Work Text:
Тонке світло місяця ледве пробивалося у кімнату через темні штори. Посеред кімнати на колінах повзає дівчина, виводячи на підлозі лінії. Ледь мерехтять маленькі свічки із солодким ароматом.
Нарешті дівчина відкинула темне волосся з лоба, піднялась на ноги і задоволено посміхнулась.
Перед нею була велика пентаграма. Крейда полетіла десь і кут кімнати і в руках опинилися великі свічки різних кольорів і форм. Темноволоса поставила п’ять свічок на кожен кут зірки і запалила їх.
– Грець з тим світом, з тією душею. – вона дмухнула на сірник у пальцях – Мені треба просто з кимось поговорити нарешті.
Дівчина взяла зі столу листок із латинським текстом і впевнено прочитала замовляння.
В кімнаті раптово похолодало, вогонь на свічках затанцював. Лінії пентаграми загорілись і в центрі із сірим клубом диму появився чоловік. Високий, у строгому чорному костюмі й товстою папкою у руках з чорним гострим манікюром. Замість взуття – копита, а за спиною видніється тонкий хвіст. Гучним голосом він заговорив:
– Себастьян Чорногуб, Стажер першого рангу, відділ Угод, сектор Західної частини. До ваших послуг, пані…
Він примружив очі і глянув на дівчину у кімнаті.
– Чортолом. Дарина Чортолом. – відповіла вона. Демон помітно здригнувся.
– До ваших послуг, пані Чортолом. – демон вклонився, різко взяв руку дівчини і поцілував кисть. Дарина на це тільки відкрила рота.
– Що ж, бажаєте укласти угоду? – Себастьян відкрив папку у руках. На папері вигоріли букви, а в правому куті появилася фотографія Дарини.
– То еее… Про що саме угода? Багатство? Сила? Безсмертя?
– Ні, ні, ні, – Дарина махнула рукою, – я просто хочу поговорити. Ти знаєш щось про Гаррі Поттера?
– Гаррі Поттер? Це якийсь американець? Наш сектор працює тільки на території заходу України. У кожній країні свої офіси, іноземці нас не хвилюють, Дарино. – сказав демон.
– Та ну ні. Ти не читаєш чи що? Кожна людина ж знає історію про Гаррі Поттера! Хоча б якийсь фільм мав бачити. – Дарина вхопилась за серце.
– Очевидно ж, що я не людина, – демон підняв брову, – мене не хвилює якийсь американець, мене хвилює наш контракт.
– Ах, точно. Мені потрібно щоб ти мене просто вислухав і не перебивав. Питання можеш задавати, але не перебивати.
– Ви… Вислухати? Серйозно? Не гроші, не слава, а просто поговорити? – здивувався демон.
– Так точно. – кивнула дівчина. – Поговорити і вислухати мене. Друзі заблокували мій номер і соцмережі, на ліві акаунти мені теж не відповідають. Батьки і брат ігнорують. Тому я вирішила викликати демона. – Дарина безтурботно пожала плечима.
Себастьяна охопило здивування і він мало не випустив з рук папку. Він навіть не знав з чого почати і що взагалі робити.
– Серйозно? – повторив він. – Просто… поговорити? Без грошей? Без слави?
Очі демона сяяли від неймовірної радості. Він і не уявляв, що таке може бути. Перша угода, і яка ж вона проста! Демон, який стажує його, наговорив йому страшних історій про людей. А, виявляється, людям треба не так вже й багато і вони не такі страшні, як він уявляв.
Тільки появившись у кімнаті він намагався здаватися розумним, галантним і гордим демоном і в одну мить ця маска злетіла.
– Так. Ти не уявляєш як мені набридло, коли мене всі ігнорують! Мені потрібно розказати всі теорії! Мою думку про історію і хедканони! Хто, окрім демона, ще це зробить?
Себастьян стояв розгублений, та в його демонічних червоних очах було видно деяку радість від того, що перший контракт виявився таким простим. Він стишив голос, намагаючись виглядати більш професійно.
– Зрозуміло. То ж. – демон хутко розгорнув папку і дістав звідти пергамент із золотими вензелями по краях і написом «Стандартна Пекельна Угода: Поговорити по душах». Під текстом повільно проявлялося ім’я Дарина Чортолом, а нижче – місце для підпису.
У його руці появилась ручка, і Дарина, не вагаючись взяла її і поставила свій червоний підпис на контракті.
– Я думала, що ви, демони, вимагаєте підпис кров’ю чи щось таке. – хмикнула дівчина і подивилася на чоловіка.
– Ми не варвари заставляти людей різати собі руки. Це все магія, чорнило у ручці і є вашою кров’ю. Так що так, всі угоди підписані нею. – кивнув демон. Позаду нього появилося крісло і він сів на нього, закинувши ногу на іншу. Копита блиснули від світла свічок.
– До речі, я помітив цей солодкий запах у кімнаті. Що це? – запитав демон.
–Ооо. Мікс аромасвічок, що змішалися в один. Там полуниця, маслопиво, сандал і ще щось, не пам’ятаю вже. Знаєш, в інтернеті всі пишуть про стандартні свічки білого кольору, хтось про чорні. Але свічка є свічка. Для виклику демона спрацює люба, як ми бачимо. – Дарина підійшла до полички і взяла купу книг.
