люблять його. Набагато сильніше, ніж можна було б очікувати в їхній ситуації. Кенма думає про це. Він думає про батьків Савамури, про двох молодших братів і двох молодших сестер Савамури, про Савамуру і Куроо, які, навіть намагаючись бути потайливими, надто очевидні у своїй прив'язаності один до одного, і про тата Куроо. Думає про те, що він очевидно не збирається припиняти спілкуватися з Шьойо, що означає — і з Нацу, що означає — якщо Нацу буде розчарована, то йому доведеться мати з цим справу в майбутньому. 

     А потім — він киває. Каже, що — так, гаразд, чому б і ні, і Шьойо у відповідь на це посміхається так широко, що Кенма відчуває фантомний біль у щоках. Шьойо надсилає Кенмі номер своєї мами, щоб вони могли зв'язатися і вирішити питання з транспортом, а потім вони майже одразу прощаються, бо, можливо, у Шьойо і вихідний, але він все ще дотримується свого режиму, і Кенма може це поважати. Кенма навіть збирається відмовитися від свого холодного затишку на гойдалці і повернутися в тепло дому, і тоді помічає Куроо, який вискочив на подвір’я, з термосом у руках. 

     Куроо падає на сусідню з Кенмою гойдалку і віддає йому термос. Він до самого носа закутаний в шарф, і Кенма впевнений, що це не його шарф. Як і куртка. Кенма не думає про це.

     — Вибач, що втягнув тебе в це, — зітхає Куроо. Кенма гріє руки о теплі стінки термосу і моргає на Куроо, тому що — уф. — Я знаю, що з тобою все було б гаразд на самоті, але, К’янмо, це Новий рік. Я просто…

     — Хінати запросили мене до себе, — перебиває його Кенма. — Тобто, Хіната-сан і Нацу. Нацу сказала, що буде розчарована, якщо я не приїду.

     Куроо мовчки дивиться на Кенму з півхвилини. Потім повільно киває, і на тій частині обличчя, яку видно з-під шарфу і скуйовдженого волосся, Кенма майже може розрізнити щось на кшталт полегшення.

     — Ти погодився?

     — Я не хочу зіштовхуватися з наслідками розчарування чотирнадцятирічного підлітка, — трохи невпевнено відповідає Кенма. 

     Тому що — все ще. Це Хіната-сан і Нацу. Тут, між ним, Кенмою, і Савамурами, є Куроо, і навіть Савамура, в якості буферу. Шьойо ж — на іншому кінці земної кулі. Хінати люблять його, обидві, але Кенма не до кінця розуміє обґрунтування цієї любові, особливо — коли Шьойо не поруч із ним. Але він із ними знайомий. Він зустрічався з ними три роки поспіль, і він трохи знає їх, а вони — його. І — їх всього двоє. Два знайомих обличчя, які чекають на нього і — чомусь — люблять. Савамури ж — шестеро з семи — це...

     — Якщо Наччан хоч трохи схожа на свого брата, то це правильно, що ти не хочеш, — серйозно каже Куроо. Потім він опускає шарф до підборіддя і ухмиляється йому. — І не з руки тобі псувати з нею стосунки, чи не так?

     Кенма не має ані найменшого бажання знати, що Куроо має під цим на увазі. Кенма штовхає його в плече, від чого від несподіванки він ледь не падає з гойдалки, а потім підіймається і пропонує повернутися в дім. Куроо хохоче, так і не обурившись через поштовх, а потім квапливо йде за Кенмою. 

     Дві години потому Кенма знову дзвонить Шьойо, зачинившись разом із Куроо та Савамурою в одній зі спалень, доки інші Савамури та Ейші-сан шуміли десь між іншими кімнатами. Шьойо нагадує Кенме зв'язатися з його мамою, і врешті решт саме Куроо той, хто телефонує Хінаті-сан, щоб вирішити, як саме Кенмі дістатися до їхнього дому. 

     І ось так — ось так Кенма опиняється в домі родини Хіната трохи пізніше обіду тридцять першого грудня дві тисячі шістнадцятого року. Нацу висне на ньому з першої ж секунди, щойно він заходить у генкан. Її зріст — перше, на що він звертає увагу, бо вона безперечно сильно виросла відтоді, як він бачив її востаннє рік тому. Він дивиться на неї — озирається на Хінату-сан — і вони тепер однакового зросту.

     Підлітки лякають його.

