Archive of Our Own ^beta

У нового сусіда Ендрю галасливі друзі.

Сім поверхів заввишки, їхній житловий комплекс має три взаємозв’язаних будівлі, які по суті утворюють форму букви U, та з вікон можна побачити внутрішній двір. І це означає, що квартирний блок Ендрю сусідній до блоку іншої будівлі. І ще це означає, що його кішка без будь-яких зусиль може перестрибнути з його балкону на балкон нового квартиранта, що вона і робить. 

Це також значить, що тепер в Ендрю не буде жодного усамітнення, коли він буде виходити покурити. 

Блок був необжитий протягом двох років, які Ендрю тут живе. І два дні тому, в нього заселився чоловік з іменем Ніл Джостен. 

Ендрю навіть не довелося нишпорити по поштових скриньках, щоб дізнатися ім’я нового жильця — друзі Ніла допомагали йому з переїздом та їхні гучні балачки супроводжували Ендрю весь суботній ранок, поки він дивився Няню, поїдаючи з тарілки «Froot Loops». Він не закривав двері на балконі, бо Тварюка була ззовні, махаючи своїм хвостом, поки дивилася на те, що відбувається у сусідній квартирі. 

— Ніле, не піднімай це сам!

— Ніле, друже, мені покласти кухонні прибори сюди?

— Ніле, тиковко, не клади кухонні прибори туди.

— Джостен, якого хуя ця коробка підписана як «Втрачена дитяча наївність»?

Ендрю не чув, що відповідав цей Ніл, бо на відміну від своїх друзів, він спроможний розмовляти на нормальній гучності. Одне вухо Ендрю цінує це, якщо нічого іншого.

Звуки шкрябаючих по підлозі меблів та глухий стукіт посуду у шафах гукав до пізнього вечора. На той момент Ендрю вже встиг здрімнути, прийняти душ та трохи поїсти. Він вийшов назовні покурити, перш ніж вирушити на роботу, і саме тоді вперше побачив Ніла.

З його блакитними очима, гострими вилицями та сухорлявим тілом, Ніл втримав увагу Ендрю на цілу хвилину, що на хвилину довше, ніж він приділив би комусь іншому.

Ніл тримав сигарету біля свого пошрамованого обличчя, з уривками затягуючись кілька разів, щоб зберегти її живою. Він поглянув на Ендрю, киваючи на знак привітання. 

Коли сигарета догоріла до фільтра, Ніл кинув її на землю, притоптавши ногою, та повільно пішов усередину, використовуючи тростину в правій руці як опору.

Приємний літній вітерець здригнувся в очах Ендрю, наче плівка від спеки. 

Через кілька днів, як він переїхав, друзі Ніла завітали знову. Ендрю чує щось про вечірку на честь новосілля, перш ніж закриває двері на балкон. Тварюка нявкає у знак невдоволення.

***

Нещодавня історія пошуку Ендрю: як встановити підсилювач WiFi; балконні перегородки ціна; як прибрати сечу кішки з килима; як привчити кішку до лотку; коли останній день літа

***

У Ніла є дівчина. 

Вона залишалася у нього на ніч вже кілька разів, крадучись ззаду Ніла, коли він виходив на балкон вранці. Їй подобається обіймати його своїми засмаглими руками за шию та зариватися обличчям у його волосся, називаючи його «тиковкою» і солодким голоском дякуючи йому за те, що дозволив їй залишитися на ніч. У неї біляве волосся, статна фігура та величезні груди.

Ендрю вважає, що у Ніла жахливий смак.

Вони обоє кожен ранок виходять покурити. Ніл насправді не викурює свою сигарету та завжди киває Ендрю на знак привітання. 

Він також завжди гладить Тварюку, воркує до неї, коли вона забирається на його перила та треться об будь-яку частину його тіла до якої може дотягнутися, як безсоромне створіння яким вона і є.

Тільки в ці моменти Ендрю бачить посмішку Ніла, ледь помітне кривляння губ та морщинки у краєчках його очей. 

— Ранку, тиковко. 

Дівчина сьогодні тут. Вона цілує Ніла в маківку, одягнена в нічого, окрім пари мереживної білизни та розстібнутий светр на блискавці.

Ніл бурчить. Тварюка муркоче, стукаючись носом у його груди.

Дівчина обіймає Ніла за шию, з-за плечей поглядаючи на кішку.

— Хто цей пухнастик?

— Друг, — відповідає Ніл, посміхаючись.

— О, Ніле. Ти такий котячий фанатик, — каже вона із зітханням. Її погляд проходиться по дворику під ними, перш ніж перевести на Ендрю, очі її напрочуд проникливі. 

Вона підіймає ідеально намальовану брову — ймовірно, у мовчазній вимозі питаючи хто ти та чому ти витріщаєшся на мого хлопця?

Ендрю робить затяжку не перериваючи зоровий контакт. Щось на кшталт злісної опіки вирізьблюється на вустах дівчини. З гордовитим сопінням вона стукає Ніла по плечу та обертається. 

— Нумо, тиковко. Пішли поснідаємо.

Ніл бурмоче прощання Тварюці, підбирає свою тростину та киває Ендрю, перш ніж зайти всередину.

***

Нещодавня історія пошуку Ендрю: чи можуть коти відчути хороша людина чи ні; який відсоток бісексуалів у світі; як вилікувати безсоння; buzzfeed вікторина по їжі

***

Першими словами Ендрю до Ніла були «Ти не схожий на собачника». 

Це стається ось так:

Ендрю розслаблено сидить на плетеному стільці, який купив йому Нікі, коли Ніл виходить на балкон з таким видом, ніби щойно пережив емоційний шок, з блідим обличчям та затуманеними очима. Над своєю книжкою Ендрю роздивляється золотисто-коричневого Лабрадора-ретрівера, що лежить біля ніг Ніла. 

Він не знав, що у Ніла є собака. По-перше, він не чув ніякого гавкоту. По-друге, Тварюці, схоже, дуже Ніл подобається. Він пригадує, з якою неприязню вона ставилася до Еріка та Нікі, коли вони приходили до нього в гості — пара має бостонського тер'єра та більшість часу від них пахне собакою. 

Але от вона, стрибає на балкон Ніла, та нюхає його руки так, ніби знала його всі свої дев’ять життів. 

— Привітики, — промовляє він лагідно, як і кожен раз, коли вона опиняється поруч із ним. Лабрадор піднімає свою голову, але опускає її назад на свої лапи, коли кішка лише снує вперед-назад перед Нілом. 

— Ти не схожий на собачника. 

Ніл швидко переводить свій погляд на нього, ніби не очікував, що Ендрю з ним заговорить. 

— На кого ж я тоді схожий?

На пошкоджену людину, думає Ендрю, як я.

Він не відповідає. Ніл кладе руку на голову Тварюки, проводячи до самого хвоста. 

— Як звати твою кішку?

Ендрю закриває свою книгу. 

— Тварюка. 

Ніл стискає губи, іскра гніву спалахує в його порожніх очах яскравою синявою. — Перепрошую?

— Її ім’я, — пояснює Ендрю. 

Ніл дивиться на нього довгу мить, його порожній вираз обличчя збігається з виразом Ендрю.

— Я навіть не знаю, чи те, що ти назвав її «Тварюкою», гірше, ніж те, якби ти назвав так мене, чи ні. 

— А собаку? 

Вираз обличчя Ніла пом’якшується з майже непомітним вигином губ догори. — Це Буф. 

Ендрю мовчить добрячу хвилину. — Ти приколюєшся. 

— Ні, я Ніл. 

— О, він ще й комедіант. Дивовижно.

Тварюка перетворюється на калюжку з шерсті, коли Ніл чухає її під мордочкою. — А ти?

— Байдужий. 

— Гаразд, пане Байдужий. Приємно з вами познайомитися. 

Ендрю робить глибокий вдих, призиваючи все своє терпіння. — Ендрю. 

— Ендрю, — каже Ніл, задоволений. — Тварюка гарна кішка. 

Погляд Ендрю опускається до Буфа. — Він вихований собака, — відзначає він. 

Ніл знизує плечима. — Він службовий собака. Він найкращий, справді. Чи не так, Буфе? 

Буф видає низький гавкіт, який справді більше схожий на «буф», ніж на «вуф».

— Службовий собака, — повторює Ендрю. 

— Ага. — Ніл ворушить рукою, що стискає тростину, брязкаючи нею об перила, ніби підкреслюючи свою думку. — Він також допомагає впоратися з кошмарами та панічними атаками. 

— І часто вони у тебе бувають? — запитує Ендрю, бо він, безсумнівно, мудак.

— Не так часто, як раніше, — відповідає Ніл, бо він, очевидно, дурень. 

Ендрю відчуває біль десь у грудях, яка чіпляється за його вени, наче кігті якоїсь мерзенної істоти. — Чи завжди ти розповідаєш про свої проблеми незнайомим людям? 

— Я намагаюся бути чесним, оскільки брехня не принесла мені нічого хорошого у минулому. До того ж ти не незнайомець, — каже Ніл.

— Ще хвилину тому ти не знав мого імені, — зауважує Ендрю.

— Я гладив твою кицьку кожен день протягом місяця, це так, до речі.

— Це не робить нас друзями.

— Я цього й не казав. — Ніл схиляє голову з привидом усмішки на губах. — Ми сусіди. 

***

Нещодавня історія пошуку Ендрю: звуки навколишнього середовища; які допоможуть заснути; що дає право на службового собаку; чому котам подобається сидіти в коробці; подарункові картки Старбакс

***

Зараз сьома ранку і його кішка ніяк не перестане шкрябати двері.

Ось , думає Ендрю, перевертаючись на спину, чому я не повинен дозволяти їй спати зі мною. Він роздумує, чи не перевернутися йому на ліву сторону, щоб він міг притиснутися вухом до подушки, зробивши його таким же глухим, як і друге вухо. Шум у вухах і бажання відлити — єдині причини, через які він вирішує цього не робити. 

Тварюка вилітає з кімнати як тільки Ендрю відчиняє двері. Вона жалібно нявкає, коли розуміє, що їй також потрібна допомога з дверми балкона, але Ендрю ігнорує її та йде чистити її лоток. Він розмірковує, чи варто перенести його у вітальню або на кухню, але зрештою вирішує, що залишить його у своїй кімнаті. Врешті, Тварюка спить разом із ним кожну ніч, та дуже добре справляється зі своїми справами там, де їй належить. 

Лише після того, як він сходив до ванної, натягнув нарукавники й налив горнятко кави, він відчиняє балконні двері. Тварюка треться об його ноги, перш ніж рушити назовні, стрибаючи на перила та рухаючись ними. На краю, вона перестрибує на сусідній балкон. 

Ніл вже там з сигаретою у руці, його руде волосся досі вологе після душу. Він чухає її підборіддя, викликаючи мурчання. 

— Доброго ранку, малятко, — каже він. — І доброго ранку тобі, Тварюко. 

— Він думає, що він смішний. — Ендрю затягується, опираючись ліктями на перила, переймаючи поставу Ніла. Внизу у дворику якась дівчинка бігає за метеликом, руками тягнучись до гори. 

Ніл тушить сигарету у попільничці поряд зі своїм ліктем. Він завжди так робить коли хтось із тварин поруч. 

— Цікаво, чи відноситься це до жорстокого поводження з тваринами, називати свою кішку «Тварюка»?

Ендрю робить обережний ковток своєї кави. Досі надто гаряча. 

— Бо що таке імення?

— Хай ми розу назвемо інакше — аромат лишиться^[1], га? Це найкраще, що ти можеш? 

— А називати собаку «Буф» — ознака хорошого господаря? 

— Технічно, — каже Ніл, хихикаючи, коли Тварюка залазить на його плечі. — Буф — не домашня тварина. Чи не так, Буфе?

Зсередини чується гавкання Буфа.

— І це не я дав йому ім’я, тож виставляй свої претензії комусь іншому.

— Матиму це на увазі.

Тварюка тиснеться до обличчя Ніла збоку, муркочучи весь час. Прилиплива кішка.

— Гей, ти їси лазанью? 

— Іноді. 

— Я приготував минулого вечора і залишилося ще достатньо. Хочеш?

— Подивимось. Вона смачна?

— Вона їстівна. 

Ендрю вважає, що це прийнятно. Принаймні, йому не доведеться ритися в холодильнику в пошуках чого б поїсти.

Ніл правильно розуміє його мовчання і каже: — Я передам через балкон. 

— Дурні не роби, — каже Ендрю, адже їхні балкони досить близько, щоб кішка могла туди-сюди стрибати, але, мабуть, не настільки, щоб вони могли передавати речі. 

Ніл зітхає так, ніби йому вкрай незручно. 

— Гаразд, — погоджується він: — Я скоро прийду. 

Двірний дзвінок чутно якраз тоді, коли Ендрю допиває залишки кави. Він з розмаху відчиняє двері, і Ніл стоїть перед ним з контейнером для їжі в одній руці. Поводок Буфа обмотаний навколо тростини, за яку той тримається іншою рукою. У його волоссі біля скроні заколка у формі квітки лотоса, що відсуває чубчик від очей.

— Гей, незнайомцю. 

Ендрю забирає у нього контейнер. Тварюка кидається до ніг Ніла, тручись об його щиколотки. Потім вона наближається до Буфа і починає обнюхувати його, поки той залишається непорушним. 

— Даси мені знати, чи сподобається, — каже Ніл, з теплотою дивлячись вниз на тварин. — У мене завжди багато залишається, тому що мої страви смачні тільки тоді, коли я готую великі порції. — він зустрічається з Ендрю очима, коли запитує: — Чим займешся після цього?

— Я ніколи не планую наперед. 

— Ну ж бо, потіш мене. Жодних планів на сьогодні?

— Чого ти добиваєшся?

— Це ж по-сусідськи — запитувати, хіба ні?

— А ти у нас такий доброзичливий сусід. 

— Так, якщо це означає, що я можу погратися з твоєю кішкою. 

Ендрю не знає, чому він досі не зачинив двері. 

— А ти? — глухо запитує він, адже поводиться по-сусідськи. — Жодних планів на сьогодні?

— Сьогодні субота, тож я веду Буфа у парк.

Казати, що він планує розвалитися на дивані та дивитися Няню, поїдаючи дитячі пластівці звучить сумно, тож Ендрю вирішує сказати: — Пізніше я йду на роботу.

— Де ти працюєш?

Ендрю просто дивиться на нього.

— Я працюю в бухгалтерській фірмі на розі П’ятої та Черрі-авеню, — ділиться Ніл.

Втішений наданою інформацією, Ендрю каже: — «Едемські сутінки».

Ніл блимає, двічі. — О. Це на Спідвей, так? Я проходив повз кілька разів, але ніколи не заходив. 

Ендрю мугикає, обводячи поглядом Ніла з голови до ніг. — Ти бухгалтер.

— Так. — гострий, як ніж, погляд Ніла суперечить жартівливій посмішці на його обличчі. — А що, не схожий на офісного клерка, який працює з дев’ятої до п’ятої? 

— Ти схожий на того, хто мені не цікавий, — грубо відрізає Ендрю.

Він тупотить, окликаючи Тварюку всередину, і вона слухається. У неї є свої примхи, але принаймні вона добре тренована.

Ніл прикладає два пальці до скроні у саркастичному салюті, а Ендрю на це грюкає дверима. 

***

Нещодавня історія пошуку Ендрю: хороші шоу які можна подивитися на вихідних; чим займаються бухгалтери; де придбати набір для догляду за моєю кішкою; чи погано повертати сусіду порожній контейнер від їжі

***

Рослина Ніла конає.

Ендрю аж ніяк не експерт у рослинах, але навіть він може сказати, що рослина, що у чорному горщику на балконі Ніла, в’яне, ледве чіпляючись за привид життя. Листя опускається додолу і жовтіє по краях, деяке повністю коричневе і зсохлося. 

Він струшує попіл з кінчика сигарети й спрямовує його в загальному напрямку до рослини. — І ти нічого не будеш з цим робити?

— Гм? — Ніл підводить очі від Тварюки та дивиться у напрямку, у якому показує Ендрю. Він потирає потилицю, помітно придушуючи морщення. — А. Це. Я не знаю, чим допомогти Брунґільді. Я кожен день її поливаю, і не розумію, чому вона помирає. У мене немає таланту до садівництва, гадаю. 

— Брунґільді, — повторює Ендрю.

— Я підвів її, — каже Ніл, драматично зітхаючи.

Ендрю вирішує, що не має бажання в це занурюватися, тож лише задумливо мугикає:

— Який вона тип рослини? 

Ніл постукує цвяхом по перилах, замислившись.

— Метт… мій друг, подарував її мені на новосілля і сказав, що воно таке, але я не пам’ятаю.

— Ти безнадійний.

— Скажи мені щось, чого я не знаю. 

Ніл продовжує трясти котячою іграшкою, що висить над головою Тварюки, трохи далі від її лап. 

— А в тебе є кімнатна рослина? — запитує він. 

— Ні, — відповідає Ендрю. 

— Я чув, що цим можна чудово прикрасити свою квартиру, — іронізує Ніл.

— Дійсно. 

— Так. До того ж це буде чудовою новою іграшкою для твоєї кішки.  

— У мене і так достатньо предметів хатнього вжитку, які вона може перекинути, але дякую. 

— На мою думку, тобі підійшов би кактус.

— Твоєї думки ніхто не питав. 

— Гей, — каже Ніл, — не знаєш, чи є якийсь спеціаліст, типу лікар-ботанік, до якого я міг би її віднести? 

— На жаль, це поза межами моїх знань.

Ніл перестає гратися з Тварюкою, знову зітхаючи. — Я просто сподіваюся, що вона не вмре. Я буду дуже засмучений, якщо це станеться. 

— Не звик до смертей? 

Усмішка Ніла — лише зуби, очі блищать, як лезо ножа.

— Ти б здивувався. 

Ендрю відчуває, як волосся на потилиці стає дибки. Він дивиться, як Ніл грається з його кішкою, потім на вмираючу на балконі рослину Ніла, задумливо проводячи великим пальцем по нижній губі. 

***

Нещодавня історія пошуку Ендрю: повний список кімнатних рослин; як виявити вид рослини; як доглядати за в’янучим диявольським плющем; безпечні для котів домашні рослини

***

Ендрю іноді натрапляє на нього у коридорі та вестибюлі.

Якщо він правильно розрахує час, то зіткнеться з ним, коли той входитиме в будівлю, а Ніл виходитиме з ліфта, одягнений у спортивні штани та худі. Ендрю щойно закінчив свою зміну, а Ніл саме йшов на ранкову прогулянку з Буфом. 

— Ще навіть не розвиднілося, — сказав йому якось Ендрю. 

— Мені треба встигнути вчасно повернутися додому і зібратися на роботу. Я не найшвидший ходок, якщо ти не помітив, — відповів Ніл, недбало знизавши плечима. 

Сьогодні він запитує Ендрю, чи не хотів би той приєднатися до них. 

Ендрю кидає на нього довгий нерухомий погляд.

— Там гарно і тихо, — каже Ніл. 

Сьогодні його чубчик зсунутий набік і утримується заколкою у формі жовтого тюльпана. Це дає Ендрю змогу безперешкодно бачити його блискучі блакитні очі.

— І на зворотньому шляху ми забігаємо у невеличку крамницю. Жінка, яка там працює, іноді пригощає нас безкоштовними закусками.

Ендрю до них приєднується. 

Помаранчеві вуличні ліхтарі та тьмяні вивіски магазинів освітлюють їхній шлях до місцевого парку. Ендрю спостерігає за їхніми тінями щоразу, коли вони проходять повз плями світла, що відкидають вуличні ліхтарі, — дві чорні фігури, зображені на цементі.

Буф у весь час йде поруч із Нілом, висунувши язика і махаючи хвостом. Стукіт палиці Ніла об тротуар створює рівномірний ритм, який заповнює прогалини в слуху Ендрю, наче далека, невпізнавана пісня. 

Вони прогулюються яскраво освітленим парком, свіже ранкове повітря обвіває щоки Ендрю. Кілька бігунів пробігають повз них, з навушниками у вухах і краплями поту на шкірі. Деякі з них піднімають руку і привітно посміхаються Нілу. 

Чомусь комусь хочеться займатися спортом до шостої ранку, для Ендрю досі залишається загадкою. 

Вони повертаються до свого кварталу, зупиняючись біля невеликої крамниці з неоновою вивіскою «Во та Ко», що висить над її хиткими дверцятами. 

Класичний рок грає тихо, дзвенячи в вухах Ендрю, наче вітряні дзвіночки. У крамниці чисто, хоча й трохи тісно, полиці щільно притулені одна до одної. Продавчиня, — жінка середнього віку з сивим волоссям, заплетеним у пучок, — дивиться на них з-за каси колючим поглядом. 