Дівчина впала на крісло з колесами і взяла великий записник у руки. У голові демона промайнуло здивування як цей записник ще не розвалився і його ще можна читати, а, можливо, і записувати ще щось.
– Перший раз чую про таке. Ну, щоб використовувати ароматичні свічки. – демон повернув голову оглянути кімнату і побачив велику рожеву свічку у формі чоловічого прутня. Його щоки налились рум’янцем, чоловік поперхнувся й закашлявся.
– Дарино… – тихо сказав він, нахиляючись вперед. – Скажи, будь ласка, навіщо серед усього арсеналу ароматичних свічок оце?
Дівчина не відриваючись від свого блокнота відповіла.
– А, забий. Це подруга подарила ще минулого року і свічка стояла без діла. – вона швидко гортала сторінки. – Нарешті пригодилися для чогось. – вона подивилася на демона.
– О, я не думала, що тобі так соромно дивитись на фалос.
– Це не просто фалос. Це величезний фалос, який пахне полуницею. Навіщо людям взагалі таке? Я викликаний для серйозної угоди, а тут… Оце!
Дарина перевела погляд на свічку.
– Здається я зрозуміла чому в інтернеті пишуть про стандартні білі свічки. Ну добре, якщо хочеш, я можу її прибрати…
Себастьян зітхнув.
– Ні, залиш. Все одно вони приклеєні до пентаграми.
– Добре. Так, раз ти казав, що не знаєш хто такий Гаррі Поттер, то нам потрібно почати із самого початку. – Дарина прогорнула декілька сторінок блокнота, поставила його собі на коліна і взяла книгу із столу. «Гаррі Поттер і філософський камінь» виднілося на обкладинці.
– У вас демонів є щось типу супер швидкості? Треба щоб ти прочитав цю і ще ці книги. – вона кивнула на книги на столі.
Дівчина відкрила першу сторінку і передала книгу демону.
Себастьян нерішуче взяв книгу. Пальці злегка тремтіли, бо, хоч у демонів є і супер швидкість, і супер нюх, і слух, і зір – але от супер впевненості у нього поки ще не було.
– Так, у нас є… М… Здатність до прискореного читання. – пробурмотів він, дивлячись на обкладинку.
Обкладинка була добряче пошарпана, на якій був зображений хлопець на мітлі, дивно усміхнений рижоголовий і ще пару персонажів.
– «Гаррі Поттер і філософський камінь» – прочитав він уголос. – Це… щось про філософію?
Дарина зареготала на всю кімнату.
– Це класика. Ти не зрозумієш мене поки не прочитаєш. Фільми не показують всього, а сама я довго би розказувала. А із супер швидкістю ти впораєшся з книгами на раз–два.
Демон перегорнув перші сторінки книги.
– Я маю поглинати людські душі, а не дитячу літературу… – пробурмотів він. – Але контракт є контракт.
І в ту ж мить очі демона почали бігати по рядках.
Минуло рівно 48 секунд.
Він зупинився і повільно підняв очі.
– Він живе в коморі під сходами, Дарино. Комора. Під. Сходами.
– Це тільки початок. – Себастьян завис. Тяжко видихнувши повернувся до прочитання книги.
– То це просто хлопчик. І йому не давали листа. І тут велетень із тортом… На якому той сидів? – його лице скривилось. – І чому ця книга така популярна серед смертних?
Він перевів погляд на Дарину. Вона вже не могла всидіти на кріслі.
– Бо того. Це тільки початок, читай. Там зараз ще Дамблдор буде, Снейп . Читай, всі питання потім.
Себастьян видихнув і похитав головою.
– Таке відчуття, що десь у третій частині появиться перевертень, який для цієї дитини буде грати на гітарі.
Дарина вскочила на кріслі.
– Люпин один з найкращих персонажів! Але він не грає на гітарі. Він грає на моєму серденьку.
Себастьян вже починав жаліти, що вибрав саме цей виклик з поміж інших запропонованих.
– Потрібно заспокоїтися. – думав він. Глибоко вдихнув. Видихнув. І повернувся до книги.
Перша частина зайняла біля п’яти хвилин і Дарина протягувала вже другу.
– Чому ці діти лізуть у смертельні пастки? – Буркнув демон через деякий час. – У нас в Пеклі таких називали б… Самогубці із потенціалом.
– Це ж Грифіндор. Дім хоробрих і все таке.
– Хоробрий – це коли ти йдеш у бій, знаючи ризики. А цей малий як той демон–першачок, що випадково відкрив портал у Чистилище, бо йому здалося, що це туалет. Іде, куди не треба, торкається, чого не слід…
Але Дарина протягувала йому вже третю книгу і у демона не було вибору.
– Рівень освіти нижче дна. Вчитель перевертень? Ще й кожного року новий викладач цього захисту. Як ці діти у «найбезпечнішому місці» взагалі дожили до свого віку?
– Боже, та читай вже швидше. Мені не терпиться розказати все. – і кинула йому четверту книгу.
– Келих вогню, серйозно? Турнір? Знову дорослі кидають дітей в цілу купу небезпек. – демон похитав головою, відкриваючи нову сторінку.
