Work Text:
— Фу, господи боже, і кому таке треба?
— Ну ти і пуританин Стас, наручники під час сексу - це круто.
— Марго, ти серйозно? Тобі таке подобається?
— Ну саме цей варіант, що ти тримаєш у руках, з рожевим обрамленням - ні. А от справжні поліцейські наручники - ото тема. Можна і закос під них, але точно не рожеві.
— Господи, Марго, ти збоченка!
— Так, і що? За це вже почали в тюрму саджати?
— Ні, просто… Фу!
— Господи боже, наче ти ніколи не знаходив у своїх батьків секс-іграшки. Чи вони в тебе глибоко віруючі, чи щось таке?
— Я виріс в дитячому будинку.
— Оу… Ем… Вибач. Я не знала. — Марго відвернулася до екрану комп'ютера, і почала пробивати дані по базі. Було вже пізно, і її дружній підйоб переріс в дійсно незручну ситуацію. Але вона не знала, що Стас виріс в дитячому будинку. Вони до сьогоднішнього дня рідко перетиналися. Бо на роботі або Стас або вона. Але тут Бром і Альбіна одночасно захворіли, і прийшлося їм виходити на роботу. Ще й в такій справі, де купу речових доказів треба опрацювати вручну. Один з підозрюваних у вбивстві - власник секс-шопу. І їм треба передивитися всі наручники з його магазину, чи немає там слідів жертви. І ось перша година ночі, і вони сумлінно виконують це завдання.
— О господи, що це за знаряддя для катування? — Стас дістав з контейнера наручники на довгій трубі, якраз для БДСМ.
— О Стасику, це дуже крута штука. Особливо, якщо вдягати на ноги.
— Марго! Це… це якось не про любов! Це про щось збочене.
— Ну так і є. Але відкидати, що тут любові немає - це неправильно. Любов буває різна, а хіба в закоханій парі не саме головне, це приносити задоволення своєму партнерові?
— Ну і кому таке може подобатися?
— Мені.
Тепер Стас зніяковів і відвернувся. Якщо чесно, він, вихований директором дитячого будинку, був все-таки більш старих поглядів. І точно ніколи нікого не приковував наручниками в сексуальному плані. Але тихенько знімаючи відбитки і пото-жирові сліди задумався, а чи дійсно він не хотів би спробувати таке? Ну, якщо його уявна партнерка згодна звісно. І тут дуже невдало уява почала підсовувати образ Марго в цих триклятих наручниках. О господи, Стас! Вона твоя колега, кричала одна частина його свідомості, поки інша вперто малювала нічні забави ось прямо на цьому столі і в цих наручниках. І тоді він все зрозумів. Він ще давно на неї, як хлопчик, залип. Просто боявся самому собі признатися в цьому.
Марго була зла. Вона любила свою роботу, але на почтаках не любила свого керівника Стаса. Впринципі, як людина він був хороший. Іноді навіть занадто. Всім хотів допомогти, завжди всіх виручав, і здавалося, що пожертвує собою, якщо потрібно буде. Хоча, з ОСА майже всі такі були. Але насправді не це її бісило, бісило те, що вона придумала програму К.О.Д., інтегрувала його, розробила цю будівлю з нуля, а керівником аналітичного відділу поставили якогось хлопця, що не вміє казати ні!
З мотивацією, що він на керівній посаді вже був, а вона наче ні? Вона керувала ІТ-відділом в СБУ! У Водній Поліції, була взагалі за всіх, за експерта, айтішника, хакера, криміналіста, і навіть один раз за няню! Єдине, що її стримувало від відвертої провокації це те, що сама програма обрала його на цю посаду. Вона розподілила ролі, і в якійсь мірі це було ще більш образливо, бо її творіння не обрало її керівником!
Тому вона мстилася, як могла. Вічно в останній момент міняла собі побажанки в графіку, що бідний Стас днями не міг його скласти з усіма побажаннями. Або вічно щось робила так, щоб він як керівник мучався. Оновлення системи на його зміну, і тільки на його зміну. Ну і всяка така всячина. Звісно, це рівень п'ятого класу, але хто що міг їй сказати? Правильно - ніхто.