— Доброго ранку, пані Во, — вітається Ніл. 

ЇЇ колюча маска зникає й образ її раптом стає безпечним і приємним. 

— Ніле! Рада тебе бачити. Як мій маленький Буф? 

Буф сідає і гавкає.

— Ну який же він милий! — каже пані Во. — Як завжди?

— Так. — Ніл дістає гроші й кладе їх на прилавок. — Як пан Во?

Пані Во пробиває для Ніла пачку сигарет Мальборо і кладе гроші в касу.

— Ще тиждень постільного режиму. Я тобі казала, як кілька днів тому спіймала його, коли він крадькома спускався вниз? Ну, наступні два дні я давала йому тільки трав’яний курячий суп. Це має стати для нього уроком.

Потім вона звужує очі, і її риси знову стають гострими, коли вона оцінює Ендрю.

— Новий друг? — запитує вона Ніла.

— Щось типу того, — відповідає Ніл. — Ендрю — мій сусід. 

Пані Во хмикає, не зовсім задоволено.

— Гаразд, тоді. О, і у мене є для тебе дещо смачненьке, Ніле. 

Вона зникає за прилавком і повертається з пачкою «Tim Tam».

— Я люблю «Tim Tam», — зазначає Ніл, посміхаючись. — Дуже дякую, пані Во.

— О, не варто. Заходь ще, добре?

— Звичайно. 

Ніл бере свою покупку і подаруночок та виходить з крамниці, а Буф і Ендрю йдуть за ним.

— Схоже, ти хочеш щось сказати. 

Ендрю дуже в цьому сумнівається: він ніколи нічого не виказує, його обличчя застигле в байдужості. Нікі колись відкрито зізнався, що це бентежить і дратує. Ендрю відповів «зараз розплачуся через твої муки».

Проте це недалеко від істини. Тож, він каже те, що думає:

— Я так розумію, ти — доброзичливий сусід-бухгалтер.

— Не зовсім. Думаю, вона мене полюбила після того, як я зупинив пограбування в її магазині.

Ендрю кидає на нього косий погляд.

— Ти і яка армія?

— Я, я сам і я, — співуче відповідає Ніл. Потім самовдоволеним голосом додає: — Люди недооцінюють тебе, коли ти каліка. Я просто зрозумів, що можу використовувати це на свою користь у будь-якій ситуації. 

— То ти хочеш сказати, що ти гамселиш людей своєю тростиною. 

— Третя нога має свої переваги.

Ендрю впускає їх у будівлю своїм ключем. У ліфті, піднімаючись на п’ятий поверх, Ніл розкриває упаковку «Tim Tam». Він кладе одне у рот, — це печиво, вкрите шоколадом, — і пропонує решту Ендрю. 

Той пробує одне і виявляє, що йому подобається.

— Можеш взяти все, якщо хочеш, — каже Ніл, коли вони виходять з ліфта. — Я не люблю солодощі. 

Марна трата смакових рецепторів, думає Ендрю, приймаючи «Tim Tam» з пальцями, замазаними шоколадом.

— І це в подяку за те, що ти оживив Брунґільду.

Ендрю дивиться на радісний блиск в очах Ніла, а потім відводить погляд.

— Це дрібниці. Просто перестань топити свої рослини.

Ніл закочує очі.

— Гаразд, гаразд, урок засвоєно. О, я щойно згадав про дещо. — Ніл обмацує кишені, але нічого не знаходить. — Дай мені свій телефон.

— У мене його немає, — відповідає Ендрю. Ніл продовжує дивитися на нього, не відводячи погляду. 

З неохотою Ендрю дає йому свій телефон після розблокування. Ніл набирає щось і віддає його назад. Ендрю перевіряє його і не дуже дивується, знайшовши номер Ніла в списку контактів, підписаним як «дружній сусід-бухгалтер». У нього в животі ніби починає крутитися карусель, і він стискає телефон, щоб відволіктися від дивного відчуття. 

— Надішли мені повідомлення, щоб я теж мав твій номер, — каже йому Ніл. — Я зараз не маю свого при собі.

— Я заблокую твій номер.

— Авжеж.

Ніл йде коридором до своєї квартири, кидаючи останній погляд на Ендрю на прощання. 

Ендрю відводить очі і йде до своєї квартири.

***

Нещодавня історія пошуку Ендрю: чи продають «Tim Tam» у «Fry’s»; чи продають «Tim Tam» у «Trader Joe’s»; чому моя кішка не спить у своєму ліжку; як зрозуміти, що хтось тебе не боїться; рецепт несолодких пудингів

***

У середу ввечері через стрибок напруги весь комплекс зануряється у повну темряву.

Ендрю закінчує наповнювати миску Тварюки, а потім обмацує кухонні шафи й перериває одну з шухляд, шукаючи ліхтарик. У кишені його піжами починає вібрувати телефон. 

Ендрю знаходить ліхтарик і вмикає його. Потім він дістає сигарету з пачки сигарет, бере запальничку, виходить на балкон і натискає великим пальцем на кнопку відповіді. Притиснувши телефон між вухом і плечем, він запалює сигарету. 

— Гей, — лунає голос Ніла, зернистий через динамік, — ти вдома? 

Ендрю робить затяжку і випускає дим через рот, спостерігаючи, як він здіймається вгору і зникає. Повний місяць низько висить у небі, наче перлина. Він вимикає ліхтарик. 

— Так.

— То ти помітив відключення електроенергії. Я питав, бо у мене є зайві свічки та ліхтарики, якщо тобі знадобиться, — каже Ніл, а потім трохи тихіше додає: — Молодець, Буфе.

— Ти ж розумієш, що більшість мобільних телефонів мають функцію ліхтарика, — зауважує Ендрю, ніби сам щойно не користувався ліхтариком. 

— Використання справжнього ліхтарика дозволить заощадити заряд батареї телефону на… не знаю, на випадок, якщо тобі знадобиться зробити терміновий дзвінок абощо. 

Це так, думає Ендрю. 

У комплексі такі відключення відбуваються досить регулярно — приблизно раз на два місяці. Наступного дня адміністрація, як за годинником, розносить по поштових скриньках листи з вибаченням за незручності. Ендрю міг би розповісти про це Нілу, але той і сам скоро все зрозуміє. 

Промінь світла пробивається крізь зачинені двері балкона Ніла. За кілька секунд вони з гуркотом відчиняються, і Буф вибігає з ліхтариком у роті. Ніл йде слідом за ним, тримаючи телефон біля вуха.

— Ти на вулиці? — запитує він. 

Місячне світло висвітлює постать Ендрю на балконі, і він завершує дзвінок.

— Сьогодні не працюєш? 

— А ти як думаєш? — каже Ендрю, відкладаючи телефон. Він відчуває, як хвіст Тварюки обвиває його ноги. Оскільки вона щойно поїла, то, ймовірно, скоро засне, лежачи між ногами Ендрю, ніби у неї немає ліжка за двісті доларів у вітальні. 

Ніл бере ліхтарик у Буфа і підносить його до свого обличчя, прямо під підборіддя. Це не дуже вдалий ракурс, але Ніл, — як не дивно, — виглядає зовсім не погано. 

— Цікаво, чому сталося відключення, — каже він. — Сподіваюся, вони скоро це виправлять. 

— Боїшся темряви? — спокійно глузує Ендрю. 

Ніл посміхається у жорстокій посмішці. Шрами на його обличчі ще більш виразні у світлі ліхтарика, роблять його ще більш загрозливим. 

— Темрява не може мені зашкодити. Тож ні, я її не боюся. — далі він спрямовує світло на Ендрю, наче детектив, який допитує підозрюваного. — А ти? Чого боїться непохитний Ендрю Мін'ярд? 

Ендрю затягується сигаретою і затримує дим у легенях. Потік диму виходить повільним, виваженим видихом крізь зуби.

— Висоти. 

— Висоти, — повторює Ніл. — Гмм. Змушує задуматися, чому ти проводиш так багато часу на балконі, дивлячись вниз на землю, чи не так?

— Справді? 

Ніл вимикає ліхтарик, спираючись ліктями на перила. Буф лежить на животі біля дверей. У сріблястому світлі місяця симетрична форма обличчя Ніла здається нереальною, ніби нічна ілюзія. Його проникливі очі кольору замерзлого озера, безжально холодного.

— Коли ти спиш, тобі сняться кошмари? 

— Всім сняться кошмари. 

— Деякому частіше, ніж іншим, — відповідає на це Ніл. — По кругах під твоїми очима я бачу, що ти іноді не дуже добре спиш. 

— Я працюю всю ніч, — нагадує йому Ендрю. — Приношу свої найглибші вибачення за те, що не виглядаю бездоганно.

— У мене є чай, який допомагає мені краще спати. Якщо хочеш, можу дати тобі трохи, — каже Ніл, як завжди сповнений сюрпризів. 

Ендрю струшує попіл з сигарети й мугикає, не даючи остаточної відповіді.

 — Ти маєш навчити мене готувати пудинги, які ти дав мені днями. Я ніколи раніше не куштував несолодкі пудинги. 

Ендрю знову мугикає, частина його душі мовчки радіє, що Нілу сподобалися йоркширські пудинги, які він приготував, нарешті повернувши Нілу його контейнер для їжі. Інша частина все ще вважає, що Ніл — нецивілізований дикун, який не любить солодке. 

— Чим займався у свій вихідний? — запитує Ніл. Якби це був хтось інший, Ендрю проігнорував би його. На жаль для Ендрю, Ніл — не хтось інший, і розмови з ним якось стали найяскравішою частиною днів Ендрю. 

Ендрю загашує сигарету об перила і викидає її в банку біля своїх ніг, доверху заповнену недопалками. 

— Перетворював кисень на вуглекислий газ. 

— Хіба не всі ми? — Ніл нахиляється вперед, спираючись підборіддям на складені руки. Порізи та опіки на них збігаються з тими, що простягаються по його обличчю і руках. 

— Скажи мені, ти любиш читати? Дивитися телевізор? Підбурювати революції?

— Скажи мені, чому ти постійно сунеш свого носа в чужі справи?

— Мені просто цікаво.

— Цікавість кішку вбило, — констатує Ендрю. 

— А вдоволення — зцілило, — плавно відказує Ніл.

Ендрю дивиться на нього пласким поглядом. 

— Може, я почну? — пропонує він. — Раніше я багато бігав, але тепер, коли не можу, я знаходжу інші способи провести вільний час. Наприклад, я граю з Буфом або в’яжу. Іноді готую, але це може бути клопітно, коли у тебе тільки одна здорова нога. — Він кидає Ендрю зухвалий погляд. — Твоя черга.

Ендрю мовчить. Ніл залишається абсолютно розслабленим.

— Я іноді читаю, — здається Ендрю. — Це може бути цікаво, залежно від того, наскільки хороша книга. 

Ніл наспівує.

— Що ти читав сьогодні?  

— П’єсу Шекспіра.

— Я прочитав дві його сонети і рівно одну п’єсу.

— Дай вгадаю, — протяжно каже Ендрю. — «Ромео і Джульєтта»? 

— Я не розумію, чому люди кажуть, що це історія кохання, коли це явно трагедія.

— Ти дійшов до цього висновку, розмірковуючи над своїм трагічним життям?

— А ти? — парирує Ніл.

— Чому ти думаєш, що моє життя трагічне? 

— Що ти ховаєш під своїми нарукавниками? — запитує Ніл, замість того щоб дати пряму відповідь. 

Це питання змушує Ендрю відчути себе як комаха, що потрапила в павутину. Він стискає перила білими від напруги руками, чуючи, як скрипить метал. 

— Існує таке поняття, як настирливість, Триногий, і я раджу тобі подивитися його значення в словнику. Я також раджу тобі стримати свою цікавість, перш ніж тебе справді вб’ють. 

— Це була погроза? Мило. 

Чоловік виходить на балкон поруч з балконом Ніла. Він вітається з Нілом і добродушно скаржиться на відключення енергії. 

Ендрю користується моментом, щоб повернутися всередину, розбудивши Тварюку. Він відчуває пронизливий погляд Ніла, що слідує за ним, сліпучий і невблаганний, як маяк світла. 

***

Нещодавня історія пошуку Ендрю: чи важко встановлювати перегородки для балконів; книги з віршами Сільвії Плат за вигідними цінами; щоденний гороскоп скорпіон; чи варто переїжджати, якщо у тебе виникли суперечки з сусідами

***

Рене приїжджає до нього незадовго до Дня подяки.

Вона відвідує своїх старих друзів з коледжу та матір під час своєї короткої відпустки, і Ендрю є її передостанньою зупинкою. Вона приїжджає з запізнілим подарунком на день народження, — тисячосторінковим романом, дія якого відбувається в середньовіччі, — і пропозицією готувати сніданок протягом двох днів, які вона проведе тут, на знак подяки.

В одну з ночей її візиту Ендрю повертається з «Едемських сутінків» о четвертій і засинає після того, як цілу годину дивився в стелю. Іноді йому все ще важко заснути, особливо коли він працював всю ніч, а втома і виснаження сковують його кінцівки. Зазвичай допомагає дочекатися світанку.

Тварюка наступає йому на ногу, і він прокидається, скидаючи її з ліжка. 

— Я ж казав тобі цього не робити, — каже він, голос його ще сонний. Вона видає гучне, протяжне і пригнічене нявкання. Він зітхає, встає з ліжка і нахиляється до неї на підлозі. — Вибач, — тихо каже він, прочісуючи пальцями її шерсть. Він звик до її ваги на ліжку поруч із собою, але все одно не любить, коли вона стрибає на нього, коли він спить. 

Коли він виходить зі спальні, Рене бажає йому доброго ранку, помішуючи рис на сковороді. Вчора, коли вона приїхала, вона привезла з собою кілька пакетів із продуктами, бо з досвіду знає, що комора Ендрю не є раєм для кухаря. 

Ось чому вона здавалася трохи здивованою, коли вчора відкрила шафи і побачила інгредієнти, яких зазвичай там не було. Ендрю не каже їй, що це тому, що він почав більше готувати, щоб не повертати порожні контейнери Нілу. Ніл, на превелике роздратування Ендрю, звик ділитися більшістю їжі з ним.

Ендрю припускає, що тепер це припиниться. 

— Я наповнила її миску, але вона все одно виглядає нещасною, — повідомляє вона про клопітку кішку Ендрю. 

— Вона не їжі хоче, — каже він. 

Ендрю чистить зуби, вмивається і сходить в туалет, перш ніж позбавити Тварюки її страждань і відімкнути двері на балкон. Він виходить за нею, щоб викурити ранкову сигарету, і бачить, що вона вже затишно вмостилася поруч з Нілом на сусідньому балконі. Як завжди. 

Ніл на мить переводить погляд на нього, а потім знову дивиться на Тварюку.

Це не те що вони не розмовляють або сваряться. По-перше, якщо це не фізична сутичка, Ендрю ніколи не свариться з кимось. Сваритися означає, що йому доведеться витратити певну кількість енергії, — якої він не має, — і що йому щось настільки важливо, що він готовий за це сперечатися. 

Ендрю вже давно перестав про щось турбуватися. 

Однак він не заперечує, що тиша, яка панує між ними, змінилася після тієї ночі, коли зникло світло; вона стала напруженої і непевною, наче стріла, натягнута на тятиву лука. Він не знає, як довго це триватиме, чи триватиме до кінця терміну їхнього проживання в цій будівлі. 

З нікотином у крові він спрямовує погляд на землю під ними і радіє пришвидшенню пульсу. Незбагненно, але саме в цей момент він усвідомлює, що вже давно не бачив Ніла з сигаретою. 

Незабаром до нього приєднується Рене, щоб повідомити, що їжа готова. Сплевши пальці перед собою, вона поглядає на Ніла, таємно оцінюючи його, як вона робить це з будь-яким незнайомцем. Вона стоїть поруч з Ендрю, дивлячись на жваву дорогу біля двору, відокремлену парканом з дротяної сітки. 

Двір мав би бути тенісним кортом, але, ймовірно, з 80-х років він не виконує свого призначення: земля тріснута, нерівна, а сітки немає. З тріщин проростає бур’ян, і, як і все інше в цьому житловому комплексі, це досить сумне видовище.

Навколо них гуде ранковий транспорт, а сонячне світло пробивається крізь сіру хмару, мов молочний туман. 

Після того як Ендрю загасив сигарету, Рене торкається підборіддя великим пальцем, а вказівний палець згинає двічі. Він не дивиться на Ніла, коли робить рукою жест «ніхто».

— Ну, це доволі грубо, — несподівано каже Ніл. — Називати мене «ніким», коли я явно твій сусід. — до Рене він конспіративно каже: — Я дружу з ним тільки через Тварюку. 

Застукана на гарячому, Рене може тільки сором’язливо посміхнутися, коли здивування проходить. Вона дивиться то на Ніла, то на Ендрю, але Ендрю дивиться тільки на Ніла.

— Ти знаєш мову жестів, — каже він, і це не зовсім питання.

— Так. — нахиливши голову набік, Ніл дивиться на нього широко розплющеними очима, вдаючи невинність. — Ти розчарований, що більше не зможеш пліткувати про мене в моїй присутності? 

— Мені немає чого сказати про тебе. 

Ніл жестом показує на Рене, ніби хоче сказати щось важливе.

— І все ж.

— Хочеш, я піду, щоб ви могли поговорити наодинці? — пропонує Рене. З її запитання здається, що вона має чисті наміри, але Ендрю знає, що це далеко не так. 

— Все гаразд, — відповідає за нього Ніл. — До речі, я Ніл.

— Рене. Я подруга Ендрю.

— Приємно знати, що у нього є подруга. 

Рене посміхається.

— Гадаю, я повинна вибачитися. Я не мала наміру пліткувати про тебе, коли питала, хто ти такий. 

Ніл махає рукою, даючи зрозуміти, що все гаразд.

— Все добре. Він не помиляється. — його холодні, нечитабельні очі зупиняються на Ендрю. — Ми сусіди, але я ніхто. 

Ендрю стискає щелепи.

Ніл знову дивиться на Рене і посміхається; Ендрю не моду зрозуміти, чи це справжня посмішка, чи фальшива. 

— Ну, було приємно познайомитися. Мені пора на роботу. Гарного дня. 

Він цілує Тварюку в ніс і зникає всередині, зачиняючи за собою двері.

— Ніхто, га? — бурмоче вона. 

Ендрю показує на неї пальцем у знак попередження.

— Ні слова.

Вона посміхається, як завжди ввічливо, але блиск в її очах каже про те, що вона знає більше, ніж Ендрю їй розповідає. 

Ендрю не може зрозуміти, чому він взагалі дозволяє їй залишатися під своїм дахом. 

***

Нещодавня історія пошуку Ендрю: як переконатися, що ваша кішка не переїдає; чи варто розповідати своїй психотерапевтці про найнеприємнішу людину у твоєму житті; як закінчити суперечку, яка насправді не є суперечкою; як бути доброзичливим сусідом

***

Ендрю ледь не врізається в нього, коли виходить з ліфта на першому поверсі.

Намагаючись уникнути зіткнення, Ніл зачіпається своєю тростиною за щілиною між підлогою і ліфтом. Він спотикається, відкриваючи рота від подиву, а Ендрю кидається вперед, хапаючи його за рукав.

Зрештою, це було зайвим. Ніл спирається рукою на стіну, а Буф вже підтримує його, щоб той не впав.

Ендрю не відпускає його рукава.

Тростина Ніла, що лежить на підлозі, застрягла між дверима, що зачиняються. Ніл підводиться, використовуючи власну руку як опору, а Буф протискується між ними і дістає тростину Ніла.

Двері зачиняються. Ендрю розтискає пальці на м’якій бавовні светра Ніла.

— Схоже, ти хочеш щось сказати, — каже Ніл.

Ендрю стискає щелепи, щоб не здригнутися. Він не відомий своєю відвертістю, і підозрює, що Ніл просто стріляє навмання, залишаючи сліди пороху, щоб Ендрю задихнувся. Або це, або він набагато, набагато кмітливіший, ніж Ендрю думає. 

Коли Ендрю мовчить, Ніл зітхає. Він пропускає руку крізь волосся, а потім опускає її на поділ светра. Його довгі й густі вії торкаються понівечених щік щоразу, коли він опускає погляд на підлогу. Сьогодні він без заколки для волосся.

— Ну, а я маю що сказати, навіть якщо ти ні. — він робить паузу, прикушуючи нижню губу. — Мені… шкода за той випадок. — він поправляє хват на тростині. — Мені подобається розмовляти з тобою, і мені також подобається, коли ми нічого не говоримо. Але я іноді занадто багато говорю, і… ну, я не повинен був провокувати тебе.

