Work Text:
Вже певний час Сатору почувався, ніби втрапив у халепу. Розкинувши мізками, вирішив — абсолютно об’єктивно, звісно, — що це волосся Суґуру було у всьому винним.
Все це видавалося несправедливим. У всіх інших довкола воно виглядало як… ем, волосся? Звичайне собі. А в Суґуру? Занадто блискуче. Занадто гладке. Занадто добре пахне. Ідеальне. Розпущене спадало на плечі так гарно, що у Сатору перехоплювало подих, наче його вдарили в груди. Зібране виблискувало на сонці, гаряче на дотик, як розпечене вугілля.
Сатору ловив випадкові можливості доторкнутися так, щоб, ну… не здатися збоченцем. І йому подобалися ці дотики. На кінчиках пальців ніби завмирав захват.
Сатору забував слухати вчителів на уроках. Його погляд тонув за лінією шкіри, що виступала з-під коміра форми Суґуру. Його очі слідкували за пасмом волосся, що вибилось з пучка і повільно сповзало на плечі Суґуру. Тонкою чорною змійкою. Споглядання цього пробуджувало бажання розтріпати це неможливо паскудне волосся!
Лихо, справжнє лихо.
Сатору роздратовано відвертався. Напинав губи. Підборіддя вперто впиралося в долоню. Роздратування нахабно захоплювало всю його увагу. Непрохане. Гаряче. Дивне відчуття.
А ще — це було не лише про волосся. Нехай Суґуру лишався в своїй підлітковій незграбності — вигострені риси обличчя, погана постава, довгі ноги, які вічно впиралися у всі можливі перешкоди колінами, нікуди було їх такі подіти (Сатору знав, як воно). Форма, яку видали трохи завелику, бо Суґуру був хлопець високий, а ще й досі ріс. Вже не дитина, ще не чоловік.
Але вже тепер крізь це проглядалося дещо інше: вишуканий обрис обличчя, м’якість уважного погляду, в якому були розум і цікавість. Витонченість, тиха горда краса, яка ставала неминучою. Дурнуватий сміх поруч з чарівністю усмішки, коли кутики губ Суґуру підіймались вгору достатньо, щоб на щоках з’явились крихітні ямочки. Здається, ніхто крім Сатору їх не помічав. Не приділяв стільки уваги. Здається, ці ямочки йому снилися ночами — сон, загорнутий в солодке передчуття чогось, чого Сатору не розумів.
Що воно означало? Окрім того, що на Суґуру хотілося дивитися. Милуватися, милі боги, замиловуватися і забуватися. Не відводити погляд, навіть якщо це було невиховано.
І щоразу, коли Сатору це помічав, серце шалено кудись поспішало. Це дратувало.
Чому він? Чому саме Суґуру? Чому його дурнувате волосся й обличчя змушували Сатору почуватися ідіотом із тремтячими руками й підвищеним тиском? Йому шістнадцять, який тиск! Ще стільки років не мав би його хвилювати, ні?!
Навіть у спарингах це заважало. Дихання швидше перехоплювало.
Після їхного ранкового тренування Сатору упав на траву, розстебнувши спортивну вітровку й пропускаючи прохолоду на вологу гарячу шкіру. Власне неслухняне волосся стирчало в усі боки. Сатору дмухнув на своє чоло, але липке від поту пасмо пристало до його шкіри. Він скривився і поглянув на Суґуру поруч.
Той влаштувався в розслабленій позі, розхристаний і так само спітнілий, але спокійно перев’язував свій хвіст новою резинкою. Пальці рухалися впевнено й легко. Захотілося його… вдарити? Повалити в траву? Сатору хаотично роздумував над тим, чого взагалі хотів цієї миті.
Піддражнити? Це ось точно.
— Знаєш, Суґуру, — протягнув Сатору, закинувши руки за голову, — твоє волосся занадто довге. Як у дівчиська. Підстригся б вже, га?
Суґуру завмер, глянув на нього скоса.
— Дівчиська?
— Ага. Гладеньке, блискуче, таке драматично гарне, коли розпущене. Рапунцель, спусти свої коси! — не спинявся Сатору.
До Рапунцель було ще далеко, звісно. Волосся Суґуру сягало трохи нижче лопаток. Та як вже понесло, спинитися було важко. І несло Сатору прямісінько у пастку усвідомлення, яку сам собі й влаштував глузуваннями над Суґуру.
