Work Text:
Теплий вечір ранньої осені – сутінки огортають землю раніше, ніж тиждень тому, але подих холоду ще далекий і примарний. Пора ідеальна для прогулянок, тому шлях від Асоціації до їхнього району став довшим на кілька поворотів і на кілька раніше незнайомих місць.
Так вона з Ксав’є і забрели до цього старого парку, віддаленого від головної дороги, де гул машин був далеким фоновим шумом. Зелень дерев вже змінюється жовтогарячим, і асфальтова доріжка, за якою не так ретельно доглядали як у великих парках, вже була встелена золотим листям.
І трохи пройшовши цією доріжкою, за поворотом їх чекав старий майданчик. Стояв той пусткою – місцеві дітлахи надавали перевагу іншому парку з сучаснішими і цікавішими атракціонами. Вони були тут одні, тому вона не могла втриматись, щоб не піддатись дитячому пориву сісти на гойдалку і грайливо наказати Ксав’є:
– Розкатай мене!
Він похитав головою, але підкорився її капризу, тому що коли вона так усміхалась йому, він був готовий покласти до її ніг весь світ.
– Ось і знову ти сповнена енергії, – Ксав’є пригадує як вона весь день на роботі, похована під звітами про Блукачів, скаржилась, що в неї нема сил навіть існувати.
– Від тебе підзарядилась, – він всміхається кутиками губ у відповідь. Думає це більше його випадок, бо коли з нею навіть його одвічна сонливість поступається нескінченній енергії, тому що вона наповнює його теплом.
Ксав’є сідає на гойдалку поруч з нею. Вона вже досить сильно розгойдалась, захоплено метляє ногами. Вітер підхоплює її сміх. Погляд Ксав’є ніколи не покидає її сяйливу в вечірніх променях фігуру: волосся, ясні очі, вигин вій, м’які губи. Вона здається зосередженою на осінньому небі та палітрі жовтого на деревах, але відчуває на собі його найблакитніші очі й повертається до нього. Стає ще раз ясно, що її завжди буде тягнути до нього, як і його до неї.
Вони так і гойдаються: вона швидко і високо, а Ксав’є ліниво, ледве-ледве. Момент, безцінний, один з безлічі, який закарбується в їхніх спогадів.
Все навколо них вже в осінніх шатах. Тут, раптом, вітер зриває один з жовтих листків і підхопює в танці над її головою. І вона ловить цей листок швидше, ніж встигла усвідомити цю ідею, завдяки рефлексам тренованої мисливиці. Це викликає у неї сміх – і ще одну ідею – тому вона стишується і тягнеться до його руки.
– Це тобі, Ксав’є. Тому, що ти разом зі мною на гойдалках. Тому що разом зі мною цієї осені.