— Щось мені підказує, що провокувати інших — це твоя натура.

М’яз на щоці Ніла сіпається, ніби він намагається не засміятись.

— Це щось у тобі не помиляється.

Ендрю стискає і розтискає руки, дивлячись на Буфа, а не на Ніла.

— Запитай мене про щось. 

Ніл деякий час мовчить. Вага його погляду змушує Ендрю відчувати себе так, ніби він стоїть під прожектором, а волосся на потилиці стає дибки.

— Можна відкласти це на потім? — спокійним тоном запитує Ніл. — Це дасть мені час добре подумати, що запитати, щоб цього разу не образити тебе.

Ендрю переконує себе, що не відчуває розчарування через відсутність запрошення на ранкову прогулянку. Він киває головою.

— Не нашкодь собі, надто напружуючи мозок.

— Смішно. — Ніл натискає кнопку на панелі управління, щоб двері відчинилися. Його рука торкається руки Ендрю, коли він виходить з ліфта, а Буф слідує за ним. — Побачимося,— каже він.

Ендрю натискає кнопку п’ятого поверху, щоб не спокуситися дивитися, як Ніл йде. 

***

Ендрю здригається, щільніше затягуючи куртку, щоб захиститися від холоду. Внизу, стурбована мати штовхає дитячий візочок через двір до парковки.

Ніл виходить досить швидко, вже одягнений у свій офісний одяг, з зачесаним назад волоссям. Все це разом робить його старшим, професійним і вишуканим. Ендрю не може сказати, що йому не подобається цей вигляд.

Тварюка підходить до Ніла з радісним стрекотінням.

— У тебе є куди піти на День Подяки? — запитує він.

— Це твоє запитання? 

— Це просто розмова для розігріву.

— А тобі що до того?

— Я намагаюся бути доброзичливим і кажу, що якщо у тебе немає планів, то ти можеш приєднатися до мене на вечері, яку влаштовують мої друзі.

— Дуже щедро з твого боку, але я відмовлюся. 

Ніл кидає на нього погляд, щоб той розповів.

— Мій бос запросив мене на безглузде свято.

— Гаразд, тоді, — каже Ніл. — Тепер, коли лід розтанув, я можу поставити тобі своє питання. 

Ендрю клацає пальцями, даючи йому знак продовжувати.

— Чому ти вивчив мову жестів? 

Згинаючи пальці, Ендрю стежить за рухом руки Ніла по хребту Тварюки. 

— Як запобіжний захід, — відповідає він, — на випадок, якщо я втрачу слух і в лівому вусі.

Вираз обличчя Ніла не змінюється, крім незначного підняття брови.

— Це також корисно, — продовжує він, намагаючись говорити якомога байдужіше, — коли спілкування здається занадто обтяжливою. 

Це була його терапевтка, хто запропонувала йому це. Спочатку він зневажливо поставився до цієї ідеї, просто тому, шо міг собі це дозволити. 

Ніл продовжує спостерігати за ним, наспівуючи. Коли пильний погляд стає змією, що обвиває його шию, Ендрю вирішує розвіяти це відчуття, запитавши:

— Що сталося з твоєю ногою?

Вираз обличчя Ніла змінюється; стає порожньою маскою, що імітує людське обличчя.

— А що сталося з «раджу тобі стримати свою цікавість, перш ніж тебе вб’ють»?

— Ти поставив мені питання, — каже Ендрю. — Тепер моя черга.

— Ти попросив мене поставити тобі одне.

Ендрю чекає, постукуючи нігтем по перилах. Ніл довго не може зважитися.

— Тоді, мабуть, будемо робити так: питання за питання. 

Він переносить вагу з однієї ноги на іншу, а потім знову назад. Його рівний тон і спокійний вираз обличчя суперечать жорстокій реальності його слів.

— Мій батько намагався відрубати мені ноги. — маска руйнується, на його губах з’являється тонка, позбавлена гумору посмішка. — Ніщо так не виражає батьківську любов, як сокира, встромлена у твої кінцівки, правда? 

Чорний гнів повзе по шкірі Ендрю. Глибокий, повільний подих зупиняє його поширення, не даючи йому поглинути його нутро, як хвороба. 

— Тепер моя черга ставити питання, — каже Ніл, ніби він щойно не зізнався, що зазнав фізичних тортур від свого батька. — Як ти втратив слух на одне вухо?

Ендрю запалює сигарету. Після кількох затяжок він каже:

— Автомобільна аварія.

Він робить ще одну затяжку і випускає хмару диму. Ніл не відводить від нього очей.

— Ну, тоді. — Ніл двічі стукає кінцем тростини по підлозі. — Це було захоплююче. Залиш свою чергу для наступної розмови, добре? Мені треба йти на роботу. 

Він заходить у свою квартиру, але перед тим, як зачинити двері, озирається через плече на Ендрю, губи вигинаються в мікроскопічній посмішці. 

— До завтра, Ендрю.

Ендрю відводить погляд, махаючи Нілу рукою. Тварюка стрибає назад на балкон Ендрю і забирається всередину, щоб поїсти.

Замість того щоб курити сигарету, Ендрю тримає її між великим і вказівним пальцями. Вусики диму ліниво піднімаються до його обличчя. Запах залишається в повітрі ще довго після того, як сигарета догоряє до фільтра. 

***

Нещодавня історія пошуку Ендрю: як кинути палити; не надто солодкі десерти; рецепт фруктового пирога; чому моя кішка стрибає на порожнє місце; як виростити чебрець на кухні

***

Коли він повертається додому дощової ночі, по коридору лунають два голоси. Один з них належить Нілу. 

Він крадеться вздовж стіни, кроки тихі, щоб не сполохати їх своєю присутністю. Якщо справа переросте у фізичну бійку і йому доведеться втрутитися, він буде радий мати на своєму боці ефект несподіванки.

З-за рогу він помічає високого чоловіка, що стоїть перед відчиненими дверима Ніла, з викривленим від гніву обличчям.

— Не бреши мені.

— Навіщо, чорт забирай, мені брехати? — гримає Ніл.

— Тому що ти завжди брешеш! — реве чоловік.

Ендрю бачить, як Ніл здригається, намагаючись стриматись.

— Більше ні,  — сповненим отрути голосом промовляє він. — Ти це знаєш. 

— Просто скажи мені, де вона. 

Ендрю вдається в питання, чи під «вона» він має на увазі дівчину Ніла. Від цієї думки його шлунок бурлить, наче корабель під час шторму. Ніл зітхає, і вся ворожість витікає з нього.

— Сет, вже пізно. Іди додому. 

— Ні, поки не побачу її.

— Ти не можеш так продовжувати. Вона розірвала з тобою стосунки кілька місяців тому.

— Мені все одно, — випалює чоловік, Сет, з кожною секундою стаючи все більш роздратованим. — Я просто хочу поговорити. 

— Тоді тобі не пощастило, бо її тут немає. Скільки разів я маю це повторити, щоб ти зрозумів?

— Тоді скажи мені, де вона, бляха! 

— Я не збираюся цього робити, — каже Ніл, холодно дивлячись на нього. — Ти п’яний. Якщо не хочеш все зіпсувати, як зазвичай, раджу тобі піти додому і виспатися. 

З розлюченим криком Сет завдає неакуратного удару. Поруч з Нілом Буф гавкає, стривожений. Ендрю зводить плечі, його тіло напружується, переходячи в бойовий режим. 

Ніл відхиляється вправо, ухиляючись від удару, і водночас вдаряє кінцем тростини Сета в живіт. Він відкидає його назад до стіни і, злегка піднявши тростину, б’є Сета по боці стегна. 

Сет виє від болю, згорнувшись на підлозі, як мішок з білизною. Ніл безжально тикає Сета в живіт своєю тростиною.

— Перестань поводитися як дитина. Я ж тебе навіть не сильно вдарив.

Сет перестає кричати і замість цього шипить лайку. 

Ха, думає нормальна частина Ендрю. Він дійсно знає, як захистити себе.

Сексуально, думає безпорадна ґейська частина Ендрю. 

Ніл знову зітхає, спираючись на ліву ногу і важко спираючись на палицю. 

— Ти справді повинен був просто піти додому, коли я тобі сказав, Сете.

— Викликати таксі? — втручається Ендрю, підходячи до них. Ніл повертається до нього, на обличчі явно відбивається здивування. Потім воно перетворюється на нейтральний вираз, але зморшки в куточках очей видають його забаву. — Або, може, допомогти винести сміття? — продовжує Ендрю, кидаючи на Сета байдужий погляд. 

— Так, мені може знадобитися допомога, щоб спустити його вниз, — каже Ніл.

— Пішов нахуй, Ніле, — слабко стогне Сет, опускаючи голову на підлогу і заплющуючи очі.

— Не сьогодні, дякую. — Ніл кульгає назад у будинок за ключами. Він знову виходить у коридор, зморщуючи ніс, оцінюючи лежачу постать Сета. — Можеш допомогти мені з ним? — просить Ніл, хоча Ендрю вже запропонував свою допомогу. 

Хропіння Сета передує відповідь Ендрю.

— Ти у мене в боргу.

Ніл знизує плечима і тихо каже:

— Краще бути тобі винним, ніж дозволити пані Вілсон продовжувати підглядати за нами через вічко і викликати поліцію. — кинувши привітну посмішку на двері навпроти своїх, Ніл голосно каже: — Вибачте за весь цей галас, пані Вілсон. 

Ендрю чує шурхіт з іншого боку дверей. Стара жінка, мабуть, повертається в ліжко або робить те, що зазвичай роблять літні люди о цій порі. 

Ніл викликає таксі, а Ендрю веде ледь притомного Сета ліфтом до вестибюлю. На вулиці все ще ллє дощ. Посадивши Сета на заднє сидіння таксі і заплативши водієві, Ендрю поспішає назад, щоб не промокнути.

Притулившись до стіни біля поштових скриньок і притиснувши телефон до вуха, Ніл дякує людині на іншому кінці дроту. 

— Ні, просто перевіриш вранці, як він себе почуває. — він зморщується, коли голос продовжує гудіти. — Я просто познайомив його ногу зі своєю тростиною. Я нічого не зламав, обіцяю. 

Буф спостерігає, як Ендрю займає місце поруч із Нілом. Він бавиться з кресалом запальнички, дивлячись на маленьке полум’я і намагаючись придушити цікавість, що пульсує в ньому, ніби синець. 

Ніл закінчує розмову словами «Ще раз дякую, Метте, і вибач за клопоти» і відкидає голову назад на стіну. Його очі пильні, але втомлені, наче дим від тліючого вогню.

Ендрю стримує шипіння: він занадто довго давав полум’ю горіти. Він ховає запальничку, потираючи болюче місце на великому пальці вказівним. 

— Мабуть, сьогодні вранці не вийде прогулятися, — каже Ніл, дивлячись на дощ, що б’є об вхідні двері, наче рій мстивих ос.

Запах дощу наповнює повітря і легені Ендрю, його голова паморочиться від вологого, солодкого аромату.

— Не настільки безрозсудний, щоб вийти під дощ? 

— Я знаю, як вибирати свої битви, дякую. З матір’ю-природою не варто жартувати. 

Але колишній твоєї дівчини — гідний супротивник, не каже Ендрю. 

— Гей, — каже Ніл, повертаючись до Ендрю, — зайди до мене. У мене є новий сорт чаю, який я хотів би, щоб ти спробував. Можливо, цей тобі підійде.

Ендрю впевнений, що його скептицизм виявляється навіть у його байдужому погляді. 

— Не хвилюйся, — безтурботно каже Ніл. — Я не намагатимусь тебе отруїти. 

Стримуючи себе від закочування очей, Ендрю веде до квартири Ніла. 

Ніл відмикає і відкриває двері, пропускаючи Буфа першим. У передпокої стоїть лавка, під якою лежать дві пари взуття, і вона трохи скрипить, коли Ніл сідає на неї. Він знімає взуття і прямує коридором, кивком голови запрошуючи Ендрю слідувати за ним.

Після деякої паузи Ендрю знімає свої черевики і йде за Нілом. Він бачив квартиру Ніла, але ніколи не був всередині. Зазвичай він бачив тільки вхід, коли стояв біля вхідних дверей, щоб повернути Нілу його контейнери для їжі. 

Зараз, стоячи у вітальні, він бачить, що підлога бездоганна, без жодного безладу. Однак стіни не мають такого ж мінімалістичного стилю. Полароїдні фотографії хаотично розклеєні вздовж коридору та на стіні поряд з похмурою тумбою під телевізор. На більшості фотографій зображений Ніл та різношерста група усміхнених людей. Інші — це панорамні види різних місць: золотий захід сонця на пляжі, вид з висоти пташиного польоту на розкішний мегаполіс, скелясті кручі величезного океанського узбережжя. 

На одній з них Ніл сидить в інвалідному візку, його вилиці освітлені сонцем, а волосся розвіяне вітром. Він дивиться на горизонт з берега річки, а голова Буфа лежить у нього на колінах.

Ніл помічає, що той дивиться на неї, і, нахиливши голову набік, посміхається.

— Мої друзі зробили більшу частину декорування, якщо це те, що тебе цікавить.

Зібравшись з думками, Ендрю лише каже:

— Ти не дуже то й талановитий дизайнер інтер’єрів, еге?

У кімнаті прохолодно, але Ніл вмикає обігрівач, перш ніж Ендрю встигає виявити своє невдоволення. Після того як Ніл закип’ятив воду і приготував чашку чаю для Ендрю, — з сумішшю м’яти, ромашки, звіробою і листям кропиви, як він сам каже, — і каву для себе, вони переходять до вітальні.

В одному кутку кімнати стоїть надзвичайно довга бігова доріжка, яка, мабуть, призначена для Буфа, а поряд з нею — ящик, повний іграшок для собак. Під журнальним столиком стоїть кошик із мотками пряжі. На спинці дивана лежить в’язаний плед із дивними геометричними візерунками та жахливою колірною гамою.  

Зітхнувши, Ніл опускається на подушки, підклавши хвору ногу на стіл. Буф займає решту місця і кладе голову Нілу на коліна.

Ендрю влаштовується на двомісному дивані, тримаючи в руках чашку гарячого чаю. На чашці зображено обличчя Обами.

Перша суміш чаю, яку Ніл дав йому спробувати кілька тижнів тому, не допомогла йому позбутися безсоння; він  не дуже оптимістично налаштований щодо цієї, але готовий спробувати, якщо це зупинить Ніла від подальшого втручання. 

Трохи неспокійно, Ніл пересувається на своєму місці. Буф скиглить, дивлячись йому в обличчя.

— Вибач, Буфе.

Ендрю дме на свій напій, щоб охолодити його, весь час дивлячись на Ніла. Судячи з того, як він постійно крутиться, його нога, мабуть, доставляє йому дискомфорт. Після ще однієї вибачливої посмішки Буфу, він нарешті влаштовується, вмощуючись в подушки за спиною. 

Постукуючи нігтем по краю чашки, Ендрю відводить погляд від Ніла і дивиться у вікно. Він нахиляє голову, зосереджуючись на безперервному звуці крапель дощу. Вдалині чути гуркіт грому.

— Чи можу я запитати? 

— Ну, це твоя черга, але я не знаю, — каже Ніл. — Чи варто? 

Не варто. Це не його справа. Однак… 

Хоч як йому не хочеться визнавати, Ніл з самого початку зацікавив його своїми спокійними посмішками і проникливими поглядами, які суперечать усьому іншому в ньому — йому, що носить на собі всі ці рубці і болісні шрами. 

Ніби читаючи вагання на байдужому обличчі Ендрю, Ніл йде йому назустріч і без запиту надає інформацію.

— Він такий собі друг. Зазвичай він не шкідливий, але часто висловлює багато ненависних думок. Тепер, коли я це сказав, я не розумію, чому я досі з ним спілкуюся.

Ендрю знову дивиться на Ніла. Він погладжує голову Буфа повільними, повторювальними рухами, а його кава стоїть покинута на столику біля дивана. Його чашка чорна, з принтом горизонту Нью-Йорка.

— Я не розумію, чому хтось взагалі хоче спілкуватися з іншими людьми.

— Можливо, щоб створити алібі, — припускає Ніл. 

Ендрю підносить чашку до рота і відпиває чай, щоб приховати зрадливе тремтіння губ. 

Крім настільної лампи біля дивана, решта світла у квартирі не ввімкнена. Світло лампи надає рисам Ніла ніжність; він виглядає якось молодшим, відкритішим. Можливо, це тому, що він у своєму власному домі, розвалився на подушках, з головою собаки на колінах. Вся суворість у ньому зникла, залишивши лише чесність. 

Щось в Ендрю б’є, гризе його груди, як зголодніла тварина.

— Можу тобі щось сказати? — питає Ніл, його голос здається шепотом на тлі дощу з мокрим снігом. 

— Не знаю, — відповідає Ендрю, відчуваючи сухість у роті. — Можеш?

Один куточок рота Ніла піднімається в іронічній посмішці.

— Я сам на це напросився. 

З віддаленим поглядом в очах він каже:

— Іноді я просто думаю, що було б простіше бути самотнім. Принаймні, раніше я був саме таким.

Між бровами з’являється невелика зморшка, а очі стають скляними, ніби він перебуває в далекому місці, в далекому часі.

— Розумієш, річ у тому, що я відчайдушно намагався довести свою спроможність і незалежність після того, як мене все життя привчали покладатися на іншу людину, після того, як мені сказали, що я не зможу вижити, якщо не буду повністю залежати від цієї людини. Вона… 

Ніл здригається від хвилювання. Вітер гуде у вікнах.

— Моя мати дуже добре мене виховала, так що я завжди слухався її, ніколи не ставлячи під сумнів її рішення. Але знаєш, чого я навчився після її смерті?

Він дивиться на Ендрю, непохитно і щиро. 

— Я зрозумів, що я більше, аніж вона мене вважала. Я — самостійна особистість, навіть без неї, і можу чудово обійтися сам. Але найцікавіше те, що мені краще, коли я перестаю відштовхувати людей навколо себе. Буф допоміг мені це зрозуміти, і, перш ніж я встиг збагнути, у мене з’явилися… друзі. Люди, які піклуються про мене.

Його погляд м’якшає; ніби пелюстки квітів колихаються у весняному повітрі. Його руде волосся виглядає темнішим у напівтемряві кімнати, майже чорним, спадаючи на лоб і вуха. 

— Мабуть, саме тому люди спілкуються один з одним. Тому що вони люблять і піклуються один про одного.

Ендрю розглядає поверхню свого чаю, пляма піднімається по одній стороні краю чашки. 

— Чому, — каже він. — Ти мені це розповідаєш?

— Тому що хочу. 

Ендрю зціплює зуби, а потім повільно розслаблює щелепу.

— Чому саме ти цього хочеш?

— Не знаю. Можливо, немає конкретної причини.

— Це дуже філософський підхід з твого боку.

— Я ж тобі казав, правда? Що я більше не хочу брехати, якщо можу цього уникнути. — Ніл піднімає плечі, ніби знизуючи їх, обережно, щоб не розбудити сплячого Буфа. — Я перестав шукати глибший сенс у кожній дії людей або в подіях, що відбуваються в моєму житті. Неприємності трапляються, і я нічого не можу вдіяти, крім як намагатися жити день за днем. 

Розсіяно, він смикає за нитку, що стирчить з однієї з подушок. Ендрю думає про те, як ніжно і беззахисно він виглядає в цю мить, навіть коли слова, що злітають з його вуст — неприкрашені і важчі за будь-який метал на землі, навіть коли в голові Ендрю відтворюється спогад про те, як той знешкодив чоловіка, вдвічі більшого за нього. 

Ти такий інтригуючий, не може не думати Ендрю. Потім, так само несподівано: це проблема.  

Навіть коли він так думає, він нічого не робить, тільки трохи зісковзує вниз на своєму місці, розслабляючи спину. 

— Лайно трапляється, ха, — бурмоче він, здебільшого до себе. 

Це простий, незаперечний факт. Він, як ніхто інший, це знає. 

Можливо, це чай розв’язав йому язика і приспустив його оборону. Можливо, це заспокійливий шум дощу, який накриває небо, ніби заважаючи наближенню світанку. Можливо, це Ніл, розслаблений, який не зводить очей з Ендрю, ніби той — найчарівніша істота в кімнаті. Можливо, це сама кімната, де є тільки вони: закритий простір, віддалений від решти світу, місце, де нечесність здається неможливою. 

Що б це не було, це змушує Ендрю говорити про речі, які він ніколи не хотів розповідати нікому іншому.

