Chapter Text
Бакуґо і Кірішіма — перші у класі, хто створює зграю.
Шото не певен до кінця, що саме це значить. Відтоді як він покинув батьківський дім, його знання про інші види суспільних взаємин залишались доволі базовими.
Наскільки йому відомо, зграї вважаються більш серйозними за партнерство для спарингів і навчання чи за групу друзів, що разом гуляє на вихідних по ТРЦ і обмінюється мангою.
В суспільстві вони — майже на рівні кровних родин, за винятком деяких правил наслідування власності.
Бакуґо, коли почув його коментар про законодавчі відмінності, засміявся і наказав не забивати голову юридичною дурнею. Та в будь-якому випадку одне очевидно: Тодорокі — були сім’єю, але не зграєю — і це різне, і Шото хоче орієнтуватися у змінах, які відбуваються навколо й стосуються його та його друзів.
Тому погляд Шото раз за разом повертається до Бакуґо і Кірішіми, споглядаючи, як воно так.
Спочатку, в перші дні їх другого навчального року, Шото не помітив би різницю сам, якби не Урарака та Ііда. Для них зміна в динаміці класу була очевидною — Шото ж, на відміну від них, поки не розрізняв феромони омег та альф навіть окремо, не те що змішані.
— Багато зграй сформується цього року. — Ііда задумливо оглядає однокласників, не затримуючись надовго ні на кому з них.
Малі групки то там, то сям розсілися під кронами дерев, ховаючись від обіднього сонця.
Момо гортає зошит, повторюючи матеріал перед наступним заняттям. Зліва від неї Джіро, простягнувши ноги, тягне через трубочку сік і ліниво покачує носками шкільних туфель зі сторони в сторону. Край їх невеличкої ковдри для пікніка, нашвидкуруч створеної Момо для перерви, згорнувся від пориву вітру. Помітивши це, Джіро здвигає шкільний рюкзак, щоб прим’яти його до землі.
Міна, Серо та Камінарі грають в кості; їх сміх бурхливо розноситься після закінчення чергового раунду. Не заморочуючись з ковдрою, вони сидять навпочіпки — формені штани у сітці нових складок, в кожного на щиколотках видніються різнобарвні, яскраві шкарпетки.
За кілька метрів від групи Бакуґо і Кірішіма вдивляються в телефон одного із них і щось приглушено обговорюють. Не дивно, що вони в стороні: кості — одна з небагатьох ігор, в які Бакуґо грає погано. В основному через прагнення зробити якнайбільше спроб замість того, щоб вчасно зупинитися і піти з тією кількістю балів, що набрав з перших кидків. Його бали раз за разом згорають, як і терпіння. Сам Шото не набагато кращий — він зачасто погоджується на малі, але надійні комбінації, і передає хід іншим. Що дозволяє йому стабільніше наближатися до фінальної тисячі, але й отримувати тонну критики за підхід лякливого повільного дідугана. Серо й Міна майже завжди обганяють його несподіваними ривками — навіть коли їх комбінації були статистично малоймовірними.
Попри спокусу доєднатися до них, Шото залишається сидіти на власному рюкзаку. Сьогодні він без бенто, там нема нічого, що можна ненароком розчавити.
— Чому їх має бути багато? — Шото повертає увагу до Ііди. — Чому б не створити одну велику зграю на весь клас?
Було б чудово. І простіше для всіх. Вони близькі, вони по-справжньому друзі. Вони вже піклуються один про одного більше, ніж очікується від однокласників.
Шото не зовсім розуміє, чому навіть бакубанда у повному складі не об’єдналася в зграю. Чому лише двоє з них.
— О, Шото-кун, — Урарака ласкаво всміхається йому. Вітер здіймає її волосся, і вона намагається перехопити пасма рукою, щоб вони не лізли в очі. — Я б була не проти, але…
— Так не робиться, — вставляє Ііда. — По-перше, ще з половину класу, як і ти, не знає свій другий гендер.
— І що? — Шото все одно, хто з них ким стане. Він впевнений, більшість друзів поділяє його думку. — В тебе є якісь упередження щодо?..
— Ні! — різко змахує руками Ііда. Шото інстинктивно відсторонюється назад, щоб його не зачепило.
Ііда обурено хапає ротом повітря, наче хоче виплюнути якнайбільше слів, але жодне не встигає сформуватися в повноцінне пояснення. Вони з Ураракою терпляче чекають, поки той опанує себе.
— Ми ж не в кам’яному віці, звісно ні! — тараторить Ііда. — Я не маю на увазі, що хтось небажаний у зграї через гендер.
Урарака хіхікає поруч, забавляючись з його рум’янцю, — значить, все в порядку, підмічає Шото. Він розслабляється і знову спирається о кору за спиною, відпускаючи напругу, з якою приготувався до суперечки.
