Work Text:
— Ти там топишся чи що? — Джеймс нетерпляче стукає в двері ванни, де засів його друг, Ґультяй, і не вилазить вже пів години.
— Ой, да ладно, Золоторіг! Я попав під зливу, сильнішу за Мерліна, дай відігрітися! — Почувся голос з під дверей. Названий Золоторіг зітхнув, зневіроючи впавши на ліжко, вже і ненадіячись що його друг вийде з ванної кімнати взагалі. Думки мимоволі попливли до всієї ситуації в якій опинився Сіріус. Той розказував про весь жах що творився у його сімʼї Джеймсу, тому Джеймс частково очікував що Ґультяй колись втече з дому, але коли це насправді сталося він не був готовий.
Ні він, ні його батько не були готові відкривши двері в грізну зливу і побачити на ґанку на скрізь мокрого Сіріуса, в легкому одязі, який був явно не для вулиці, великою сумкою, напханою доверху зі словами — Гей, привіт! У мене виникла невелика проблема..можна зайти? —
Спогад змусив хлопця сіпнутися, а через пару секунд Сіріус вискочив з ванни в халаті, завалившись на ліжко.
— Що за-!? —
І на Джеймса також включно, миттєво здувши всі переживання і страх замінивши їх здивуванням і невдоволенням.
— Ґультяй! Якого біса!? — Крикнув Поттер, скидаючи Блека з себе на підлогу.
— А-а-аай..за що, мій дорогий друже? — проказав Сіріус, драматично поклавши руку на серце. Джеймс закотив очі на викрутаси свого друга, вставши з ліжка і пішов до ванни, яку нарешті звільнив собачий анімаг.
— Перестань, королева драми. — Сказав Джеймс, перш ніж замкнутися в ванній кімнаті. На мить він притулився до дверей, прислухаючись. Частина його боялася навіть залишати його найкращого друга самого в кімнаті після всього поганого що він пережив, перш ніж прийти до Джеймса, тому що все що змусило Сіріуса втекти, мало бути справді поганим. Але на щастя єдине що він почув це те як Сіріус встав, всівся на ліжко Джеймса і видно почав перебирати свою сумку. Тому видихнувши, шістнадцятирічний чарівник відійшов від дверей, вірішивши що зможе про все розпитати свого друга після ванних процедур.
______
— Цей ганебний виродок! — Лютий крик Матінки розбудив ледь заснувшого Реґулуса. Включивши настільну лампу поруч з ліжком він втомлено протер очі, проганяючи ті невеликі краплини сну що ще були в нього.
— Що вже сталося.. — прошепів собі під ніс чистокровний. Лише через пару секунд його догнали недавні спогади. Сварка між матінкою і Сіріусом. Сіріус втік із дому. Вискочивши з ліжка, Реґулус побіг до дверей зі своєї кімнати, вже плануючи відкрити їх, але зупинився щоб заспокоїти своє дихання і серцебиття, яке видно через стрес пришвидчелося.
Заспокойся, Реґулус. Ти ж не як твій старший брат. Ти маєш поводитися як личить твоєму статусу.
Вдих - видих.
Ти не розчарування, як він.
Вдих - видих.
Ледь як заспокоївшись, молодший Блек підняв голову високо, а лице тримав нейтральним, відкриваючи двері і спокійно спускаючись вниз. Він все ще чув злісні крики своєї матінки, яка ніяк не могла заспокоїтись. Нутро говорило йому розвернутися і піти заради своєї безпеки, але гордість та допитливість взяли верх. Я що, втечу як Сіріус? Ніколи! Я не маю бути таким розчаруванням як він.
Поруч з ним різко зʼявився Крічер, налякавши його так що маска нейтральності ледь не зісковзнула зі обличчя. Але придивившись до ельфа чарівник помітив що той дивно виглядає лютим і наляканим водночас. Страх вже заповзав під шкіру молодшому Блеку від думки що могло статися, але все ж вирішивши спитати в першу чергу в домового ельфа щоб хоча б віддалено розуміти ситуацію.
— Крічер, розкажи мені, що так розізлило Матінку? — ввічливо запитав Реґулус. Обличчя ельфа на це тільки насупилося, і він тільки буркнув — краще самі ідіть подивіться.. — перш ніж зникнути. Реґулус на мить застиг, пробуючи зрозуміти що сталося. Подібна поведінка ніколи не була властивою Крічеру, принаймні, не по відношенню до нього. Все ж Кірчер не дуже поважав Сіріуса, в принципі як і будь хто на площі Ґрімо 12. Реґулус знову помотав головою,подумки лаючи себе.