— Я виріс у системі опіки, — каже він. — Мій брат близнюк — ні. Наша мати вирішила залишити його з тих чи інших причин. Можливо, через почуття провини. — він обертає чашку в руках, поки обличчя Обами не опиняється з іншого боку. — Тринадцять будинків. Статично, можна було б подумати, що деякі з них були пристойними.

Ніл дивиться на нього незворушно.

— Що вони з тобою робили? 

Він згадує людей, які морили його голодом і замикали в темних шафах, тих, хто бив його і тягнув за волосся, коли він погано поводився, тих, хто вночі підкрадався до його ліжка і затискав йому рот рукою, щоб він не міг кричати. 

Спогади втратили свою силу паралізувати його, дванадцять років стоять між ним і похмурим минулим, як вузька звивиста дорога. Але іноді він думає, що, якщо розповість про них вголос, він повернеться в той час і місце, де він безсилий зробити що-небудь, щоб захистити себе. 

— Багато чого, — відповідає він, ледь чутно. 

Він залишає ці слова висіти в повітрі, дає їм закипіти і загноїтися, поки його мозок просіває слова, які він хоче сказати, слова, які не поріжуть йому язика, коли вилетять з його вуст.

— Світ жорстокий. Це єдине, чого я навчився з час перебування в системі. 

— Це не світ жорстокий, — каже Ніл, у голосі якого немає ні краплі зайвої жалості. — А люди в ньому. 

— Ти виявляєшся справжнім філософом.

Ніл ігнорує цю репліку і запитує те саме, що й Ендрю:

— Чому ти мені це розповідаєш? Справді, чому? 

Чому, справді.

Тому що він хоче. Тому що він давно нічого не хотів, — так давно, що забув, як це — прагнути чогось і сліпо сподіватися, що це не вб’є його. 

Тому що Ніл — така сама істота, як і він: пошкоджена, але жива.

— Ти запитав мене, що я ховаю під своїми нарукавниками. 

Обличчя Ніла залишається незмінним, — данина його вишколеному стоїцизму, — але його рука міцніше обіймає тіло Буфа. 

Майже інстинктивно Ендрю проводить пальцем по своїй руці, по шкіряній куртці, матеріал якої прохолодний і гладенький, на відміну від шкіри під усіма шарами тканини.

— Щоб вижити, треба багато винахідливості. Ти це добре знаєш, хіба ні? 

Ніл не заперечує. 

— Ти не міг просто сказати мені, що тримаєш там ніж? 

— Мабуть, міг. Це не було б брехнею, якби я так зробив.

Ніл стискає губи, придушуючи посмішку. 

— Ти ж не таємний серійний вбивця, правда? Не змушуй мене шкодувати, що я не отруїв твій чай. 

І ось так, будь-які сумніви щодо його рішення розкрити цю частину себе Нілу зникають, як дим на вітрі. 

— Ти ображаєшся на нього? — запитує Ніл, трохи похмурнішавши. — На свого брата. За те, що твоя мати вирішила залишити саме його. 

Ендрю допиває чай. Він не знає, чи допоможе це йому позбутися безсоння, але принаймні чай смачний. 

— Ні. У мене немає причин для цього. 

Ніл киває головою.

— Знаєш, — каже він через деякий час, відкинувши голову на подушки. — Розмовляти на балконі приємно, але тут теж добре.

Це так, думає Ендрю. Він не звик до приємних речей.

— Ми можемо продовжувати нашу маленьку гру «питання за питання», якщо тобі так зручніше, — додає Ніл. — Але знай, що якщо ти запитаєш мене про що-небудь, я постараюся дати тобі чесну відповідь, а якщо ти захочеш мені щось розповісти, я вислухаю. 

Ендрю дивиться на залишки чаю, що осіли на дні чашки, як річковий осад.

Дощ продовжує йти. Бурхлива, ненаситна істота всередині нього затихла і заспокоїлася. 

***

Нещодавня історія пошуку Ендрю: ефективні техніки флірту; як зробити млинці пухкішими; вікторини buzzfeed про кохання; чи діють нікотинові пластирі; книги, які варто прочитати цієї зими

***

Цокаючи зубами, Ендрю повертає ручку душу, перекриваючи воду. Попри те, шо він тремтить, як листочок у грозу, він на мить притискає лоб до стіни, заплющує очі і рахує від одного до десяти німецькою мовою. 

Коли він нарешті виходить з ванної кімнати, Тварюка вже зжерла свою їжу і лежить на підлозі в блідому промінчику сонця, що проникає крізь балконні двері, ніби через воду.

Небо в основному хмарне, затягнуте темними хмарами. У таку погоду важко не помітити, наскільки його квартира порожня.

Ендрю порпається в холодильнику, дістаючи звідти контейнер зі смаженою локшиною, який йому вчора дав Ніл. Він думає, чи снідав Ніл, чи повернувся він вже із парку з Буфом. Потім він з роздратуванням зачиняє дверцята холодильника.

Вони бачилися сьогодні раніше, коли стояли на своїх балконах. У нього немає причини відчувати себе так, ніби всередині нього свербить щось, що може полегшити тільки компанія Ніла, його дурний голос та дурні очі. 

Коли хтось стукає у вхідні двері, він абсолютно точно не сподівається, що за ними стоїть Ніл, і він абсолютно точно не відчуває задоволення, коли його очікування виправдовуються. 

Ніл, з фляжкою в руці, посміхається, а на скроні, прямо над вухом, у нього закріплена заколка для волосся у формі квітучої вишні.

— Привіт, незнайомцю. Можна зайти?

Ендрю відступає вбік, щоб пропустити його, а Буф біжить слідом за ним на кухню. Тварюка відразу ж пожвавлюється, залазить на стіл і мурчить, щоб привернути увагу Ніла.

— Я купив гарячого шоколаду по дорозі з парку. — Ніл трохи струшує флягою. — Подумав, що тобі стане трохи краще, враховуючи, що у тебе зламався бойлер і все таке. 

Ендрю відкручує кришку і вдихає аромат напою. Він дістає дві кружки з шафи, коли вирішує, що аромат прийнятний.

— Знаєш, ти можеш скористатися моїм душем, якщо хочеш.

Ендрю стискає кулак навколо фляги, а потім змушує себе розслабитися.

— Ти вже це казав.

Він закінчує наливати гарячий шоколад і приносить чашки до оббитого обіднього столу. Ніл сидить на одному зі стільців, Тварюка сидить у нього на плечі.

Дивно, — майже містично, — як сам факт його присутності тут, прямо в кухні Ендрю, зробив все менш похмурим. 

Термітами погризена шафа біля раковини, що висить на одній петлі, тріщини в штукатурці біля книжкової полиці, які він ніколи не потрудився полагодити, запилені штори, що з зеленого кольору вицвіли до мохового — все це здається неважливим на тлі яскравої присутності Ніла. 

Це не перший раз, коли він заходить до квартири Ендрю, — це вже четвертий візит з того часу, як він запросив Ендрю до себе, — але усвідомлення того, що він приносить із собою відчуття життя і кольору в похмуру квартиру Ендрю, є новим.

— Тоді чому ти не приймаєш мою пропозицію? Ти застудишся, якщо будеш так далі продовжувати. 

— Це занепокоєння я чую? — Ендрю кладе руку на серце, його обличчя і голос беземоційні. — Я зворушений.

Ніл виглядає так, ніби хоче закотити очі, але не робить цього.

— Не можу повірити, що ремонтники досі не заїхали. Ти дзвонив їм… коли, тиждень тому? 

— Не дивуйся так. Ти живеш тут уже п’ять місяців — ти повинен знати, наскільки ефективне і надійне тут управління.

— Туше. — Ніл робить ковток гарячого шоколаду, наспівуючи. — Ти маєш визнати, що життя тут має свої плюси. Дешево, можна тримати домашніх тварин, є паркувальне місце, працює ліфт, — Ніл перераховує ці переваги на пальцях, — а попередні мешканці залишили мені свою пральну машину і сушарку. Краще й бути не могло. 

— Якби тільки вони могли надійно забезпечувати нас гарячою водою протягом зими і не було періодичних відключень електроенергії. 

— Буду з тобою чесним і скажу, що після цілого життя, сповненого жахливих подій, я просто радий, що маю дах над головою і гроші, щоб годувати свого собаку.

— Таке вже життя міленіалів. 

Тварюка зістрибує з плеча Ніла і мчить до вітальні, наче одержима. Не відриваючи погляду від горщика з чебрецем, який Ендрю почав вирощувати минулого тижня на підвіконні біля раковини, Ніл чухає Буфа за вухом. Він назвав чебрець Ґертрудіс, а Ендрю не мав сил сперечатися з цим вибором.

Ніл і Буф пахнуть свіжоскошеною травою і росою, як завжди після повернення з парку.

— Але було б добре переїхати в краще місце.

Страх, що охоплює Ендрю — несвідомий, інтуїтивний; тріск гілки в глуху ніч, скрип підлоги в порожньому будинку.

— Можливо, у будинок із заднім двором, — продовжує Ніл, голос його легкий і спокійний; як шепіт мрії. — З достатньою кількістю місця, щоб вирощувати квіти і щоб Буф міг гратися. 

Буф штовхає руку Ніла, обнюхуючи його долоню. 

— Щось повністю моє. — Ніл дивиться на Ендрю, лагідно і відкрито. — Хіба це не було б чудово? 

— Мабуть, — припускає Ендрю, бо що ще він може сказати? Щось у ньому тріснуло, і з тріщини витікають шматочки його самого, які, як він думав, давно вичерпалися, і здається, що саме Ніл зішкріб їх усі, єдиний, хто здатний зібрати їх назад своїми шрамованими, ніжними руками.

Але Ендрю не знає, чи здатний він сам зробити те саме для Ніла.

Те, що між ними є, — що б це не було, — не триватиме довго. Ніл уже з кимось іншим. 

— Я не дуже добре розбираюся в садівництві, — каже Ніл. — Як ти вже бачив на прикладі Брунґільди. Що ж, — він знизує плечима. — Це проблема, з якою доведеться розбиратися моєму майбутньому «я».

— А до того часу, — каже Ендрю, намагаючись зробити свій голос байдужим, — нам доведеться мати справу з недбалим керівництвом.

— Напиши їм листа з грубими словами, — радить Ніл із похмурим обличчям. — Або пропусти ввічливості і просто проколюй шини менеджера. Обидва методи дадуть чітке і недвозначне повідомлення. 

— Тобі ніколи не слід дозволяти залишати свою квартиру.

— Не моя проблема, що світ не може зі мною впоратися, — байдуже каже Ніл. 

Напевно, ніхто не може, думає Ендрю, і ця думка є скоріше ласкавою, ніж глузливою.

— До речі, ти снідав? — Ніл перевіряє час, кидаючи побіжний погляд на годинник на мікрохвильовці. — Ну, для сніданку вже, мабуть, трохи пізно. 

— Ти плануєш поцупити у мене їжі? 

Куточки губ Ніла підіймаються вгору в невеликій, хитрій посмішці.

— Невже це було так очевидно?

— Ти — прокляття мого існування, — байдуже каже Ендрю. Потім: — Чого хочеш поїсти? 

Усвідомивши, що Ендрю дозволив йому перемогти, Ніл посміхається ще ширше. Він навіть не намагається це приховати, а Ендрю навіть не намагається прикидатися, що це не задоволення, яке розливається по його грудях від побаченого. 

— Млинці, які ти приготував, коли я був тут востаннє, були дуже смачними, але з учорашнього вечора я мрію про яйця Бенедикт. — Ніл зсуває пасмо волосся за вухо, а його холодні очі розтоплює тепла посмішка. — Ти можеш їх приготувати? 

Ендрю не відповідає. Він просто починає працювати, відчуваючи, як Ніл весь час стежить за його рухами. 

Після сніданку Ніл каже Ендрю, що йде в магазин будівельних матеріалів.

— Тобі щось потрібно? — запитує він. — Молоток? Цвяхи? Лопата, щоб сховати тіло? Лопата, щоб копатися в моїх справах? 

Ніл здається дуже задоволеним собою за жахливий жарт. Ендрю кидає на нього байдужий погляд, думаючи про те, що йому нічого не потрібно з будівельного. 

— Мені потрібно знайти кілька речей, — каже він, і це не брехня: у житті завжди є речі, які йому потрібно знайти. Чи знайде він їх у магазині будівельних матеріалів, чи ні — не має значення.

— Гаразд, що саме? Я можу їх для тебе знайти, якщо хочеш, — пропонує Ніл. 

Якби ти тільки міг, думає Ендрю. Він думає про безліч дурниць, коли перебуває з Нілом.

— Я не довіряю тобі моє приладдя, — каже Ендрю, миттєво пошкодувавши про свій вибір слів. — Тому я поїду з тобою.

Що я роблю, думає він. 

— Гаразд. Але я за кермом. 

Ендрю піднімає брову.  

Ніл дістає з кишені зв’язку ключів і брязкає ними в повітрі. Тварюка чує цей звук і повертається до кухні.

— У мене є дозвіл на паркування для інвалідів. Ми зможемо легше знайти місце для паркування. 

Ніл — хороший водій. Ендрю не знає, чому він вважав його безрозсудним — можливо, тому що бачив, яким зухвалим і ворожим Ніл іноді може бути. Можливо, він просто проєктував свій власний небезпечний стиль водіння на Ніла. 

Вони паркуються прямо біля вхідних дверей магазину. Буф повільно крокує між ними, час від часу зачіпаючи ногу Ендрю, коли вони проходять між численими рядами, а з динаміків лунають різні різдвяні пісні. Ніл порівнює ціни на кілька різних марок гвинтів і болтів, бурмочучи щось про ремонт кухонної шафи Ендрю. Ендрю вдає, що шукає ножиці, коли вони проходять повз відділ садового інвентарю, щоб приховати своє дивне задоволення від уваги Ніла. 

Продовжуючи блукати, Ніл детально аналізує найкращий розчин для розчинення трупа, найгострішу пилку та сокиру для розрубування людських суглобів, а також найміцніший сміттєвий пакет для зберігання тіла, повідомляючи Ендрю, де в магазині можна знайти ці предмети.

— Також зручно завжди мати при собі трохи бензину. Ніколи не знаєш, коли може знадобитися спалити якісь докази, — ділиться він, для більшого ефекту постукуючи тростиною. 

— Візьму до відома, — трохи розсіяно відповідає Ендрю, занадто заглиблений у споглядання задумливого нахилу брів Ніла і невпевненого вигину його губ, коли той розмірковує над сильними і слабкими сторонами певних видів масла. Він думає, що міг би слухати Ніла дуже довго, навіть після того, як той якось переконує його присісти в пластиковий контейнер, щоб продемонструвати, які з них найбільше підходять для приховування тіла, не викликаючи підозр. 

— Чому ти так багато про це знаєш? — запитує Ендрю, злегка зацікавившись. 

— О, ну ти знаєш, як це буває. — Ніл махає рукою, ніби відганяє муху, і дивиться на лампочки, виставлені на полиці перед ним. — Коли ти виводиш з ладу головорізів, яких прислав твій батько-вбивця, — в ім’я самооборони, звичайно, — ти також навчишся… ретельно знищувати докази. 

Не дивно, що Ніл ніколи навіть трохи не боявся Ендрю, коли той мав справу з таким рівнем моторошного насильства.

— А як щодо тебе?

— Що щодо мене? 

— Є якісь моторошні історії, якими можна похвалитися? — запитує Ніл, вибираючи коробку з лампочками і кладучи їх в кошик. 

— Я б не назвав їх моторошними, — відповідає Ендрю. — Просто самозахист.

Ніл дивиться на нього, очікуючи відповіді.

— Я відправив трьох ґомофобів до лікарні, зламавши їм кілька кісток, і позбувся жінки, яка знущалася з мого брата. Зробив це так, щоб це виглядало як нещасний випадок. 

Нілу легко розповісти про це все. Дивно, як він може говорити про це, навіть не моргнувши оком. Він хоче сказати, що це завдяки рокам терапії, але він ніколи не відчував ні краплі каяття за свої вчинки, тож, можливо, він просто такий довбанутий. 

Дивовижно, але Ніл теж такий. Він свистить, вражений.

— Як ти це зробив?

— Автомобільна аварія. Пошкодив гальма.

Ніл трохи хмуриться.

— Це та аварія, про яку ти мені розповідав? — Ендрю підтверджує, знизуючи плечима. Ніл хмуриться ще сильніше. — Ти теж міг загинути.

— Це було б того варте. 

— Ні, не було б, — заперечує Ніл, його електрично-блакитні очі блищать від прихованої люті. — Твоє життя набагато цінніше за життя кривдника.

Він не повинен відчувати те, що відчуває, коли чує це, як його груди стискаються, а горло стискає вузлом суперечливих емоцій. 

Він дав обіцянку своєму братові і просто дотримав її. Забезпечити безпеку свого брата було для нього пріоритетом; його власне життя, порівняно з цим, мало не менше значення. Ніл цього не розуміє, і він не має права говорити те, що сказав. Абсолютно ніякого права. 

Але Ендрю не може вимовити слова, щоб заперечити це твердження. Він розуміє, з несподіваною ясністю, що це тому, що частина його завжди хотіла це почути — що його життя чогось варте. Це та частина його, яка прагне бути бажаною і потрібною, яка таїть в собі старий страх бути ображеним і покинутим — та частина його, яка робить його жалюгідно слабким і болісно людяним.

Ніл — це загадка, яка порушує коди в програмі Ендрю, і він погано підготовлений, намагаючись знайти рішення повернути все на свої місця, так, як було дуже давно.

— Не треба, — каже він лаконічно, впиваючись нігтями в долоні.

Тіло Ніла напружується, ніби він збирається підбурити Ендрю і перетворити цю розмову на сварку, навіть якщо для цього йому доведеться проявити впертість. Але напруга зникає через мить, як вода, що стікає в каналізацію. Його очі пом’якшуються, а щирість згладжує гострі кути.

— Гаразд, — каже він тихо. — Але я просто хочу, щоб ти знав, що я радий, що ти не загинув в автоаварії. 

Ендрю відводить погляд від Ніла, серце його калатає. Він не може дивитися на чоловіка, не в цей момент.

— Я радий, що ти живий, — каже Ніл, і це найщиріше, що Ендрю коли-небудь від нього чув. Він затримується на кілька секунд, а потім рушає в протилежному напрямку, і стукіт його тростини відлунює в вухах Ендрю. 

***

Нещодавня історія пошуку Ендрю: ідеї різдвяних подарунків для родичів; ціни на котячі башти; хороші рецепти для бранчу; іграшки для лабрадорів для гри в приміщенні; ідеї різдвяних подарунків для особливої людини

***

Сьогодні переддень Різдва.

Пізніше Ендрю поїде сам до Колумбуса, просидівши в машині приблизно сім годин, маючи перед собою кілометри і кілометри відкритої дороги. Він прибуде якраз вчасно на вечерю до свого брата і зупиниться в тому ж готелі, що й Нікі з Еріком, на наступні дві ночі.

Різдвяна вечеря — це традиція, яку вони започаткували лише кілька років тому, більше заради Нікі, ніж когось іншого. Однак час, проведений окремо від брата і кузена, зміцнив їхні хиткі стосунки і загоїв старі рани, і Ендрю — не незадоволений цим.

Коли він відкриває двері балкона, щоб випустити Тварюку, він бачить, що йде сніг, пухнасті білі кульки кружляють в повітрі, як пір’я. Його подих виходить парою, зникаючи в повітрі, як тільки з’являється. 

Тварюка ходить по балкону, хвостом зачіпаючи перила. Здивований тим, що вона не вискочила на балкон Ніла, Ендрю виходить назовні, одягнений лише в худі та спортивні штани.

Балкон Ніла порожній, двері зачинені, а штори запнуті. Ендрю присідає і бере Тварюку на руки, щоб зігрітися, а очима обшукує землю в п’ятдесяти футах нижче.

Він каже собі, що прискорене серцебиття викликане його акрофобією, а не тим, що він побачив Ніла. 

Він спостерігає, як Ніл кульгає до центру двору, його кульгавість стає більш вираженою в холодну погоду. Поруч з ним Буф нюхає сніг, що назбирався, жваво махаючи хвостом. 

Ніл зупиняється. Буф сідає, чекаючи, як хороший службовий собака. Нахиливши голову назад, Ніл дивиться на небо, сніг падає на нього, ніби падаючі зірки. Він висуває язика на деякий час, дозволяючи сніжинкам приземлятися на нього. Потім він закриває очі. 

Ендрю думає про те, як все це безглуздо — сніг, холодна пора року, Ніл.