– Ну це магічна традиція! – Дарина схрестила руки. – Але так, підлітки, які беруть участь у таких змаганнях…. Ну серйозно, дракони були перші? Це тягне на друге або фінальне випробування. Але не на перше. Діти, які лізуть у полум’я дракона виглядають не дуже розумно. Навіть якщо по магічним законам вони дорослі люди.
Себастьян накрив собі голову руками, ніби це допомогло йому зібратися і повернувся до книги.
Через пару хвилин він поставив книжку на коліна і затримав погляд на рядках, де Седрік Дігорі загинув. Він похмуро глянув на Дарину і важко зітхнув.
– Седрік? Чому він? – його голос був майже зломленим. – Він був… Нормальним. Не як ті інші тіпи, що хотіли попасти на турнір тільки для слави. Він просто хороша людина.
Дарина обережно поклала руку на його плечі.
– Усі улюблені персонажі рано чи пізно помирають. Автори завжди вбивають самих хороших .
Демон знову повернувся до книги і через хвилину взяв нову. Його обличчя ставало все більш спотвореним від обурення.
– О, серйозно?! – він обірвав тишу і стиснув книгу. – Що це за… Ця… Ця жінка?! Амбридж? Як можна бути такою злою і при цьому сміятися через весь цей тотальний контроль? А ще цей милий рожевий костюмчик… Це нормально, що при її появі мені хочеться ригати?
_ О, повір мені. Це абсолютно нормально. – Дарина уважно дивилась як демон швидко гортав книгу.
– І Сіріус? Нарешті почав жити нормальним, ну майже, життям і вже помер.
Демон віддав книгу дівчині і взяв шосту частину.
– Вчитель–колекціонер. У нас в університеті теж був похожий. – хмикнув він.
–У вас є університети? – здивувалась Дарина.
– А ти думала, що демони народжуються і зразу біжать забирати душі у людей? – фиркнув демон.
– Ні, спершу ми вчимося чотири роки на бакалаврі. Ну і диплом, звичайно. Я от, наприклад, написав диплом на тему «Проблеми при вербуванні душ підліткового віку». І якщо ти завалиш іспити – тебе можуть вселити у пошарпану ляльку на горищі на два століття. Деякі починають кошмарити жителів будинку і так у вас появляються фільми жахів, засновані на реальних подіях.
– Бакалавр? То що, і магістратура є?
Себастьян важко зітхнув і кивнув:
– Є. Але для тих, хто пережив бакалаврат. Магістратура – це вже інше коло пекла. Після бакалавру ти можеш тільки допомагати старшим демонам у вербуванні душ. – демон зробив паузу, перегортаючи сторінку. – Подай–віднеси, записуй хто продав свою душу за секс, гроші чи бігмак. І зшивай потім ці всі документи для архіву.
– Ммм… Романтика. – хмикнула Дарина.
– А після магістратури вже маєш право виходити на виклики сам і не робити ту всю брудну роботу. І якщо не облажаєшся з першими п’ятьма контрактами, можеш подати заявку на отримання особистого пекельного стола в офісі.
– То ти зараз на першому виклику? Або одному з перших п’яти. Диви як трусишся.
– Ага. – буркнув демон не відводячи очей від книжки. – І, між іншим, нас ніхто не попереджав на лекціях про якогось школяра–чаклуна… О, хто б сумнівався. Цей геній–зіллєвар то Снейп. Все тримається на ньому. Він самий поганий у попередніх частинах, тут небезпечний зіллєвар, так ще й того діда вбив.
– О, тобі теж не подобається Дамблдор? – стрибнула Дарина.
– Скоріше відношусь нейтрально. – сказав демон і взяв нову частину. – Це ж остання?
– Так, але потім тебе ще чекають мої теорії. – Дарина похлопала по товстому блокноту.
Себастьян голосно видихнув. Здається, в його голові пролетіло «Господи допоможи» і він вже був готовий перехреститися.
– У цього малого забагато жертовності. – сказав Себастьян. – Але в цей раз він хоча б знав, що його чекає. І хто б сумнівався, що він виживе. Але тих близнюків шкода, особливо того, який вижив. Джордж вроді? А називати дітей в честь старих дідів повна крінжа, як каже молодь. Можу зрозуміти ще ім’я старшого сина, це в честь батька і хресного. Але Альбус Северус? Старий і вчитель–абюзер? А Лілі Луна? Якщо вже в честь матері, то не забувай про матір дружини. Лілі Моллі було б логічніше.
Нарешті через годину після виклику демон закінчив читати книги.
Себастьян сидить на кріслі, піджавши хвоста, кінчик якого розпушився як у наляканого кота, а обличчя було блідим.
Дарина сидить поруч, спокійно п’є чай, непоспішаючи розглядає реакцію демона. В її погляді яскраво палало захоплення.
– Ну, що ти думаєш? – питає вона, злегка посміхаючись. Вона нагадала йому Амбридж.
Себастьян кидає на неї погляд, який може вбивати. Але Дарина не боїться. Дівчина звикла до таких поглядів після всіх годин, коли вона заставляла друзів чи родичів читати книги і дивитися фільми, а потім показувала улюблені фанфіки і теорії.
– Після їхньої машини часу мене вже нічого не дивує. Навіть у нашому світі ми не можемо подорожувати в минуле чи у майбутнє, а звичайні люди у ваших книгах роблять це на раз–два.
