Work Text:
Джісон був у студії, коли він побачив. Його відео з виконанням уривку своєї нової соло пісні, та інше з кавером на пісню в інстаграмі лайкнув і прокоментував його улюблений репер. А потім написав в особисті й запросив на обід на наступних вихідних.
Він так закричав від захвату, що Чанбін вронив свою чашку. Але зрештою всі троє почали несамовито галасувати від радощів. Бо якщо Хан запише з ним трек, то потім скоріш за все можна буде якось цього чувака і на співпрацю з усім тріо перетягнути.
Джісон написав Мінхо мало не одразу, як Чан випустив його із задушливих обіймів. Мінхо поки що не був у мережі, проте Джісона це аж ніяк не збентежило. Вони продовжили працювати, лише тепер з неосяжною мотивацією та натхненням.
Мінхо відповів пізніше, але дзвінком.
— Чагі, я пишаюся тобою!— Мінхо каже з іншого боку слухавки, його голос насторожливо хриплий.
Джісон радо щебетав би з ним по телефону, але ж в інших умовах. Його настрій повільно але дуже цілеспрямовано падає. Він поспішає запитати.
— Дякую. Хьоне ти захворів?— Джісон хмурячись, зупиняється на місці. З іншого боку Мінхо зітхає.
— Тому і дзвоню. Ти ще не пішов зі студії? Можеш запитати хлопців переночувати у когось із них?
Джісон не питає в них. Він не хоче сьогодні спати сам. І нехай він захворіє також, але він хоче спати вдома. І можливо, в такому разі, йому знадобиться його ковдра та подушка в ванній, адже у них однокімнатна. По цимбалах.
Він стукає у вхідні двері. Морально готується спати в підʼїзді на брудному килимку в найгіршому випадку.
— Я ж сказав, що не пущу тебе.— Мінхо каже з середини.
— З такими твоїми фразочками піду до вахтерки.
— У неї навіть немає ключів від квартири, ідіот.
У Джісона є. На диво, до речі. От саме сьогодні він мав згадати про ключі перед виходом, тільки щоб потім не мати змоги скористатися ними - Мінхо закрився з середини.
— Скільки у тебе температура?
— Тридцять вісім і чотири. Це небезпечно, тому ти залишишся там.
— Що за…— Джісон спантеличено дивиться на двері.— Що ти несеш…— Почувши лише тишу у відповідь, він, усвідомивши, що це надовго, сідає на підлогу. Іу.
Він тужливо виє «нууу Мінхооооо» під дверима. Чутно кашель з середини. Джісону тільки більше хочеться виламати ті кляті двері. Не важлива ціна такого героїзму, адже він збирається писати колабу з легендою репу.
— Ну Чагі, будь ласка! Тобі зараз потрібно відпочивати і щоб хтось, тобто я, дбав про тебе.— Чим довше він тут сидить, тим більше журби збирається в його грудях. Він каже зовсім тихо, але щоб Мінхо почув.— Прошу. Я не вимагатиму поцілунків, просто хочу бути поряд. Не за дверима точно.
— Ти так захворієш.
— Ее, ні, не думаю. Я ж хворів тільки от, минулого місяця.
— Ну не знаю… Я сумніваюся, що це те саме.
— Мені вже нема де спати, ти що залишиш свою крихітку отак в підʼїзді? Тим паче котів ти не виставив за двері, я впевнений.
— Чорт, а треба?
— Ні, не думаю.
— Гаразд, тільки ти пообіцяв: жодних поцілунків та обіймів. Нічого.
Щойно лунає клацання замку, Джісон вже на ногах. Коли двері відкриваються, він одразу ж тягнеться до Мінхо витягнутими губами.
Мінхо, слава богу, лише хихикає.
Але Джісон серйозно лишається нецілованим.
— Трясця, навіть обійми?— Джісон дується, коли Мінхо відповзає подалі від нього на ліжку.
— Ні, пробач.— Мінхо лягає, паралельно дістаючи серветку з коробки, шмигає носом.— Тобі слід зараз подбати про свій голос для запису.
Краще б Джісон дійшов цього усвідомлення після того, як вже захворів би. Бо тепер у нього є мотивація залишатися на відстані.
— Трясця, я навіть не подумав,— Джісон зітхає. Відтепер ідея про фізичний контакт з Мінхо в його голові згасла. Але від того жити приємніше не стало. Він сидить на краю ліжка і мовчки втикає в підлогу, поки Лі влаштовується під ковдрою. Невидима стіна між ними дратує Джісона, як проблема, з якою він не може нічого вдіяти і лише проковтнути. Бо так і є. Але Джісон дуже погано справляється з такими проблемами, і Мінхо знає про це.
Мінхо легко штовхає його ногою крізь шар теплої ковдри.
— Гей, все буде добре.— Він каже, підповзає ближче, щоб заглянути в його очі.— Через кілька днів мені стане краще і все знову буде нормально.
— Але…
Мінхо затикає його своїм заперечливим мугиканням. Підбадьорює очима. Джісон дивиться, і не може стримувати свої губи від усмішки. Мінхо такий красивий, навіть коли хворий. Сумний блискіт очей Джісона перетворюється на повноцінну мокроту, яку він невдовзі розмазує по щоках своєю долонею.
— Оуу, любий,— Мінхо воркоче, турбота і розчулення на його обличчі змушують Джісона повноцінно шмигнути носом, схиливши голову.