Коли Ніл знову відкриває очі, він обертається в хиткому піруеті. Він спотикається і ледь не падає, вчасно схопившись за Буфа, щоб не впасти на спину. Пульс Ендрю прискорюється, а страх стискає йому горло. Його пульс повертається до норми лише тоді, коли Ніл знову твердо стає на ноги. Тварюка нявкає в його руках, а він випускає ледь чутне зітхання. 

Ніби почувши це, Ніл витягує шию, його погляд рушає вгору. Він ловить погляд Ендрю, як стріла свою ціль. Його очі яскраві, а посмішка ще яскравіша. Він міцніше тримає свою тростину і піднімає руку до Ендрю. 

— Стій! — проголошує він на повний голос, широко розкинувши руки. — Що за світло це в вікні з’явилось? Це вранішня зоря — й Ендрю — сонце. ^[2]

Губи Ендрю сіпаються, а в грудях спалахує іскра тепла.

— Ідіот, — бурмоче він. 

— Я зараз піднімуся, — кричить Ніл, зіщуливши очі від радості. Сніг посипався йому на голову, наче місячний пил, контрастуючи з насиченим темно-рудим кольором його волосся. Хвостик його зеленого шарфа розвівається на ним, поки він повертається до дверей вестибюля.

— Зрікайтеся, брехливі очі, — шепоче Ендрю, благаючи зимове небо. — Не знали ви краси до цеї ночі.^[3]

Ендрю ніколи не бігає. Але зараз він біжить, повертається до квартири і ставить кішку на кухонний стіл. Він наповнює миску Тварюки, хапає маленьку коробочку, яка лежала на його тумбочці останні два тижні, ледь не спотикається об іграшки Тварюки, — тепер він розуміє, чому підлога у Ніла така чиста, — і взуває чоботи. 

Всередині нього є щось голодне і незбагненне, і воно кличе Ніла, Ніла, лише Ніла. 

Він добирається до дверей Ніла за кілька секунд до того, як той виходить з-за рогу, з червоними щоками, потрісканими губами і мокрими черевиками. Невимовне почуття всередині Ендрю затихає, миттєво заспокоюючись.

— Я думав, ти чекатимеш у себе вдома, — каже Ніл, його довгі вії злиплися від мокрого снігу. 

— Ти занадто довго, — каже Ендрю, ніби він не віддихується, намагаючись перевести подих. Йому справді слід серйозно задуматися про те, щоб кинути палити.

Ніл стискає губи, як він це робить, коли намагається не посміхатися. Однак зморшки в куточках очей завжди видають його. 

Вони заходять до квартири Ніла, і поки Ніл знімає і вішає пальто та шарф, Ендрю перевіряє, як там Брунґільда та її новий брат, Бакмінстер. 

Не знаючи, чим поки зайнятись, Ендрю починає гойдатися на п’ятах у вітальні, поки Ніл не виходить зі своєї спальні. Буф піднімається на диванчик, щоб лягти на нього, шерсть ще волога від снігу, хвіст стукає по подушках.

Ендрю змушує своє тіло перестати посилати нервові тики і спокійно дивиться на пакет, який Ніл йому простягає.

— Твій різдвяний подарунок, — каже Ніл. 

Ендрю мугикає. Його рука злегка тремтить, коли він бере пакет від Ніла. Він розгортає декоративну серветку і дістає подарунок. Плед розгортається у його руках, на ньому два відтінки червоного, що утворюють смуги.

— Я зробив це для Тварюки, — каже Ніл. Потім він трохи нахиляє голову, кусаючи нижню губу. — Там є ще дещо.

З цікавістю Ендрю порпається в пакеті і дістає другий подарунок. 

Це в’язаний шарф. Вовна ніжно-фіолетового кольору м’яка під його мозолистими пальцями.

— Це для тебе, — каже Ніл, заправляючи пасмо волосся за вухо. 

Ендрю відчуває, ніби його легені та серце палають, ніби всередині ревуче пекло, яке гасне і знову спалахує, знову і знову, у нескінченному циклі; це і біль, і полегшення одночасно.

— Тобі подобається? — запитує Ніл, нехарактерно лагідно. 

— Цілком задовільно, — байдуже відповідає Ендрю, дим у грудях заважає йому вдихнути достатньо кисню, щоб нормально говорити. 

Ніл дивиться на нього з подивом. Він ковтає слину, намагаючись вгамувати спрагу в горлі, розслабляє м’язи плечей і спини, нагадує собі, що все це тимчасово, що немає потреби поринати і заплутуватися в безодні Нілового існування. 

Він складає все назад до пакету і робить крок назад, щоб відігнати всі емоції, що вирують у ньому.

— Скільки часу тобі знадобилося, щоб зробити це? 

— Плед зайняв у мене близько десяти днів. Шарф зайняв у мене близько… — Ніл задумливо стискає губи. — Тижня, здається. 

— Яка відданість справі. 

— Це зовсім недовго. Мені знадобилося шість місяців, щоб закінчити ось це, — каже Ніл, погладжуючи орнаментовану ковдру на спинці дивана, ту, що з психоделічним геометричним візерунком. — Мій перший великий проєкт. — він посміхається, не розтуляючи губ, але тріумфально. — Ніколи не думав, що зможу його закінчити, особливо з огляду на те, що на початку мені було дуже важко. 

— Я здивований, що в тебе вистачило терпіння навчитися в’язати, — сухо каже Ендрю, гладячи край ковдри і потай дивуючись її м’якості. 

Посмішка Ніла стає саркастичною. 

— За свою безмежну терплячість я повинен дякувати фізичній терапії. — він спирається на спинку дивана, виглядаючи полегшено, що може зняти навантаження з лівої ноги. — Я вже кілька років займаюся в’язанням. Мені не потрібно багато часу, щоб щось закінчити, особливо коли я присвячую цьому годину-дві щодня. — він знизує плечима, даруючи Ендрю напівпосмішку. — Я радий, що встиг закінчити твій подарунок перед твоїм від’їздом. 

Ендрю стикає ручки пакета. Іншою рукою він дістає коробочку з кишені своєї куртки з капюшоном і кидає її Нілу. Ніл майстерно ловить її однією рукою.

— Для мене?

— Ні, для маленького Бо-Піп.

Ніл закочує очі і кладе тростину поруч із собою. Біла коробочка, прикрашена рожевими трояндами, акуратно лежить на його долоні. Він піднімає верхню частину і не реагує, лише трохи розширивши очі. 

Ендрю починає думати, що це було помилкою, коли раптом все в Нілі тане, як сніг: від ледь помітного підйому губ до лагідного погляду очей і гнучкого нахилу плечей. 

— Вона гарна, — каже він тихо. Потім голосом, яким він розмовляє, коли в ігровому настрої: — Пасує до кольору твого шарфа. 

Він дістає з коробки заколку для волосся у формі орхідеї і закріплює її у волоссі, відкинувши чубчик набік. Його вії майже не узгоджуються з гостротою лінії щелепи. Світло просочується крізь вікна, майже таке ж блідне і непомітне, як сніг, що падає з неба. Воно нагадує вуаль, утворюючи ореол навколо силуету Ніла. 

Зрікайтеся, брехливі очі, пригадує Ендрю свої слова, холодне повітря як свідок, не знали ви краси до цеї ночі.

— Я замовив ще дещо для твого собаки, — каже Ендрю, не знаючи, що ще зробити. — Але воно прибуде тільки після Нового року.

Ніл злегка посміхається, хитаючи головою.

— Нічого страшного. — потім він облизує губи. — Дай-но я, — каже він, дивлячись на пакет в руках Ендрю.

Ендрю автоматично віддає йому пакет. Ніл дістає з нього шарф-хомут і піднімає його, дивлячись на Ендрю.

— Можна?

Що я роблю, думає Ендрю, ступаючи між ніг Ніла.

Ніл обмотує подарунок навколо шиї Ендрю і зав’язує його, його пальці торкаються ключиць Ендрю; швидкоплинно, ненавмисно. Дотик обпікає шкіру Ендрю, як слід від жару.

Посмішка, яку Ніл дарує йому, інша, ніж зазвичай: солодша, як цукерка, що тане в роті.

— З Різдвом, Ендрю.

***

Пізніше, — за дві години від Філадельфії, — коли Ендрю усвідомлює, що це за невимовне відчуття в його грудях, він натискає на педаль гальма. Шини скриплять, коли машина зупиняється посеред шосе, а інші машини сигналять, проїжджаючи повз нього. 

Ендрю дивиться на кермо.

Красномовно, змирившись, він думає лише одне: блядь.

***

Нещодавня історія пошуку Ендрю: посібник із взаємодії з маленькими племінницями; як підвищити свою терпимість до невістки; чи вважається цитування «Ромео і Джульєтти» за флірт; як прати в’язаний вручну одяг

***

Після того, що здається нескінченною ніччю в барі, Ендрю готовий повернутися до свого ліжка. 

Новорічні зміни найгірші, але вони також є одними з найприбутковіших ночей у році, тому Ендрю сумлінно їх переживає.

Двері ліфта зачиняються, коли знайомий голос просить його зачекати. Ендрю натискає відповідну кнопку, двері відчиняються, і він одразу ж про це шкодує.

З’являється Ніл, а за ним Буф і його Дівчина. 

Звичайно, він провів вечір з нею. Вони також провели Різдво разом: Ніл розповів йому про це, коли вони обговорювали свої плани на свята кілька тижнів тому. 

Ендрю вирішив, що не буде виходити на балкон, коли вона ночує у Ніла. На щастя для нього, вона залишається у того нечасто, приблизно раз або двічі на місяць. 

 — Дякую, — каже Ніл, заходячи в ліфт. Удар його тростини відлунює клацанням підборів дівчини.

Ендрю киває йому, але не відриває погляду від панелі управління.

— Дивись під ноги, Еллісон. 

Дівчина, — Еліса чи як її там, — з презирством клацає язиком, але притискається до нього, їхні тіла стоять впритул.

— Не кажи мені, що робити. — вона видає звук огиди. — Мене від цієї штуки нудить.

— Ми в ліфті. Будь вдячна, що тобі не доводиться підійматися сходами.

— Ліфті, — насміхається вона, але в її голосі немає справжньої зневаги. — Мені подобається, як ти іноді використовуєш американські сленгові слова. Наприклад, коли називаєш светр «джемпером», а ліхтарик — «факелом». — вона опирається щокою йому на голову. — І це мило, що ти знаєш грами, центиметри і все інше, що використовується в тій іншій системі вимірювання.

— Сантиметри, — виправляє Ніл.

— Як я вже й казала — байдуже.

— Від тебе смердить алкоголем, — додає Ніл рівним тоном.

— А ти не маєш почуття тактовності.

Дівчина хмикає, відкриваючи очі. Трохи затуманено, вона мружиться на Ендрю, ніби тільки зараз помітивши, шо він теж у ліфті з ними.

— Я знаю тебе, — каже вона, майже звинувачуючи. — Хлопець з котом і поглядами.

Ендрю внутрішньо здригається, але інакше ігнорує її. 

— До речі, про грубість, — каже вона палко, випрямляючи спину. 

Ніл глузує. 

— Ти не краща.

— Перепрошую? — відрізає дівчина. — Я, бляха, завжди ввічлива. 

На щастя, ліфт дзенькає, прибувши на п’ятий поверх. Ендрю притримує двері, поки Ніл і його дівчина виходять.

Ніл каже їй йти першою, передаючи їй свої ключі.

— Переконайся, що ти відкриваєш правильні двері, — кричить він їй услід.

Вона показує йому середній палець і безперешкодно крокує коридором.

Ендрю припускає, що в деяких колах це вважається гідним поваги — здатність зберігати вигляд величності навіть у стані алкогольного сп’яніння. 

Ніл намотує повідець Буфа навколо своєї руки. Потім він кілька хвилин дивиться на Ендрю своїм незрозумілим поглядом.

— Ти добре провів ніч?

— Не став питання, на які ти насправді не хочеш знати відповіді.

— Я б не питав, якби мені було байдуже. — Ендрю бурчить. Він не замислюється над тим, як ці слова змушують його серце битися трохи швидше. — Що ти робив сьогодні ввечері? 

— Я бармен, — нагадує йому Ендрю. — Я обслуговував бар, як завжди.

— Так, але це ж новорічна ніч. Твій бос не змушував тебе триматися за руки з іншими співробітниками і співати «Auld Lang Syne», згадуючи події минулого року? 

— О, Ніле. Вічний ти комедіант. Ніколи не обдумував можливість стати стендап-коміком?

— Можливо, варто було б. Це краще, ніж сидіти в офісі цілий день перебирати цифри, — недбало відповідає Ніл. 

Ендрю оцінює розпатланий вигляд Ніла і його ясні, прозорі очі. У його волоссі застрягли конфетті та блискітки, і в голові Ендрю промайнуло яскраве зображення Ніла, який дивиться в небо, поки на нього падає сніг. Він виганяє цю картину, намагається змусити її зникнути в небуття, хоча знає, що це неможливо.

— Без напоїв в честь початку нового року? 

— Сьогодні я водій. До того ж я не п’ю. Ніколи не розумів, що приємного в тому, щоб напитися.

— Не знав, що ти такий праведний. 

— Це не праведність. Це називається перевагою. Мені не потрібно напиватися, щоб розважитися.

— А, так. Тобі просто потрібно уявляти способи, як сховати тіло, щоб знизити свої гальма.  

Ніл піднімає брови.

— Що завгодно, аби спрацювало, еге? — він переносить вагу на праву ногу, піднімаючи держак тростини, ніби виголошує тост. — За ще один рік на цій клятій землі.

— Будьмо, — беземоційно відповідає Ендрю. 

Ніл ще мить дивиться йому в очі. Потім він показує жестами «щасливого нового року» і, повернувшись на п’ятах, прямує до своєї квартири.

Ендрю дивиться йому вслід. 

***

Нещодавня історія пошуку Ендрю: чи це аморально, якщо мені подобається людина, яка вже з кимось зустрічається; що таке метрична система; чи можна справити враження на когось, продемонструвавши знання метричної системи; що краще: нікотинові льодяники чи нікотинові жуйки

***

Ніл захворів.

Єдина причина, через яку Ендрю це припустив, полягала в тому, що Ніл не вийшов на балкон сьогодні вранці, як і вчора вранці. 

Коли він не відповів на два текстові повідомлення, які надіслав Ендрю, той зателефонував йому. Він підняв слухавку на п’ятому дзвінку, прохрипівши:

— Привіт.

Ендрю вже був біля його квартири, готовий вибити двері, якщо Ніл не відповість. Натомість він спокійно і лаконічно каже:

— Відкрий двері.

Минає цілих п’ять хвилин, перш ніж замок клацає і двері скриплять, відкриваючись.

Буф вітає його у передпокої, коли він заходить.

— Хороший хлопчик, — пробурмотів він. 

А зараз він стоїть на кухні Ніла, накладає кашу в миску з Вінні-Пухом і заварює чай у чашці з Капітаном Америкою. Він вважає, що це економічний спосіб віддячити Нілу за допомогу Ендрю в боротьбі з безсонням. Це лише розсудливий спосіб розрахуватися за борг, і нічого більше.

Він ставить миску і чашку на піднос разом зі столовими приборами і несе їх до кімнати Ніла. 

Він не хотів заходити, коли Буф привів його туди, бо якесь невиразне відчуття в шлунку підказувало йому, що він втручається в чийсь особистий простір. Але ліжко заскрипіло, і Ніл, — не більш ніж морфна пляма під важкою ковдрою, — сказав йому зайти, перш ніж він встиг подумати про це ще.

Ніл надів медичну маску, і його затуманені очі блимають на Ендрю в напівтемній кімнаті. Його чоло блищить від поту, а волосся скуйовджене.

— Що ти тут робиш? — запитує він, його голос хрипкий, мов камінь, що терся об камінь.

Без виразу на обличчі Ендрю дивиться на купки серветок, що валяються на підлозі, на пляшки з-під ліків і напівпорожній глечик з водою на тумбочці біля ліжка, а також на лоток для собак біля дверей спальні. 

— Як довго ти вже такий?

— Який?

— Наче ти на межі смерті.

— Не драматизуй. Я в порядку.

— У тебе спотворене поняття «у порядку».

— Це дрібниці у порівнянні з тим, через шо я пройшов у минулому. — мокрий, надривний кашель перервав речення Ніла. — Серйозно, це дрібниця.

— Дуже переконливо. 

З цим, Ендрю починає прибирати підлогу, а Ніл слабко протестує. Він каже Ендрю, що вже збив температуру, тож Ендрю може йти додому, бо нічого іншого не можна зробити, крім як чекати, поки застуда мине. 

Ендрю зачепив пальцем медичну маску, відтягнув її, а потім відпустив, дозволивши їй вдарити Ніла по носі. Після цього Ніл перестав скаржитися. Це мало б свідчити про те, наскільки він був не в порядку, оскільки він майже не чинив опору. 

Після цього Ендрю вивів Буфа у вітальню і увімкнув для нього бігову доріжку для собак. Він навіть випробував іграшку для перетягування, яку подарував Буфу на Різдво, і потайки зрадів, що вона добре тримається. Коли вони повернулися в спальню, щоб перевірити, як там Ніл, той вже міцно спав, а медична маска лежала зім’ята під його подушкою. 

Тепер Ендрю ставить піднос на тумбочку біля ліжка, поки Ніл продовжує спати, а Буф займає місце біля його ніг. Його дихання трохи хрипке і утруднене, між бровами пролягає зморшка.

Ендрю поглядає на цифровий годинник на тумбочці, розмірковуючи, чи не подзвонити на роботу і сказати Ваймаку, що він сьогодні не прийде.

Він уже збирається вийти з кімнати, щоб зателефонувати, коли Ніл ворушиться, і простирадло шарудить.

Зітхнувши, Ніл прокидається. Він сідає прямо, очі розширені, а пальці на руках, що стискають ковдру, білі як у примари. Його плечі піднімаються і опускаються в такт швидкому диханню, а Буф підбігає до нього, притискає лапу до його живота і скиглить йому у вухо.

Ендрю стає на коліна біля ліжка, навіть не встигнувши повністю усвідомити ситуацію.

— Ніле, — каже він монотонним, але твердим голосом. — Дихай. 

Під наполегливі скигління і лизання Буфа Ніл врешті-решт перестає задихатися. Його дихання стає спокійнішим, а очі втрачають дикий вигляд. Він прочісує рукою по своєму спітнілому волоссю, а потім почухує вуха Буфа, дякуючи йому.

Ендрю сідає на п’яти. Він не з тих, хто пропонує втіху чи заспокоєння, тож просто спостерігає і чекає. Ніл обіймає Буфа за шию, притискаючи щоку до його золотисто-коричневої шерсті.

— Я давно не бачив цього сну, — бурмоче Ніл, примруживши очі і хриплячи. Інша його рука спускається до лівої ноги, ніби має власний розум. 

— Ти знаєш, що завтра мій день народження?

Ендрю не знає, але мовчить. Його слова здаються зайвими в цей час і в цьому місці, так само як кинутий камінчик порушив би моторошну тишу незайманого ставка. 

— Я ніколи не любив цей день. З ним не було пов’язано жодних хороших спогадів, поки я не зустрів своїх друзів. Але навіть тоді… 

Важка тиша полонить повітря, яку порушує лише тихе «гав» Буфа. Ніл згинає свої тонкі пальці і затискає їх над ковдрою, перш ніж відірвати руку від ноги і обережно покласти на спину Буфа. 

— Раніше я думав, що краще мати шрами, ніж бути мертвим. Але іноді… — він заплющує очі. — Іноді я сумніваюся, чи це правда. 

Ендрю нерухомо дивиться на Ніла. Він вже замислювався над цим, коли єдиним способом впоратися з проблемами було різати собі шкіру лезом. Він досі не знайшов відповіді, але ж Ніл сам це казав, хіба ні?

Лайно трапляється, і єдине, шо вони можуть зробити — це жити день за днем.

— Померти легко, — каже він врешті-решт. — А жити — ні.

Ніл відкриває одне око. Він виглядає виснаженим, шкіра бліда, під очима чорні кола. Якимось чином він знаходить в собі сили, щоб подарувати Ендрю примарну посмішку.

— Ти хочеш сказати, що я повинен залишатися живим, навіть із принципу?

— Я думав, що тобі б сподобався такий виклик. 

Ніл знову заплющує очі. Він продовжує обіймати Буфа, проводячи рукою вгору-вниз по спині собаки, повільно, наче рухається крізь патоку. 

Через деякий час він знову лягає. Коли Ендрю переконується, що Ніл заснув, він встає, коліна тріщать і скриплять, наче іржаві металеві труби.