— Кожна зграя має свою динаміку і правила. Певну ієрархію — наскільки б вільнодумними й сучасними не були б погляди усіх її членів, — пояснює Ііда. Його руки продовжують нервово розрізати повітря. — Здорові й комфортні стосунки сформуються лише тоді, коли усі згодні із порядком речей. Хто головний альфа; він один або їх декілька, рівноправно владних. У зграї платонічні стосунки, моногамні попарні чи поліаморні.
Шото кидає швидкий погляд — десятий, двадцятий, сотий за день? — на Бакуґо і Кірішіму, перш ніж повернутися до Ііди.
Щоки Ііди червоніють сильніше, але він зводить брови й продовжує, наче виконує одну із задач старости, яка не приносить задоволення, але він відчуває себе відповідальним за те, щоб довести її до кінця.
— …Як розподіляється побут, і наскільки сильно він пересікається й розділяється усіма. Хтось живе разом, хтось окремо, розділяючи сім’ю та зграю.
— Тому рідко кількість дорослих перевищує вісім-десять. Чим більше людей, тим складніше вибудувати динаміку, яка б влаштовувала усіх. І також тим слабші зв’язки між членами зграї, що втрачає жодний сенс у ній. — Урарака, втомившись від боротьби з вітром, дістає шпильку з сумки й скріплює нею чубчик. Вона й близько не так схвильована темою, як Ііда.
— Так, — тихо промовляє Шото. — Я розумію.
Він не дуже радий, та вносить корективи у попередню пропозицію:
— То… ми могли б створити дві зграї, по десять людей у кожній? — Він невпевнено переводить погляд з Ііди на Урараку. — Так було б більш прийнятно?
Вони завмирають.
Гомон двору знову заповнює тишу між ними.
Обличчя Ііди розгублене. Урарака виглядає… сумною.
Він засмутив її. Шото прокручує в голові власні слова — що не так?
— Просто… — Вона відкриває рот. Трохи зволікає. — Ах, так, — вона посміхається йому, — теоретично. Не виключено. Однак, — лагідно промовляє Урарака, — буває по-різному. Хтозна, як воно вийде.
Чомусь вона зараз нагадує Шото Фуюмі. У рідкісні дні, коли та вважає, що потрібно його підбадьорити. В чотирьох випадках з п’яти її невдала спроба лише збиває його з пантелику. В п’ятому — розмова виходить з-під контролю, і Шото відчуває, що саме він має підбадьорити її.
— Не всі друзі мають ставати зграєю. І це нормально, — нарешті підводить Урарака. Ііда поспіхом киває.
О.
Шото накриває усвідомлення.
Вони не хочуть.
Вони…
Не хочуть.
Неподалік Токоямі підносить палець до пташки, що сидить на долоні Коди; обережно торкається пір’ячок за щічками горобця. Шінсо лежить на відстані від них, усамітнившись в напівдрьомі й ігноруючи балаканину Оджіро та Хагакуре по правий бік від нього. Мінета пристає до Цую — та схрещує руки на грудях і закочує очі, але залишається на місці.
Вони всі дуже різні, думає Шото. З різними потребами й вподобаннями, очевидно.
Їх рівень близькості один з одним — не однаковий. Шото знає. Тож так. В них нема цілі прив’язати усіх-усіх до себе.
Він не задає більше питань. Відсторонено змахує зі штанів крихти печива, яким з ним поділився Сато, й вчіплюється холодно-гарячими пальцями в тканину.
Попри логіку, Шото не покидає відчуття, наче йому щойно відмовили. Не сама Урарака; не в тому, щоб бути однією зграєю конкретно з нею. Скоріше, сам порядок речей і правила життя відмовляють йому в потайній мрії, де він міг би бути з ними усіма. Так близько, як тільки можливо. Так довго, як тільки вони б дозволили йому.
Йому і в голову не приходило, що інші не прагнули того ж.
Через чотири місяці потому він, «сраний криворукий марнотратник», лежить на ліжку Бакуґо й спостерігає як той намагається акуратно полагодити шов, що розійшовся по нижньому краю футболки Шото. Він придбав її кілька тижнів тому, і Бакуґо був глибоко обурений тим, що Шото, помітивши дірку, збирався викинути футболку й купити іншу.
Замовити онлайн з доставкою в гуртожиток простіше, ніж шукати ательє, чекати своєї черги, через тиждень знову йти забирати… На щастя, Шото вчасно заткнувся. І ось Бакуґо, ввімкнувши яскраве верхнє освітлення замість настільної лампи, сидить на підлозі в лінивій версії пози лотоса й творить свою магію.
