Work Text:
Ріверран був в ударі. Цьогорічний день народження Королеви святкували з якоюсь незвичною помпою. Центр міста і великий парк прикрасили гірляндами та ліхтарями, якимись скульптурами та квітковими композиціями. На головній сцені вже виступали місцеві гурти, розігріваючи натовп перед хедлайнером - «Білими Блукачами».
Як Оскар Таллі зумів витягти їх з Півночі було загадкою, але він був надзвичайно задоволений собою. Хвалився цим тижнями.
І, звісно ж, мали бути феєрверки.
Ятки стояли вздовж кожної доріжки, пропонуючи їжу, напої, блискучі татуювання, квіткові корони, мечі, все, що можна було б тримати, з’їсти чи вдягнути. Люди? Скрізь. Здавалося, що сьогодні тут зібралися всі Річкові Землі.
Давос проштовхувався крізь натовп, щось бурмочучи собі під ніс. Він примудрився загубити Бенжі і Лукаса, хоча ще кілька хвилин тому вони були поруч. Намагався дзвонити, та обидва не відповідали.
Чудово, просто чудово…
Хлопець запхав телефон назад у кишеню й тяжко зітхнув.
Бенджі, напевно, вже влетів у мошпіт перед сценою. До кінця вечора він точно влаштує бійку, а може, й не одну, якщо музика буде достатньо гучною. Лукас же вештатиметься між ятками з їжею, щасливо поїдаючи все підряд, а потім шукатиме, де б присісти бо обжерся.
Давосу не хотілося ні бійки, ні їжі. Не сьогодні. Його метою був феєрверк. Оскар, звичайно ж по секрету, вихвалявся, що цьогорічне шоу буде просто відпад. Тож Давос прямував до тихішої частини парку, подалі від шуму та хаосу.
Інший кінець парку мав спуск до річки, хоч спершу й треба було вдертися на доволі крутий пагорб. Це було чудове місце для тих, хто хотів втекти від натовпу, ну і сьогодні тут мало бути шикарно видно феєрверки.
Але… може зарано? Небо тільки починало темніти, перші зірки були ледь помітні. Та він йшов далі, руки в кишенях, голова трохи опущена. Лише почав підніматися схилом, як почув чийсь крик:
- Блеквуд!
Срань.
Він вилаявся, повілно обертаючись.
Щуряча зграя Фреїв. Четверо.
Реально срань.
Бенджі вчора погиркався з ними в мережі, наобзивав їх пацюкопикими виродками, жертвами інбридингу й пообіцяв трохи попроріджувати їм зуби. Та Бенджі ж тут не було. Був лише Давос і четверо Фреїв, явно налаштованих на бійку.
Він просто хотів подивитися феєрверки. Хіба він забагато просив?
Не те, щоб він не зміг їх відлупцювати. Фреї лайняно билися - багато слів, а діла мало. Дрищаві настільки, що й ударів майже не відчуваєш - але це був би лише даремно витрачений час. А як хто ще й охорону покличе…
Давос тяжко зітхнув, розминаючи плечі та стискаючи кулаки, поки ті обережно почали його оточувати.
І тут…
- Знайшов!
Хтось проштовхнувся між ними й схопив Давоса, наче так і треба.
Усі завмерли.
- Привіт, хлопці, а що тут робиться? - пролунав якийсь надто веселий голос.
Давос кліпнув. Аерон Бракен?
Рука впевнено - дуже впевнено - обіймала його за талію, притискаючи його до хлопця, наче він тому належав. Фреї виглядали явно розгублиними, але не такими, як сам Давос.
- Послухай, Бракен, - пробурмотів один з них, - у нас тут свої справи, трохи бійка. Так що йди собі куди ти там йшов і не заважай людям.
Аерон, все ще притискаючи до себе Давоса, обурено вигукнув:
- Що? - і подивився на Давоса, ніби той його особисто зрадив.
З якоїсь незбагненної причини Давос відчув себе школярем, якого зараз будуть дуже сильно сварити.
Аерон похитав головою, наче не міг повірити в те, що бачить, а потім тяжко зітхнув:
- Перенесіть, - сказав він недбало махнувши рукою, - На завтра… Ой, ні, він завтра зайнятий. Десь наступного тижня.
Адам Фрей засміявся:
- Ти здурів?
- Я? - Аерон огризнувся, його голос підвищився. - Мій дядько у від’їзді, кузени в Королівській Гавані, а цей ідіот вирішив, що зараз чудовий час для бійки?
Він стрілив у Давоса розлюченим поглядом.
Запала тиша.
Потім пролунало кілька тихих пирхань від Фреїв. Давос мовчав, здебільшого тому, що Аерон ледь помітно вщипнув його. Це точно було навмисно.
Еммон нарешті глянув на Давоса:
- Ти шо, його трахаєш!?
Давос закашлявся. Бракен пирхнув:
- О, тільки якщо він добре поводиться, - сказав Аерон невимушено, а потім - бо боги явно ненавиділи Давоса - повернув його обличчя до себе й ніжно провів пальцем по щоці.
- То ти був сьогодні чемним хлопчиком?
Аерон сказав це низько. М'яко. І з таким поглядом… Він дивився прямо Давосу в очі, а потім повільно, дууже повільно опустив очі на його губи.
Давос забув, як дихати.
- …Не зовсім, - спромігся він якось пробурмотіти з довгим, трагічним зітханням.
Аерон несхвально цокнув язиком, закотивши очі, ніби Давос був його карою.
Потім хлопець знову подивився на Фреїв з цілковитою байдужістю. Мовчазний погляд на кшталт «якого хріна ви ще й досі тут?».