Коли він підходить до дверей, чує тихе:

— Ендрю? — він зупиняється, озираючись через плече. — Залишишся зі мною ще на деякий час?

Я залишуся на стільки, скільки ти захочеш, думає Ендрю.

— Так, — відповідає він. 

***

Нещодавня історія пошуку Ендрю: як швидко позбутися застуди; де можна купити свіжу куркуму; рецепт бульйону з імбиром і часником; засоби від болю в ногах; коли останній день зими

***

Ендрю працює половину вечора середами, щоб мати час на сеанс терапії. Зазвичай він їде прямо до «Едемських сутінків» після виходу з офісу Бі, але сьогодні бар закритий через ремонт водопроводу. Він має вільний вечір лише раз на місяць, тому що вважає за краще працювати, ніж сидіти вдома і дивитися в порожнечу, тож вирішує розумно використати цю нагоду.

Він цікавиться, чи Ніл вже повернувся з роботи. 

Останнє, що він очікував побачити, коли входить у вестибюль, — це Кевіна Дея, який стоїть згорбившись перед поштовими скриньками і мружиться, дивлячись на імена. Він тримає під пахвою величезний, безформний пакунок, що довершує його вигляд «відверто підозрілої особи». Ендрю не бачив його з Дня подяки у Ваймака.

— Кевіне.

Кевін практично підскакує. Він повертається до Ендрю з широко розплющеними очима, притискаючи долоню до серця. 

— Боже, — видихає той. — Ендрю. Ти мене налякав. — він проводить рукою по своєму темному волоссю і поправляє пакунок. — Що ти тут робиш?

— Я тут живу, — буденно відповідає Ендрю. — А що тут робиш ти?

— Я… шукаю квартиру свого друга. У мене… — Кевін постукує по пакунку. — Для нього подарунок.

— Звучить зовсім не підозріло. 

— Тому, що це не так! — Кевін для більшої переконливості потрясає пакунок. — Він подарував мені на Різдво підроблену єгипетську планшетку з запискою: «Ти це мав на увазі, коли казав, що хочеш новий планшет?». — він нахиляє голову, щоб наблизитися, і знизує голос до шепоту. — Я не думаю, що він знає, що таке планшет або iPad, тепер я хочу подарувати йому справжній на день народження. — його голос повертається до нормальної гучності. — Він був два тижні тому, але я не мав часу побачитися з ним до сьогодні.

Ендрю майже впевнений, що Кевіна обманом змусили купити дорогий гаджет для свого друга, але Ендрю не буде тим, хто скаже йому про це. 

— Ти хочеш сказати, що в цьому пакунку у тебе планшет? — запитує Ендрю, дивлячись на об’ємний подарунок.

— Я не вмію гарно пакувати подарунки, — виправдовується Кевін. 

Ендрю знизує плечима і йде, не кажучи більше ні слова. 

— Ендрю! — на превеликий жаль Ендрю, Кевін слідує за ним до ліфта. — Можу я почекати у твоїй квартирі? Мій друг щойно вийшов з роботи, тож мені доведеться ще трохи почекати, поки він повернеться.

Ендрю навіть не замислюється. — Ні. 

— Я справді не хочу байдикувати у фоє довше, ніж це необхідно. 

— Розповінь про це комусь, кому це цікаво.

— Я куплю тобі випивку сьогодні ввечері.

— Кевіне, — каже Ендрю. — Я працюю в барі. У барі твого батька. Спробуй щось інше. 

— Нутелла, — серйозно каже Кевін. — Я куплю тобі стільки банок Нутелли, скільки захочеш. 

Ендрю оцінює затрати і переваги. 

— Сім, — каже він нарешті. — Великих. 

— Домовилися.

— І ти будеш тримати язик за зубами. Я не хочу, щоб мені заважали спокійно жити. 

Кевін зціплює зуби.

— Гаразд.

Ендрю піднімає палець у знак попередження.

— Жодного слова.

Кевін виглядає так, ніби ось-ось спалахне від розчарування. 

Поїздка на ліфті і прогулянка до квартири Ендрю проходять спокійно, як це тільки можливо, коли за тобою йде двометровий чоловік. Коли вони входять до квартири, Тварюка підхоплюється з верхньої полиці книжкової шафи Ендрю, де вона лежала, затиснувшись у невеликій щілині між двома книгами. Раніше там стояв маленький трофей з вигравіруваним написом «Промінчик сонця» — жартівливий подарунок від Нікі, який прийшов разом з плетеним стільцем. У перший тиждень після того, як Ендрю приніс її додому, Тварюка перекинула його і зайняла це місце для себе. 

— Я не знав, що у тебе є кіт, — зауважує Кевін.

— Я що, почув як з твого рота вилітають слова? — запитує Ендрю. 

Кевін робить глибокий вдих і видихає з шипінням.

— Можна мені хоча б скористатися твоєю вбиральнею? — випалює він.

Ендрю відмахується від нього. Тварюка обкручується навколо ніг Ендрю, а Кевін кладе свій пакунок на диван і відходить. Швидкі кроки лунають у коридорі, коли Кевін знову з’являється, кидаючись до Ендрю.

— Там павук, — каже він, блідий як привид. 

Ендрю піднімає Тварюку і вибігає на балкон, а Кевін — слідом за ним. Вони зачиняють балконні двері і кілька секунд стоять нерухомо. 

— Він був… розміром з мою долоню, — каже Кевін тремтячим голосом.

— Ні слова більше, — суворо каже Ендрю. 

Що йому тепер робити? Повернутися всередину і вбити павука ножем? Ні в якому разі. Відправити Тварюку і дозволити їй з’їсти павука? Ендрю швидше пожертвує Кевіна до секти, ніж піддасть свою кішку небезпеці. 

Дзвонить телефон Кевіна. Він нерішуче відповідає. 

— Алло. — пауза. — Так. Я нагорі. — пауза. – Ні, я нічого такого не робив. — пауза. — Він мій знайомий. — пауза. — То ти вже у своїй квартирі? — довга пауза. — Я… на його балконі. — ще довша пауза. — Бо у ванній є дещо, що загрожує нашому життю. — довга, бойовита пауза. — Я не драматизую. 

Ендрю падає на плетене крісло, Тварюка мне його стегна, піднявшись йому на коліна. Двері балкона Ніла з гуркотом відчиняються, і він виходить назовні з телефоном біля вуха.

— Я вже дома, тож, бляха, поквапся, Кевіне, — каже він. Він кліпає очима, як сова, коли бачить Кевіна на балконі Ендрю. 

Кевін дивиться на свій телефон, потім на Ніла, потім знову на телефон.

— Ну що ж, — каже Ніл, натискаючи на телефон, мабуть, щоб завершити дзвінок. — Так простіше, чи не так?

Ендрю з помірним інтересом спостерігає за розгортанням подій.

— Ви двоє знайомі? — запитує Кевін. 

Ніл посміхається, його погляд на мить зупиняється на Ендрю. 

— Ми сусіди, якщо тобі це не очевидно. 

Кевін суворо дивиться на нього, стиснувши губи, і вже збирається виголосити промову.

— Звідки ви знаєте один одного? — запитує Ніл, не даючи Кевіну виголосити промову, сповнену праведного обурення сарказмом Ніла. 

Кевін примружує очі, дивлячись на Ніла, але відповідає на запитання.

— Він працює на мого батька.  

Ніл піднімає брову.

— Твій батько володіє «Едемськими сутінками»?

Який же маленький світ, зневажливо думає Ендрю.

— Ти знаєш мого батька? — запитує Кевін, хмурячись.

— Не особисто, — відповідає Ніл. Ендрю цікаво, звідки ці двоє знають один одного. 

Ніби прочитавши думки Ендрю, Ніл дивиться на нього і пояснює:

— Я був його сусідом по кімнаті в Альбукерке протягом декількох років після закінчення коледжу. — він кидає на Кевіна удаваний зраджений погляд. — Ти ніколи не говорив мені, що твій батько живе тут. Я думав, ми друзі. 

— Ти ж мені не казав, куди переїхав! — Кевін робить різкий, розлючений жест руками. — Я не знав, поки ти не надіслав мені різдвяний подарунок. 

— До речі, будь ласка, — сухо каже Ніл. — А тепер, що ти хотів мені дати? І що саме в ванній Ендрю змушує вас обох ховатися тут?

— Павук, — каже Кевін з напруженим виразом обличчя.

Ніл дивиться на них. Потім закочує очі і хитає головою, бурмочучи: — Заради Бога.

Він зникає у своїй квартирі. Через деякий час Ендрю чує тихий звук відчинення незамкнених вхідних дверей і їхнього зачинення. Він відчиняє двері на балкон і заглядає крізь щілину, спостерігаючи, як Ніл прослизає коридором до ванної кімнати і виходить звідти, обережно тримаючи в руці аркуш паперу. Він простягає його з вікна кухні, а потім повертається до Ендрю.

— Все гаразд. Ви, йолопи, можете повертатися всередину. 

— Ти, — каже Ендрю, ставлячи Тварюку на кухонний стіл, — не людина. 

— Мене називали й гірше, — саркастично відповідає Ніл. — Я думав, ти боїшся тільки висоти.

— Люди, які не бояться павукоподібних — дурні.

— Як я вже сказав, мене називали і гірше. — Ніл дивиться на Кевіна, який бариться біля дивана, ніби в будь-яку мить може початися павукове вторгнення. — То що?

Кевін бере свій пакунок і підносить його Нілу.

— Ось. Подарунок на день народження.

— Ооо, — глузливо лепече Ніл. — Як мило.

— Це справжній планшет, — каже Кевін, ледь стримуючи гнів. — Сподіваюся, ти навчишся ним користуватися.

Ніл повільно і хитро посміхається, стиснувши губи, від чого він схожий на кота, який щойно спіймав канарку.

— Звичайно. 

Ендрю тепер на сто відсотків впевнений, що Кевіна обдурили, змусивши купити дорогий гаджет для свого друга, але він все одно не буде тим, хто йому про це скаже.

— О, я щойно згадав. — крок за кроком, стукаючи тростиною, Ніл поспішає до вітальні. — Я з’ясував, для чого потрібна та маленька горбиста штука на котячій вежі. 

Ендрю слідує за ним до великої картонної коробки, засунутої в один з кутів вітальні. Він купив котячу вежу приблизно на Різдво і попросив Ніла допомогти йому розібратися з інструкцією, але останнього разу, коли вони намагалися її зібрати, вони зайшли в глухий кут. 

— У мене є колега, яка купила таку саму модель, — продовжує Ніл. — Вона розповіла мені, як її зібрати. 

Тварюка також пішла за ними, розгинаючи кігті і дряпаючи килим. Ніл чухає її між вухами. 

— Ми зберемо її сьогодні, щоб вона могла якнайшвидше її випробувати. — тоді він піднімає погляд на Ендрю, його очі запаморочливо блакитні. — Сьогодні ж вийде, правда? 

Ендрю прикушує язика і киває. Кевін дивиться на них обох, зморшка між бровами свідчить про його роздуми.

Нехай думає, що хоче. 

***

Нещодавня історія пошуку Ендрю: безпечний для котів засіб від комах; що означає, коли він встановлює для тебе котячу вежу; чи може розмарин рости поруч із чебрецем; як почати садити розмарин у приміщенні

***

— Чому він взяв свої слова назад? Це ж просто відмовка. — Ніл зневажливо хитає головою. — Чому ці люди просто не можуть бути чесними один з одним? Це так нерозумно. 

— Хіба ти не казав, що був патологічним брехуном, перш ніж вирішив почати нове життя і розповідати незнайомцям свої секрети? — Ендрю клацає пальцями в повітрі, не переймаючись. — Щось про те, щоб спробувати цю річ, яка називається чесністю. 

Ніл грізно дивиться на нього.

— Я не ходжу і не розповідаю незнайомцям свої секрети.

— Але ти не заперечуєш, що був патологічним брехуном.

— Я не був таким, — легковажно виправляє Ніл, — просто я добре вмів брехати. Я просто використовував свої навички.

Ендрю шикає на нього.

— Дивись наступну частину. 

Ніл сердито видихнув, але слухняно повернув свою увагу до телевізора. Того ранку він прийшов до квартири Ендрю з пакетами, переповненими шоколадними цукерками різних марок, включно з «Tim Tam».

— 15 лютого слід оголосити святом, — розмірковував він, ставлячи пакети на кухні Ендрю.

Справді слід, без слів погодився Ендрю, розриваючи пачку «Kit Kat».

Коли звучить кінцева пісня, Ніл розслабляється на дивані. 

— Я ніколи не дивився весь серіал. Хоча я дивився кілька епізодів іспанської дубляжної версії, коли був у Мексиці. Дворецький в кінці залишається з діловим партнером чи щось таке, так?

— Спойлери.

— Ти бачив це багато разів. Немає чого спойлерити.

— Ти прийшов до мого дому, не поважаєш мій серіал, обіймаєш мою кішку.

— О, ти роздратований? Я тебе дістав?

— За межами опису. 

Покерне обличчя Ніла зникає, на його губах з’являється посмішка.

— А я думав, ти незворушний.

Ендрю перемикає канали, поглядаючи на Ніла краєм ока. Тварюка влаштувалася на колінах Ніла і весело муркоче, поки він чухає її по голові. Раніше вона навіть не дозволила йому розчесати її шерсть: принаймні, рукавичка для розчісування, яку купив Ендрю, нарешті використовується.

— Яка твоя терапевтка? — раптом запитує Ніл. Але розмови з ним зазвичай такі. Ендрю радіє відволіканню, чомусь, що відвертає його від думок про завиток волосся біля вуха, про вільний светр або про купідонову дугу на губах.

— Це конфіденційна інформація.

— Я просто питаю, яка вона людина, а не про що ви розмовляєте під час сеансів.

— Вона дивна, — вирішує він сказати. 

Але дивна у хорошому сенсі, не каже він. Вона завжди терпляча до нього і так багато посміхається, що на її обличчі і навколо очей з’явилися зморшки. Вони роблять її схожою на людину, яка завжди щаслива і дуже, дуже добра. Бі — одна з небагатьох людей у світі, з якими Ендрю може терпіти перебування поруч.

— Чому раптом такий інтерес?

— Просто цікаво, яка вона людина, раз ти щотижня охоче ходиш до неї і розмовляєш з нею.

— А я думав, ти збираєшся вилікувати свою проблему з поведінкою. 

— Я впевнений, що це невиліковно. До того ж єдиний терапевт, до якого я ходжу — це мій фізіотерапевт.

— Це пояснює твої незліченні невирішені психологічні проблеми.

— Ти сам не краще.

Ендрю вимикає телевізор, але не відриває очей від екрану.

— Чому ти не підеш до лікаря? — глухо запитує він. 

Ніл зупиняє пальці, занурені в гладеньку чорну шерсть Тварюки. Лежачи біля журнального столика, Буф чхає.

— Я ходив, у минулому. Я буду чесним і скажу, що це не було марною тратою часу, але це просто не для мене. Різні люди по-різному справляються з проблемами, мабуть.

— Можливо, це тому, що ти був занадто впертим, щоб лікування було ефективним.

Ніл примушено сміється.

— Можливо. 

Ендрю барабанить пальцями по боковій стороні пульта дистанційного керування. Хвіст Тварюки махає в його бік. Коли він встає, він продовжує дивитись на порожній екран телевізора. Їхнє відображення мерехтить по краях, трохи розфокусоване. Ніл знаходиться на іншому кінці дивана, в межах досяжності.

— Залишся, — каже він Нілу.

— На обід? 

Ендрю відвертає погляд від їхнього розмитого відображення і йде на кухню. 

***

Нещодавня історія пошуку Ендрю: хороші серіали для перегляду з іншою людиною; чи можна давати ласощі службовим собакам; рецепт домашніх ласощів для собак; найшвидші суперкари; як позбутися своїх емоцій

***

Одного суботнього весняного ранку Ніл стояв, трохи хвилюючись, біля дверей Ендрю, тримаючи одну руку за спиною, а іншою стискаючи ручку тростини.

Ендрю дав йому копію свого ключа приблизно тиждень тому, але він, здається, мав деякі застереження щодо його використання, хоча це була його ідея. Він хотів дати Ендрю ключ від своєї квартири, але мав деякі сумніви щодо того, щоб надати комусь доступ до своєї оселі.

— Твоя кров сповнена виключно параноєю? — запитав Ендрю, досить лицемірно. 

Ніл дуже проникливо подивився на нього.

— Ні, — сказав він. — Як і твоя, моя складається з параної та злості.

Зрештою, вони обмінялися ключами, бо обоє були впертими дурнями, які не люблять програвати.

— Привіт, незнайомцю, — вітається Ніл, зморщуючи очі. Сьогодні у нього заколка у вигляді незабудки, майже такої ж синьої та яскравої, як його очі. 

Ендрю впускає його, підозріло дивлячись на його приховану руку.

— Привіт і тобі, — каже Ендрю. — Що ти задумав?

Ніл посміхається, прикушуючи нижню губу, щоб стримати посмішку.

— У мене для тебе сюрприз.

— Я ненавиджу сюрпризи.

— Це нічого поганого, — обіцяє Ніл. Буф сидить біля його ніг, махаючи хвостом з боку в бік по підлозі. 

Ендрю скептично мурмоче.

— Потурай мені? Тільки цього разу?

Ендрю мурмоче ще голосніше. 

— Ти мені довіряєш? — запитує Ніл, і блиск в його очах пронизує Ендрю наскрізь, наче спис пронизує обладунок.

Його перша думка: Ні, не довіряю, інстинктивна, наче відсмикування від відкритого полум’я.

Ніл сам як полум’я, розжарене і тепле, спалює весь кисень в легенях Ендрю... 

А Ендрю холодний, пальці заніміли, серце замерзло, і, можливо, він ковтає полум’я цілком, тримаючи його в грудній клітці… 

Можливо, воно розтопить частину криги.

— Довіряю, — відповідає Ендрю. 

Повітря між ними змінюється, ніби ці слова — магічне заклинання.

— Гаразд, — видихає Ніл, кліпаючи очима, ніби здивований відповіддю Ендрю. 

— Гаразд, — повторює він. — Можна я попрошу тебе закрити очі на кілька секунд? Ти не мусиш, якщо не хочеш, — додає він. 

Ендрю дивиться на Ніла. 

— Дві секунди, — врешті-решт поступається він, і Ніл киває на знак згоди.

Коли Ендрю закриває очі, він відчуває, як Ніл кладе щось йому на голову.

— Можеш відкрити очі.

Ендрю відкриває очі. Він піднімає руку, пальцями обмацуючи предмет на своїй голові. Він відчуває щось гладеньке і пухнасте, прикріплене до чогось ще гладшого, але міцнішого. 

Він знає, що це, ще перш ніж підійти до дзеркала у ванній. 

Він дивиться на себе, потім на Ніла, який стоїть у дверях зі смішинками в очах. 

— У парку була дівчинка, яка навчила мене, як їх робити, — каже він, ледь стримуючи посмішку. 

— Ти ідіот, — каже йому Ендрю.

— А ти виглядаєш гарно, — каже Ніл без жодної іронії.

Ендрю ковтає слину, відчуваючи, як емоції стискають йому горло, наче кулак. Він повертається до дзеркала, дивлячись на вінок з квітів і листя навколо своєї голови, намагаючись побачити себе таким, яким його бачить Ніл. 

***

Нещодавня історія пошуку Ендрю: як зберегти квіткові вінки; чи можуть кішки захворіти від поїдання квітів; як відновити квітковий вінок; рецепт персикового пирога; чи можна вирощувати цибулю-трибульку поруч з розмарином і чебрецем

***

У Ендрю сьогодні так званий «поганий день для психічного здоров’я», як каже Бі. 

У нього давно такого не було і він не може сказати, що за цим сумував. Тяжкість тисне на нього, пригнічує, наче гравітація. Він відчуває віддаленість від усього, що його оточує, наче він ув’язнений у плівці, а всі звуки, які він чує — лише безформні відлуння. 

Тварюка з минулої ночі лежить згорнувшись калачиком поруч з ним, мацаючи його обличчя і простирадло. Ендрю може лише розплющити затуманені очі і порожньо дивитись на неї, віддалено розмірковуючи, чи залишилася їжа в її мисці. Він навіть не пам’ятає, який сьогодні день. 

Він пам’ятає лише, що вчора не пішов на роботу. Він не знає, де його телефон, чи розрядився акумулятор, чи є пропущені дзвінки та непрочитані повідомлення. Йому байдуже. 

Проміжок між шторами підказує йому, що зараз день, промінь сонця прорізає ковдру над його ногами. Він відчуває себе як повітряний змій без мотузки: летить, не прив’язаний, загублений.