– Ну, по–перше, не машина часу, а Часоворот. По–друге, час їх подорожі обмежений до 5 годин у минуле. Ну і, по–третє, вони чарівники, а не прості люди.
Демон робить глибокий вдих, намагаючись зібратися з думками. Він дивися як Дарина бере той самий блокнот, якого він так починав боятися.
– А тепер нарешті прийшов час поговорити. І не думай перебивати! – Дарина відкрила першу сторінку. Із записника повилітало багато маленьких листів, але дівчина навіть не звернула на це уваги.
– Знаєш, що мене дивує? Чому саме стіна на вокзалі? – почала вона обурливо.
– Ніби немає іншого шляху добратися до школи. А що робити маглонародженим? Їм вчителі, напевне, казали про цей незвичний спосіб потрапити на платформу. Але дітям, та навіть їх батькам, які все життя жили без магії, важко переконати себе, що потрібно розігнатися і врізатися у стіну. А люди навколо? Невже вони такі сліпі, що не бачили дітей із величезним візком, совами і жабами, які біжать у стіну? Так, так, магія і все таке, скаже хтось. Але… Кхм, чому не зробити окремий вхід на вокзалі для чарівників? Десь збоку, де ходить менше людей. І які не бачать цей вхід. Наприклад, як вхід у Дірявий Казан.
Дарина так швидко на одному видиху протараторила це, що Себастьян мало що розібрав. Але одне він знав точно. Він починав жаліти, що взявся за цей виклик.
– Знову ж таки про маглонароджених. Чому у Гоґвортсі нема ніяких курсів для них? Дитина росла 11 років у світі, де магія існувала тільки в казках. І тут їх світ міняється на 180 градусів бо вони виявились чарівниками. Вчителі майже нічого не пояснюють, приносять лист щастя, можливо, проводять на Алею Діагон і допомагають із покупками. А далі що? А далі кидають їх до першого вересня. Там хай самі шукають ту платформу і розбираються із новим світом. Звичайно ж, що діти із сім’ї чарівників будуть звисока дивитися на тих. У цій школі просто необхідний курс типу «Базова магічна світобудова».
Себастьян слухав, як Дарина виливає душу, і виглядав так, ніби застряг у пастці тривоги і з пекельним бажанням вистрибнути у вікно. Його хвіст ще дрижав.
– Це школа з багатовіковими традиціями. Магія і сови замість нормально чи електронної пошти. У 90–х ж вже була електронна пошта? Чи ти очікувана презентацію PowerPoint для маглонароджених? – прохрипів демон.
Дарина сьорбнула чай, в якому плавала квітка ромашки і продовжила:
– Я не прошу багато. Хоч трохи гуманності. Орієнтаційний день, буклет «Що робити, якщо ви не знали, що ви чарівник», наставник на перші тижні. А не: «О, привіт, ти чарівник. До речі, купи собі сову, паличку і вивчи сотню чарів до Різдва. І не забудь не зганьбитися перед дітьми, які росли у цьому з пелюшок.»
Себастьян дивився на дівчину із тугою в очах. Його хвіст зробив нервовий оберт і опустився. Демон вже почав здирати задирки шкіри на його бездоганному манікюрі.
– Чому у магічному світі немає психологічної підтримки для дітей, які тільки що дізнатися, що вони чарівники? Їм одинадцять, Себастьяне! Одинадцять! Дитина не може вибрати, що їх з’їсти на десерт, а тут цілий новий світ, про який ти нічого не знаєш. Їм вже треба обирати чарівну паличку, вчити заклинання і вижити у замку, де сходи змінюють напрямок, привиди тусують в туалеті, а вчителі із Захисту від темних мистецтв прокляті люди! А як щодо батьків цих дітей?
Себастьян закотив очі. В прямому сенсі. Його очі зробили повний оберт. В голові промайнуло «Господи, дай мені сил».
– Ось, розділ 3. – Дарина показала на нову сторінку у блокноті.
– «Чому для маглонароджених не роблять тест крові на виявлення чарівників серед предків?». Прикинь, якби у домі Блеків народився сквиб – людина, народжена у сім’ї чарівників, але позбавлена магічних здібностей. Це для них позор, але я не думаю, що вони монстри і вбили б свою дитину. – Дарина сьорбнула чай.
– Можливо, ця особа виросла б у сиротинці світі маглів, не догадуючись про свою родину, створила сім’ю, а через декілька поколінь народився новий чарівник? У магічній Великобританії досить мало чарівників, навіть присутній інцест. Особливо серед чистокровних. І тут появляються нові чарівник чи чарівниця із знатної родини. Але про це ніхто не знає, бо всі вважають, що ця людина маглонароджена.
Хвіст Себастьяна безсило ляскав по підлозі, а на обличчі виднівся відчай.
– Ага, – пробурмотів він. – Спочатку психологічна допомога, потім генетичне дослідження. Залишилося відкрити гарячу лінію «Я дізнався, що я чарівник, і мені страшно».
Дарина вмостилась зручніше і посунула блокнот до Себастьяна, ніби викладачка, яка тільки провела лекцію і тепер хоче обговорити з учнем екзаменаційні питання.