Нічогісінько не змінилося, розмірковує Шото.
Можливо, не між його друзями, але у відношенні до нього — нічого.
Врешті решт, ні Момо після того як створила зграю з Джіро, ні Бакуґо не стали проводити з ним менше часу, хоча Шото очікував цього: саме так сталося з Цую і Ураракою, коли дівчата почали зустрічатися.
Бакуґо ж й досі часто обирає саме його спарінг-партнером, вони й досі роблять домашнє завдання разом щовівторка і щочетверга, і він досі отримує свою порцію сніданку щонеділі, коли в Бакуґо більше і часу, і сил, щоб приготувати їжу на інших.
Момо як завжди кличе його з собою на шопінг і на чаювання щосуботи, в гості до батьківського дому, де вони можуть поплавати у басейні, чи подивитися фільми на величезному екрані в її мінікінотеатрі. Джіро приєднується до них рази три чи чотири — в принципі, як і минулого року. Не те щоб вони стали нерозлий вода…
Не тільки його попереднє припущення, що Бакуґо й Момо віддаляться, не збулося.
— Бакуґо.
Той мугикує під ніс, не відриваючи очей від голки з ниткою.
— Чому Міна досі не у вашій з Кірішімою зграї?
Вправні пальці Бакуґо сповільнюють рух. Невдоволений вигин губ проскальзує на мить і повертається в нейтральну лінію.
— Бо тупа.
Шото, спершись на лікті, недовірливо мозолить його обличчя поглядом. Не може бути, щоб вона добровільно відмовилась.
Бакуґо мовчить, повернувшись до своєї справи. Цілеспрямовано доводить стібок за стібком до кінця.
— Бакуґо, — тисне Шото, більш вимогливо видавлюючи його ім’я. — Це секрет?
— Ні.
Він востаннє оглядає свою роботу і відкладає футболку. Шото не треба перевіряти — він впевнений, шов ідеальний.
— Переживає, що три альфи з трьох в зграї може бути занадто… інтенсивно і напружено, — неохоче каже Бакуґо. — Особливо, поки ми не знаємо гендер Серо.
Альфи вважаються більш конфліктними й територіальними, та Шото ніколи не вбачав Міну й Кірішіму такими. Бакуґо — так, буває впертим і гарчить тоді, коли легко вистачило б звичайних слів, але він не вступає з ними в реальні бійки також. Дратівлива лайка й пару штурханів — навряд та сама ймовірна «напруженість», яка турбувала Міну.
— То це справді проблема?
— Пф, ні, — відказує Бакуґо. — Як на мене, навпаки: краще, коли зграя формується спочатку саме з альф, які нормально уживаються без ревнощів і конфліктів на рівному місці. І тільки потім долучають бет та омег.
Хах. Логічно.
— Має сенс, — озвучує Шото.
Бакуґо фиркає. Ну звісно, він продумав це.
Він здіймається на ноги й прямує до ліжка — Шото здвигається до стінки, щоб вивільнити йому більше місця поруч з собою.
— А чотири альфи? — питає Шото. — Або п’ять? Тоді забагато?
Матрац прогинається під вагою Бакуґо. Підклавши руку під голову замість подушки, він лягає обличчям до Шото.
— Для кого? — криво посміхається він. — Для якогось невпевненого слимака, що труситься від страху не відстояти домінантність своїх жалюгідних яєць?
Мимоволі Шото посміхається у відповідь. Самовпевненість Бакуґо його підкупає і захоплює частіше, ніж дратує — це його унікальне вміння подобатись Шото навіть у свої «найгірші» моменти.
— А Камінарі чому не долучається?
Обличчя Бакуґо поступово втрачає натяк на грайливість, розслабляється в більш спокійний вираз, хоча погляд — інтенсивний, уважний — не відривається від очей Шото.
— Ще тупіший за Міну.
За нього Бакуґо не пояснює.
Шото дозволяє розмові вщухнути, але тільки тому, що відволікається на відчуття подиху Бакуґо на своєму обличчі; на гіперусвідомлення власного, збитого від їх близькості; на відчуття легкого печіння рум’янцю на власних щоках.
Він любить такі особливі вечори, коли замість зошитів та книг увага Бакуґо — на ньому.
Такі миті — недостатньо часті й занадто цінні, аби Шото мав й надалі будь-яке бажання змушувати Бакуґо думати про когось іншого.
В середині навчального року Міна і Серо, бета, врешті доєднуються до зграї Бакуґо і Кірішіми. Хагакуре та Оджіро починають зустрічатися. А Ііда роздумує, чи створити зграю з Ураракою і Цую, та поки не певен, бо їх стосунки занадто свіжі.