Він за один порив вітру від того, щоб повністю зникнути з земної атмосфери.

Є дні, коли шум у його вухах дзвенить голосно і чітко, наче свисток. А є дні, як цей, коли все беззвучне і нерухоме, ніби у вакуумі. 

Тварюка притуляється до його щоки. Її наполегливість, думає він розсіяно, досить гідна поваги. 

Він знає, що повинен встати. Її потрібно нагодувати, а її лоток потрібно почистити. Він це знає, але навіть поворухнути пальцями для нього все одно, що зрушити скелю. 

Ще кілька хвилин, обіцяє він собі. Він повинен зробити це заради Тварюки. 

Він заплющує очі. 

Коли він знову відкриває їх, запечені і липкі, сонячне світло все ще розмито падає на його ковдру. Замість оглушливої тиші, яка наче накидає йому на голову мішок і задушує його, він чує стукіт. 

Приглушений, з іншого боку дверей:

— Ендрю? 

Ніл, думає він. Ця думка тримає його, немов якір, прикріплюючи до морського дна і не даючи йому відплисти у відкритий океан. 

Тварюка зістрибує з ліжка і підходить до дверей, щоб подряпати і пошкребти їх. Повільно, двері відчиняються, достатньо, щоб випустити кішку.

 Якщо він сильно зосередиться, то може почути знайоме клацання тростини.

Через деякий час, — хвилини, години, він не впевнений, — знову лунає стукіт.

— Гей, — голос Ніла лине в повітрі. — Можна зайти? 

Ендрю ворушить губами, пересохлими і потрісканими, але його горло не може вимовити жодного слова.

— Ендрю? 

З місця, де він лежить, він бачить спалах синього і червоного. 

— Ендрю. — Ніл стоїть біля дверей, не знаючи, чи йому тут раді. — Я використав ключ, який ти мені дав, — каже він, ніби не знаючи, що ще сказати. Він відпускає дверну ручку і робить крок ближче до ліжка. — Я нагодував Тварюку. Тобі… щось потрібно? 

Ендрю повертає голову на подушці. Його тіло все ще відчуває оніміння, ніби занурене в липку, важку рідину.

— Випий щось, — пропонує Ніл. — Тобі потрібно хоча б трохи води.

Цього разу Ендрю не рухається. Ніл виходить і повертається з пляшкою води.

М’язи Ендрю напружуються, коли він намагається сісти. Він відчуває руку на спині, теплу, ніби вогнище, і ковтає слину, коли Ніл підносить відкриту пляшку до його потрісканих губ.

Він напівсидить, спираючись на подушку, після того, як випив половину пляшки. Пальці Ніла пробігають по його чубку, гладять щоку, ніжні як вітерець. 

— У тебе немає температури, — робить висновок він. — Як думаєш, зможеш щось з’їсти?

Ендрю язиком торкається піднебіння. Він піднімає руку і показує знак «ні». 

Ніл приймає це кивком голови.

— Приймеш душ?

Цього разу Ендрю ворушить обличчям, ніби хитає головою. У напівтемряві кімнати вираз обличчя Ніла нерозбірливий.

— Чи слід мені… — він напівпіднімає тростину, вказуючи на двері. — Ти хочеш, щоб я пішов?

Не йди, думає Ендрю. Залишся, залишся, залишся.

— Залишся, — хрипко вимовляє він упівголоса. 

Плечі Ніла опускаються, коли напруга покидає його тіло. Крізь туман у голові Ендрю нарешті розуміє, що це мучило Ніла — він не був упевнений, як допомогти Ендрю, і чи взагалі здатний на це.

— Звичайно, — каже Ніл. Ендрю уявляє, що його очі такі ж ніжні, як і голос. — Я швидко почищу лоток Тварюки, а потім повернуся, добре? 

Ніл робить саме це, і незабаром він обережно опускається на край ліжка. Чотирма пальцями Ендрю двічі стукає по підборідді, даючи Нілу знак говорити.

Тож Ніл розповідає про свою прогулянку того ранку, про своїх колег, про дорогу додому, про сон, який він бачив минулої ночі, про часи, коли він жив з Кевіном. 

Як земля, що вітає дощ після посухи, Ендрю вбирає в себе голос Ніла. Невдовзі у Ніла закінчуються теми для розмови.

— Хочеш, щоб я залишився на ніч? — запитує він, нервово поправляючи поділ сорочки. — Я можу придивитися за Тварюкою, якщо це допоможе. 

Ендрю хитає головою. Він не хоче, щоб його так няньчили, навіть якщо це наповнює його груди дивним, солодким почуттям.

— Ендрю, — каже Ніл, — можна я потримаю тебе за руку?

Рука Ендрю здригається. Він проводить долонею по суглобах Ніла, відчуваючи, як тепло поширюється аж до обличчя. Ніл переплітає їхні пальці, дивлячись на їхні руки, а потім піднімає погляд на Ендрю.

— Ти ж знаєш, що це не проблема, правда? Я пропоную свою допомогу не тільки тому, що ми сусіди, або тому, що відчуваю обов’язок чи щось таке. Я хочу допомогти, тому що… 

Він раптово замовкає, і в кімнаті напружена тиша. Ендрю чує, як він тремтяче вдихає повітря.

— Тому що ти мені не байдужий. 

Здається, що трахея Ендрю стискається, а клітини розбухають і розриваються. Він киває головою, бо не знає, як інакше відвести погляд від Ніла, який дивиться на нього так пильно, так відверто.

Ніл легенько стискає його руку, а потім відпускає. Ендрю згинає пальці, впивається нігтями в долоню, щоб не дати собі відчайдушно вхопитися за руку Ніла. 

— Я тобі щось приготую. З’їси, коли захочеш. — Ніл прикусив губу. — Я поки що піду, але подзвони мені або напиши, якщо щось знадобиться.

Він не дочекався відповіді Ендрю і попрямував до дверей. Якби Ендрю не знав Ніла краще, то міг би подумати, що той зніяковів. 

Знання того, що Ніл піклується про нього, не є несподіванкою, — не зовсім, — але все одно відчувається як щось нове. Це майже як дивитися на захід сонця на пляжі: попри те, що ти знаєш, що сонце зануриться в горизонт і забере з собою все світло, цей вид все одно вибиває все повітря з твоїх легенів і спалює твої очі своїм блиском.

Це не вирішує всіх проблем, але…

Але це вже щось.

***

Нещодавня історія пошуку Ендрю: чи розуміє твоя кішка, коли ти з нею розмовляєш; прості страви для важких днів; автоматична годівниця для кішок; як стати щасливим

***

— Доброго ранку, — каже Рене, виходячи на балкон. Ендрю сидить на плетеному стільці, бавиться зі старою пачкою нерозкритих сигарет і швидко відводить погляд від Ніла. На його колінах лежить книга обкладинкою вниз: Рене дивиться на неї, а потім на сусідній балкон.

— Привіт, — каже вона Нілу, який піднімає погляд від Тварюки і киває їй на привітання. — Давно не бачилися, правда?

— Так.

— Як ти?

— Добре.

Хоча Ніл відповідає досить коротко, Рене продовжує посміхатися.

— Хочеш приєднатися до нас на сніданок? Здається, Ендрю підготував тісто для млинців.

Ендрю дивиться з балкона, ігноруючи її погляд. Хлопчик стоїть на колінах у дворі, колупаючи тріщини палицею, ніби шукає комах.

— Ні, дякую. Мені за кілька хвилин треба йти на роботу. — Ендрю чує посмішку в голосі Ніла. — Смачного сніданку. Я знаю, що Ендрю готує чудові млинці.

— Гарного дня, — каже Рене на прощання.

— А з тобою побачимося в суботу вранці, — каже Ніл Ендрю, — щоб розпочати новий сезон «Сабріни».

Після того як Ніл заходить у квартиру, Рене повертається до Ендрю з незмінною посмішкою.

— Готовий їсти?

Ендрю підводиться зі стільця і йде всередину. Він дозволяє Рене смажити млинці, оскільки це її спосіб віддячити Ендрю за те, що він дозволив їй залишитися у нього.

— Ти змінив свою думку щодо кулінарії? Я пам’ятаю, ти казав, що це не те, чим ти хочеш займатися.

У словах Рене чути веселу інтонацію. Ендрю не вважає за потрібне відповідати їй, насипаючи Тварюці сніданок і вмикаючи кавоварку.

Рене швидко закінчує смажити млинці, і вони сідають за обідній стіл, щоб поїсти.

— Ти зараз не курив, — зауважує Рене. 

Ендрю не курив вже кілька тижнів. Помітивши, що Ніл, виходячи на балкон, більше не курить, він запитав його про це і дізнався, що той кинув курити, бо хоче вести здоровий спосіб життя і вважає, що це гарна ідея, оскільки сигарети — це марна трата грошей.

Яка пихатість. Ендрю не може повірити, що на нього вплинула така дурна думка, і теж почав кидати палити. Він виливає бризкає збитих вершків на свої просочені сиропом млинці.

— Це що, питання? 

Рене легенько сміється.

— Я просто думала, чи ти не вирішив кинути. Було б добре, якби ти це зробив.

— Твоє схвалення для мене нічого не означає.

— Я знаю, — згідливо відповідає вона. 

Швидко з’ївши свою їжу, Тварюка похитуючись йде до вітальні. Рене дивиться їй услід, відрізаючи шматок від своїх млинців.

— До речі, ти купив новий плед? Рідко можна побачити, як вона спить у своєму ліжку, але вчора, коли я бачила, як вона там спала, помітила, що на ліжку лежить плед. Це дуже мило з твого боку, Ендрю.

Наталі Рене Уокер, мабуть, єдина людина на планеті, яка вважає Ендрю милим і наважується сказати йому це в обличчя. Він не піднімає голови від тарілки, вже втомившись від цієї розмови.

— Ніл зв’язав його для неї.

— Тож тепер він Ніл, м?

— Тому що це його ім’я.

Рене піднімає брову, губи вигинаються в хитрій посмішці.

— Раніше він був «ніким».

Ендрю тягне виделкою по тарілці, створюючи різкий, скрипучий звук.

— Я припускаю, що ти також проводиш з ним багато часу, — додає вона, — оскільки ви разом дивитеся телевізійні шоу та їсте.

Ендрю з силою кидає виделку на стіл, абсолютно не бажаючи продовжувати розмову на цю тему.

— До чого ти ведеш?

Її посмішка стає м’якшою.

— Він…?

Ендрю мимоволі міцніше стискає виделку, ніби готуючись до атаки. Він тримає обличчя абсолютно нерухомим і порожнім, але те, що Рене бачить своїми проникливими очима, змушує її закрити рот.

Вона хитає головою, і в цьому є щось таке, що робить її такою сумною, що Ендрю хоче щось розбити і зламати. 

— Не бери в голову, — каже вона, лагідно, мов дощ.

***

Нещодавня історія пошуку Ендрю: сумісність Козерога зі Скорпіоном; як перестати думати про когось; прості хобі та інтереси; вікторини buzzfeed про Дісней; найбільші конспірологічні теорії цього року

***

Ендрю на кухні Ніла і прибирає пучок цибулі-трибульки, який приніс зі своєї квартири. Седжвік — так Ніл називає цибулю-трибульку Ендрю, обравши це ім’я після довгих роздумів, погладжуючи підборіддя. Ендрю не знає, чи подобається йому це ім’я більше, ніж Рон, яке Ніл дав його горщику з розмарином. 

Ендрю також крадькома поглядає на Ніла з-під лоба, цікавлячись, що це за стос паперів у Ніла в руках. 

— Ти працюєш у п’ятницю ввечері? — запитує Ніл із-за столу. Ендрю з гучним стуком зачиняє холодильник і притуляється до раковини.

— Ти ж знаєш, що я ніколи не планую так далеко наперед.

— Ага. Звісно. То працюєш чи ні? 

— Якщо до цього часу Земля ще існуватиме, то так, я працюватиму.

— Ти не міг просто сказати «так»?

— А в чому тоді веселощі?

Ніл бере стос паперів і постукує ними по столу, щоб вирівняти краї.

— Мої друзі сказали мені вибрати місце, де ми зустрінемося наступної п’ятниці. Я подумав, що ми могли б піти в «Едемські сутінки». 

З верхньої сторінки Ендрю виокремлює слова «оренда» та «нерухомість». Відчуття неприємного комку в шлунку змушує його мовчати, не беручи до уваги слова Ніла. 

Ніл підходить до нього, трохи нахиляючи голову, щоб подивитися Ендрю в очі. 

— Гей, це буде нормально?

Ендрю відвертає обличчя.

— Роби, що хочеш. 

Він відчуває, як Ніл намагається розгадати його кам’яний вираз обличчя, але він не піддасться так легко.

— Схоже, ти хочеш щось сказати, — нарешті каже Ніл, бо він передбачуваний. 

Ендрю хоче сказати багато речей. Але він не знає, як це зробити, як скласти слова в логічні речення, як передати їх, не здаючись слабким і вразливим. Він здатний говорити правду лише в різкій, брутальній і грубій формі. Він давно втратив свою м’якість, і йому бракує тієї щирої чесності, з якою ставиться до нього Ніл. Якби він знав, що для нього краще, то розірвав би відносини з Нілом і перестав обманювати себе, що може зберегти все це. 

Тоді скажи йому, щоб він пішов, вимагає голос в Ендрю.

Ні, благає інший голос, попроси його залишитися.

— До речі, як ти вирішив завести кота? — запитує Ніл, бо він не такий передбачуваний, як думає Ендрю. 

Ендрю дивиться на нього, вивчаючи його обличчя, щоб знайти підказку, куди веде ця розмова.

— Ти задаєш багато дурних питань.

— Я не вважаю, що питання про тебе дурні.

— Тоді я відкликаю свою заяву. Питання не дурні, дурний ти.

— Я дурний, бо хочу дізнатися про тебе більше? Чесно кажучи, я не бачу зв’язку.

— Ти ще не дізнався достатньо? 

Ніл обережно простягає руку і затискає блискавку на худі Ендрю між великим і вказівним пальцями.

— Потіш мене? — Ендрю цікавиться, коли він став таким чутливим до погляду Ніла і його мерехтіння вій.

— Моя терапевтка порадила мені взяти тварину, — каже він, — щоб полегшити мої депресивні епізоди.

— У тебе їх багато? — запитує Ніл, бо він, безсумнівно, козел.

— Не так багато, як раніше, — відповідає Ендрю, бо він, очевидно, дурень. 

Далі Ніл починає бавитися зі шнурком, обертаючи його навколо пальця, а зубами вгризаючись у нижню губу.

— Що б ти не хотів мені сказати, ти не мусиш говорити про це зараз — або взагалі ніколи, якщо не хочеш. Але я просто хочу, щоб ти знав, що я завжди готовий вислухати.

Ендрю робить глибокий вдих носом. Він дозволяє Нілу бавитися зі своєю кофтою і не зважає на їхню близькість, зберігаючи спокійний і діловий тон, коли запитує:

— Ти переїжджаєш? 

Судячи з того, як Ніл трохи розширив очі, це питання його дещо здивувало.

— Я розглядаю цю можливість, — повільно відповідає він, ніби ступаючи по тонкому льоду. — Мій договір оренди скоро закінчується, і є кілька оголошень, які привернули мою увагу. Планую подивитися їх наступного місяця.

— Нарешті реалізуєш свою мрію про власний затишний будинок в ідилічному передмісті? — запитує Ендрю, ледь стримуючи посмішку. Він стискає губи і зціплює руки.

— Ендрю, — каже Ніл, злегка зморщуючи брови, — до чого це все? 

Ендрю стискає щелепи.

— Ні до чого. 

— Ти не можеш очікувати, що я в це повірю, — каже Ніл, трохи розлючений.

— Мені байдуже, віриш ти чи ні.

— Справді? — кидає йому Ніл, відпускаючи худі Ендрю. – Бо здається, що тобі не байдуже.

Скажи йому піти.

— Ти йдеш, — каже Ендрю, відчуваючи, ніби вириває собі зуби.

— Можливо, але яке це має відношення до… 

Раптово Ніл перестає говорити і, здивовано кліпаючи очима, дивиться на Ендрю.

Пульс Ендрю вибивається в обличчі, живий і гучний, як гроза.

— Ендрю, — каже Ніл, тепер вже тихіше. — Навіть якщо я переїду, це не означає, що я забуду про тебе.

Але це змінить їхні стосунки. Причина, через яку вони взагалі мають якісь стосунки — це їхня близькість, те, що вони сусіди. Якщо Ніл поїде, вони більше не будуть сусідами. 

Коли Ендрю був молодшим, він збирав усі хороші речі, які знаходив. Цукерки, які він отримував під час святкування Гелловіну в школі, блискучу монетку, яку він знайшов між тріщинами на тротуарі, ледь працюючу авторучку, яку він відкопав у занедбаній пісочниці, пару шкарпеток які одні із більш порядних прийомних батьків купили йому в магазині за долар. Він любив ховати їх у куточках, у кишені або під подушкою, щоб ніхто інший не міг їх знайти і забрати, викрасти, щоб покарати його, як це робили багато хто раніше. 

Коли вони морили його голодом, коли били його, коли ставилися до нього як до бруду під ногами, він тримався за ці спогади, притискав їх до грудей і шепотів собі слова заспокоєння, в які вже не вірив.

Іноді він відчуває те саме щодо Ніла. 

Іноді йому здається, що він повинен сховати Ніла в якесь потаємне місце, де ніхто не зможе їх знайти і забрати Ніла у нього. Він не звик отримувати хороші речі, зберігати їх, а Ніл — це хороша річ, яка, ймовірно, зникне, якщо він не буде обережним. 

Кожен раз, коли він бачить Ніла, він не може не замислюватися над тим, що потрібно зробити, щоб той залишився. Це, — все це, —  не мало мати значення. Але Ендрю був необережним, засліпленим блиском Ніла, і тепер вже запізно повертатися назад.

Ніл обережно торкається пальцями до кісточок пальців Ендрю: це прелюдія дотику, що викликає тремтіння в Ендрю. 

— Гей, — тихо каже Ніл, таємничо, так, ніби це призначено тільки для Ендрю. — Я все одно буду піклуватися про тебе, куди б я не переїхав. 

Ендрю відчуває, як його горло рухається, намагаючись проковтнути те, що він відчуває. Він нахиляється ближче, злегка торкаючись лобом лоба Ніла.

Благай його залишитися.

— Я вірю тобі, — каже він голосніше, ніж шепотом; це — зізнання, це — молитва. 

***

Нещодавня історія пошуку Ендрю: як визначити, чи хтось не гетеросексуал; чи мають коти лікті або коліна; яка відстань вважається стосунками на відстані; рекомендації щодо підготовки до знайомства з друзями людини, яка тобі подобається

***

— Ось ми й були готові вирушити до Монтани на нашому орендованому універсалі, і що ми дізналися? — каже Дівчина, Алекса чи як її там.

— Ніл не мав водійських прав, — розкриває Сет, з яким Ендрю мав нещастя познайомитися одного дощового вечора.

— Він возив нас всюди! — проголошує той, кого звати Метт. — Незаконно!

Ніл нерішуче знизує плечима.

— Нікого ж не заарештували, ні? Я не розумів, у чому проблема. І досі не розумію.

— Звичайно, не розумієш, — каже Метт, закочуючи очі, і обіймає Ніла за плечі. 

— Дозволь мені сказати, так би мовити, для протоколу, що я склав іспит з першої спроби, — каже Ніл.

— Це все одно не означає, що ти мав возити своїх друзів без прав.

— Це не моя вина, що ви всі такі…

— Гаразд! — вигукує та, кого звати Ден, відрізаючи Нілу шанс висловити різку репліку. — Давайте просто погодимося, що це була весела поїздка, і змінімо тему.

— Молодець, кохана, — підбадьорює її Метт, обіймаючи дівчину іншою рукою і притискаючи її до себе. 

Ендрю, стоячи біля їхнього столу після того, як Ніл наполіг, щоб він познайомився з його друзями, порожньо дивиться на склянку з холодним чаєм улун перед Нілом. Дивно, але Дівчина і Сет сидять поруч один з одним у дружній атмосфері. Ендрю був упевнений, що вони розлучилися на поганій ноті, що ще більше погіршилося тим, що Дівчина потім почала зустрічатися з Нілом. 

Можливо, це тому, що вони обоє вже напівп’яні. Кількість напоїв, які Ендрю приготував сьогодні ввечері, була більшою, ніж зазвичай. 

Поки Ендрю був думками десь далеко, розмова перейшла на іншу тему, яка все одно стосувалася Ніла та його дивацтва.