– Серйозно, подумай, – сказала дівчина, – це ж дуже логічно. Якщо магія передається спадково, значить, десь у генах це сидить. Чому не ввести такий аналіз? От уяви: маленька Люсі отримує листа з Гоґвортсу, її батьки в шоці, але тут досліджують родовід – БУМ! Прадідусь з боку матері був Блеком, Поттером чи ще кимось. Ну або це реально перша дитина у роді з магічними здібностями.
Себастьян піджав коліна під себе і обняв копита. Хвіст набирав оборотів і гучніше бився вже у стіну. Його очі виражали повну безнадію.
– Розділ 4. – Дарина урочисто прочитала назву. – «Куди, чорт забирай, дівся Відділ безпеки малолітніх чарівників?»
Демон здер шкіру на мізинці.
– Я серйозно! У цьому замку живе триголовий пес! Триголовий, Карл! Його звати Флаффі! Це звучить мило до того моменту, коли він не попробує відгризти тобі голову. І його тримали без жодних бар’єрів! Просто сказали, що той коридор закритий і прохід заборонений, якщо ви не хочете померти жахливою смертю! А вони ж навіть не додумались двері туди реально закрити.
Дарина зупинилась на мить щоб перевести дихання і демон зрадів цій тишині. Але не надовго.
– І Василіск. Гігантська змія, яка може вбити подивившись на тебе! Вона повзала собі замком, трохи вбивала учнів або знерухомлювала їх.
Дарина вже була у повному розпалі:
– Рухомі сходи! Деякі сходинки взагалі можуть пропасти! Не здивуюсь, якщо якийсь роззява, мало не вбився там. Чому ніхто не задумувався про безпеку дітей? Особливо маглонароджених? А може це тому що директором був Дамблдор, якому весь магічний світ сліпо довіряв?
Себастьян тупо дивився на Дарину і ледве кліпав. У нього перехопило повітря, коли Дарина різко підстрибнула і полетіла до полички, де витягла плакат.
«Дамбігад» виднівся заголовок колажу з фотографіями і малюнками старого чарівника, лініями червоного маркеру і купою букв.
Дарина хруснула пальцями і взяла до рук пластикову чарівну паличку.
– Альбус Персіваль Вулфрік Брайан Дамблдор. Сивий дід із солодощами, старий як світ, купою таємниць і якого всі беззаперечно поважають – вона вказала на центральну фотографію з портретом чарівника. – Але чи варто йому довіряти? – прошепотіла вона.
Дарина подивилася на плакат.
– Старий дід у балахоні з цукерками…. Мені одній тут асоціації з педофілом? – вона глянула на Себастьяна. Той нервово хитався на кріслі.
– Не суть. Отже, перше. – вона тикнула паличкою на верхній пункт плакату.
– Триголовий пес у школі. Флаффі може загризти семикурсника швидше, ніж той скаже «Люмос». І казати дітям, що прохід у той коридор заборонений? Це ж звучить як запрошення! Особливо для Фреда і Джорджа Візлі! – підвищила голос дівчина.
– Друге. Дамблдор мав знати про Василіска у школі. Серйозно, яка магічна істота може вбити з одного погляду? Він бачив труп Міртл. І якщо Дамблдор геній, яким його всі описують, тоді він здогадався про це. Ну не може бути такого, що якісь діти 12 років про це дізналися, а він ні. – Дарина декілька разів вдарила на намальовану змію.
– Традиційні шкільні спроби вбивств. Щорічний фестиваль «Смерть когось із учнів». І щоразу всі дивуються! Ах, Гаррі ледь не загинув – це ж Гоґвортс, ніхто вже не дивується. Але ж де перевірка? Вашу ходячу легенду тут хочуть вбити, але всім все одно. Мабуть, Міністерство просто боїться Дамблдора. Роблять щось коли припре… Хоча судячи із смерті Седрика… Ох, продовжимо. – Дарина пустила сльозу від згадки про Седрика.
– Турнір Трьох, вибачте, Чотирьох Чарівників. Турнір, який був заборонений через смертельність, знову запускають. І ніхто не відміняє його коли на Кубку світу з квідичу з’являються смертежери. Так, це ініціатива Міністерства Магії, але Дамблдора всі слухають і він міг замовити словечко, що не вважає розумним проводити турнір. Бам! Всі б послухали його. Але ні, просто вирішили, що піднімуть вік для участі. Що з цього вийшло? Седрик у могилі. – Дарина погладила фотографію хлопця, круг якої було намальовано багато сердець.
– А ці секрети від Гаррі? «Ой, Гаррі, тебе знову намагались вбити. Тож слухай, але розкажу тільки половину, а далі догадуйся сам. Або залишу тебе взагалі без підказок і рятуй магічний світ сам».
– Шосте! – різко крикнула Дарина, на що демон підскочив на кріслі. Його обличчя було зовсім білим. Десь у середині себе Себастьян розумів, що десь у теоріях Дарини є частина правди, але те, як вона подає інформацію лякало демона.
– Цей дід міг знайти чарівну родину, яка виростила б Гаррі з повагою і без психологічної травми! Але ні, спати в коморі краще, бо то ж під боком сестри Лілі. Древня магія любові і вся інша шняга. Абсолютно люба магічна родина взяла б Гаррі на виховання! Але Візлі віддавати його не треба. У них своїх дітей вистачає, але про це пізніше. – дівчина похитала головою і вказала на нову фотографію.
