Work Text:
«Увага! Наближається Викид.»
— Блять.
Скіф подивився в небо, а після навколо себе. Ще одне замовлення виконано, але якщо він не знайде, де сховатися, то лежати йому тут з цими бандитами разом.
Він повісив Рись на плече і дістав КПК. Десь тут мала бути печера. Він точно бачив її, коли дивився локацію замовлення. А, ось і вона. Скіф сховав КПК і побіг до того місця, де вона була позначена. В такі моменти він дякував собі за те, що міг легко запам’ятовувати маршрути й мітки, бо не треба було кожні три секунди дивитися на мапу.
Скіф пробіг повз дерева, завернув направо і побачив, що небо вже наливається червоним і там з’являється вже знайома йому воронка і небо розривали блискавки. Лишалось не так багато часу, поки почнеться Викид і треба було бігти швидше. Він ще раз звірився з КПК, але вже не зупинявся. Печера вже була поруч, буквально ще кілька десятків метрів. Головне, щоб там було порожньо. Не хотілось би зустріти в укритті контролера чи кровососа.
Ось вона, та сама печера.
Скіф забіг в неї, коли вже майже все навколо нього було червоним. Він вже не перший день в Зоні, не перший раз переживає Викид, але все одно було лячно.
Лячно, що одного разу він може не встигнути. Про це й думати не хотілось.
Він забіг трошки глибше і нарешті зупинився. Увімкнув ліхтарик і оглянув те, що його оточувало. Звичайна печера, нічого особливого. Та й поки що на нього ніхто не стрибнув, це вже було добре.
«Викид почався. Перебувайте в укриттях.»
Скіф зітхнув.
Все навколо почало трошки трястися, а звуки з вулиці були такі, наче там апокаліпсис. В принципі, якщо так трактувати, то це він і був. Просто їхній місцевий апокаліпсис, який не щадить нікого, хто опиниться на вулиці.
Скіфу на секунду здалось, що він почув якесь мугикання. Він зняв каптур і прислухався. Звук не був схожий на те що видавали мутанти, значить, то людина. Про всяк випадок Скіф зняв з плеча Рись і перезарядив її, а після того пройшов трошки глибше. Зона навчила його бути готовим до всього.
Але побачене точно здивувало його більше, ніж якби там був якийсь мутант.
— Ріхтере?
Скіф повісив снайперку назад на плече й обережно підійшов до нього, легко торкнувшись плеча, бо очі Ріхтера були заплющені, на вухах були навушники, тому почути Скіфа він ніяк не зміг би. Той смикнувся від несподіванки, розплющив очі й опустив навушники на шию, навіть не вимкнувши музику.
— Скіфе?
Скіф почув, що музика з навушників Ріхтера все ж почала звучати тихіше.
— Тобто з усіх людей, мутантів, я не знаю кого ще, я зустрів тут саме тебе, — Скіф засміявся. — Зона справді творить дива.
— Справді, — засміявся Ріхтер. Він повністю вимкнув музику в плеєрі й дістав з кишені пом’яту пачку цигарок. — Будеш?
Скіф кивнув, узяв цигарку та запальничку. Підпалив, зробив першу затяжку й присів поруч із Ріхтером.
— Що ти тут робив?
— Був у справах, — туманно відповів Ріхтер, і Скіф зрозумів, що далі краще не запитувати. Не його то справа, в принципі. Тип паче, якщо він у справах Іскри чи навіть самого Шрама. Хоча сам Ріхтер казав, що не підпорядковується йому, але хто там знає, які в них порядки. Скіф навіть вдаватися в це не хотів. — А сам?
— Декому заважали бандити на дорогах, довелось прибрати.
— Невже тобі настільки нема чим зайнятися в Зоні?
— Є, але заробити купони зайвим не буде, — Скіф усміхнувся і зробив затяжку. — Навіть в такому місці не можеш не слухати пісні? Небезпечно так в печері сидіти, хто зна, хто міг сюди потрапити.
— Мені так спокійніше переживати Викиди, — тихо сказав Ріхтер. — Я вже так багато років в Зоні, але вони досі лякають мене до всирачки. Тим паче, що найчастіше я переживаю їх наодинці. А так врубив собі музику, заплющив очі й уявляєш собі Зону. Неймовірна краса.
Скіф засміявся. Навіть в такі моменти Зона була для Ріхтера рятувальним колом. Це вже свого роду релігія. Вже друга, яку Скіф зустрічає в Зоні.
Для когось рятувальним колом була віра в Моноліт, навіть після його вимкнення.
А для когось — сама Зона.
— Ти ж недавно в Зоні, — знову заговорив Ріхтер. — Як ти переживаєш це все? Не бачу, щоб сильно нервував.
— Я був навчений не показувати свої страхи, сумніви чи нервовість. Але так, кожен раз мені страшно. Страшно, що я не встигну до укриття, що буду десь посеред поля йти до чергової бази чи до чергового замовлення. Я бачив, що буває з людьми, які не встигали до укриття. Я чув це. Я не хочу, щоб зі мною сталось таке саме.
Скіф побачив як Ріхтер опустив очі й про щось задумався. Його обличчя зразу змінилось, він став… сумнішим?
Піддавшись пориву, Скіф обійняв Ріхтера за плечі. Йому навіть питати не треба було. Напевно кожен в Зоні бачив, як хтось не встигав врятуватися від Викиду, але кожен переживає це по-своєму. Комусь все одно і вони просто йдуть мародерити, а хтось брати близько до серця.
Досвід Скіфа на війні дав йому можливість не приймати кожну смерть близько до серця, але це не завжди допомагає. Тому він розумів Ріхтера. Можливо розумів так, як ніхто інший.
Скіф відчув, як Ріхтер посунувся ближче до нього, відчув його руку на своїй талії. Варто було тільки повернути голову і він побачив його очі. Наповнені тривогою і смутком. Скіф не вмів заспокоювати людей, але бачив, чого хотів Ріхтер саме зараз, це було очевидно. Тому він наблизився до нього ще і торкнувся його губ своїми.
На цей раз поцілунок вийшов незвично ніжним і чутливим. І Скіф відчув, як Ріхтер в його обіймах почав розслаблятися. Тільки зараз зрозумів, наскільки той був напружений весь цей час. Це відкривало Ріхтера з нової сторони. А Скіфу хотілось би дізнатися про нього ще більше.
Ці їхні недовгі, неочікувані зустрічі були найкращим, що було в Зоні для Скіфа.
«Викид завершився, можете виходити.»
Ріхтер з тихим смішком розірвав поцілунок.
— І от, на самому цікавому…
— Ми можемо й продовжити, — усміхнувся Скіф.
— На жаль, не в цей раз, Скіфе. Я маю йти.
Ріхтер зітхнув, останній раз подивився на Скіфові губи, лише на секунду торкнувся їх своїми й неохоче встав.
— Дякую тобі, — сказав він.
— За що?
— За те що був зі мною тут під час, напевно, найгіршого, що може бути в Зоні. Що допоміг пережити черговий Викид не наодинці.