Бо той лиш тихо хмикнув, затягуючи резинку.
— Я думав, тобі подобаються дівчиська.
Ого. Ці слова різонули, ніби Суґуру випадково торкнувся забороненого.
— Що це мало означати?!
Сатору різко сів, обурено поглянувши на нього. Та ні, це зовсім не випадково! Спеціально знущався у відповідь.
— Це ж ти мене з принцесами порівнюєш, — спокійно відповів Суґуру, і в кутиках його уст заграла ледь помітна усмішка. І знову ці ямочки на щоках. Вдарити б його по пиці! — Схоже, ти надто уважно придивляєшся.
— Заткнися вже, — пробурмотів Сатору. Його світле обличчя вмить налилось жаром, беззахисно демонструючи зрадливий рум’янець.
Він склав руки на грудях і надувся, але це ще більше розважило Суґуру.
— Взагалі-то, критика від когось, у кого кульбабка на голові вибухнула, не зовсім валідна, — відрізав той.
— Кульбабка?! — Сатору аж підскочив.
Хтось наривався на другий раунд розмахування кулаками, який погрожував стати не зовсім дружнім.
— Ага, — отак-от просто кивнув Суґуру.
Сатору не витримав. Простягнув руку, підчепив пальцем резинку на його акуратному пучку й різко потягнув. Хотів побісити.
Вузол розсипався миттєво. Волосся Суґуру впало йому на плечі темною шовковою хвилею. І час на мить зупинився.
Сатору застиг, відчуваючи, як пасма ковзнули по його пальцях — м’які, ніжніші, ніж він запам’ятав. Шкірою побігли сироти. До носа долинув легкий запах шампуню — свіжий і трав’янистий, з дражливою ноткою квітів. Справжнє лихо! Сатору зажадав втопитися обличчям в тому волоссі, вдихнути ще, не відпускати, хоч вся ця сцена й тривала кілька секунд… замало.
Якого біса йому взагалі цього хотілося?
— Ну чудово, — відгукнувся Суґуру, заправляючи пасма за вухо.
Тон його був не сердитий, радше поблажливий, ніби він грався з неслухняною дитиною. Зрештою, Сатору і був неслухняною дитиною. Обидва вони були.
Сатору проковтнув сухість у горлі, різко відхилився назад, прикрившись нахабною усмішкою.
— Ха. Тепер ти точно виглядаєш як принцеса!
Суґуру підняв брову.
— То ти просто заздриш. Моє краще за твоє. Тебе таке вибішує, еге ж?
— Краще?! — Сатору розсміявся хрипкувато — серце билося, як скажене. — Та хоч би в дзеркало подивився! Твоє як запрошення, «рятуйте мене, я діва в біді!»
Він знав, що перебільшував. Голос Шьоко в його голові звучав нав’язливим «дурнику, таке казати — це сексизм!»
Суґуру примружився, плануючи свою помсту. Посмішка його стала зовсім лінивою, наче в хитрого кота.
— Якщо я діва в біді, то ти, виходить, принц-рятівник?
Це вдарило занадто близько до того, чого Сатору уникав. Від чого тікав. Якби це був морський бій, його б поранили, може й затопили якийсь із корабликів, вимальованих на полінованому аркуші. Лихо, казав же!
— Хіба у твоїх снах.
Він штовхнув Суґуру в плече.
Той розсміявся й нахилив голову, аби зібрати новий вузлик. Волосся знову впало вперед темним шовком. Сатору не міг відвести погляду, його заворожувало, як пасма ковзали крізь руки Суґуру, як сонце грало на чорному. Суґуру спокійно перебирав волосся пальцями й мовчав, ніби ця їхня дивна розмова була чимось буденним. Оце так люди… фліртують одне з одним?
Сатору відвернувся, набурмосившись. Кусав внутрішній бік щоки, аж боляче стало.
Правда здавалася йому надто страшною. Страшнішою за те, що його прекрасну зачіску нарекли «божевільною кульбабкою».
Він не хотів визнавати, що кожен жест Суґуру змушував серце шалено калатати не через роздратування. Зовсім ні. Це було щось зовсім інше. Досі незвідане. Набагато небезпечніше. Те саме передчуття зі снів. Передбачення, закодоване в рисах обличчя іншої людини. Те, що змушувало саме Сатору поводитися «як дівчисько».
Суґуру змушував його панікувати.
Дурне перше кохання.
Халепа, та й годі.