– Мій коханий Сіріус Блек. Усі знають, що Дамблдор має величезну вагу у Міністерстві. Але він не спромігся влаштувати слухання для Сіріуса? Його без суду запхали у найстрашнішу тюрму! Передивитись спогади, а краще, використати Сиворотку правди і ОП – людина має шанс прожити нормальне життя і Гаррі має опікуна. Але краще щоб хлопець ріс у страху і побоях. – лице Дарини почервоніло від злості. Лице Себастьяна побіліло від страху.
– Улюблений всіма Снейп. Чому Дамблдор не міг поставити його на місце? Цей чоловік цькує дітей, зводить з розумі половину Гафлпафу і відкрито підтримує Слизерин. Інші голови Домів такого собі не дозволяють. Снейп має ненависть до світу, токсичність і комплекси, які проектує на дітей! Чудовий педагог, 10 із 10!
Дарина тяжко дихала після швидкої розповіді. У кімнаті пахло димом, свічки сильно коптили і чорний дим заповнював кімнату. Себастьян тихо шепотів собі у коліна і сильніше хитався на кріслі. Його манікюр залишився майже без кігтів, які він згриз.
– Я не здивована чому Волдеморт вирішив повстати. Можливо він хотів нормальну реформу освіти. До речі, про Волдеморта. – демон заскавулів.
– Скільки там ще? – пронизив він.
– Цить, це тільки початок. Тебе ще чекають фанфіки на АОшці.
– Будь ласка, припини. Навіть у пеклі немає таких страждань.
Дарина вихопила бутилку із столу і полила демона. Шкіра на його тілі миттєво почервоніла і пішов пар, а демон запищав.
– Я казала не перебивати. Це свята вода, яку я буду лити на тебе кожен раз, як ти будеш перебивати. Тут у мене ще є екзорцизмована сіль. Так от, про що я… Точно. – Дарина відкрила новий розділ у блокноті.
– «Волдеморт або чому Том Марволо Реддл – просто зломлена дитина.»
Дарина шаленіла не на жарт. Її темна коса розплелася, волосся було у хаотичному порядку, а очі горіли вогнем. Себастьян зліз з крісла і калачиком заховався у кутку. Та дівчина просто взяла всі свої записи, сільничку, бутилку із водою і сіла прямо навпроти демона. Вона явно не мала наміру зупинятися.
Дівчина протягнула чашку із ромашковим чаєм демону, але той тільки відсахнувся.
– Нє, то нє – цілюй конє. – пожала плечима Дарина і сьорбнула чай. Від цього звуку сьорбання демон більше вздригнувся.
– Отже. Том Реддл народився у результаті дії зілля любові, його батько втік, а мати померла. Сиротинець, холод, чужі люди, які його не сприймають. Комбо. Кажуть, що у Амуртензії є побічний ефект – дитина, зачата під її дією, не здатна відчувати любові. Похоже на Тома, скажи? Але чи показував йому хтось цю любов? – запитала вона демона. Той залякано похитав головою.
–Ось! Том ніколи не бачив любові! Йому не показували турботу, що таке тепло. І він навчився довіряти тільки собі. А ще контроль. Він контролював, залякував і крав речі інших дітей. І що? Його ніхто не помітив. Не допоміг. Просто списали на «дивну дитину». Він був травмованою дитиною. – Дарина знову голосно сьорбнула чай.
– Але тут шанс. Йому сунули чарівну паличку і кинули у школу магії. Але і тут ніякої підтримки. Дамблдор одразу почав підозрювати малого. Він дивися на нього як на пацюка, що краде їжу. І от Том попадає в Слизерин, де його зневажають. Ну на першому курсі так і було, адже кому є діло до маглонародженого сироти?Том вивчає магію, розуміє свій талант до перселмови, відкриває Таємну кімнату і вивільняє Василіска. А чому? Бо хоче довести, що він особливий. Що він – спадкоємець великого роду. Що він – не просто покинута дитина із сиротинця. І з часом він стирає минуле. Створює образ Волдеморта. Том – це самотня і нікому не потрібна дитина. Волдеморт – всемогутній, невразливий… Безсмертний.
Дарина прогорнула ще декілька своїх записів.
– Але ховати свої душі у такі відомі артефакти занадто банально.
– Хоркрукс. – писнув демон.
– Що ти сказав?! – Дарина вхопила сіль і кинула в демона. Він заверещав і його шкіра трохи поплавилась.
– Побійся бога, ти насправді раніше читав російський переклад і просто не признавався? А, стоп… Англійською якось так же похоже вимовляється. – Дарина задумалась.
– Йой, вибач. Але все одно не міняє суті. Повторюй. Горокракс. Давай, по букві, помалу.
– Г… Горокракс. – демон прикрив руками обличчя.
–Так. Правильно. Кхм. Так от. Волдеморт вбивав… Багато. Він був жорстоким. Він був чудовиськом. Але Том Реддл не народився чудовиськом. Його створили. Зломлені діти виростають у чудовиськ, якщо їх не зцілити. А у Тома навіть не було шансів. Якби хтось про нього піклувався хто знає, може у нас був би чудовий міністр магії. – видихнула Дарина.
