Work Text:
Сонце настирливо пробиралося у кімнату попри щільно закриті шторами вікна. Погода швидко налагоджувалась після кількаденних злив.
Маджіму розбудили чи то сонячні промені, що світили прямо на ліжко, чи то потік повідомлень, який видавався гидким кожен раз, коли саме він змушує тебе виходити зі сну.
З бурмотінням відповівши телефону, Маджіма вислизнув із-під пледа, сів і солодко потягнувся, відчуваючи кожен напружений м'яз після вчорашньої довгої прогулянки.
Або через старіння, або через те, що тіло почало потихеньку звикати до спокійного і мирного життя, вилазки разом із Кірю, які Маджіма влаштовував для укріплення його організму після хімієтерапія, так само впливали й на нього самого. У котрий раз він помічав цю втому під вечір і скованість зранку, проте чомусь це не приносило розчарування і він не хотів думати про те, що втрачає форму. Це була приємна втома, яка означала, що вперше в житті Маджіма по справжньому може побути звичайною людиною і відчути крихти буденного щастя.
Вже коли він приготувався встати, то відчув, як його талію обвиває рука, а на боці з'являються ніжні поцілунки.
– Я тебе розбудив, Кірю-чян? – Озирнувшись, Маджіма побачив ще сонне обличчя Кірю, яке прижалось до його боку і ледь-ледь посапувало після різкого пробудження.
Пробурмотівши щось незрозуміле у відповідь, він насилу розплющив очі.
– Ти вже йдеш?
Маджіма з теплом відмітив ледь помітне розчарування в цих словах, через що йому захотілось лише погладити сріблясту голову Кірю, закутати в обійми й так проспати до самого полудня.
Він розумів, що град повідомлень, які надійшли на його телефон, були терміновими, й стосувалися вочевидь компанії.
Але відповідальність за обов'язки Маджіми завжди давала збій, коли на горизонті з'являвся Кірю.
– А ти хочеш, щоб я залишився, Кірю–чян?
Коли Маджіма намагався витягнути із Кірю якісь настільки прості бажання, які торкалися теми їх стосунків, то другий завжди впадав у ступор. Вони завжди оперувалися діями, розумілися тільки ними. Тільки коли через десятки років справа дійшла до того, щоб чесно подивитися в очі один одному і висловити свої почуття, які до цього були розмитими, незрозумілими, проте настільки сильними, що завжди зводили їх разом, вони зрозуміли, що обидва не знають, як правильно висловлювати свої власні бажання. Завжди шукаючи причини бути поруч один із одним, ані Маджіма, ані Кірю на підсвідомому рівні не усвідомлювали, як це може існувати у світі, який постійно їх роз'єднував.
Тільки коли це ледь не стало занадто пізно.
І зараз, маючи під боком один одного, буденність цивільного життя ще більше спантеличує, коли їм необхідно навчитися наново бажати чогось для себе.
Маджіма підштовхує коханого до цієї відвертості, тому що готовий виконати будь-яке його найдурніше бажання у мить, і він прагне робити це для нього раз за разом, але це ще більше закриває Кірю. Він бачить, як той загубив свої власні бажання ще давно, намагаючись захистити тих, кого любить. Маджіма хоче відновити для нього цю безпеку і спокій, відкрити Кірю любов до себе і потребу мріяти та жити.
Уважно дивлячись на зміну виразу його обличчя, Маджіма вичікував відповідь. Він так і не дочекався, проте Кірю, підвівшись, огорнув торс Маджіми вже двома руками й уткнувся обличчям у його плече.
Це вже було більш відверто, ніж він очікував.
– Ніі-сан, ти змерз. – Пробубнив Кірю, зігріваючи плече своїм теплим подихом. – Повертайся у ліжко ще на пару хвилин.
