Work Text:
І вона каже раптом: треба — то буду псом,
Сивим оскаленим звіром, кошмарним чиїмось сном,
Тим, хто на запах крові, на порох, на біль і страх,
Тим, хто конає тихо в траншеях і бліндажах.
І вона каже: віриш, хотілось колись не так —
Голубом на карнизі, тремтливим чижем в руках,
Не рахувати мертвих, не торувати мап —
Слідом багряним ляжуть протектори збитих лап.
І вона каже: знаєш, там, де нема війни,
Там за оскал вбивають зазвичай таких, як ми,
Дикі і проти шерсті, світу, либонь, не в масть
Там, де забуті сенси пса, що усе віддасть.
Там, де забуті сенси пса, що усе візьме…
Хай опускають очі — лиш не лишай мене.
Хай відвертають лиця, зводять на ешафот…
Знаєш, хотілось птахом — тільки не той акорд,
Тільки не та тональність, ноти і голоси:
Хай ти хотіла в небо, але тобі повзти
Там, де багно, і гільзи сіються як зерно.
Знаєш, не наша пісня — прощення і добро.
Знаєш, не нам молитись янголам і богам.
Тільки усі молитви я за твою віддам.
Тільки усі молитви я вознесу тобі,
Як відгуркочуть битви в цій навісній війні.
Як відгуркочуть битви. Вляжуться всі дими.
В тому новому світі будемо вже не ми,
В тому новому світі буде вже все не нам:
Іншим вклонятись стануть ідолам та богам.
Інших любити стануть. Інших на п'єдестал,
Певно у цьому світі просто такий устав.
Скажуть: заради блага. Скажуть: що менше зло.
Що нам того боятись? Все це уже було.
Все це ще буде знову з іншими на землі,
Як загуркочуть битви в їхній новій війні.
І вона каже: треба, сама і ступлю за край —
Тільки їм, мертвооким, на суд мене не віддай.
20.01.2025 р.