Chapter Text
Світло було надто яскраве.
Голова — надто важка.
А навколо — підозріло тихо. Де крики? Де запахи зілля? Де…?
— «Містер Мелфой, ви нарешті прокинулись»
, — проспівала надто весела для лікаря жіночка, яка нависла наді мною, мов різдвяний привид. — Не хвилюйтесь, ви у лікарні Святого Мунґо. У вас легка травма пам’яті після випадку з — гм — трьома гоблінами, перевдягненими в єдинорогів. Але ви живі!»
Я моргнув. Один раз. Потім другий.
Гобліни? Єдинороги?'
Чудово. Я або мертвий, або це дуже погане похмілля.
— А… рік який? — сиплим голосом спитав я.
— Дві тисячі четвертий.
— Який?!
— Все гаразд, містере Мелфой. Ваша дружина щойно вийшла на хвилинку. Вона буде рада…
— Хто?!
Але було пізно. Двері відчинились, і до палати зайшла… Герміона Ґрейнджер.
У неї був округлий живіт.
У руках — пляшка гарбузового соку.
На пальці — обручка.
А у мене Шок.
— Привіт, Драко, — сказала вона м’яко. — Нарешті ти прокинувся, я хвилювалася.
Я дивився на неї, тоді на свій палець з обручкою і знову на неї.
— Ґрейнджер, ти вагітна.
— Так.
— І одружена.
— Так.
— І я — батько?
— Ти —мій чоловік і майбутній тато.
Я мовчки зняв обручку запхався під ковдру і прошепотів:
— Я точно в комі. Це алогічно навіть для мого мозку.
— Ну, щойно ти почав говорити з собою вголос, — сказала вона, підходячи до ліжка, — я зрозуміла, що повернення буде веселим.
Вона посміхнулась — і чомусь мені це сподобалось.
Ні! Ні, Мелфою, ти ж себе знаєш. Це Ґрейнджер. Вона — ходячий мануал з нудоти і моралі. Вона…
— Хочеш соку?
Я взяв пляшку. Випив. Поставив.
— Отже. Давай прояснимо. Я — одружений. З тобою.
— Так.
— Ти — вагітна.
— Так.
— І ми не в сварці?
— Ні, ми щасливі. Була річниця два тижні тому. Ти мені подарував квітку, що не в’яне. І ще сказав, що я — твоє диво.
Я глянув на неї.
— Я або заклятий, або дуже закоханий.
Вона зітхнула.
— Чесно? Друге. Але з першого ми теж не виключаємо нічого.