Водночас боячись своїх бажань, Маджіма помітив, що Кірю став у рази більш жадібним до його компанії. Можливо, це все було через довгу розлуку у багато років, але важко сказати, що це не подобалось Маджімі. Врешті-решт, вони однаково жадали цього, хоч і обидва не могли висловити це у слова, ховаючи від реальності як далеку, нездійсненну мрію.
Хіхікнувши через цю слабку відмовку затягнути його назад до себе, він розвернувся, сховав замерзлі стопи під плед і прибрав чубчик Кірю, звільнивши лоб для поцілунку. Той, все ще не випустивши Маджіму з обіймів, відразу розм’якнув, обличчя набуло спокійного виразу, втрачаючи звиклу нахмуреність.
Кожен із них цінував ці моменти, ніби востаннє. Маджімі різко захотілось прижати Кірю до себе, розцілувати з голови до ніг, тому що вже через тиждень він знову його не побачить. На довго чи ні - не знав. Власна будівельна компанія зжирає весь вільний час. Всі спроби морально закрити від себе наближення від’їзду з кожним днем ставали все більш невдалими. Нішіда, Мінамі та Ічібан потребували його, хоч весь цей час і справлялися самостійно напрочуд вдало, чого вони, напевно, самі від себе не очікували. Все це робилося тільки заради них двох. Адже як би він не старався, але його почуття до Кірю видно було якщо не усім, то точно найближчому оточенню.
У голові вже котрий ранок крутилось одне і те саме питання: «Поїхали зі мною?», і сьогоднішній не став виключенням. Але як і завжди, за дверима він почув шарудіння із кухні: Юта або Харука готували сніданок для Харуто, який збирався до школи. Він чув відголос тихих розмов дітей Кірю, які намагалися його не розбудити, тому ранки завжди у них удома були спокійні.
Маджіма просто не міг відірвати Кірю від його родини, як би сам цього не хотів. Бажання бути егоїстичним і залишити його тільки для себе завжди притуплялося, коли він бачив ці веселі очі дітей та онука, для яких, здавалося, кожен погляд на Кірю був щастям. І він не міг їх звинувачувати у цьому, тому що відчував рівно те ж саме. Те диво, із яким Кірю зміг побороти рак, змусило кожного ще більше цінувати цю людину. Адже всі вони втрачали його зі свого життя занадто часто, щоб зараз не радіти кожному моменту, проведеному поруч із ним.
Кірю мляво сповз назад на подушку, затягуючи Маджіму за собою і вкриваючи його плечі пледом. Зробивши глибокий вдих, ніби набираючись сил, він швидко випалив:
- Я не хочу, щоб ти йшов від мене, Маджіма-сан.
Ошелешено втупившись у лице Кірю, яке той вмить сховав на грудях Маджіми, він загубив усі свої думки. Водночас серце неприємно кольнуло, згадуючи, як він сам раз за разом просив Кірю залишитися із ним. Здавалося, що тоді це і було його найбільшою мрією.
Можливо, Кірю мав на увазі даний момент, цей сонячний ранок, але спогади підказували йому, що той просто не хоче втрачати Маджіму так надовго, як той втрачав Кірю. Тому що він, все більше відкриваючись, так само показав свою вразливу душу, яка вже десятками років не могла пережити втрату всієї родини. Кірю навіть сказав, що із того моменту єдиними людьми, які проходять крізь його життя, стали Маджіма, Харука та Дате.
Він найбільше боявся втрат, ставлячи навіть на кін власне життя заради безпеки близьких. Маджімі нестерпно було бачити самопожертви Кірю, але він ніколи цього не казав, адже усвідомлював, що нічим від нього не відрізняється. Врешті-решт, було б смішно докоряти про це зараз, після того, як він відправився за нереалістичною легендою, яка була єдиною надією на лікування раку.
Міцніше обійнявши його, прислухаючись до прискореного серцебиття, яке дзеркально відбивалося із власним, Маджіма прошепотів:
- Я ніколи тебе не залишу, Кірю-чян. Даю своє слово.