Work Text:
Я стільки років спостерігаю, як ці шкіряні то збирають, то розбирають свої речі, що часом хочеться спитати, нащо їм взагалі все це барахло? Вони ж своєю палкою все, що хочеш створити можуть, а все одно тягають за собою чемодани. Звісно, мені випадають розумні хазяйки, але Мяона вміє ховати цілі книжкові шафи по кишенях, тому можу пишатися, що моя людина достатньо розумна на відміну від двох телепнів коло неї. Святі лапки, вони пробували митися? Я он вилизуюся кожен день і гарнюній, а цих замазур треба в милі залишити на кілька годин, хоча не впевнений, шо їм допоможе.
Роки минають, а спітнілі шкіряні самці в оточенні Мяони нікуди не зникають. Як вона каже? Друзі? З такими друзями і дементорів не треба. Той рудий смердючка тхне не лише потом, а ще й зіпсованою куркою, і це з одинадцяти років по сьогодення. Цікаво, пацюки йому досі подобаються? Вони йому точно ближчі — я пам’ятаю, як Мяона розповідала, що це одоробло їх у лісі покинуло. Зовсім не соромно було, коли йому в черевики надзюрив — це він ще легко відбувся. Що беньки свої вирячив? Ти мені не подобаєшся.
— Криволапику, треба в переноску!
Коли у Мяони такий лагідний голос, то це автоматично означає, що нічого доброго чекати не варто. Я дорослий самостійний кнізл, який знайде дорогу навіть в іншу країну і… Трясця, таки запхала мене в цю клітку. Най би вже швидше випустили, бо доведеться нявкати, а я можу концерт давати годинами, якщо є натхнення. О, цей шкіряний в окулярах видно відчув загрозу — он уже мені смаколиків закинув. Ну, добре, поки що притримаємо натхнення на співи.
— Ну, що рушаймо? Там потяг скоро приїде, — Коттер так хвацько підскочив, ніби чекав, коли можна буде втекти. А ні, хлопче, я бачив, як ти сьогодні вранці ходив з сумною пикою по території. Не хочеш ти нікуди їхати. І віддай мене Мяоні — вона хоча б якісь чари використає для амортизації (яка відьма, такий і фамільяр, а ви що думали?). Якщо мене ухитає, то я наблюю тобі на штани, так і знай.
— Це так дивно — остання подорож в «Гоґвортському експресі», — Мяона знову зітхнула, але я згоден вже й на ті каміни, хоча потім шерсть в пилюці, бо це кілька секунд і без клітки, а потягом пертися цілий день, ще й з купе не випускають.
— Якщо захочеш викладати, то ще покатаєшся, — Вуслі, а що ти вимахуєшся? Дивись, щоб результати іспитів не анулювали — так кепсько списувати ще треба вміти. Хоча, враховуючи те, що ті наглядачі навіть не звернули увагу, що по аудиторії гуляє нічогенький такий кнізл… — Я вже зголоднів, як гадаєте, скоро буде та тітонька зі смаколиками? — ого, Вуслі, а ти не луснеш? Ти вже з’їв запасний сендвіч Мяони, а потяг тільки рушив. Нам такого ненажери в родині не треба — я не готовий битися за корм у себе вдома.
— Я піду пошукаю Джіні — хай йдуть з Луною до нас.
Коттер, я з тобою!
У коридорі забагато шкіряних, тому дуже легко загубитися в натовпі, а ще треба бути уважним, щоб не розчавили. Пласкі кнізли — не дуже естетичне видовище. Треба знайти купе, де не буде людей і не буде тхнути куркою. Святі лапки, навіть той щурячий анімаг, здається, мав кращий запах. Може, взагалі від м’яса відмовитися?
О, прочинені двері!
Нічого собі, Мяуфой спить в куточку сам-один, як те кошеня, що в коробці на вулицю викинули. Ну, добре, про кошеня я погарячкував, але він дійсно виглядає покинутим. І пахне добре — може, теж вилизується кожен день. А що як на його мантію застрибнути? Ого, руда шерсть на ній дуже контрастно виглядає. Треба трошки поборсатися, щоб більше яскравих спалахів залишилося, а то просто чорне тло якось нудно. А тут можна і поруч вмоститися — стрес, знаєте, це не жарти, треба відновлюватися, сон у поміч.
— Лапику, ти тут? — голос Мяони такий схвильований, ніби вона вперше мене шукає. Але сил залишилось тільки на те, щоб розплющити одне око і зиркнути на неї, поки важка рука Мяуфоя гріла мені бік. Цього можем забирать — принаймні в хаті буде хороший запах.
Мяона обережно сіла поруч і жестом покликала мене до себе. О ні, жінко, до кінця подорожі я залишаюся тут і тільки тут.
— Мерліне, Ґрейджер, навіть твій кіт виглядає як ще один Візлі, — ну, хлопче, нормально ж все було, нащо ти оце прокинувся і голос подав? Тепер отримуй виховний дряп по своїй блідій руці, знатимеш, як обзиватися.
— Лапик напівкнізл, — оце було необов’язково уточнювати! — І він з тобою не згоден, — ой, хочеш дряпну його ще раз, якщо тебе це смішить, Мяоно? Ти ж знаєш, я завжди готовий. — Він постійно шипить на Рона.
— О, то ми потоваришуємо, — Мяуфой пирхнув, а я тільки упевнився у тому, що з цим шкіряним можна мати справу, і неважливо, що він про це не підозрює.