– Можливо ще на початку свого шляху у нього була адекватна думка світобачення, адже його підтримували такі великі і впливові сім’ї, але він зійшов з розуму через створення горокраксів… Так, що далі. – Дарина гортала записник, вибираючи наступну тему розмови.
Демон із шрамами на обличчі від солі поповз по підлозі.
– О, Всемогутній, хто б ти не був… Мерлін? Бог? Ісус?.. Я так більше не можу! Зроби щось із цією дівчиною! – він потягнув руки до стелі.
– Ісус, точно! От скажи, що це за прикол, що чарівники святкують Різдво і Великдень? Серйозно? У них немає своїх свят і вони набрались релігій у маглів? – підстрибнула Дарина. Демон в розпачі прикусив кулак і закричав, а з очей потекла одинока сльоза.
– Ну тобто якийсь чарівник перед маглами походив по воді, перетворив воду на вино і все, вони йому поклоняються! А воскресіння? Тут теж було якесь заклинання, зілля чи ритуал. Але знімаю шапку перед ним, цей його прикол тягнеться вже декілька тисячоліть. – Дарина зробила легкий поклон. І зловісно посміхнулась, знову заглядаючи у блокнот.
– Мамо… Я не хотів бути демоном. Я у школі просто хотів у театральний гурток… – тихо заридав демон.
– Про мам. Як тобі Моллі Візлі? Як на мене то вона безвідповідальна матір. – демон тяжко застогнав після цих слів і забився в інший кут. Та Дарина знову зібрала свої речі, запалила нові свічки і сіла перед Себастьяном.
– Будь ласка… Припини. – демон підняв запухлі очі.
– Навіщо народжувати сім! Сім дітей, коли у вас немає нормального матеріального забезпечення?! Будинок тримається на одній тільки магії, діти ходять у латаному одязі. Рон у перший рік школи поїхав із чужою паличкою! Звичайно, вона не буде його слухати і у хлопця не буде нормальних оцінок. Але він сам не хотів вчитись… Так от, батьки купили йому нову паличку тільки після другого курсу. І то він цілий рік ходив із поломаною паличкою, перемотаною скотчем. – Дарина махала руками і зачепила демона чарівною паличкою, яку досі тримала в руках. Той хрюкнув від болі.
– Вона буквально всиновила Гаррі. Без його згоди, без розмови. Не офіційно. Вона ідеалізувала Гаррі у той час, коли її син його найкращий друг. І Рон, який знаходився у тіні своїх братів, це бачив. Що він відчував? Я здивована, що він лишався другом для Гаррі. – дівчина гупнула по підлозі, пляшка з водою впала і Себастьян підскочив. Вода розлилася прямо біля демона від чого той зашипів, але Дарина не звертала уваги.
– Народжувати дітей у злиднях це не героїзм, це безвідповідальність! А як щодо того, що Моллі не підтримує своїх дітей? – дівчина нахилила голову в сторону.
– Джинні єдина дівчинка, вона принцеса у сім’ї. Але, признаюсь, вона моя улюблена персонажка у книгах. Потім Рон. Моллі не помічає Рона, тільки коли він щось натворив. Далі близнюки Фред і Джордж. Вони генії, в прямому сенсі слова. Можливо не так добре вчились як вона хотіла і постійно жартували, але їх оцінки все одно були високими. Та й для того щоб створити всі ті приколи, які вони зробили треба багато знати, розуміти що з чим поєднювати, які потрібні заклинання, зілля й інгредієнти. Вони після школи відкрили свій бізнес! А вона була не задоволена, бо їм потрібна робота у міністерстві. Звичайно, потім її думка помінялася. Але на шляху до того у неї було багато претензій. – казала на одному видиху Дарина.
– Якби не Гаррі, що дав їм гроші для бізнесу – у них нічого не вийшло. Може потім, але не так швидко. Та навіть старший син Білл зіткнувся із критикою. Мовчу про зовнішність, але Моллі не сприймала його наречену. Як там у пісні? «Сину, сину, сину, ангел мій»? Бе. Добре, що потім її думка помінялася. – опустила руки Дарина.
– Добре, що Чарлі втік в іншу країну. Та й Персі натерпівся, але теж пішов із сім’ї. – Себастьян тихо всхлипує в кутку під звук гортання сторінок.
Раптом демон підстрибнув і щось почав шукати в костюмі. Він витягнув із внутрішньої кишені кулю і торкнувся кнопки на ній.
– Як я міг забути про це?! Як я міг? – бурмотів він.
Раптом повітря затріщало. Куля піднялася у повітрі перед демоном, на ній появилась емблема «Пекельна служба підтримки демонів», що палала червоним кольором. З неї почулося дратівливе клацання, а потім жіночий голос:
– Вітаю, ви додзвонились до Пекельної служби підтримки демонів! Почекайте на лінії, поки звільниться оператор, щоб допомогти вам. Гарної вам угоди! – і з кулі залунала всім відома «Yakety Sax». Себастьян застогнав.
– Так, стоп, що? Ні, ні! Ти не можеш піти поки пункти нашої угоди не будуть виконані! – піднялась на ноги Дарина. Вона взяла в руки сіль.
– Можу! Я розриваю наш договір! – демон втік на іншу сторону кімнати, перевернувши деякі свічки. Але ті, які стояли на піктограмі стояли намертво.