Вони пробурмотіли щось невиразне, типу «неважливо, воно того не варте», і вислизнули, розчинившись у натовпі.
Через кілька секунд Давос усвідомив, що обіймає Бракена. Точніше, що той обіймає його і регоче кудись йому в шию.
Боги, тільки б він не притиснувся ще ближче.
Бо те, як він дивився… його голос, його дотики, той палець по щоці…. Викликало певну рекцію. Суто фізіологічну.
Срань.
Це все було, наче справдилась мрія всього його життя, але якось не так….
- Аерон, - спробував він.
Хлопець лише недбало махнув рукою, все ще регочучи, як божевільний.
Давос помітив кілька зацікавлених поглядів. Хтось їх сфоткав? Та бляха…
- Я голодний, - раптом сказав Аерон відпускаючи його, лише щоб схопити за руку і потягнути кудись у бік яток.
Давос був упевнений, що вони щось швидко перекусять і собі розійдуться. Не те щоб він цього хотів, але ну треба ж бути реалістом…
Але ніт.
Вони вешталися ярмарком, Аерон тримав його за руку, їхні пальці переплелися ніби нічого такого. Ніби це було нормально. Ніби вони так і разом – це звичайне собі діло.
Давос все чекав, коли до Бракена дійде, що він творить щось не те. Але ні, з хлопцем було все гаразд. Сміявся, озирався через плече, тягав Давоса туди-сюди крізь натовп. І чомусь для всіх навколо це виглядало як... побачення.
Він ще й виглядав так до безтями гарно. Так гарно, що у Давоса починали плавитись мізки якщо він довго на нього витріщався. Ярмаркові вогні відбивалися в його волоссі, щоки були мило рожеві від вечірньої прохолоди, і він посміхався так, ніби й гадки не мав, якої шкоди це все завдає.
- Маєш готівку? - спитав Аерон, крутячи в руках брелок у вигляді маленького дерев’яного коника. Його очі, великі й найгарніші в цілому світі, благально дивилися на Давоса.
Звісно, він знайшов єдиного дідугана, якому не можна було потрусити монобанком.
- Та маю, - зітхнув Давос і потягнувся до гаманця намагаючись не думати, як на ньго діє цей погляд і що він ще був би ладен задля нього зробити.
Вони зупинилися на тихій стежці жуючи картоплю і нагетси, слухаючи музику. Вечір промайнув якось непомітно. Вже зовсім стемніло і яскраві вогні приємно мерехтіли по всьому парку. Судячи з важкого гітарного соло, на сцені вже були Білі Блукачі.
- Кажуть, у гурті є Старк. Як гадаєш? - Аерон нахилився до нього з лінивою посмішкою, досить близько, щоб його плече торкалося Давосового.
- Ну точно не Креґан. Там таких здоровил немає, - буркнув Давос, інстинктивно обійнявши хлопця за талію.
Аерон хмикнув не відсторонюючись.
- Підемо на пагорб? Або… - затнувся. - А може, ти хотів до сцени?
Давос тільки похитав головою, - Звідти нам буде добре видно феєрверк.
Вид з пагорба дійсно відкривався чудовий: музика, вогні, барви, зорі - усе зливалося в одне гармонійне ціле.
Вони стояли поруч, повіяв вітерець і Аерон злегка здригнувся. Не думаючи, Давос обійняв його ззаду, пригортаючи в теплі обійми. Аерон не пручався, просто розслаблено притулився спиною до нього, а Давос поклав голову йому на плече. Вони м'яко погойдувалися в такт музиці.
Давос не був упевнений, чи він ще дихає чи вже помер і десь на небесах.
- Можна я переночую в тебе? - прошепотів Аерон повертаючись до нього обличчям, йогу руки плавно охопили Давоса, - Порожній Стоун Хедж мене лякає, довбаний середньовічний замок, а сьогодні взагалі нікого немає вдома. Я б запропонував тобі завалитися до мене, але ти подумаєш, що це пастка, ну типу що кузени потім тебе поб’ють чи щось таке.
- Добре, - видавив він шоковано.
Давос, що ти бляха твориш?
- В нас є гостьові спальні, - швидко додав.
Типу його б цікавила твоя...
Він сумно зітхнув. Аерон помітив, трохи насуплюючись.
- Дякую за сьогодні, - сказав Давос трохи тихіше. - Тобі не обов’язково було… Чутки ж підуть. І чому вони повірили? Бенджі правий, Фреї якісь ідіоти.
Він злегка відсунувся та все ще був близько, все ще не відпускав. Їхні очі зустрілися, і в погляді Аерона було щось майже дражливе, але потім він пом'якшав. Пальці хлопця ніжно торкнулися щоки.
- Вони повірили, бо чутки вже ходять.
Давос витріщився на нього, а Аерон злегка прикусив губу й посміхнувся.
- Бо навіть я помітив, як ти на мене дивишся, коли думаєш, що я не бачу.
Пальці легкими пір’їнками пройшлися Давосовою шиєю.
- Наче я - щось безцінне.
Серце Давоса шалено калатало.
- Ніби ти не можеш надивитися на мене.
Губи торкнулися палаючої щоки.
- Наче ти мене… кохаєш….
Давос завмер. Кожен подих, кожне биття серця вели до цієї миті. Губи Аерона наблизилися до його.
- І знаєш що?
Давос не ворухнувся. Він не міг.
- Я відчуваю те саме…
Поцілунок не змусив себе чекати.
Небо вибухнуло світлом. Гримнув феєрверк. Золотий дракон зірвався вгору, розправляючи величні крила в зоряному небі.
Наче сама Королева благословила їх.