— Стоп, тут якийсь дивний механізм? Так і має бути? — Марго вирвалася зі своїх роздумів, і побачила, що оці милі наручники насправді були знаряддям для катування. Всередині них були приховані маленькі леза, що висувалися автоматично від руху, і якщо вони були б на зап'ястях, то нароблювали б біди. Схоже, саме так вбили жертву. Маленькі порізи, що залишили невідомі леза на її венах, і через які була масивна кровотеча, що призвела до смерті, була саме через такі наручники. Провівши всі потрібні аналізи, виявили, що саме ці чисті. Як і всі інші. Але саме рожеві всі в собі мали прихований механізм для катування. Отже, власник бізнесу ще та мразота. Але ним будуть займатися зранку опери, а зараз треба їхати додому, щоб хоч трішки поспати. Добре що в них є перепустка для поїздок в комендантську годину. Взявши робочу машину, поїхали по домах.
— Стоп, ти кажеш переїхала на Лесі Українки 25?
— Ага, і вже не рада. В трансформатор прилетів шахед, і саме мій ЖК вже третій день без світла. Але через дорогу вулиця сяє, як новорічна ялинка, бо в них інші лінія!
— Слухааай, якщо потрібно щось, то можеш зайти до мене. Бо ну, я цей, живу на Лесі Українки 23. Це в моєму будинку якраз не вимикають світло…
— Ти знаєш, я тебе ненавиджу. От взагалі кожною краплею своєї душі.
— Та ну я ж не винен, я навпаки, якщо там душ треба, чи ще щось. Я тут, поруч, можеш прийти в будь який момент.
— Ой господи, говориш як з якоїсь мильної опери.
— Я ж просто хотів допомогти.
— Доброї ночі.
Хто там каже, що на службі не можна бажати чогось доброго? Чому вона, практична людина науки не вірить у прикмети? Дійшовши додому, Марго зрозуміла, що ніч стає ще гіршою. У неї немає ні краплі води в квартирі. Саме вчасно. В холодній квартирі, у якій навіть немає холодної води, не те щоб гарячої. Отже, сьогодні душ їй не світить.
— Стас, твоя пропозиція ще дійсна? — Марго раділа насправді, що хоча б мережа є, і можливість все-таки напроситися в душ. Бо насправді треба цінувати те що є, але нікому вона це не скаже. Характер такий. Противний.
— Звісно! В мене є гаряча вода, рушник, і навіть шампунь. Навіть окремо від бальзаму. І ще…
— Все, я зрозуміла. Просто скажи номер квартири і код домофону.
Марго взагалі не любила просити в кого-небудь допомоги. Для неї це відчувалося як приниження. Окей, вона прекрасно знала, що це не так. Скільки книг було прочитано, але прочитати про проблему і усвідомити її, це одне. А викорінити це з себе - у неї не виходить. Але її терапевтка буде задоволена, що Марго прийняла допомогу.
— Швидко ти, — сказав Стасік, видно що він щойно з душу, — проходь. Якщо тобі щось потрібно - кажи.
Марго роззирнулася, і зрозуміла, що планування квартири ідентичне. Видко що її, що цей ЖК проектував один забудовник. Щей ремонт один в один.
— Ванна ось там, — Стас показав рукою далі по коридору.
— Я знаю, в нас планування однакове. Моя квартира - абсолютно така ж сама.
— О, чудово! Тоді якщо що, укриття в мене в коридорі. Марго навіть не здивувалася, в неї в тому ж самому кутку також стояв матрац. Він там ідеально вписувався, ніколи не заважав, і завжди був готовий прийняти її в свої теплі обійми, якщо за вікном знову працювало ППО. Звісно таке собі, але з цією роботою і так ледве час на сон знаходився, а під час війни кожна хвилина сну важлива.
— Угу, питання тільки як ми там помістимося вдвох.
— Ой, надіюсь він сьогодні не пригодиться. І так день важкий.
— У нас кожен день важкий.
— А цей щей збочений.
— Перший раз, чи що?
— Ну таке - так.
— А ми у Водній Поліції якось з схожим мали справу. Було цікаво. Там ще власник секс-шопу був іноземцем.
— Жах.
— Та чому, вбивцею він не був, а якраз таки нормальним. Вбивцею виявилася молодша сестра жертви. Уявляєш?
— Жах який.
— І не кажи.