– Ні! У нас далі розділ «Чому розподіляти дітей у 11 років по Домах за характером – безглузда ідея і реальні докази цьому!» – Дарина показала на відкритий посередині записник. – А як же роздуми про гівняну систему Міністерства магії? Знову про Дамблдора і про те, який він маніпулятор?! А якщо б обранцем виявився Невіл? А смерть Фреда і…
– Досить! Припини! – заскиглив демон. Музика з кулі різко перервалась і залунав жіночий голос:
– Вітаю, ви додзвонились до Пекельної служби підтримки демонів на виклику! Мене звати Лілетта, і я з радістю допоможу вам! Ваш код клієнта, будь ласка. – сказав солодкий голос демониці.
– Боже! Боже, нарешті! Я Стажер першого рангу, відділ Угод, Себастьян Чорногуб! Код чотири, шість, нуль! Я не витримаю ще одну тему! Вона палить мене святою водою і сіллю! Заради Бога, заберіть мене! Я розриваю свій контракт!
– Активую «Екстренне евакуювання». Запускаю портал, тримайтеся, Себастьяне. – сказала Лілетта тим самим солодким голосом.
– Так! – встигнув крикнути демон і Дарина кинула у нього сіль. Демон зашипів і його силою втягнуло у червоне вогняне коло, яке утворилося під ним. Воно стиснулося й зникло, залишивши після себе лише запах сірки.
Дарина ошелешено дивилась на те місце, де щойно був демон. Потім повільно повернулась до кулі, що злегка диміла рожевим.
– Контракт 1, Стажер Чорногуб. Порушення умов – психологічна нестабільність виконавця. Дякуємо, що скористались Пекельною службою підтримки демонів на виклику! Шановна смертно, нам важливий ваш відгук про цей контракт! Якщо бажаєте залишити його, натисніть на пентаграму. – сказав вже механічний голос.
Дарина кліпнула очима й тупо дивилась на кулю. Дівчина повільно нахилилась, уважно оглядаючи її.
– Яка пентаграма?.. – прошепотіла вона. На кулі виплили символи і дівчина побачила той самий знак і натиснула на нього. На цей раз заграла інша пісня очікування.
– Вітаю, ви додзвонилися до відділу скарг Пекельної служби підтримки! Я, Фелічія, вислухаю вас і спробую допомогти. – через декілька секунд сказав новий голос.
– Мммм. Добре. Як ви, демони, можете гарантувати багатство і славу? Моя умова була просто вислухати! А цей демон і цього не зміг зробити! Я тільки почала, а він із криками втік! Я вимагаю заміни! – кричала Дарина.
– Дякуємо, ваше звернення важливе для нас. Воно буде розглянуте згідно пункту номер 666 про гідне обслуговування клієнтів. Чекайте зворотного зв’язку протягом 14 робочих днів! – куля загорілась і зникла. В кімнаті сильніше запахло сіркою, подразнюючи горло Дарини.
– Кхе, блять, з тими демонами. – кашляла дівчина відкриваючи вікно. На горизонті виднілась тонка полоска ранішнього сонця, холодне повітря заповнило кімнату.
Дівчина нарешті змогла підняти свічки з пентаграми і прибрати кімнату поки мати не побачила весь безлад. Але вм’ятина на стіні від хвоста Себастьяна зіпсувала всю картину.
***
У глибинах пекельного офісу сиділа група демонів і дивилися на бідного новенького, який обнімав копита і сидів у найтемнішому кутку. Шкіра парувала від жари, але він трусився не від спеки.
– Дамблдор… Маніпулятор… Бідний Фред, він не мав вмирати… ЧОМУ ВІН?! Хоркрукс… Ні! – він закрив долонями обличчя. – Го–го–горошкра… Горокракс!
Його крик заставив облитися холодним потом інших демонів.
– Мда, Маржул. Навіщо ти лякав тими видуманими історіями про жахливих смертних? А хлопець то повірив, йому попалась якась навіжена і тепер ось. Син нашого боса тепер не дієспроможний. – красива демониця відпила кави.
– Малантро, ти сама бачила запис того виклику. – видихнув височенний чоловік біля неї.
– О так… Це було моторошно. Ці повернуті фанатики. Я не думала, що у людей може бути стільки емоцій щодо вигаданих дітей із паличками.
– Так, а тепер найперспективніший стажер обняв себе, репетує щось про Тонкс і Люпина. А потім ще згадував якісь фанфіки…
– Фанфіки… – пролунало з темного кута. – Гріх, що їх не палять.
Малантра обережно підійшла до Себастьяна, зняла з крісла плащ із запахом сірки і після теплих обіймів накинула йому на плечі.
– Тримайся, хлопчику мій. – Себастьян вздригнувся. – Вона у чорному списку, та дівчина нічого не зробить тобі.
– Вони зло. Вони створюють AU, де Волдеморт закохується у школярку–Герміону!
Маржул взяв чашку щойно завареної кави, впав на робоче крісло і покрутився на ньому. Він зупинив свій погляд на дошці на стіні. На ній було багато фотографій і тексту, проте посередині була найбільша фотка, обведена жирними лініями червоного маркеру. Великими буквами виднівся напис:
«Чортолом Дарина, не укладати з нею угоди якщо не хочете зійти з розуму від жахливих тортур».