— Я цілий день думав про те, як прийду додому і поділюся з тобою своєю радістю, але…
— Але ти і досі можеш…— Мінхо каже, хоча звучить не впевненим.
Джісон вперто хитає головою.
— Ні, я не можу. Бо я хочу бути ближче з тобою. Словами все не передати, як я можу..?— Він мовчки витирає сльозу з підборіддя. Наступна починає котитися повільно за тим же самим маршрутом. Він піднімає голову.— Мінхо.
— А?— Мінхо очікуюче дивиться на нього. Він виглядає так, ніби от-от сам почне плакати. Чомусь тепер Джісон відчуває, як остання сльоза висихає, навіть не торкнувшись його шкіри.
— Я люблю тебе.
Мінхо кліпає, дивиться на нього тим самим поглядом, хоча Джісон планував цими трьома словами заспокоїти його. На його щастя, губи Лі розтягуються в сердешній усмішці.
— Я теж тебе люблю.
— Дякую, що пустив мене.— Джісон усміхається ширше.— Бо я б заревів Чану весь диван.
— Ти б не пішов до Чана. Ти його навіть не питав.— Мінхо знає все про Хана, і навіть те, що той сам ніколи б не усвідомив.— А зараз я б сказав тобі спати у ванній, але ти…
— Чшш!— Джісон перебиває, залишаючи його чарівно кліпати очима,— Бейбі, тобі треба менше говорити. Або тільки шепітом. Я піду принесу тобі чаю. Ти хочеш їсти?
Він іде з кімнати, продовжуючи говорити з Мінхо, хоча буквально кілька секунд тому заборонив йому відкривати рота. Щоправда, Мінхо це не зупиняє.
— Ти не будеш спати зі мною!
— Ще й як буду, коханий. Коли ти пустив мене, ти вже дав мені дозвіл спати з тобою. Фактично, ти дав мені дозвіл спати з тобою у листопаді 2021го року, коли ми вперше зайнялися коханням.
Джісон ставить воду для макарон кипіти, і виносить Мінхо його чай.
— Пригадуєш той вечір?— Він каже романтичним голосом, відкриває рота, щоб продовжити, коли Мінхо зупиняє його своїм похмурим виразом обличчя.
— Припини. Мені так само, як і тобі, хочеться торкатися тебе. Ти тільки тиснеш на болюче.
Джісон мало не перечіпляється через якогось із котів, що виліз з під ліжка. Слава богу, він безпечно ставить чашку. Потім, як заведено, він жбурляє повітряний поцілуйчик Мінхо перед тим, як повернутися до кухні. Намагається зосередитися на хатніх справах замість настирливого суму в душі.
Мінхо вечеряє у ліжку, а Джісон поряд із ним. Бо Джісон прилипучий ідіот, ймовірно. І тому що Мінхо ніяк не може його вигнати. Вони дивляться свій серіал, а Дорі лізе мордою в тарілку спочатку до одного, потім до іншого. Мінхо дозволяє Хану торкатися кота, і на тому добре.
Вечірні любощі перед сном обмежуються лише словами. Але й там, Мінхо закликає його не переборщити. Бо той ставав занадто провокативним. Джісон поволі божеволіє з цими обмеженнями.
Проте Джісон вчиться максимізовувати своє благополуччя та насолоду життям. Йому в голову приходить ідея, і він її не відкидає.
— Можна хоч обійми через ковдру?
Мінхо зітхає, зиркає на нього з під лоба. Він киває.
— Ходи сюди.
Барʼєр з подушок, насправді, не дуже дієвий спосіб, але це єдине, що Мінхо може зробити щоб «врятувати Джісона». Взагалі не дієвий.
Вночі Джісон перевертається. Він легко перелазить на іншу сторону і моститься до гарячого тіла сплячого Мінхо.
Він прокидається вранці із сонним стогоном. Його відштовхують від твердої спини коханого. Чи це і є його коханий? Дідько…
Із мокрими після сну, ледь-ледь розплющеними очима він лежить на місці і дивиться кудись. В стіну. Через кілька секунд:
— Ну хьооооон.
У відповідь він чує лише вишмаркування. Поки Мінхо зайнятий, він перевертається назад до нього, закидає ногу та встромляє ніс йому між ребра. Відчуває, як крізь все його тіло проходить кашель Мінхо, і на мить здається, що Джісону в горлі першить. І якщо чесно, він був би радий зараз захворіти. Краще тепер, ніж потім, щоб вся ця історія з недоторканістю не повторилася. Лишається лише сподіватися, що до наступних вихідних та довгоочікуваного обіду він одужає.
— Не бійся, я походу теж захворів,— Джісон хихикає.
Мінхо розчаровано стогне,— Охх, вибач…
— Гей, ти взагалі ніяк не винен!— Джісон сильніше стискає його стан в своїх руках,— Я би захворів у будь якому випадку, просто від думки про хворого тебе.
— Дуже романтично.— Мінхо спускається нижче з подушки, щоб бути на одному рівні з Ханом. Нарешті повертається обличчям до нього.
— Чи це означає, що мені можна цілувати тебе?
— Мм не знаю, мені здається, ми такими темпами будемо вічно хворіти.
— Ммх вічний вихідний,— Джісон цілує губи Мінхо. Після довгих годин заборони, вони смакують ще краще ніж зазвичай.
Вони притискаються ближче, насолоджуючись теплом один одного та ковдри. І проводять так цілий ранок.