Work Text:
Ще один болісно виснажливий тиждень минув для Денні Фентона. Поза Засинанням на нескінченних уроках, слуханням довжелезних нотацій від містера Ланцера та відбиванням міста від привидів, часу на відпочинок Денні явно було недостатньо. Лише за сьогодні він уже відправив назад до Зони Привидів з десяток чи навіть більше, примар: Ланч Леді, Ембер Маклейн, Коробкового привида і більше дрібних злодіїв що намагались вкоротити мирні дні мешканців Еміті Парку. Єдиним з постійних "відвідувачів", хто ще не з'являвся цього тижня був хіба що Скалкер, напевно зайнятий своєю дівчиною чи полюванням на ще якесь нещасне унікальне створіння.
- Бувай чуваче!
- Спокійних тобі вихідних, - Такер та Сем попрощалися з Денні.
- Хех, наче таке взагалі можливо з моїм 'незвичайним' гобі…- пробурмотів хлопець і поплентався на зустріч довгоочікуваному відпочинку.
Сонце вже давно зайшло, залишаючи по собі лише холодний вітерець і цвірчання цвіркунів, що додавало атмосферності цьому звичайному вечору, сповненому втоми і синців.
Знайома блакитна пара знову з'явилася з його роту, юнак зітхнув, ховаючись та, з осліпляючим білим спалахом світла перетворюючись на привида, він безшумно злетів угору та просканував проникливим поглядом околиці — нікого не видно. Вся ця гонитва за примарами, видно, діяла йому на нерви, адже схрестивши свої руки на грудях та насупивши свої, на відміну від білосніжного волосся у формі фантома, чорні брови, Денні знову зітхнув та опустився на землю.
Аж раптом, він помітив знайоме зеленувате світло, що було ледь-ледь видно з-поза одного з будинків. Неспішно, він поплентався до його джерела, - І хто ж це цього разу? Знов Технус? Чи Ланч Леді? Чи може той набридливий Коробковий привид? - його тіло напружується, готове до бою. Підбираючись ближче, Денні розчув тихий шепіт. Він був заворожуючим та неначе просив підійти ближче, хоч і сенсу в тому шепотінні було не розібрати.
Денні помітив кількох привидів що нерухомо зависли навколо блимаючого зеленим сяйвом динаміка, які лише трохи гойдалися знизу-догори. Вони виглядали так, наче були у якомусь трансі. - Щось тут нечисто… - пригадуючи усіх сьогоднішніх дивних на вигляд та за поведінкою примар, для Денні врешті стало очевидно що вони були у подібному стані до цих.
Його розум почав поступово затуманюватись, тоді Денні схаменувся і вщипнув себе за руку. Це привело його достатньо до тями аби мислити більш-менш адекватно. - Хто його зна, на біса ці примари тут скупчилися, але це чудовий шанс полегшити мені вихідні, - сяйнула думка в голові Денні і він тишком-нишком підійшов трохи ближче, наступаючи на гілля, що видало різкий ХРУСТЬ , - Ох, чудово, тепер доведеться битися ще й з ними! - фантом стис кулаки, проте, привиди зовсім не відреагували на цей раптовий звук, тоді Денні підійшов ближче й ближче, аж допоки він стояв прямо по-за однією з цих примар.
Помахавши рукою перед обличчям привида, хлопець знизав плечима і дістав Фентон термос, де зберігалися усі спіймані за сьогодні привиди-втікачі. Закривши кришку щойно усі привиди були захоплені, Денні видихнув з полегкістю*, до цього напружені м’язи його обличчя розплилися у виразі втоми, руки обвисли та ноги підкосилися. Вистріливши у динамік разів зо три палючими екто-променями, він позіхнув та почав хилитися донизу.
Дістався дому Денні десь через півгодини, не менше. Він був повністю виснажений, задумуватись про цей “збіг” у нього просто не стало сил. Денні неспішно заплив у свою кімнату й перевтілився назад на людину, видаючи короткий різкий спалах білого світла. За вікном легенько мерехтіли яскраві немов віддалені вогники зорі, підкреслюючи сяйво білого нового місяця, що освітлював нічне небо вільне від хмар. Денні підмітив, якою ж чудовою й тихою може бути ніч без битв та непроханих привидів.
Повіки Денні, неначе намагнічені, вмить зімкнулися щойно його важелезна голова торкнулася м'якенької подушки на ще більш зручному та м’якому ліжку. Інші Фентони уже очевидно спали, адже в жодній кімнаті не горіло світло, а в майстерні батьків панувала мертва тиша. Звуки угухання сови та шум зрідка проїжджаючих машин здавалися усе більш віддаленими для напівпривида, що провалювався глибше й глибше у солодкий сон.
~~~~~
Набридливий вереск будильника вмить перервав його давно заслужений відпочинок. Повільно піднявшись він потягнувся і з позіханням виповз із теплого ліжечка. Поглянувши в дзеркало у ванній на чорне сплутане волосся, що тепер нагадувало пташине гніздо в нього на голові, Денні плеснув освіжаючою прохолодною водою на своє стомлене обличчя.
