Work Text:
Синець.
Пурпуровий, місцями синюватий синець, що прикрашав ліву вилицю Вілсона. Гаус вдивлявся в нього з наполегливістю людини, що читає новини про кінець світу. Ну, можливо, це був його особистий варіант кінця світу. Вілсон, з іншого боку, споглядав дошку оголошень, мимохіть коментуючи якусь чергову фігню. Ну, він ніколи й не читав цю дурну дошку.
«Як гадаєш?» — Вілсон нарешті обернувся, щоб поглянути на Гауса в пошуку відповіді.
Гаус тільки й глипнув на нього: «Га?»
«Ти взагалі не слухав?»
Гаус клацнув язиком, досі сфокусований на синці. «Ага. Не чую й не бачу, коли ти поруч.»
Вілсон тільки й стиснув губи, проте він явно не розлючений. Він якраз збирався щось сказати, коли Гаус як відрубав.
«Хто тебе вдарив?»
Тиша, проте не приголомшлива. Вілсон чекав на запитання.
Але перед тим, як він щось придумав, що Гаус міг би вгадати з першого разу, він заговорив знову. «Якби я знав, що не можу залишити тебе одного на одну ніч, то я б залишився.»
Вілсон просто роззявив рота. Всього на мить він просто стояв, дивлячись на Гауса. Потім, з відповіддю, яку можна описати механічною і тільки, він сказав: «Я вдарив себе дверми машини цього ранку.»
Це була така нісенітниця, що Гаус майже засміявся. Але він вирішив підіграти.
«Круто! А знаєш як я пошкодив свою ногу? Перечепився через чотирилисник конюшини й впав на кошик із золотом!»
Вілсон закотив очі, розвернувся й пішов в протилежний напрямок від діагностичного відділення.
«Та почекай!» — окликнув Гаус, кульгаючи за Вілсоном.
«Якщо ти збираєшся брехати мені, роби це хоча б цікаво. Тоді як щодо ‟Повія, яка приголомшила тебе по голові, вкрала всі твої гроші та прив’язала тебе до ліжка перед тим, як драпанути?” М? Так набагато краще. Й сексуальніше.»
Вілсон закотив очі вдруге за хвилину.
«Заспокойся. Ти занадто багато фантазуєш.»
Вони разом увійшли до офісу Гауса, й переможений Вілсон буквально завалився на диван. Гаус глядів на нього, намагаючись зрозуміти, чому хтось типу Вілсона отримає такого смачнющого ляща?
«Батьки когось з ракових, ні? Або якась дружина.. Гадаю одне з двох», — Гаус пропалював дірки у Вілсоні своїм поглядом доти, доки сам Вілсон не відповів йому пригніченим поглядом. Гаус спробував знову. «Вони всі дратуються після того, як дізнаються, що їхні кохані й любимі мають буквально два дні й вивалюють це на тебе. Трапляється весь час. Трапляється зі мною.»
«Ага, тому що здебільшого ти — беземоційна сволота. Я ж ні», — й ось Вілсон обережно торкнувся болючої вилиці.
Гаусовий живіт зробив два сальто, поки він дивився.
Хмурячись ще більше, він сів на диван поруч з Вілсоном. Вони обидва сиділи в тиші декілька секунд.
«Добре. Не кажи мені.»
«Я й не збирався.»
Гаус застогнав та потягся за своїми пігулками в кишені.
Його зацікавленість та хвилювання за Вілсона вижимали з нього всі соки. І ось коли він насухо проковтнув дві пігулки, Вілсон заговорив.
«Це був мій батько.»
Гаус похлинувся, й знав, що Вілсон сказав це йому зараз просто, аби подивитися на нього, поки він душився пігулками. Після того, як він знову зміг дихати нормально, Гаус поглянув на Вілсона.
«По-перше, ну й ти сука. По-друге, він у місті?»
Вілсон відвів очі.
«Ага. Зупинився вчора вночі у мене, щоб..»
Він не договорив, й Гаус відвернувся.
«Ти знову з ним бачишся?»
«Ні», — голос у Вілсона був тривким. Гаус мало не похлинувся вдруге.
Гаус кивнув, хоча Вілсон не дивився на нього. Він не був упевненим, що Вілсон хотів почути від нього, якщо хотів взагалі. То він мовчав й дивився на підлогу. Як миті минали, Гаус вже збирався прокоментувати цікавий візерунок на килимі, та Вілсон заговорив першим.
«Він цього не робить зазвичай.»
«Робить що? Знущається з тобе?»
Вілсон легенько відсахнувся. У відповідь, Гаус простогнав: «То й що трапилось? Чи ти все-таки залишиш мене вгадувати? Ставлю 200 на батька п’яницю й повію мати.»
«Замовкни, — Вілсон мовив, тихо. Аж ось він усміхається: — Я сказав йому про нас.»
А. Гаус мав би вгадати. Вілсон якось ненароком згадав, що його батьки не приймуть його та Гауса, але він ніколи не зациклювався на цьому. Гаус гадав, що Вілсон просто вирішив спробувати, чи не зміниться думка його батька.
«Що він сказав?» — Гаус промовив м’яко, не бажаючи тиснути на Вілсона з відповіддю.
Вілсон стенув плечима. «Він нічого не сказав. Але він ударив мене так сильно, як тільки зміг. І до того, як я отямився, його вже не було.»
Гаус поглянув на своє взуття, наче воно було причиною всіх його проблем. Гаусова кров кипіла від того, як батько Вілсона поводиться з ним. Вілсон дорослий чоловік, бляха. Та й так чи інкаше, батьки повинні підтримувати дитину незалежно від того, ким вони є. Це взагалі не повинно грати ролі.
«Гаус. У тебе очі горять.»
Спокійний тон Вілсона повернув Гауса до тями. Він обернувся лицем до нього, котрий спостерігав за ним з цим любовним поглядом. Він був чарівний. Гаус стиснув губи та повільно переклав свою руку на Вілсонову. Гаусу навіть не було потрібно бачити Вілсона, аби знати про усмішку на його обличчі. Він переплів свої та Гаусові пальці разом.
На якусь мить, це все що мало значення. Вони обоє. Разом. Поруч. Тримаючись за руки.
Гаус порушив тишу: «Мені шкода.»
Його голос був тихий. Вони обоє знали, що він не перепрошував за батька Вілсона, а за те, що він є причиною його страждань. Вілсон дивився на їхні руки, коли мовив: «Це тому я не хотів розповідати тобі. Це не твоя провина. Абсолютно.»
«Це не означає, що мені не може бути шкода.»
Вілсон усміхнувся, проводячи пальцями по долоні Гауса. В такі моменти Гаус показував наскільки він хвилювався за інших. І зараз був такий момент.
«Чи воно досі болить?» — Гаус запитав обережно, поглядаючи на лице Вілсона.
Сміючись, Вілсон розслабився й поклав голову на плече свого хлопця.
«До весілля заживе.»
Гаус в цьому не сумнівався.