Нова хвиля змін збиває Шото з пантелику, як і те, чим зустрічання відрізняються від створення зграї, бо вони можуть перемішуватися, хоча й не обов’язково мають.
Його це… бентежить.
Урарака і Цую не створили зграю, хоча проводять весь час разом. Це дивно? Це нормально? Пояснення в інтернеті різняться: хтось пише, що з часом зустрічання самі переростають в створення зграї, а якщо ні — це не серйозно; хтось — що треба починати зі зграї й тільки потім зав’язувати романтичні стосунки; хтось каже не робити зграю з любовним інтересом взагалі, щоб усе не ускладнювати при можливому розставанні; хтось — що краще зграя, ніж любов, бо зграя приймає тебе як людину, а не бету, омегу, альфу (що відрізняється й суперечить словам Ііди, до речі), і обіцяє бути поруч й піклуватися про тебе, з ким би ти не був, а кохання-зітхання не обіцяє нічого, крім «не зраджувати», і то не завжди; тому, якщо є вибір, треба віддавати перевагу зграї, яка буде з тобою в рази довше. У створення пов’язаних укусом пар Шото й не намагався лізти — там все ще складніше.
Він зітхає. Його родина і тут дала маху: батько не кусав маму, хоч вони й були в офіційному шлюбі. Як стверджує Нацуо, старий не хотів, щоб у неї зменшилася тривалість чи частота тічок.
Ще одна причина, чому брат зневажав батька. Хоча Шото вірить, чим менше мати залежить від нього, тим краще. Принаймні вона вільна від нього на рівні інстинктів, що не скажеш про фізичну чи фінансову незалежність.
— Не тільки ти думаєш про їх переплетіння, — заспокоює його Момо на одній з посиденьок в саду, продовжуючи їх розмову про зустрічання й зграї.
Сьогодні хмарно, тому невеличкий круглий стіл на двох залишили посередині саду без захисту розправлених парасольок.
— Думаю, головне, бути чесними один з одними щодо своїх побоювань, бажань й очікувань. Хоча це складно... Й трохи страшно, — зізнається вона.
Момо заглядає йому в очі, нерішуче прикушуючи нижню губу, але, повагавшись з секунду, придвигається до нього ближче через стіл.
— Я рада, що ти розказав мені. Тоді секрет на секрет. — Її голос стихає на пару октав. Шото зацікавлено схиляє голову набік. — Джіро хоче запросити Камінарі до нас у зграю.
— Дійсно? — він не приховує здивування. Він очікував, що Камінарі скоріше приєднається до Кірішіми й Бакуґо.
Це більш ймовірно, хоча він не збирається засмучувати її своєю думкою. Момо не питала його. І Шото може помилятися.
Такт — не його сильна риса. Та йому і нечасто випадає тренувати це вміння — бакубанда точно не оцінить потуги — але він старається зараз, бо відчуває вразливість Момо.
— Так, — продовжує Момо, — я підтримую її. Камінарі мені подобається.
— Мені теж, — чесно каже Шото. Він голосний і дуже енергійний, але й одночасно один із самих позитивних й дружелюбних людей, яких Шото зустрічав. З ним легко й приємно проводити час. — Камінарі запросив мене пограти в приставку завтра. Серо теж буде там.
Момо всміхається, вдоволена його відповіддю.
— То коли ви збираєтесь його спитати?
— Ах, — вона трохи відсувається й опускає погляд на свій стакан. — Коли… він буде готовий, я так розумію.
Вона знову береться помішувати трубочкою свій чай зі льдом.
— Що ти маєш на увазі? Його гендер вже проявився.
Якщо побоювання щодо альф логічні, Шото не бачить причин, чому б проблемою був омега.
— Так-то так, але… — Вона качає головою. — Нам здається, він погодиться в будь-якому разі на перше ж запрошення. Будь воно від нас, від Бакуґо, від Шінсо чи хоч від тебе.
Смішок мимоволі проскочує у Шото в горлі.
— Так. Мабуть.
Мабуть, і сам Шото зробив би так.
У великих ласкавих й розумних очах Момо грають смішинки, хоча вуста залишаються стриманими.
Вона бере його за руку і коротко стискає; пальці холодні й трохи вологі після дотику до скляного стакана з холодним чаєм, але все одно приємно: вологість чи дивна температура чужих долонь його ніколи не відштовхували.
Шото залишає їх руки так, зціпленими, знову поринаючи у думки.
То має бути певна готовність і впевненість у своєму виборі.
Як Бакуґо зрозумів, що Кірішима готовий до об’єднання в зграю, чи навпаки, як це зрозумів Кірішима?
Шото гадки не має, хто з двох альф був ініціатором. Але… він дізнається. Чом би і ні. Вірогідно, Кірішіма буде найбільш красномовним і щедрим на деталі.