Чому ти взагалі думаєш про нього!? Ти що, хочеш бути як він? Голос в голові люто і глузливо випитував.
— Реґулус. — підліток різко повернув голову в бік звуку голосу, водночас випрямившись. Молодий чарівник був впевнений що почув хруст своєї спини і шиї, та надіявся що ніхто крім нього цього не почув. Внизу, поруч з дверима в кімнату з якої кричала мати, стояв Оріон Блек. Він був одягнений в нічну сорочку, видно батько збирався йти спати, але потім сталося щось, що схоже розізлило матінку. Хоч він зберігав спокій на лиці, можна було легко простежити хмурість в бровах, міцно стиснуті губи, гнівне полумʼя в очах. Щось явно сталося. Знову подумав Реґулус. Щось серйозніше ніж я думав. Реґулус спробував проковтнути грудку в горлі.
— Батько. Ви не знаєте, що так розі-розчарувало Матінку? — випадково обмовившись, Реґулус застиг, чекаючи доки його помилка впаде та його покарають за "неввічливу" поведінку, але замість цього Оріон лише втомлено зітхнув. Видно, він був вже надто втомлений щоб насправді перейматися цим.
— Йди зі мною. Побачиш сам. — Проговорив Лорд Блек, чекаючи поки його молодший син спуститься зі сходів. Коли ж Реґулус опинився поруч з своїм батьком, той повів його до вітальні, з якої і долинали крики матінки. Точніше, раніше долинали. Зараз була якась напружена тиша, в якій кроки Оріона та Реґулуса звучали як ніщо дзвінко і голосно.
Зайшовши в вітальну Реґулус побачив як посеред кімнати стоїть Вальбурга, теж в нічній сорочці, кидаючи лютий погляд на..стіну? Реґулус відчуває щось..неправильне в ній, але справді не розуміє в чому справа, доки не обгорне всю кімнату поглядом, а в голові щось не клацне. Простеживши те як на стіні видно явний контур чогось, що висіло на ній раніше, дірки в стіні, що вказують на те що щось було прибито до стіни. Пуста стіна раніше не була пустою.
На пустій стіні раніше висів фамільний гобелен. Раніше.
Крижане розуміння охопило Реґулуса. Його брат..його йобнутий брат!
Блять!
______
— Ґультяй, ти вкрай йобнувся? — Джеймс в крайній степені шоку запитує, вдивляючись в гобелен на своєму ліжку, час від часу переводячи очі на Сіріуса, який з задоволеним виразом обличчя сидів на краю ліжка, що не зайняв гобелен. Тай якби ж то був просто гобелен!
Настільки довжелезний, що зайнявши практично все ліжко Джейсма все рівно волочився по підлозі. Старий настільки, що здавалося тільки завдяки чарам ще не посипався. На тлі зеленої тканини зображене стилізоване дерево, на гілках якого розташовані портрети людей, нижче ж під кожним білою стрічкою підписані імена та дати життя. А головне, на самому вершечку чітко великими літерами було виведино "ШЛЯХЕТНИЙ І ДАВНІЙ РІД БЛЕКІВ", а маленькими буквами під цим було написано "завжди чистий".
— Ну як? По справжньому помпезний, еге ж? — Проказав Сіріус, розглядаючи фамільний гобелен Блеків. Джеймс не міг подумки не погодитися, але все ж його зараз хвилювало зовсім інше.
— Хіба твої батьки не будуть в люті від цього? — Ґультяй на це лише примхливо фиркнув, відповівши.
— А я по-твоєму нащо ще його спер? Мені він нафіг не здався сам по собі. — Джеймс не мав що на це сказати, тому протиснувся на ліжко, стараючись на всяк випадок не сідати на гобелен. Розглядаючи його більш детально, він помітив в декількох місцях дивні чорні плями замість портретів людей, не зразу зрозумівши що то видно навмисно випалено. Джеймс тицьнув пальцем в випадкову пляму, спитавши Сіріуса.
— Гей, Ґультяй. А чому деякі портрети випалені? І хто із Блеків був на цих портретах? — глянувши на пляму, на яку вказує Джеймс Сіріус якось по тужливому зітхнув.