— Але це не так погано, як тоді, коли Елісон напилася до нестями і вкрала купу водійських посвідчень на вечірці. — Метт клацає пальцями, дивлячись на стелю. — Де це було? Я не пам’ятаю, бо вона постійно робить такі речі. 

— А тепер вона просто йде до Ніла, коли напивається, — каже Сет з гидливою посмішкою.

— Ревнуєш, Сете? — каже Дівчина, піднімаючи брови. Коли Сет висловлює гучну незгоду і сердито відпиває своє пиво, вона гордовито вдихає і дивиться на свої нігті. — Крім того, я ходжу до Ніла тільки для того, щоб переконатися, що він правильно харчується.

— Ні, — незворушно відповідає Ніл. — Ти приходиш, бо напиваєшся і вирішуєш, що простіше ночувати в мене, бо я близько до твого місця роботи і так легше вставати вранці. 

— Ти все ще не вмієш готувати нормальні порції і все ще вважаєш, що їсти — це тяжка робота, — відрізає Дівчина.

— Я ще не помер, хіба ні?

Дивно, думає Ендрю. Зазвичай вони здаються набагато ближчими, коли Ендрю бачить їх разом. Зараз він не відчуває жодної теплоти, оскільки вони сваряться, як пара крабів. 

Він відчуває, що в цій головоломці бракує якоїсь частини, чогось, чого він не бачить. 

— Я маю повертатися до роботи, — каже він Нілу мовою жестів.

— Вже? — відповідає Ніл, дивлячись великими, дурнуватими очима.

— Не думаю, що мій бос буде задоволений, якщо я продовжу перерву довше, ніж вже продовжив.

Губи Ніла трохи смикаються, ніби він їх надуває. Одного дня він вб’є Ендрю, якщо Ендрю не вб’є його першим. Врешті-решт, він киває.

— Я прийду до тебе пізніше купити ще напоїв.

— Гей, — втручається Дівчина, — про що ви двоє так таємничо розмовляєте?

Метт затуляє їй рота.

— Перебивати людей під час розмови — це нечемно, Елісон. — потім він хихикає, явно п’яний. 

Зціпивши зуби, Ендрю відвертається, перш ніж сказати або зробити щось дурне.

— Було приємно познайомитися! — кричить йому Метт, коли той відходить.

— Хоча ти майже не промовив ні слова, — чує він, як бурмоче Ден. 

Ендрю ігнорує їх усіх і повертається до бару, де Ваймак тимчасово замінює його. Роланд витирає розлиту рідину на іншому кінці, а Ваймак дивиться на Ендрю, зморщивши чоло. 

— Твої друзі — галаслива і бешкетна компашка, — коментує він.

— Вони не мої друзі, — заявляє Ендрю.

Ваймак схрещує руки, піднімає брову і киває підборіддям збоку від Ендрю.

— Невже?

Ендрю озирається і бачить, як наближається Ніл. Ендрю кидає на Ваймака байдужий погляд і відмахується від нього рукою. Ваймак хмикає, похитуючи головою.

— Як скажеш, хлопче. Тільки постарайся сьогодні не розбити комусь пляшку об голову, добре? 

Ендрю ледь стримує бажання закотити очі. Це було один раз. 

Поки Ендрю приймає замовлення від кількох клієнтів, Ніл сідає на один зі стільців у дальньому кінці. Ендрю бачить, як Роланд відкриває для нього банку газованої води і мерзенно йому посміхається. 

— Як щодо того, щоб я приготував тобі випити? — каже Роланд, підморгуючи. — Коштом закладу. 

Ніл кидає на нього погляд, порожній і байдужий. 

— У мене вже є напій.

Роланд сміється, ніби Ніл щойно пожартував.

— Я мав на увазі справжній напій.

— Ні, дякую. 

Піднявши долоні вгору в легкому жесті капітуляції, Роланд киває, не втрачаючи веселого виразу обличчя.

— Гаразд. Дай мені знати, якщо передумаєш.

 Ніл продовжує потягувати содову. Помітивши, що Ендрю дивиться на нього, він помітно пожвавлюється, а в куточках очей з’являються зморшки. 

Ендрю відвертає голову і люто витирає край чистого келиха рушником. Краєм ока він помічає чоловіка, який потягує ром у кінці бару. Чоловік бачить Ніла, перевіряє своє дихання на долоні, зачісує назад своє темне волосся і підходить ближче.

Ендрю перекидає рушник через плече і підходить до них, стаючи прямо перед Нілом і байдуже дивлячись на іншого клієнта. 

Чоловік зупиняється, голосно ковтає слину і повертається на свій стілець.

З тихим задоволенням, Ендрю звертає свою увагу на Ніла і бачить, що той дивиться на нього з цікавістю.

— Що це було?

— Я зробив тобі послугу, — каже Ендрю. — І тепер ти мені винен.

— Послугу, — повторює Ніл, голос його беземоційний, мов сталь. — Як це?

Ендрю підпер підборіддя рукою, замислившись. У його голові прокручувалися події, які він спостерігав за столом з друзями Ніла, наче відеозапис, а потім — млява реакція Ніла, коли Роланд відкрито фліртував з ним.

Придушуючи почуття приниження, яке заполонило його, він питає:

— Які у тебе стосунки з Елісон? 

Ніл піднімає брову.

— З Елісон? Вона моя подруга. — він схиляє голову набік, пильно дивлячись на Ендрю. — Чому ти питаєш? 

Ендрю відчуває себе величезним дурнем. Він відводить погляд, розглядаючи гладеньку поверхню бару. Тепло обпалює його шию, пече. 

— Ендрю? — настирливо запитує Ніл.

— Замовкни.

— Ей, це ти почав. Серйозно, чому ти питаєш?

— Хіба чоловік не може задати просте питання і не бути потім за це докоряним? 

Ніл замовкає, а це ніколи не є добрим знаком. Ендрю ризикує поглянути на нього і бачить, що той дивиться на нього з розумінням в очах і з легкою посмішкою на вустах.

— Ти весь цей час думав, що я зустрічаюся з Елісон? — запитує він, м’яз на щоці здригається.

Окрім свого фірмового байдужого погляду, Ендрю не відповідає. Попри це, Ніл все одно посміхається, ніби щойно щось виграв. У нього дуже білі зуби. 

— Звідки у тебе взагалі виникла така думка? — запитує він, розвеселившись, здивовано зсунувши брови.

— Я закінчую цю розмову, — оголошує Ендрю, жахнувшись, що його викрили, і задоволений тим, що Ніл насправді не перебуває у стосунках.

Ніл хитає головою, а в очах його смішинки.

— Гаразд, гаразд, просто вислухай мене, перш ніж повертатися до роботи. — він дряпає металеву кришку своєї банки з газованою водою, дивлячись на Ендрю крізь свою чуприну. — Я насправді не зустрічаюся з людьми, — каже він. — Це не для мене, і я ніколи раніше таким не цікавився.

Ендрю відчуває дивний біль у грудях, але чекає, поки Ніл закінчить свою розповідь. 

Ніл довго і загадково дивиться на Ендрю. 

— Тобто, доки я не зустрів… — його перебиває Метт, який з’являється несподівано і голосно вітається:

— Агов!

— О, Метт, гей, — каже Ніл. 

— Я йшов до туалету і забіг сюди, щоб подивитися, чи ви тут займаєтеся. Тож… — Метт сідає на стілець поруч із Нілом. — Чим займаєтесь? 

— Нічим особливим. — Ніл кидає на Ендрю потайливий погляд. — Ми просто розмовляли.

Метт швидко кліпає, дивлячись то на Ендрю, то на Ніла. Ендрю майже вдячний за його стан сп’яніння. 

— Просто розмовляли? — повторює він. Потім він знизує плечима, посміхаючись. — Гаразд. Дай мені теж «просто порозмовляти» з Ендрю. Ти, бува, не любиш машини?

Ендрю стримує зітхання і повертається до роботи. 

*** 

Нещодавня історія пошуку Ендрю: як уникнути почуття сорому; погода на завтра; автогід по новим автомобілям; чому деякі комахи мають так багато ніг; книги, які варто прочитати цього літа

***

Ліфт зламався. 

Ендрю затримався біля поштових скриньок, вичистивши зі своєї скриньки купу рекламних листівок, і розмірковував, чи варто йому підніматися п’ять поверхів до своєї квартири. Він міг би повернутися до своєї машини і кілька годин безцільно їздити по місту, поки ліфт не полагодять. Він міг би навіть переночувати у Ваймака, якби захотів, але він не робив цього з часів закінчення коледжу. 

Повідомлення, прикріплене на дверях ліфта, запевняє мешканців, що ліфт буде відремонтовано до кінця дня. Він не ризикує припускати, що це займе більше часу. 

Він порвав кілька рекламних листівок на нерівні смужки і кинув їх на підлогу у вестибюлі, перш ніж бажання прийняти душ і трохи поспати пересилило небажання підніматися п’ять поверхів сходами.

Трохи фізичних вправ йому не зашкодять. Напевно.

Він піднявся на перший поверх, коли його вухо насторожилося: на сходах лунало знайоме стукання тростини, супроводжуване легкими кроками лап. Він зазирнув через перила і побачив Ніла, який обережно, але рішуче піднімався сходами.

Звичайно.

Ендрю подвоїв швидкість, хапаючись за поділ світшота Ніла, коли досяг сходинки, на який стояв Ніл. 

— Гей, — задихаючись, промовляє Ніл, явно намагаючись контролювати дихання. Крапля поту котиться по його скроні, привертаючи увагу Ендрю, коли вона стікає з його щелепи.

— Що ти, на твою думку, робиш? — запитує Ендрю. Це риторичне питання.

— Ну… — Ніл відкидає просякле потом волосся з очей рухом голови. — Я намагаюся дістатися до своєї квартири.

Цей чоловік стане причиною загибелі Ендрю. Він випускає довге, нечутне зітхання, витирає спітнілі долоні об штани і дивиться Нілу прямо в очі.

— Я понесу тебе, — каже він. — Так чи ні?

Це дивує Ніла настільки, що він замовкає, що само по собі диво. Долоні Ендрю знову починають пітніти, поки він чекає на відповідь Ніла.

— Так, — нарешті каже Ніл, обережно кивнувши головою. 

Ендрю у свою відповідь різко киває, зсунувши щелепу. 

Ніл передає Буфу свою тростину, перш ніж Ендрю торкається його спини, щоб підтримати його, притискаючи пальці до його зім’ятої сорочки. Руки Ендрю поколює, шкіра гуде, наче від електричного струму.

— Обійми мене за шию, — наказує він. 

Ніл мовчки киває. Ендрю підіймає його, поклавши одну руку на спину, а іншу під коліна. 

Він легший, ніж здається на перший вигляд. Іноді легко забути, що Ніл крихкий. Його особистість і шрами створюють враження, ніби він непереможний, ніби жодна сила у світі не може повністю знищити його дух і існування. Тоді майже дивно думати про те, що він зроблений з того ж, що й Ендрю — з плоті, крові і кісток.

Ендрю зосереджується на кроках, зосереджується на методичному русі ніг, зосереджується на яскравих променях від ламп над ними. 

Він відчуває погляд Ніла на своєму обличчі, стійкий і задумливий, що спалює його зсередини. Спина його сорочки промокла від поту.

До того часу, як вони добираються до п’ятого поверху, легені Ендрю відчуваються так, ніби їх спалили.

— Тепер ти можеш мене опустити, — каже Ніл, коли вони виходять із пожежної сходової клітки. 

Ендрю продовжує йти до квартири Ніла, ніби нічого не почув. Краєм ока він бачить, як Ніл закушує нижню губу. Його пальці стискають чорну футболку Ендрю, а потім поступово розслабляються.

Ендрю ставить Ніла на ноги тільки тоді, коли вони опиняються перед дверима. Він бере свою палицю у Буфа, але не відпускає футболку Ендрю.

— Ну що ж, — каже він, дивлячись на свої черевики, — Дякую, що підняв мене на кілька поверхів. 

Ендрю киває головою, дивлячись на соняшникову заколку для волосся, прикріплену до скроні Ніла, прямо над вухом. 

— Хочеш зайти поснідати разом? — запитує він, піднімаючи очі на обличчя Ендрю.

— Я маю погодувати Тварюку, — відповідає Ендрю.

— Точно. Звісно. Вибач. — Ніл розтискає пальці на футболці Ендрю. — Тоді, може, наступного разу. 

Ендрю встигає схопити його руку, перш ніж той встигає повністю відпустити її. Дивлячись на їхні з’єднані руки, Ендрю проводить своїм широким великим пальцем по шрамах на суглобах Ніла. Він дивиться Нілу в очі, робить повільний глибокий вдих і каже:

— Схоже, ти хочеш щось сказати.

Його слова викликають у Ніла сміх. Горло Ендрю бореться за крихту повітря, його серце б’ється як скажене. Він намагається пригадати, чи бачив або чув він коли-небудь, щоб Ніл щиро сміявся, і розуміє, що ні, не бачив і не чув.

Він би запам’ятав це, якби так було: та невелика затримка дихання, дзвінкий звук, що злітає з його м’яких губ, зморшки навколо його яскраво-блакитних очей — Ендрю ніколи б не забув таке.

— Насправді, так. — Ніл міцніше стискає руку Ендрю. Його очі такі ж чисті й щирі, як літнє небо. — Що скажеш про те, щоб переїхати до мене?

Ендрю завмирає.

— Я знайшов одне чудове місце недалеко звідси. Воно розташоване в хорошому районі, це одноповерховий будинок з трьома спальнями, тож там достатньо місця.

Ніл на мить замовкає, прикусивши нижню губу.

— Там є величезний задній двір, але, як ти добре знаєш, я не дуже добре розбираюся в садівництві. Мені, можливо, знадобиться хтось, хто буде жити зі мною, щоб доглядати за рослинами, які я куплю, особливо за Брунґільдою і Бакмінстером. Я також не думаю, що Буф зможе жити без тих ласощів, які ти для нього готуєш. 

Ніл посміхається: тихо, роззброююче. 

— І мені потрібен хтось, хто готуватиме мені сніданок у суботу і, звичайно, платитиме половину іпотеки.

Ендрю стискає губи, щоб вони не тремтіли. Наступний вдих, який він робить, гучно проходить по шляху до легенів.

— Ендрю, — тихо каже Ніл, ніби боїться. — Ти залишишся зі мною?

Ендрю заплющує очі, стримуючи глузливу посмішку. 

Я залишуся на стільки, скільки ти захочеш, згадує він. 

Він опускає голову, притискаючи лоб до плеча Ніла. Ніл напружується, а потім розслабляється. Він думає про Ніла і про всі риси, що роблять його таким, яким він є — безжально зламаним і викривленим, з проникливим поглядом, гострим як лезо ножа, і срібним світлом повного місця, що розливається по його шрамах. 

Він думає про мені подобається розмовляти з тобою і я радий, що ти живий, і я піклуюся про тебе, про квіткові заколки для волосся, ручно в’язаний плед та сніжинки, розсипані по полотну рудого волосся, наче галактичні пилинки. 

Він думає про неможливість існування Ніла в його житті і про те, як одне слово може дозволити йому залишити Ніла поруч із собою. 

— Так, — шепоче він у бавовняний светр Ніла.

Він чує, як Ніл затамовує подих, як той повертає обличчя, щоб щокою торкнутися голови Ендрю. 

Відчуваючи себе сміливішим, ніж будь-коли в житті, Ендрю обіймає Ніла за талію і заплутує пальці задній частині його светра. 

Він тримає очі заплющеними і вдихає. 

***

Нещодавня історія пошуку Ендрю: що потрібно знати перед тим, як купити і стати власником будинку; компанії перевезення речей, які не спустошать мій гаманець; метод Марі Кондо як декорувати будинок з обмеженим бюджетом; особливості, які роблять твій будинок більш привабливим

***

У нового співмешканця Ендрю галасливі друзі.

Вони допомогли перевезти меблі, але Ендрю вигнав їх усіх після того, як вони занесли всі коробки в будинок. 

Його співмешканець спостерігав за ним з легкою посмішкою, що розквітала на його губах, наче квітна на початку весни. Вона навіть привертала більше уваги, ніж заколка для волосся у формі півонії, що красувалася біля його скроні, прямо над вухом.

— Закінчимо розпаковувати? 

Ендрю ще трохи подивився на Ніла, просто тому, що міг, потім кивнув і повернувся до стоси коробок на підлозі кухні. Буф і Тварюка дрімають на терасі, згорнувшись один навколо одного, як два апострофи.

Коли Ендрю відкриває першу коробку, він зупиняється. Переконавшись, що це дійсно набір бездоганного, витонченого, вишуканого фарфору, він повертається до Ніла.

— У тебе є фарфоровий сервіз, — констатує він.

— Так. — Ніл ставить Ґертрудіс, Седжвіка і Рона на підвіконня, а потім бере свою тростину і підходить до Ендрю. — А що?

— Він ще питає. 

Ніл заглядає в коробку і знизує плечима.

— Я рідко ним користуюся.

— Чому? — запитує Ендрю.

— Тому, що, — відповідає Ніл. — Він дуже крихкий. А в мене є інші, міцніші речі. Не бачу сенсу замінювати їх на посуд, який так легко може розбитися.

Ендрю живе з варваром без смаку. Звісно, він прагматичний, але Ендрю все одно викине деякі з найпотворніших чашок і мисок, тепер, коли він знає, що у них є кращий, вишуканіший посуд.

Вони закінчують день після того, як Тварюка прокидається і розкидає колекцію пряжі Ніла. Поки Ендрю прибирає, Ніл готує їм чай. Ендрю виносить чашки з «Бананами в піжамах» на терасу, а Ніл влаштовується на сходах, а Буф сідає поруч із ним, поклавши голову йому на коліна. Брунґільда і Бакмінстер розташувалися біля розсувних дверей, де виглядають цілком як вдома. 

У вітальні щось розбивається. Ендрю припускає, що Тварюка перекинула попільничку, яка нікому з них не потрібна.

— Якщо ти коли-небудь замислювався, — каже він спокійно. — Саме тому я назвав її Тварюкою. 

Ніл скорочує відстань між ними, притуляючись до Ендрю.

— Не прикидайся, що ти не пишаєшся нею за те, що вона така гарненька маленька сволота. 

Він кладе голову на плече Ендрю і дивиться на їх неприкрашений сад. Він тихо наспівує, розсіяно погладжуючи Буфа по голові.

— Я думаю, тобі слід посадити троянди.

Ендрю задумливо хмикає, притулившись до краю чашки.

— А як щодо помідорів, які ти хотів? 

Ніл двічі плескає його по руці.

— Ти вже щось з цим придумаєш.

— Залишаєш всю важку роботу мені, — задумливо каже мені. — Ти справді загроза. 

Ніл випрямляє спину, створюючи невелику відстань між ними, щоб він міг подивитися на обличчя Ендрю.

— Знаєш, — починає він, з хитрим блиском в очах. — Це смішно, як ми робимо все навпаки. — його погляд ковзає до губ Ендрю, а потім повертається до його очей. — Ми почали жити разом, хоча ще навіть не цілувалися.

Ендрю ледь не вилив на коліна цілу чашку гарячого чаю. 

— Я маю на увазі, що ми не мусимо, якщо ти не хочеш. — Ніл обіймає руку Ендрю своєю, його пальці знайомі й теплі. — Але знай, уста мої — два пілігріми — хай пристойно, цілунком ніжним змиють гріх тяжкий.^[4]

Ендрю відсуває свою чашку вбік і стискає руку Ніла, наближаючись, аж поки їхні носи не торкнуться один одного.

— Припини цитувати Шекспіра.

Очі Ніла ніжні, а посмішка ще ніжніше.

— Але тобі подобається, коли я це роблю.

Ендрю не витрачає час на суперечки. Він проводить великим пальцем по губах Ніла, підраховуючи, скільки разів він уявляв, як цілує їх.

— Так? — запитує він.

— Так, — відповідає Ніл.

Ендрю вдихає повітря, ніби збирається зануритися в басейн з холодною водою, і нахиляється. 

З нізвідки Тварюка вилазить йому на плечі, виводячи його з рівноваги. Вона муркоче, ніби нічого поганого не зробила, і з ентузіазмом треться об його щоку.

Ніл кліпає очима. Потім він сміється, відкривши рота і засяявши.

Щось в Ендрю тремтить і твердне, все одночасно. 

Він міг би звикнути жити тут, до того, що у нього є хтось, з ким можна жити.

***

Нещодавня історія пошуку Ендрю: рослина котячої м’яти для котів; гаражний розпродаж поблизу; як попросити начальника змінити графік роботи; ціни на квитки «Ромео і Джульєтта»; як садити чорнобривці; як створити дім

***