Марго нарешті пішла в душ. І це був найкращий момент за останні дні. Тепла вода. Не потрібно нікуди спішити. Виходити в холод. Тут і зараз було блаженство і кайф. Ще й фен є, нарешті вона зможе зробити свою улюблену зачіску, а не викручуватися з тим що є.
Вийшовши з душу, нарешті відчула себе людиною. Більше трьох днів без світла і води.
— Марго, я надіюся ти піцу будеш. Бо я голодний як вовк.
— В тебе навіть є що їсти?
— Ні Марго, це я для тебе приготував. А так я харчуюся святою енергією бога нашого Всевишнього. Ти хіба на роботі не бачила?
— Ага, так і запишемо, фастфуд це тепер свята енергія Бога.
— Бачиш, яка ти розумна.
— Звісно, щоб Ви без мене робили.
— Плакали гіркими слізьми. Адже ти така одна в світі.
— Скажи "Слава Богу", що більше таких немає!
Марго була рада, що її сьогодні ще й нагодують. Піца була смачною, а вино, яким вгощав Стас було саме таке, яке вона любить. Що ж, ця ніч не така вже і погана.
Була.
Поки звук вибуху не затрусив будівлю. Вона затряслася, одразу почувся звук битого скла, сигналізація машин та Марго насправді хвилювало не це.
В мить вона опинилася в коридорі, прижата чиїмось теплим тіло. Ну, не чиїмось. Стас фантастично швидко затягнув її в коридор і накрив собою. І тільки хвиля агресії накрила її, бо нема чого її таскати за руку через пів квартири, щей накривати собою, як роздався повторний звук вибуху. Після секундної агресії прийшло розуміння, що це не приліт, а збиття чогось важкого. Але збиття прямо над будинком, тому з верхніх поверхів сиплеться скло. Чорт, схоже що її квартира, розташована на 23 поверсі залишається без світла, води, та ще й без вікон. Чорт! Ну чому нещастя ходять за нею слідом.
Серія вибухів продовжилася. Щось лунало далі, щось ближче. Стас під час кожного вибуху все так само притискав її до себе. А їй просто хотілося плакати. З багатьох причин, вибухи просто стали останньою краплею. Ні, насправді обійми стали останньою краплею. Її ніхто не обіймав так. Батьки були достобіса багатими, але чи колись отримувала вона від них обійми?
Ні. Вони вважали, що гроші закриють всі її потреби. Тому коли після однієї супер успішної справи в СБУ Полянський її похвалив, легень приобнявши і похлопавши по плечу, для неї це було набагато більше за роботу. Здається в саме той момент вона знайшла родину. З часом, її родина розрослася. Тепер там купа народу, і всі як один з придур'ю. Ну бо хто в адекваті захоче працювати з найнебезпечнішими злочинцями в цій країні? Але це була її родина, яку вона всім серцем любила. Хоч по ній і не скажеш, бо її противний характер було видко з космосу. Але най звикають, має ж в родині бути своя чорна ворона.
А тепер її ще й обіймають надто сильно, вона не звикла до такого. Але їй подобається. І що гріха таїти, їй подобається і Стас. Цей вічно іронічний хлопець, що не може прожити без англійських слів.
Мабуть трохи більше ніж потрібно, він обіймав її в коридорі, бо звуки вибухів давно стихли. І навіть серцебиття заспокоїлося. А він її не відпускав. Та і вона не хотіла, щоб її відпускали.
І тут пролунало сповіщення про відбій тривоги.
Але Марго не відпустила Стаса. Тоді він нахилився до неї і ніжно її поцілував.
Далі все сталося якось саме собою. Його сильні руки що блукали тілом, і звабливий голос, що на кожну дію питав дозволу. Марго ще в житті ніколи так не віддавалася, як цієї холодної грішної ночі. Але вона була абсолютно щаслива. Він був набагато сильнішим, ніж здавалося, адже спокійно переніс її в кімнату на ліжко. Вперше в житті, саме з ним, її тривожність відступила, і вона змогла розслабитися по-справжньому і отримати незрівнянне задоволення.
Стас був щасливий. Все життя йому здавалося, що щастя його покинуло, і взагалі, стосунки не для нього. Хто він? Сирота, що відсидів у в'язниці. Звісно, Косач його вивела в люди, і саме на роботі він знайшов свою родину. Але схоже, що сьогодні, в нього є шанс створити свою сім'ю. Своє щастя, яке він більше ніколи не відпустить.