— Там був портрет Маріус Блек. Її випалили з гобелену та вигнали з роду Блеків за те що вона була сквибом. —
— О..це..не дуже. А це хто? — в спробі якось відійти від теми сквибів Джеймс показав на іншу випалену пляму. — Чому його випалили? —
— Айолі Блек, вийшла заміж за магла. Тож була вигнана з роду. —
— А тут хто був і чому випалений? — продовжував розпитувати Джеймс.
— Фінеас Блек, боровся за права маглів. Теж був вигнаний. —
— а цей? —
— Андромеда Блек, вийшла заміж за маглонародженого. —
— Почекай, Андромеда? Хіба вона не рідна сестра Беллатриси та Нарцисси? Я то думав куди вона зникла. —
— Ага, я теж здивувався коли вона послала всіх і втекла до свого коханого. Просто ікона, я вважаю. — Зі реготом проказав Сіріус.
— Невже кожного Блека що "розчарував та присоромив" рід випалюють із гобелену!? — Здивовано прикрикнув Джеймс. Для нього це звучало як свинство.
— Так, Матір завжди казала що "зрадники" не повинні бути на ньому. Це ніби остаточна крапка, щоб показати повне відсторонення роду від людини. — з презирством сказав Сіріус, а потім додав.
— І якби я не стягнув цей гобелен із собою то мене б так само викреслили б. Наче я й ніколи не був Блеком. — І хоч Сіріус старався зробити вигляд ніби його втеча з дому ніяк на нього не вплинула, Джеймс бачив напругу в його плечах, тож він перекинув одну руку через плечі, частково обіймаючи, проказав.
— Гей, та яка різниця що там думають ці консервативні ідіоти? В тебе є сімʼя тут. Як мінімум в обличчі мене. Тай Муні і Червохвіст теж. Тож не хвилюйся, брате. — Джеймс з полегшенням побачив як напруга в плечах Сіріуса спадає, тож він знову тицьнув в ще одну пляму.
— А він то що зробив? Чхнув не так? — пожартував Джеймс, з щастям помічаючи що його жарт спрацював, оскільки Сіріус спалахнув хоч і тихим, та щирим реготом.
— То Едуард Блек, і я не здивуюсь якщо ти виявишся правим, бо я насправді не в курсі чого його випалили… —
______
Привідкривши двері до кімнати свого сина, Юмфимія з полегшенням побачила двох дітей, що сиділи на ліжку і тихо переговорювалися між собою, навіть не помітивши її. Юмфимія також помітила наче якись гобелен на ліжку, але вирішила що спитає про це вже зранку. Повернувшись, вона рушила до власної спочивальні, біля якої притулившись до дверей стояв її чоловік, Флімонт.
— Ну і як вони? — Хоч Лорд Поттер і пробував сховати своє хвилювання, та Юмфимія легко помітила як той нервово ледь перебирає пальцями, похмуру зморшку між бровами, а також те як він час від часу відводив очі в темний коридор, де знаходиться кімната Джеймса. Але Юмфимія тільки посміхнулася, оскільки сама почувалася так само. Саме через це вона пішла до кімнати Джеймса, аби перевірити чи все нормально.
— Все добре, Флімонт, не хвилюйся. — Було приємно бачити як все неспокійне хвилювання здувається із Флімонта, а на обличчі зʼявляється полегшення, але все ж було дещо що вони мають проговорити, хоч і Юмфимія була впевнена що Флімонт уже дійшов того ж рішення що й вона. Глибоко вдихнувши, Юмфимія почала.
— Я так розумію, Сіріус..
залишається з нами. — Флімонт закінчив речення за неї, підтвердивши її роздуми. На його лиці розквітла посмішка.
— Ми ж з тобою завжди мріяли про ще одну дитину. — продовжив Флімонт. Радості Юмфимії не було ради, тож вона підбігла до свого чоловіка, обійнявши та поцілувавши його.
— Так. — тихо бурмотіла собі під ніс Юмфимія. — Справді так. —
______
Реґулус не хотів в цьому зізнаватися, але коли його батько спробував заспокоїти матінку та між ними почалася серйозна суперечка то він просто втік, поки на нього не звертали ніякої уваги. Він постарався відкинути голос, що шепотів що він боягуз, що втік в точності як і розчарування роду Сіріус, та постарався обдумати все.
Реґулус, спершись на двері своєї кімнати обезсиленно сповзав на підлогу, а в голові крутилась якщо не рахувати самознищувальний голос лише одна думка. Стукнувшись потилицею об двері, Реґулус прошепотів цю єдину свою думку.
— Сіріус ти..я знав, що ти йобнутий, але ж не настільки… —