Work Text:
бачила ліхтар, який знав Сену ще з минулого століття. не усвідомлювала скільки прощань, поцілунків та обіцянок він спостерігав та старанно ховав у тиші двох. втім, береги річки були рідніші.
коли на публіці, бере руку і веде у плавний танок. від неї віддає таким знайомим теплом. обережний, аби не дай боже не наступити на оксамитові черевички компаньйонки. кожен погляд можна сплутати з грою етикету: очі тримаються за її зіниці, лише иноді зісковзуючи на викарбуване срібло сережок. розмову скеровує в тихе, неспішне русло долинної річки. хотілось би їй чути його голос в гирлі бурхливої води гірських джерел, не визнає. насамкінець лишає короткий, тендітний подих на руці. вона вдячна. справді.
"дозволь узяти тебе деінде"
за замком оздоблених золотом і мармуром дверей, схиляє голову на плечі, обвиває міцно тіло. акуратно виміряні лляні хвилини змушують випрямитись. оброняються нісенітниці про тяжість стількох поглядів. вона заглядаючи в очі бачить хвилястий контур відданости. ретельно вшиті нитки виринають на поверхню, по одинокі червоні перлини галантно стікають вигинами долоні. наважується иншою ласкавити його волосся. доступ повітря якщо і зупинено, то лише ефемерно. більше вгадувати не дозволяла.
тепле світло зраджуване поверхнею води б'є по свідомості, знайомий вид по серцю. знявши рукавички і бувалу в'язкість, освідчував усілякі гарні речі.