     Кенма впевнений, що у нього з нею тепер ледь більше десяти сантиметрів різниці.

     — Чому ти така висока? — питає Кенма і не може не думати про те, як на це відреагує Шьойо, коли дізнається.

     Ймовірно, коли він повернеться з Бразилії, Нацу стане ще вища. Ймовірно, вона буде вище нього.

     — Їхній батько був високий, — смішливо пояснює Хіната-сан. — З них двох Шьойо — єдиний, кому пощастило взяти від мене не лише мою зовнішність, але і мій зріст. 

     — На останньому вимірі я була сто шістдесят вісім з половиною сантиметрів! — не без гордості хвалиться Нацу, і — звісно ж. Вона волейболістка. І вона Хіната. Звичайно, її зріст — її гордість. — Ще трохи, і я буду тією, хто називатиме ніі-чана коротуном. Ха!

     І звісно, вона змагається з Шьойо за кожен сантиметр, навіть зараз. Який брат — така й сестра. І, хоча все це все ще його дещо лякає, бо — дванадцять сантиметрів за рік, господи, це ж божевілля, — Кенма лише усміхається, хитає головою і нарешті знімає з себе пальто.

     Цього разу, коли Кенма пропонує допомогти з наповненням осеті-рьорі та з сервіруванням столу, Хіната-сан не відмахується, як вона робила впродовж трьох років до цього. Нацу теж допомагає, у своїй неймовірно непосидючій і метушливій манері, і все це — якось занадто по-домашньому. Кенма згадує, як ще вчора він сумнівався і ніяковів від самої ідеї опинитися тут, але не дає своїм думкам піти надто далеко, і натомість слухає розповідь Нацу йому майже у саме вухо про заклад зі своєю однокласницею, у кого з них до наступного навчального року сильніше відросте волосся. Хіната-сан, як Кенмі здається, теж її слухає, бо вона усміхається, час від часу підіймаючи на них погляд. І Кенма, дивлячись на неї, думає про свою окаа-сан і не може не сподіватися, що вона теж добре проводить час. Ще, дивлячись на неї, Кенма не може не думати, що всі вони — і він, і Хіната-сан, і Нацу — хотіли б, щоб Шьойо теж був тут.

     Ближче до півночі Шьойо телефонує на його телефон. Нацу, побачивши його обличчя, відразу ж кричить про свій зріст. Шьойо чи то в захваті, чи то в жаху, але, незалежно від того, він сміється голосно, яскраво і так щиро, що Кенмі ледь вдається стримати надто сильну посмішку у відповідь. 

     Вони говорять про Ріо. Вони говорять про поїздку батьків Кенми. Вони говорять про очікувану поїздку самого Кенми. Нацу ревниво дується на них усіх, бо вона теж хоче побачити свого ніі-чана наживо, рівно дві з половиною хвилини — бо за дві з половиною хвилини настає без чверті опівночі й починають відбивати дзвони. Нацу квапливо тікає з-за столу на подвір'я, щоб з вулиці послухати дзвін, який звучить достатньо гучно, щоб було чути навіть на віддалі їхнього дому. Хіната-сан і Кенма слідують за нею і звісно — звісно ж — Кенма також бере з собою телефон, де відео-зв'язок із Шьойо все ще активний. 

     — З усім цим, — каже Шоьйо, трохи тужливо і трохи щасливо. — Я ніби нікуди не уїжджав.

     Кенма посміхається і поправляє телефон так, щоб усі могли бачити екран. Нацу тулиться до боку Хінати-сан і шмигає носом.

     — Сподіваюся, ти скоро повернешся, — бурмоче вона. 

     Кенмі здається, що вона звучить так, ніби на межі сліз. Хіната-сан обіймає її, притискаючи до себе ще міцніше, а Шьойо кричить, щоб Кенма негайно дав їй ляпаса, бо — це ж Новий рік! Тобі не можна сумувати зараз!

     Кенма слухається, бо — чому б і ні, — і легко стучить кісточкою вказівного пальця їй по чолу. Нацу кричить на Шьойо, Хіната-сан сміється, і Шьойо віддзеркалює її сміх, трохи голосніше і трохи заливистіше. Коли дзвони відбивають останній, сто восьмий дзвін, у небі починають вибухати феєрверки. Кенма дивиться на них, дивиться на Шьойо, і не може не думати, що цей Новий рік і справді гарний, та що новий рік теж буде гарним.