На кухні вже метушилися батьки Денні, його старша сестра спокійно сиділа за столом із чашкою ароматної кави. Вона завжди сприймала себе як дорослу, іноді це навіть допомагало Денні приховувати від батьків свої секрети. Проте, він був не впевнений, чи це не вийде боком самій Джесс, з її підбиранням шкідливих звичок їхніх батьків. Одним з прикладів якраз слугував міцний напій, який сестра Денні почала пити ледве не щодня.
- Гей, Денні, як спав? - запитала Джесс з легкою, проте бадьорою усмішкою, щойно вгледіла свого брата.
- Як зазвичай, Джесс, - крутячи ложкою каші у руці, Денні зітхнув, очі пронизують тарілку відстороненим поглядом.
- Ти знову вночі за привидами ганявся? - Джесс насупила брови.
- А що мені ще робити? Залишити їх трощити місто?
- Хм, ні, та ти міг би хоча б придумати як їх зупинити більш ефективно, ніж бездумно кидатися в бійку!
- Оскільки ти так багато знаєш про бійки з привидами ніж напів один з них, то може сама будеш з ними битись? - гаркнув Денні й встав. Він прекрасно знав, що Джесс часто робить величезний внесок у його боротьбі з примарами, та завжди допомагає, коли з’являється нагода, проте наразі він був надто роздратований постійними питаннями та надокучливими порадами від оточуючих.
- Гей! Ти ж знаєш, я лише хвилююся за тебе! - гукнула Денні старша сестра, та він якраз із грюканням зачинив вхідні двері. Джесс зітхнула та сьорбнула вже застившої кави.
З надією що хоча б цього ранку привиди вирішили нарешті дати йому спокій, Денні поплентався до школи. Сподівання виявилися марними, адже щойно той відійшов від дому, відчув знайому присутність. Хлопець стиснув зуби і, вже вкотре взявся за Фентон термос.
~~~
- Воу, чуваче, о котрій ти спати ліг? - запитав Такер потрусивши плече Денні, що провалився в сон на обідній перерві. Неохоче розплющуючи очі, Денні видав пояснення свого пошарпаного вигляду:
- Після того як ви з Сем пішли, з'явились ще кілька примар, ще й якийсь дивний динамік…- підтримуючи голову рукою, він роздратовано зітхнув.
- Який такий динамік? - запитала зацікавлена Сем, наближаючись до їхнього столику.
- Хтозна, та схоже що це були витівки Ембер, він діяв як гіпноз на привидів,- він трохи випрямився, проте змореного вигляду позбутись не зміг.
- Хмм.. Як на мене, на Ембер це не сильно схоже, адже вона раніше гіпнотизувала людей, не привидів, - зазначила Сем сідаючи поруч та беручись за свій обід, що складається в основному з салату і тофу, з шматочками сиру. - Це точно потрібно буде розкопати глибше, - додала дівчина жуючи шмат салату. На це Денні кивнув і також почав їсти, відмітивши яким голодним він почувався до цього лише зараз.
~~~
Якимось дивом, сьогоднішній шкільний день обійшовся без інцидентів і Денні, скинувши підручники в портфель, спокійно попрямував додому.
- Ох! Денні, ти вже повернувся? - вигукнула Медді визираючи з майстерні. Вона як і завжди мала світлу усмішку на її закритому захисними окулярами обличчі. - Вечеря вже на столі, сонечко! - повідомила вона, знов пірнаючи в глибини майстерні. У відповідь Денні лише слабко усміхнувся й попрямував до столу.
Батьківська майстерня як і завжди була просто таки набита різними проти-примарними винаходами, такому гібриду як Денні потрібно бути постійно насторожі, аби випадково остаточно не вкоротити собі віку.
- Денні! Синку, глянь яку штуковину я зробив близько тижня тому! - з ентузіазмом Джек презентував синові неоново зелений динамік. - Воно приманює примар немов магніт! Так ми можемо позбутися привидів значно ефективніше! - захоплено проголосив він. Денні позіхнув, коли раптово йому пригадався вчорашній динамік. Ця думка вмить прояснила його затуманений розум і він кинув пронизливий погляд на батька.
- В мене було ще кілька прототипів, проте деякі містично зникли… - підтвердив Джек підозри які щойно виникли у Денні.
- Аа скільки з них зникло?
- Хмм, штуки дві-три, не менше, - голос Медді пролунав з-під одного з винаходів. - Це далеко не вперше у нас щось зникає, мабуть привиди вирішили боротись проти нас, - зітхнула вона. - То он звідки у примар усе те приладдя, і як я раніше не помітив відповідь, що була в мене буквально під ногами!? - розлютився Денні на свою дурість. Не сказавши більше ні слова, хлопець почимчикував до своєї кімнати.